Geum.ru

Економічні науки. інновації в економіці І трансферти Управлінських технологій

Вид материалаДокументы

Содержание


Науковий керівник – ст. викл. Кучменко В.О. Житомирський державний технологічний університет
Стратегічна діагностика – ключова ланка
Подобный материал:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   31

Науковий керівник – ст. викл. Кучменко В.О.

Житомирський державний технологічний університет



Інформаційна підсистема скорингової оцінки
платоспроможності позичальника


Після набуття Україною незалежності та статусу країни з ринковою економікою розпочався тривалий процес впровадження тієї ж ринкової економіки та всіх притаманних їй рис у життя. Хоча цей процес триває вже понад 13 років, результати почали з’являтися лише нещодавно. Однією з ознак розвинутої ринкової економіки є розвиток малого та середнього бізнесу, малого підприємництва, яке є основою успішного розвитку країни в цілому. Підвищення ефективності функціонування економіки, створення необхідної інфраструктури неможливо забезпечити без використання та подальшого розвитку кредитних відносин. Без кредитної підтримки неможливо забезпечити швидке та цивілізоване становлення господарств, підприємств, упровадження нових видів підприємницької діяльності на внутрішньодержавному та зовнішньому просторі.

Економіка України кінця ХХ ст. поставила перед кожним суб’єктом підприємницької діяльності низку нових завдань. Серед найголовніших – управління ризиками. Їх поява обумовлена специфікою та особливостями ринкового механізму, зокрема свободою дій, яка надається кожному суб’єкту господарювання. Але слід зауважити, що банківська система держави, як і інші сфери економічної діяльності України, перебувають в умовах, які суттєво відрізняються від умов у переважній більшості розвинутих країн своєю складністю. Це зумовлено дією різноманітних факторів: затяжною економічною кризою, незавершеністю нормативно-правової бази, відсутністю стабільних господарських зв’язків, що, в свою чергу, лише покращує ґрунт для загострення ризиків.

Однією з найприбутковіших операцій комерційного банку є кредитування. Але завжди поряд з великими прибутками знаходяться великі ризики, що пов’язані з втратою чи недоотриманням цих прибутків. Один з найважливіших принципів банківського кредитування полягає у поверненні наданого кредиту в чітко обумовлені строки. Дотримання цього принципу є запорукою успішної діяльності банку. Цілком очевидно, що при наданні кредиту перед банком постає проблема невизначеності того, чи буде його повернуто вчасно й, більше того, чи буде його повернуто взагалі. Звідси випливає, що основним завданням банку при наданні позики є перетворення невизначеності на ризик і його детальний аналіз. Отже, кредитний ризик банку можна визначити як ймовірність отримання банком збитків від невиконання позичальником конкретної кредитної угоди. Слід зазначити, що кредитний ризик формується з декількох самостійно діючих видів ризику.

Зважаючи на актуальність питання, я вирішила дослідити малий бізнес і, зокрема, діяльність та розвиток підприємництва за допомогою кредитних коштів, а також ризик їх неповернення. В кінці 90-х рр. в Україні була створена програма мікрокредитування за підтримки Європейського Банку Реконструкцій та Розвитку та Німецько-Українського Фонду, яка на даний момент діє у багатьох банках України. Метою програми є підтримка розвитку малого та середнього бізнесу. Для дослідження в рамках цієї програми я обрала ПриватБанк, тому що він є надійним універсальним міжрегіональним банком України, орієнтованим на інтереси клієнтів усіх форм власності.

П
© М.О. Колосова, 2011
опит на мікрокредити останнім часом має тенденцію до зростання, що пояснюється усвідомленням підприємцями зручності та вигідності використання залучених коштів для розвитку бізнесу. Тут постає питання автоматизації оцінки кредитоспроможності клієнтів без зайвих витрат часу з метою обробки всіх заявок на кредити за найменші строки. Найбільш ефективною системою оцінки є скорингова система оцінки кредитоспроможності потенційного позичальника. Кредитний ризик банків при кредитуванні, що розуміється як ризик неповернення кредиту й несплати відсотків, залежить і від матеріального стану, фізичного стану позичальника та його особистих якостей. У зв’язку з цим при мікрокредитуванні банк аналізує різноманітні групи факторів, які можуть вплинути на повернення кредиту позичальником (персональні дані, інформацію про бізнес, забезпечення кредиту заставою). Система кредитного скорингу робить висновки на кожному етапі обробки даних та визначає кінцеву оцінку кредитоспроможності клієнта. Суть кредитного скорингу полягає в тому, що кожний параметр кредитоспроможності позичальника має реальну оцінку – бал, а сума балів за всіма групами із врахуванням вагових коефіцієнтів є скоринговою оцінкою кредитоспроможності позичальника.

Досвід західних фінансово-економічних установ у використанні скорингових систем свідчить про ефективність та доцільність їх використання. Кредитний скоринг (credit scoring – система оцінок кредитоспроможності позичальника) – це статистичний метод, що використовується кредиторами для швидкої та об’єктивної оцінки кредитного ризику особи, яка подає заявку на отримання займу (апліканта). Вперше запропонована у 1941 р. американським економістом Девізом Дюраном, така система використовує накопичену базу даних по групах “добрих” та “поганих” кредитів. Це дозволяє виявити та оцінити “вагу” фінансових, економічних і мотиваційних факторів, які впливають на характер повернення кредитів. Кожен показник отримує оцінку в балах залежно від його ризикованості. За результатами ранжування складається бальна шкала у вигляді згрупованої за факторами таблиці. Шляхом порівняння її даних з показниками, що характеризують клієнта, проводиться оцінка його кредитоспроможності. Претенденту, що набрав балів більше критичного рівня, за відсутності компрометуючої інформації буде наданий кредит. Якщо сумарний бал не перевищує граничної відмітки, прохання на отримання кредиту відхиляється. Створення першої скорингової системи збігалося у часі з Другою світовою війною, коли майже всі аналітики були мобілізовані на фронт і банки зіткнулися з необхідністю термінової заміни цих спеціалістів. На початку
50-х рр. у Сан-Франциско утворилася перша консалтингова фірма у сфері скорингу – Fair Issac, – яка до цих пір є лідером серед розробників скорингових систем. Широке застосування скорингу почалося з розповсюдженням кредитних карток. При тій кількості людей, які щоденно зверталися за кредитними картками, банкам не залишалося нічого іншого, як автоматизувати процес прийняття рішень про видачу кредиту. Однак дуже скоро вони оцінили не тільки швидкість обробки заявок на видачу кредиту, але й якість оцінки ризику. За даними деяких досліджень, після впровадження скоринг-систем рівень безнадійного боргу скорочувався до 50 %. На жаль, поки що не існує скорингових систем, розроблених і адаптованих під особливості української економіки, а використання готових західних моделей має ряд незручностей.

Збиткова діяльність багатьох комерційних банків України свідчить про нестачу ефективних систем оцінки кредитних ризиків. На сучасному етапі найбільшим попитом користуються кредити на розвиток бізнесу, так звані мікрокредити, що пояснюється стрімким розвитком в Україні малого та середнього бізнесу, а саме підприємництва. Надання таких кредитів є ризиковим через те, що українське підприємництво ще досить слабо стоїть на ногах, тому тут присутня велика ймовірність дефолту. Водночас надання саме таких кредитів є цікавим предметом дослідження у ракурсі кредитних ризиків та скорингу кредитоспроможності позичальників.

Система кредитного скорингу є потужним аналітичним інструментом, який допоможе відділу мікрокредитування підвищити ефективність діяльності, а також закріпити конкурентні позиції банку на ринку кредитування.


УДК 00.552

А.А. Корнійчук, аспір.

Науковий керівник – д.е.н., проф. Тарасюк Г.М.

Житомирський державний технологічний університет


СТРАТЕГІЧНА ДІАГНОСТИКА – КЛЮЧОВА ЛАНКА

СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ


Сучасні реалії діяльності підприємств характеризуються значною динамічністю зовнішнього та внутрішнього середовища, жорсткою конкуренцією. Вітчизняні суб’єкти господарювання змушені пристосовуватися до змін бізнес-середовища, вирішувати завдання, які постають перед ними, шляхом прийняття ефективних управлінських рішень.

Технологією, що надає інформаційну підтримку прийняття управлінських рішень та адаптацію до мінливого середовища функціонування підприємств, є стратегічна діагностика. На сьогодні дане поняття ще не дістало широкого застосування в наукових колах і ототожнюється з іншими поняттями, які є подібними за своїми характеристиками, проте несуть різне економічне навантаження. Саме тому перед вітчизняними науковцями постає комплекс завдань щодо розробки теоретичної та методологічної бази з питань стратегічної діагностики.

Протягом останніх 10–15 років виникають та набувають подальшого розвитку наукові дослідження господарської діяльності підприємства, які базуються на стратегічному підході та проведення яких спрямоване на забезпечення довгострокового успіху фірми. Вагомий внесок у становлення теоретичних та прикладних засад проведення стратегічних досліджень на мікрорівні зробили Д.Аакер, А.Томсон і А.Стрікленд, Р.Каплан і Д.Нортон, А.Дженстер і Д.Хассі. Вітчизняні науковці також проводять дослідження в цій сфері. Доречно згадати праці Л.Довгань, А.Наливайка, В.Нємцова, В.Пастухової, З.Шершньової, спрямовані на пошук ефективних інструментів і механізмів реалізації стратегічних ідей, у тому числі шляхом виявлення унікальних характеристик підприємства. Проте, не зважаючи на різноманітність підходів до даної проблематики, питанню щодо розкриття сутності категорії «стратегічна діагностика» не приділено достатньої уваги. Зазначене вище й обумовлює актуальність вивчення аспектів, пов’язаних з проведенням стратегічної діагностики підприємства в цілому та в аспекті її складових.

Стратегічне управління складається з чотирьох ключових ланок, які містять: стратегічну діагностику, оскільки для прийняття стратегічних рішень необхідний не тільки точний діагноз фінансово-економічного стану суб’єкта господарювання, але й оцінка його положення на ринку; вибір стратегічних цілей, на цьому етапі має проводитися аналіз стратегічних альтернатив, оцінка вигод і витрат, ризиків, пов’язаних з реалізацією обраної стратегії; стратегічне планування, яке містить розробку стратегічних планів, що забезпечують проведення змін, задля досягнення суб’єктом господарювання визначених цілей; стратегічний контроль, за допомогою якого вище керівництво суб’єкта господарювання матиме можливість за ключовими показниками проводити моніторинг процесу виконання стратегії та за потреби коригувати стратегічні плани та переглядати стратегічні цілі.

Ключовою ланкою стратегічного управління є проведення стратегічної діагностики. Вітчизняні та зарубіжні науковці ототожнюють даний термін з такими поняттями, як «стратегічний аналіз» та «діагностика організації». Стратегічний аналіз – це змістовний, формальний опис об’єкта дослідження, виявлення особливостей, тенденцій, можливих і неможливих напрямків його розвитку. Результатом стратегічного аналізу стає системна модель об’єкта (підприємства) та його оточення.

П
© А.А. Корнійчук, 2011
ід діагностикою організації розуміють системне дослідження організації, виявлення комплексу взаємопов’язаних питань, який відобразить об’єктивний стан організації, її системи управління. У міжнародній практиці для виявлення об’єктивного стану організації виділяють певні основні напрямки, які потрібно дослідити в процесі здійснення діагностики: завдання і стратегія в цілому, система управління, фінанси, трудові ресурси, збут, інновації, практична діяльність та ефективність діяльності. У кожній системі виділяється контрольний перелік питань, відповідь на які відображає реальний стан справ в організації. Проте отримана інформація в процесі проведення стратегічного аналізу й діагностики організації не орієнтована на стратегічну перспективу, оскільки виявлення недоліків та проблем у господарській діяльності організації здійснюється, в основному, шляхом порівняння з певними нормативними показниками та існуючою динамікою цих показників. Такої інформації явно недостатньо для визначення причин неефективної стратегічної поведінки фірми на ринку, для розробки програм реабілітації організації, стратегій досягнення нових цілей, вирішення одного з пріоритетних стратегічних завдань – забезпечення стійкості розвитку підприємства.

На нашу думку, більшість наведених завдань повинна вирішити стратегічна діагностика. Для того, щоб уточнити зміст цього поняття, доцільно навести визначення його складових «стратегія» і «діагностика».

Автор роботи в галузі стратегічного управління А.Чандлер вважав, що стратегія – «це визначення основних довгострокових цілей і завдань компанії та вироблення напрямку дій, розподіл ресурсів, необхідних для досягнення цих цілей». І.Ансофф вважає, що «стратегія – це системний підхід, який забезпечує складній організації збалансованість і загальний напрямок росту». Р.Річардсон і М.Томпсон дотримуються точки зору, що «будь-яка стратегія, незалежно від сфери застосування, повинна мати дві ключові складові: стратегічні цілі (тобто те чого стратегія передбачає досягти) і план дій (тобто засіб, за допомогою якого пропонується досягти намічених цілей)».

Слово «діагностика» походить від слова «діагноз», у перекладі з грецької означає «розпізнання, вивчення». С.І. Ожегов трактує діагностику як вчення про способи виявлення діагнозу. Е.М. Коротков розглядає її як засіб виявлення і визначення ознак та причин відхилень об’єкта від поставлених завдань і мети. В.В. Ковальов визначає діагностику як різновид фінансового аналізу, спрямованого на виявлення причин банкрутства суб’єкта господарювання.

Аналізуючи визначення терміна «діагностика», розуміємо, що стратегічна діагностика повинна бути інтегральною характеристикою діяльності підприємства. Оскільки метою проведення стратегічної діагностики є оцінка ефективності обраної стратегії діяльності, дослідження стратегічної позиції підприємства за окремими напрямами його діяльності, оцінка сильних та слабких сигналів, які отримує підприємство із зовнішнього середовища та ін. Можна зробити висновок, що діагностика організації і стратегічний аналіз є складовими елементами стратегічної діагностики. Поряд зі стратегічним аналізом, стратегічним прогнозуванням і стратегічним плануванням вона розглядається як етап процесу стратегічного управління підприємства.

На наш погляд, стратегічну діагностику доцільно визначати як оцінно-аналітичний процес минулого й поточного стану підприємства в нерозривному зв’язку з середовищем функціонування суб’єкта господарювання, який спрямований на виявлення реальних та потенційних можливостей і загроз діяльності, кінцевим результатом якого буде підготовлена інформація для розробки стратегічних заходів, які можуть бути реалізовані за сучасних умов господарювання.

До основних цілей стратегічної діагностики доцільно віднести: постійний моніторинг місця і положення організації на ринку, в зовнішньому середовищі; визначення напрямків, формування цілей та завдань вдосконалення менеджменту та бізнесу; виключення кризових ситуацій, передбачення та усунення негативних наслідків; можливість застосування виявлених стратегічних активів для досягнення визначених цілей організації; складання характеристики організації та визначення або вдосконалення стратегії її розвитку. Актуальними проблемами використання стратегічної діагностики в управлінні підприємствами є: створення структури і складу діагностичних систем показників; відсутність інформації про ринки, на яких працює або планує працювати компанія: якщо для фінансово-економічного аналізу все знаходиться в корпоративній інформаційній системі, то дані про ринки або важкодоступні, або взагалі відсутні; створення інформаційного забезпечення стратегічної діагностики; розуміння взаємозв’язків господарчої системи та засобів використання показників.

Отже, стратегічна діагностика розглядає підприємства в нерозривному зв’язку із зовнішнім середовищем, що постійно змінюється, досліджує реальні та потенційні можливості й небезпеки, шляхи їх усунення та адаптації підприємства до динамічних умов господарювання. Інформація, отримана в ході такої діагностики, здійснює неоціниму підтримку керівнику в процесі досягнення та підтримки сталого розвитку організації.

УДК 330.32

Н.В. Костюк, студ., IV курс, гр. ЕП-27, ФЕМ