Економічні науки. інновації в економіці І трансферти Управлінських технологій
| Вид материала | Документы |
- Економічні науки збірники наукових праць, 237.75kb.
- Предмет І завдання курсу “Історія економічних вчень”, 178.19kb.
- Міністерство освіти І науки україни ірпінська міська рада відділ освіти, 32.13kb.
- Розділ 2 Інноваційні процеси в економіці, 284.04kb.
- Урок № дата клас тема: Об’єкти технологічної діяльності. Методи проектування, 1706.97kb.
- П л а н, 253.44kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми, 320.87kb.
- Інноваційний менеджмент у ринковій системі, 99.34kb.
- Розділ 1 Економіка природокористування І еколого-економічні проблеми, 195.49kb.
- Тематика курсових робіт з курсу «Міжнародні економічні відносини» для студентів усіх, 83.04kb.
ВІДТВОРЕННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ
ЯК ОСНОВА СТАБІЛЬНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА
Структурні перетворення економіки, розвиток ринкових відносин, зміна форм власності за останні роки призвели до негативних тенденцій у сфері основних засобів, що знаходяться у власності підприємств, і особливо з їх відтворенням. Основою господарського процесу є матеріальне виробництво, в процесі якого створюються засоби існування самого підприємства. Проте виробництво не є одиничною дією, воно має безперервно повторюватися, вдосконалюватися, створюючи постійний процес відтворення. Для безперебійного й циклічного виробництва необхідне постійне відтворення всіх факторів виробництва: робочої сили, капіталу, природних ресурсів та засобів виробництва. Забезпечення певних темпів розвитку й підвищення ефективності виробництва можливі за умови інтенсифікації відтворення та кращого використання діючих основних фондів і виробничих потужностей підприємств. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтриманню належного технічного рівня кожного підприємства, а з іншого – дозволяють збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок скорочення питомої амортизації та витрат на обслуговування виробництва і його управління.
Значний внесок у дослідження відтворення основних засобів належить таким вітчизняним вченим-економістам, як: В.Г. Андрійчук, В.Я. Амбросов, Л.М. Анічін, А.П. Гайдуцький, М.Я. Дем’яненко, С.М. Євтушенко, І.І. Лукінов, М.Ф. Огійчук, О.В. Олійник, В.Я. Плаксієнко, П.Т. Саблук, В.М. Трегобчук, О.В. Ульянченко, В.Й. Шиян та ін. Серед зарубіжних учених на особливу увагу заслуговують праці О.І. Добриніна, О.І. Ноткіна, Т.С. Хачатурова, Л.Гітмана, М.Джонка, В.Шарпа, Ф.Лютза, Дж.Кедріка та ін. Однак залишається велика кількість невирішених і дискусійних питань, пов’язаних з відтворенням основних засобів, формуванням і оптимізацією джерел капітальних вкладень.
Згідно з Податковим кодексом України, основні засоби – матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 грн., невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 грн. і поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).
Більшість вчених дає таке визначення основним засобам – це засоби праці, що беруть участь у виробництві тривалий час (більше 365 днів), не змінюють своєї речовинної форми й переносять свою вартість на щойно виготовлений продукт частинами по мірі їх зносу (шляхом амортизаційних відрахувань).
Підвищення ефективності використання основних засобів підприємств є одним з основних питань у період переходу до ринкових відносин. Від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства, конкурентоспроможність його продукції на ринку. Для підвищення ефективності використання основних засобів на підприємстві першочергове значення має їх відтворення.
У процесі господарської діяльності кругообіг основних виробничих засобів проходить три стадії.
Н
© С.В. Боброва, 2011
а першій стадії відбувається продуктивне використання основних виробничих засобів та нарахування амортизаційних відрахувань. На цій стадії основні виробничі засоби в процесі експлуатації зношуються й нараховується сума зносу. Вона є підставою для списання суми амортизаційних відрахувань на витрати після завершення процесу виробництва. На першій стадії кругообігу основних виробничих засобів втрачається споживна вартість засобів праці, їхня вартість переноситься на вартість готової продукції.
На другій стадії відбувається перетворення частини основних виробничих засобів, які перебували в продуктивній формі, на грошові кошти через нарахування амортизаційних відрахувань.
На третій стадії в процесі виробництва відбувається поновлення споживної вартості частини основних виробничих засобів. Воно здійснюється заміною зношених основних виробничих засобів на нові за рахунок нарахованого зносу основних засобів.
Обіг основних виробничих засобів показано на рисунку 1.
Рис. 1. Обіг основних засобів на підприємстві
Відтворення основних виробничих засобів – це процес безперервного їх оновлення. Він має низку характерних ознак, зокрема: здійснюється нагромадження в грошовій формі частково перенесеної вартості основних виробничих засобів на готову продукцію нарахуванням амортизаційних відрахувань; основні виробничі засоби оновлюються в натуральній формі протягом тривалого часу, що створює можливість маневрувати коштами амортизаційного фонду. Розрізняють просте та розширене відтворення.
Просте відтворення основних виробничих засобів здійснюється шляхом заміни зношених або застарілих основних засобів чи капітального ремонту діючих основних засобів. За простого відтворення у кожному наступному циклі відбувається створення основних виробничих засобів у попередніх обсягах та з однаковою якістю. Джерелом фінансування заміни зношених основних засобів є нарахована сума амортизації.
За розширеного відтворення в кожному наступному циклі відбувається кількісне та якісне зростання основних виробничих засобів.
У теорії та практиці господарювання джерела відтворення основних засобів поділяються на зовнішні та внутрішні. До внутрішніх джерел відносять прибуток, амортизаційні відрахування, надходження від реалізації основних засобів, що вибули. Специфічним джерелом фінансування відтворення основних засобів, що не вимагає вкладень, є їх індексація. До зовнішніх позичкових коштів відносять кредити банків та інших фінансово-кредитних установ, а до залучених — випущені підприємством акції й облігації.
Головним джерелом відтворення основних засобів є амортизаційні відрахування і прибуток. Саме завдяки їм підприємство може здійснювати не лише просте, а й розширене відтворення цього ресурсу. Прийнято вважати, що амортизаційні відрахування є джерелом здійснення простого відтворення основних засобів. Проте вони нерідко можуть стати і джерелом розширеного відтворення у випадках, коли в підприємства ще немає потреби замінювати працюючі основні засоби, а отримані суми амортизаційних відрахувань завдяки введенню прискореної амортизації є досить значними й можуть бути використані для придбання додаткової кількості основних засобів. В умовах ринкової економіки підприємства, як правило, не акумулюють амортизаційні відрахування у спеціальному амортизаційному фонді з цільовим реноваційним призначенням, а здійснюють просте й розширене відтворення в міру потреби за рахунок наявних власних або зовнішніх джерел фінансування. Проте підприємство може ввести в практику своєї діяльності закріплення фінансових ресурсів за формами відтворення основних засобів.
Таким чином, було встановлено, що відтворення основних засобів підприємств забезпечує безперебійний процес виробництва, в процесі якого створюються матеріальні блага. При сповільненні процесу відтворення відбувається старіння засобів праці, погіршення якості та зниження конкурентоспроможності продукції, що виробляється. Одним з основних джерел оновлення основних засобів є амортизаційні відрахування. Дієва амортизаційна політика підприємств допомагає підтримувати динамічний інноваційний розвиток держави, що, в свою чергу, підвищує її міжнародний престиж, конкурентоспроможність вітчизняних товарів та, як наслідок, призводить до зростання реального виробничого сектора економіки, рівня життя населення і збільшення податкових надходжень.
УДК 330.101
А.А. Буханевич, студ., гр. ЕП-30, ФЕМ
Науковий керівник – ст. викл. Северенчук А.Л.
Житомирський державний технологічний університет
РОЗВИТОК ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ ЖИТОМИРСЬКОГО РЕГІОНУ
Визначаючи сутність інтелектуального капіталу, можна зазначити, що це відносно нове поняття, яке є одним з різновидів капіталу, має відповідні ознаки капіталу і водночас відтворює характерні лише для нього особливості та специфіку. Теоретико-методологічні основи формування інтелектуального капіталу досліджувалися в дисертаційній роботі Н.С. Маркової, де під “інтелектуалізацією людського капіталу” запропоновано розуміти процес поступового підвищення інтелектуального рівня людського капіталу на основі синтезу інформації, загальних і професійних знань, умінь і навичок окремого індивіда, що відбувається задля забезпечення відповідності сучасним умовам господарювання та отримання соціально-економічного ефекту. Результатом процесу інтелектуалізації праці є створення, формування і нагромадження людського та інтелектуального капіталу, які визначають ефективність будь-якої діяльності. Якщо говорити про сутність інтелектуального капіталу, то він містить: 1) людський капітал (знання, навички, творчі здібності людини); 2) організаційний (технічне і програмне забезпечення, оргструктура, патенти); 3) споживчий (зв'язки з клієнтами, інформація про них, торгова марка, бренд). Інтелектуальний капітал часто називають “непомітним активом”. У цьому визначенні представлена вся його нематеріальна природа. Дійсно, знання і творчі здібності людини неможливо фізично відчувати. Е.Карнегі зазначав, що єдиним незмінним капіталом організації є навички і знання співробітників. Людський капітал, на відміну від інших видів його, не належить організації, оскільки знання і здібності акумульовані в головах співробітників. Людський капітал – це частина інтелектуального капіталу, що визначається такими аспектами, як освіта, кваліфікація, уміння, креативний спосіб мислення, здібності, моральні цінності, культура праці, ставлення до роботи та клієнтів. Інтелектуальний капітал є результатом синергетичної взаємодії всіх його складових. Попит на знання зростає, оскільки в сучасному світі вони мають надзвичайно високий рейтинг серед інших видів ресурсів. Такі знання нам дають школи, коледжі, вищі та, професійно-технічні навчальні заклади, курси підготовки спеціалістів тощо.
Рис. 1. Кількість осіб, які навчалися у ВНЗ та професійно-технічних навчальних закладах Житомирської області у 2000–2009 рр.
З
© А.А. Буханевич, 2011
а статистичним збірником Житомирської області проаналізовано показники 2000–2009 рр., які відображають кількість осіб, що навчалися у вищих та професійно-технічних навчальних закладах у Житомирській області. Як показано на рисунку 1, кількість осіб у вищих навчальних закладах з кожним роком стрімко зростає, однак за 2008–2009 рр. кількість студентів значно зменшилася, що зумовлено багатьма факторами, серед яких можливі неперспективність навчання у ВНЗ Житомирської області, міграція населення до столиці, зниження кількості населення та ін. Щодо професійно-технічних закладів, то кількість осіб за три останні роки теж зменшилася.
Дивлячись на дані, можна зробити висновки, що актуальність освіти спадає, проте попитом на ринку праці все більше користується високоспеціалізоване знання, яке вимагає тривалого й самовідданого навчання, а також практики. До того ж технології швидко змінюються і потребують постійного оновлення знань, перекваліфікації, вміння вчитися самостійно. Через це здобуття освіти стає хоча й вигідною, але дорогою інвестицією. Якщо освіта дійсно якісна, від цього виграють усі – і окремі громадяни, і суспільство в цілому. Фундамент для доступності освіти створюється за рахунок сучасної мережі потужних електронних засобів збереження і передачі інформації, таких, як Інтернет.
На сьогоднішній день інформація вимірюється у гігабайтах, але тільки та людина спроможна досягти успіху в розвитку свого інтелектуального капіталу, яка вміє знайти необхідні дані та правильно їх використати. Становлення суспільства, що навчається, реалізується через інтеграцію освіти з найбільш важливими сферами діяльності – бізнесом, державним управлінням, громадськими організаціями. Свідченням такої інтеграції є перехід
(у бізнесі, уряді, освітніх установах) до самонавчання як до інструменту власного розвитку. Кожна людина має усвідомити, що в новій економіці, в умовах легкого доступу до знань та інформації, конкуренція стає більш жорстокою.
Покращання розвитку інтелектуального капіталу можливе завдяки здійсненню таких дій
| Для студентів | Для працюючого населення |
| – покращання умов навчання; – забезпечення високої якості освіти; – забезпечення мотивації до навчання (як матеріальної, так і нематеріальної); – стажування студентів за кордоном; – співробітництво з підприємствами для здобуття студентом виробничої практики та досвіду роботи | – мотивування робочого населення до навчання та підвищення кваліфікації; – забезпечення високої якості освіти у вузьких галузях спеціалізації; – впровадження відряджень за кордон з метою здобуття досвіду та практики і застосування цього досвіду на теренах рідної держави |
Рис. 2. Способи покращання розвитку інтелектуального капіталу
Житомирського регіону
Таким чином, щоб покращити розвиток інтелектуального капіталу в Житомирському регіоні (рис. 2), необхідно створити належні умови для навчання громадян, покращити якість освіти (за допомогою кваліфікованих співробітників університетів, запрошуючи професорів з інших країн читати курс лекцій), мотивувати робоче населення до навчання та підвищення кваліфікації, впровадити відрядження з метою здобуття більшого досвіду за кордоном і застосування цього досвіду на теренах рідної держави та ін. Також для забезпечення стабільного розвитку інтелектуального капіталу регіону необхідно здійснювати ряд нововведень на рівні держави, а саме:
- управління інтелектуальними ресурсами, тобто цілеспрямований розвиток інтелектуального капіталу підприємства та суспільства в цілому, стимулювання новаторських розробок та культивація конкурентного середовища в напрямках інноваційної діяльності й використання продукту;
- забезпечення надійного захисту від несанкціонованого використання прав на об'єкти інтелектуальної власності;
- розвиток науково-технічного співробітництва з іншими країнами у створенні інноваційних продуктів та ін.
УДК 338.439
Н.В. Валінкевич, к.е.н., доц., докторант
Житомирський державний технологічний університет
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНА МОДЕРНІЗАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВ
ЯК СТРАТЕГІЧНИЙ ПРІОРИТЕТ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ
Модернізацію підприємств сьогодні доцільно розглядати як специфічну закономірність процесу ринкової трансформації з найбільш суттєвими проблемами підприємств промисловості, які потребують системного та різнобічного розгляду. Актуальним і доцільним є вибір сценарію розвитку та впровадження політики економічної модернізації підприємств, визначення часового горизонту, напрямів, форм, етапів, інтенсивності та обґрунтування шляхів ресурсного забезпечення її здійснення.
Загальна економічна нестабільність у країні (мінливі ціни на сировину, стрибкоподібні їх підвищення, які пов’язують з митною політикою, курсом валют, вартістю золота) сприяє неможливості застосування довгострокового планування ефективного розвитку підприємств. Адже лише в процесі такого планування розглядається можливість організаційно-економічної модернізації виробництва.
Економічна модернізація підприємств харчової промисловості повинна забезпечити, на нашу думку, в аспекті створення необхідних ринкових умов оновлення, відтворення капіталу підприємств за допомогою співпраці держави та вітчизняного підприємництва, але з урахуванням досліджень даної галузі та регіональних особливостей модернізації підприємств.
Предметом дослідження є фактори процесу економічної модернізації підприємств харчової промисловості, а також сукупність економічних відносин у сфері організації, управління та фінансового забезпечення.
Безперервна модернізація є головною складовою ринкової економіки, визначальним фактором процесів розвитку підприємств харчової промисловості. Зазначимо, що головним критерієм упровадження даного процесу є позиція керівника (власника) підприємства, його погляд на оновлення виробництва та виробничого потенціалу, здатність реалізовувати проекти, визначати стратегічне планування, втілити економічну та організаційну модернізації.
Удосконалення, зміни, або модернізація, відповідно до вимог сучасної економіки, – одна з важливих складових ефективного функціонування суб’єкта господарювання в ринковій структурі, який зорієнтований на задоволення потреб споживачів.
Економічна політика, яка націлена на забезпечення добробуту громадян і досягнення високої соціально-економічної ефективності нової господарюючої системи в умовах глобалізаційних викликів, безперечно, повинна регулюватися державою. Тому діяльність підприємств харчової промисловості України, яка зумовлена доцільним переходом до нової системи господарювання та управління, здатна забезпечити стрімке зростання продуктивності праці, інноваційний та інформаційний розвиток, науково-технічний прогрес у галузі за допомогою державного регулювання економіки. Разом з тим, на наш погляд, необхідно на рівні державних структур приділити більшу увагу питанням економічної модернізації підприємств як закономірному процесу генезису ринкової економіки. Проблема модернізації розглядається на державному рівні в широкому ракурсі політичних та соціальних змін, проте проблема перетворень підприємств харчової промисловості України не знаходиться в епіцентрі уваги економічної політики, що ускладнює реалізацію впровадження закономірних переваг ринкової економіки, посилює тенденції до відставання ефективного розвитку вітчизняної економіки, порівняно з іншими країнами. Такий стратегічний вектор розвитку необхідно спрямувати на вирішення проблем підвищення ефективності та конкурентоспроможності підприємств, лібералізації економіки, макроекономічної стабілізації (банківська система, фінансовий ринок, бюджетна система в контексті прийняття Податкового кодексу, зовнішньоекономічна відкритість ринкових зв’язків), застосування інтенсивного процесу трансформації накопичень в інвестиції, реалізація якого можлива, на нашу думку, лише за умов всебічної економічної модернізації вітчизняного харчового виробництва.
У
© Н.В. Валінкевич, 2011
цілому, можна зазначити, що для ефективного функціонування підприємств харчової промисловості (в тому числі створення нових робочих місць) необхідна державна підтримка, яка не повинна шляхом податкової політики та адміністративних впроваджень знижувати стимул до виробничої діяльності. Одним зі стримуючих факторів є невиправдано довга процедура стандартизації продукції, яка перешкоджає інноваціям. Диференційований підхід до оподаткування підприємств залежно від розміру збільшує шанси розширеного відтворення, адже мале підприємництво і податків сплачує менше, і звільняється від сплати ПДВ.
Упровадження нового обладнання та технологій, зростаючий попит на якісні продукти харчування, безперечно, стимулюють процес економічної модернізації. Сучасні дослідження доводять, що в розвинутих країнах зовнішні фактори модернізації поділені на дві групи: прогрес технологій на основі наукових досліджень та виявлення вільних ринкових ніш і потреб потенційних споживачів. Проте в умовах нестабільного та несприятливого зовнішнього середовища підприємства харчової промисловості вимушені знаходити внутрішні механізми компенсації такого впливу, застосовуючи додаткові зовнішні та внутрішні фактори, які ми й розглянемо. Першим фактором є те, що збільшення обсягів виробництва продукції потребує збільшення завантаження виробничих потужностей, нової стратегії розвитку та збуту, реорганізації та, як наслідок, нових форм і методів роботи з персоналом. Така організаційна модернізація має ризик, тому що пов’язана з великими вкладеннями та витратами капіталу, проте неврахування цього фактора та використання «старих» ресурсів неминуче призведуть до втрати ринку в майбутньому або взагалі блокують розвиток підприємства. Накопичення вільних засобів призводить до «зростання самого з себе» підприємства, що призводить до утворення нових процесів – упровадження кардинальної модернізації, розширення масштабів їх діяльності. Другим фактором доцільно назвати скорочення сировинної бази (погіршення умов утримання тварин і додавання в їх раціон ліків та добавок, гормональних препаратів, як наслідок хвороби, зниження якості сировини), яка нерозривно пов’язана з розвитком та функціонуванням сільського господарства нашої країни. Наступним фактором зазначимо загострення конкуренції на ринку харчової продукції – ринок стає дедалі більш вимогливим до співвідношення «ціна–якість», що ще декілька років тому не було настільки принципово. Підприємства-виробники вимушені посилювати та запроваджувати нові рекламні кампанії та звертати дедалі більше увагу на зовнішній вигляд і упаковку товару. Також звернемо увагу на випадки недобросовісних дій партнерів, які не виконують вчасно зобов’язання, вважають за краще реалізовувати продукцію через ринки з метою отримання кожного дня готівки.
Ще десять років тому питання конкуренції на ринку харчових продуктів взагалі не виникало, необхідно було лише виробити товар, який відповідає відповідному стандарту, та відвантажити в мережу магазинів. Виробників продуктів харчування було не так багато, реклама їм не була потрібна – проблем зі збутом продукції не виникало, а відділи збуту на підприємствах як організаційна структура взагалі не існували. В сучасних умовах існування ринкової економіки відбулося стрімке зниження купівельної спроможності споживачів, що стимулює виробників продукції до пошуку нових технологій (масове виробництво), тривалого збереження сировини (закупівля сучасного холодильного обладнання, яке дозволяє купувати стабільно великі партії сировини, дозволяючи через проміжок часу збільшити на неї ціну), призводить до використання імпортних замінників у рецептурі. Причиною низької купівельної спроможності споживачів можемо назвати низьку ціну праці, яка є головним вектором масового збіднення населення і, як наслідок, призвела до нерозвинутості споживчого ринку, що спотворює обставини виробництва продукції середньої та низької якості. Отже, четвертим фактором, на нашу думку, є «тиск» на виробників нових технологій. Тут доцільно розглянути інформаційний фактор, який підштовхує до розробки технологій виготовлення «нових» продуктів більш високої якості та, одночасно, до зниження якості з метою її здешевлення (заміна натуральної сировини замінниками та добавками). В результаті технології виробництва змінюються досить часто внаслідок появи нового обладнання на ринку, що є деякою мірою інноваціями.
Метою реального впровадження організаційно-економічної модернізації є дослідження та розробка практичних заходів на підприємствах, шляхів прискорення їх економічного росту, визначення напрямків здійснення ефективної, конкурентоспроможної господарської діяльності в умовах української економіки.
Отже, суть організаційно-економічної модернізації підприємств полягає у визначенні основних напрямків та шляхів їх ресурсного забезпечення, прискоренні та відновленні економічного зростання в умовах зростаючої глобалізації економіки як об’єктивної закономірності та стратегічного пріоритету економічної політики держави.
УДК 005.96
Т.В. Васкевич, магістрант, V курс, гр. ЕПМ-8, ФЕМ
Науковий керівник – к.е.н., доц. Стожок О.З. Житомирський державний технологічний університет