Економічні науки. інновації в економіці І трансферти Управлінських технологій

Вид материала

Документы

Содержание Житомирський державний технологічний університет О.В. Задерейко, студ., IV курс, гр. ЕП-25, ФЕМ Управління ризиками виробництва нової продукції на підприємстві

Подобный материал:

• Економічні науки збірники наукових праць, 237.75kb.
• Предмет І завдання курсу “Історія економічних вчень”, 178.19kb.
• Міністерство освіти І науки україни ірпінська міська рада відділ освіти, 32.13kb.
• Розділ 2 Інноваційні процеси в економіці, 284.04kb.
• Урок № дата клас тема: Об’єкти технологічної діяльності. Методи проектування, 1706.97kb.
• П л а н, 253.44kb.
• Загальна характеристика роботи актуальність теми, 320.87kb.
• Інноваційний менеджмент у ринковій системі, 99.34kb.
• Розділ 1 Економіка природокористування І еколого-економічні проблеми, 195.49kb.
• Тематика курсових робіт з курсу «Міжнародні економічні відносини» для студентів усіх, 83.04kb.

Житомирський державний технологічний університет

МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ ПІДПРИЄМСТВА


Головним завданням управління форму­ванням витрат виробництва є визначення їхньої обґрунтованої величини в усіх структурних підрозділах підприємства з метою контролю, а також підвищення ефективності діяльності підприємства (зростання прибутку та рівня рентабель­ності). Воно характеризується такими особливостями: формування витрат здійснюється на всіх етапах виробництва і супроводжує всі стадії життєвого циклу підприємства, починаючи зі створення підприємства та закінчуючи його ліквідацією. Процес формування витрат виробництва має ре­гулярний характер і є безперервним. Таке характерно для постійних витрат; механізм формування витрат вироб­ництва має детермінований і регульований характер, детермінованість харак­теризується кількісною визначеністю витрат у часі, за обсягом і структурою. Процес формування витрат виробництва має системний характер, витрати нижчого рівня включаються у витрати вищого рівня і т. д., аж до формування витрат виробництва, які є найвищим рівнем. Ефективне формування витрат виробництва є важливою умовою фінансової стійкості підприємства.

Ефективність функціонування підприємства залежить від економічно грамотного використання всіх видів ресурсів, що зумовлює необхідність пе­реходу до єдиної системи управління витратами. Питання зниження витрат виробництва на підприємствах є важливим, оскільки витрати є внутрішнім чинником функціонування підприємства, а від величини виробництва зале­жить рівень ефективності функціонування господарювання будь-якої струк­тури. Динаміка витрат характеризує споживання всіх видів ресурсів, які використовує підприємство для досягнення своїх цілей. У процесі управління витратами здійснюється вибір між альтернативними варіантами управлінсь­ких рішень щодо номенклатури товарів та послуг, виробництва та реалізації продукції.

Управління витратами є важливим складником управлінського обліку, тому воно повинно означати створення єдиної системи з певними установками та інструментами. Більшість систем управління має певні вади, а саме:

• не визначена структура управління витратами на виріб, під час визначення якості продукції майже не враховують економічних параметрів;
  
• управління реалізовується через план, сформований за базовими витратами;
  
• здійснюється управління комплексом витрат за господарськими одиницями, а не за виробами.
  

Формуючи систему управління витратами, потрібно враховувати їхні особливості, а саме: динамізм витрат, тобто те, що вони постійно рухаються та змінюються; різноманіття витрат, тобто потрібно застосовувати багато ме­тодів і прийомів в управлінні ними.

Враховуючи особливості витрат, формуючи систему управління ними, можна зазначити низку вимог до системи управління, а саме:

• недопущення зайвих витрат;
  
• комплексний характер управлінських рішень;
  
• вдосконалення інформаційного забезпечення;
  
• системний підхід до управління витратами;
  
• орієнтованість на стратегічні цілі розвитку підприємства;
  
• органічне поєднання витрат з якістю продукції;
  
• єдність методів на різних рівнях управління витратами;
  
• впровадження методів зниження витрат;
  
• управління витратами на різних стадіях життєвого циклу продукції.
  

У
© І.Ю. Зав’язун, 2011
правління витратами потрібно розглядати як комплексну систему, що забезпечує розроблення управлінських рішень, оскільки всі управлінські рішення щодо ефективного використання ресурсів взаємопов'язані та вплива­ють на кінцеві результати підприємства. Знижувати витрати постійно немож­ливо, оскільки від цього залежить якість продукції та ефективність виробниц­тва. Необхідний рівень витрат потрібно розраховувати на стадії планування. Для того, щоб аналізувати й контролювати витрати, необхідно сформува­ти робочий План рахунків, організувати облік витрат за центрами відпові­дальності, визначити нормативні показники в бізнес-плані.

Із зазначеного можна констатувати, що будь-яке підприємство повин­но використовувати такий механізм формування витрат виробництва, який дасть змогу отримати повну інформацію про витрати на виготовлення про­дукції. Саме така інформація є гарантом успіху підприємства в конкурентно­му середовищі. Вчасне реагування на відхилення витрат від нормативних значень дасть змогу попередити зростання витрат виробництва, що прямо пропорційно впливають на собівартість продукції та прибуток підприємства.

Від величини витрат залежить прибутковість під­приємства, тому ефективне управління витратами, яке передбачає мініміза­цію їх загальної величини, є надзвичайно важливим. Систему управління витратами потрібно впроваджувати на комплексній основі, забезпечуючи взаємозалежне вирішення поставлених завдань.

Перспективним напрямом подальших досліджень є побудова ефектив­ної системи управління, розроблення чіткої системи управління процесом зниження собівартості, пошуків шляхів удосконалення окремих функцій уп­равління для досягнення найкращих результатів діяльності.

Управління витратами – це процес цілеспрямованого формування вит­рат щодо їхніх видів, місць та носіїв при постійному контролі рівня витрат і стимулюванні їх зниження. Воно є важливою функцією економічного механізму будь-якого підприємства.

Виробництво та реалізація продукції потребують трудових, матеріальних і грошових витрат. Витрати підприємства на спожиті засоби виробництва, предмети праці й оплату праці працівників, виражені в грошовій формі, утворюють собівартість продукції. Собівартість продукції – це основний якісний показник роботи підприємства. Її рівень відбиває досягнення та недоліки роботи як підприємства в цілому, так і кожного структурного підрозділу.

Систематичне зниження собівартості продукції має важливе народногосподарське значення, бо дає змогу за стабільних ринкових цін збільшувати прибуток на кожну гривню витрат, підвищує конкурентоспроможність продукції.

За ринкових відносин завдання щодо зниження собівартості продукції централізовано не планується, а ефективність роботи підприємств оцінюється за допомогою показника прибутку. Однак це ще більше посилює значення проблеми зниження собівартості, бо від рівня собівартості залежить конкурентоспроможність продукції, фінансовий стан підприємства, матеріальний та культурний рівень життя його працівників, виконання надходжень до бюджету країни. Аналіз собівартості продукції має такі завдання: перевірка обґрунтованості прийнятих управлінських рішень щодо собівартості; об'єктивна оцінка виконання прийнятих рішень, під час якої виявляються відхилення фактичних витрат від планових; з'ясування чинників цих відхилень; підрахунок резервів дальшого зниження собівартості продукції; розробка заходів з мобілізації внутрішньовиробничих резервів та використання їх у виробництві.

Однією з умов зниження витрат виробництва є оцінка оптимального співвідношення обсягу виробництва, витрат і прибутку. Дослідження показали, що більшість існуючих підходів до вирішення даної проблеми не завжди прийнятні у трансформаційний період розвитку економіки, якому притаманні, насамперед, швидкі зміни інформаційних образів. Це й зумовило необхідність розробки нових підходів до побудови прогнозних оцінок, що відображено у вигляді вдосконалення імовірнісного підходу до оцінки прогнозування співвідношення витрат, обсягів виробництва та прибутку підприємства.

Тому необхідно проводити поетапний аналіз залежності одного з параметрів моделі (обсяг виробництва, витрати, прибуток) від двох інших. Таке поетапне порівняння дає можливість уникнути притаманних класичним підходам недоліків та одночасно одержати точні оцінки, які враховують сукупність факторів вирішення завдання зменшення витрат виробництва. При цьому відмінною рисою такого підходу є можливість формування асортименту продукції, виходячи з прогнозних значень зміни обсягу виробництва й можливих витрат.

УДК 658.589

О.В. Задерейко, студ., IV курс, гр. ЕП-25, ФЕМ

Науковий керівник – к.е.н., доц. Кушніренко О.М.

Житомирський державний технологічний університет


УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ ВИРОБНИЦТВА НОВОЇ ПРОДУКЦІЇ НА ПІДПРИЄМСТВІ


Розвиток ринкових відносин в Україні визначив інноваційну діяльність як перспективний напрям розвитку українських підприємств незалежно від форми власності та сфери їхньої діяльності. Конкурентні переваги досягаються завдяки впровадженню новацій – суттєво нових методів і засобів здійснення виробничої та комерційної діяльності. Нові продукти, нові технології та нові послуги – от що допоможе підприємству не тільки подолати загрозливе економічне становище в країні, а й вийти на передові позиції, порівняно з підприємствами-конкурентами. Проте виробництво інноваційної продукції більшою мірою, ніж інші напрямки підприємництва, пов’язано з ризиком. В умовах нестабільності економічної кон’юнктури проблема ризику виникнення втрат при вкладенні підприємством засобів в оновлення асортиментної групи продукції стає особливо актуальною. При цьому результативність інноваційної діяльності прямо залежить від того, наскільки точно зроблена оцінка й експертиза ризиків, а також від того, наскільки адекватно визначені методи управління ними. У цих умовах основним питанням про економічну доцільність випуску товарів – інновації – стає зіставлення й оцінка ризику при її реалізації.

Однією з характерних ознак розвитку вітчизняної та світової економіки останнього часу є зростання невизначеності умов господарювання через ускладнення зовнішнього середовища, загострення конкуренції, обмеженість ресурсів, падіння попиту тощо. Зростання невизначеності породжує зростання ризиків, з якими вітчизняні підприємства стикаються у своїй повсякденній діяльності, зокрема і в процесі розробки та реалізації нових товарів. Розроблення інноваційних продуктів вітчизняними підприємствами завжди характеризується ризиком, а відмова від новаторства у сфері виробництва нових товарів може призвести до втрати підприємством своїх ринкових позицій. З огляду на це проблеми дослідження ризиків інноваційної діяльності підприємств, а саме діяльності, пов’язаної з виробництвом нової продукції, набувають особливої актуальності. Теоретичні та прикладні засади ризик-менеджменту висвітлено у працях багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів, серед яких варто виділити І.Березу, В.Бочарникова, В.Вітлінського, П.Грабового, В.Гриньова, К.Захарова, Л.Кобиляцького, М.Лімітовського, П.Перерву, С.Петрову, О.Пономаренка, О.Пушкаря, С.Релецького, Ф.Роджерса, Т.Сааті, О.Яст­ремського та ін. У працях цих авторів виконано детальний якісний та кількісний аналіз різноманітних ризиків, висвітлено основні підходи щодо управління ними, запропоновано шляхи мінімізації ризиків, розроблено різноманітні методи їх моделювання тощо. Натомість проблематиці управління ризиками виробництва та реалізації товарів – інновацій – через специфіку новизни предмета дослідження не приділяється наразі належної уваги вітчизняними науковцями, тому вона потребує подальших досліджень. Високий рівень ризику від виробництва та реалізації нової продукції пояснюється тим, що інноваційні рішення, з одного боку, потребують значних витрат коштів, а з іншого – не всі продуктові інновації приносять очікуваний економічний ефект підпри­ємству. Великі витрати на дослідження, розробки, проектування, побудову моделей, їх тестування, маркетингові дослідження підприємства здійснюють, перш ніж новий продукт буде впроваджено на ринок, а в багатьох випадках активно пропаговані концепції нових продуктів не досягають навіть фази комерціалізації. Новий продукт, який все ж таки впроваджений на ринок, з одного боку, повинен повернути підприємству затрачені на його розробку кошти, а з іншого – компенсувати також й інші витрати, яких зазнало підприємство у так званих невдалих інноваційних проектах.

І
© О.В. Задерейко, 2011
нноваційний ризик – це ймовірність втрат, що виникають при вкладенні підприємницькою фірмою засобів у виробництво нових товарів (послуг), які, можливо, не знайдуть очікуваного попиту на ринку. Під інноваційним (підприємницьким) ризиком варто розуміти ризик, що виникає при будь-яких видах діяльності, пов’язаних з інноваційними процесами, виробництвом нової продукції, товарів, послуг, їх операціями, комерцією, здійсненням соціально-економічних і науково-технічних проектів. Виходячи з даного визначення, варто одночасно уявити, що ризик – це явище, ознака і властивість діяльності, а не тільки поняття. Розвиваючись на основі товарних інновацій і беззаперечно йдучи на ризик, підприємство-інноватор, щоб домогтися зниження ризику, змушене вдосконалювати свою виробничу базу, систему матеріально-технічного забезпечення, оптимізувати структуру збутової мережі й систему руху товарів, адаптуючи їх до змін (очікуваних або фактичних) ситуацій на ринку. В цьому аспекті кожна успішно реалізована одиниця нової продукції розширює адаптаційні ринкові можливості підприємства до змін зовнішнього середовища.

Для того, щоб вчасно уникнути ризиків від упровадження нової продукції на підприємстві або вжити заходів для їх мінімізації, нам необхідно знати основні причини їх виникнення.

Основними причинами, які є джерелом виникнення ризику виробництва нової продукції, є: раптові непередбачувані зміни в зовнішньому середовищі, які сталися і впливають на діяльність підприємства (зміна цін, зміна в податковому законодавстві, коливання валютного курсу тощо); раптовий вихід з ладу основних виробничих фондів та ін.; впровадження більш дешевого методу виробництва товару або послуги, порівняно з тим, що вже використовується; створення нового товару (послуги) на старому обладнанні, виникає ризик виробництва продукції невідповідної якості; завищена ціна; невдало обраний час для виходу на ринок; недостатні зусилля у просуванні товару на ринок. Оцінка та управління ризиками вимірюється кількісно, що дає змогу уникнути конфліктів при визначенні кінцевих результатів від виробництва та реалізації нових товарів.

Узагальнення літературних джерел дає змогу виділити такі етапи управління ризиками виробництва нової продукції на підприємстві:

1. Визначення окремих ризиків реалізації даного інноваційного проекту. При цьому необхідно ідентифікувати ризики, які можуть виникнути в будь-який момент здійснення проекту та по можливості систематизувати їх.

2. Оцінка інформації для визначення рівня окремих проектних ризиків.

3. Вибір та використання відповідних методів оцінки вірогідності окремих проектних ризиків.

4. Визначення розміру можливих фінансових наслідків при настанні ризикової події у зв’язку з реалізацією нової продукції. Розмір можливих фінансових втрат обумовлюється обсягом залученого інвестиційного капіталу, рівнем ризику, передбаченого даним проектом, а також діапазоном відхилень фактично отримуваного доходу від очікуваного значення.

5. Оцінка загального проектного ризику. Загальний рівень ризику, притаманний конкретному інноваційному проекту, що пов’язаний з розробкою, виробництвом та реалізацією нової продукції, теоретично оцінюється як функція значень рівнів ідентифікованих елементарних ризиків по проекту. При цьому слід також враховувати взаємний вплив реалізації інноваційного проекту на зміну дохідності активів підприємства та середньогалузеві доходи від підприємницької діяльності.

6. Зіставлення рівня проектного ризику з фінансовими можливостями підприємства. У розпорядженні підприємства повинні бути достатні кошти не лише для реалізації даного інноваційного проекту, але й для страхування від ймовірного настання тих чи інших ризикових подій, які ставитимуть під сумнів можливість отримання прибутку від реалізації нової продукції.

7. Зіставлення рівня проектного ризику з рівнем дохідності проекту. Основою діяльності будь-якого підприємця є прагнення отримати прибуток, саме тому величина ймовірних втрат повинна бути співрозмірною з величиною отриманого прибутку чи інших конкурентних переваг від впровадження та реалізації нового товару в господарську діяльність.

8. Ранжування альтернативних інноваційних проектів за рівнем ризику.

Важливим елементом процесу управління ризиком виробництва нової продукції є визначення способів реагування на виявлені та оцінені ризики. У теорії та практиці найбільш поширеними методами реагування на ризики є:

–­уникнення інноваційних ризиків, найчастіше через усунення причини таких ризиків (наприклад, придбання прав власності на готові інноваційні розробки, залучення до реалізації інноваційного проекту кваліфікованого підрядника тощо);

­– прийняття ризиків від виробництва нової продукції, яке може бути як пасивним (коли свідомо приймаються ті ризики, які мають низький рівень негативного впливу на реалізацію інноваційного проекту), так і активним (коли розробляється план дій у випадку настання ризиків, що загрожують інноваційному проекту);

–­оптимізація (зниження) ступеня інноваційних ризиків (наприклад, через створення відповідних резервів, страхування ризиків тощо).

Отже, управління інноваційним ризиком, а саме ризиками виробництва й реалізації товарів, новинок залежить від усвідомлення всіма учасниками підприємницької діяльності того, що дійсно ризиковою поведінкою підприємства є не реалізація інноваційних проектів, а відмова від їх здійснення, що призведе в майбутній перспективі до погіршення конкурентоспроможності підприємства та втрати ринкових позицій. Ризик розроблення інноваційних продуктів не набуває статичного, абсолютного значення раз і назавжди. Його природа така, що він змінює свої характеристики залежно від стадії інноваційного проекту. Тому керівництву підприємства слід здійснювати постійний моніторинг процесів упровадження та управління інноваційним проектом для своєчасного виявлення слабких сигналів та підготовки механізму ефективного управління ризиками.

УДК 330.5

О.П. Калініченко, студ., IV курс, гр. ЕП-26, ФЕМ