Наукова та громадська діяльність В.Б. Антоновича
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
?мка. На поданні попечителя Київського учбового округу 7 жовтня 1878 р. була накладена резолюція: Приказано написать конфиденциальное письмо к г. Попечителю... с просьбою о сообщении: не считает ли он вредным утверждение доцента Антоновича ввиду известного его направлений в политическом отношении [62; 263].
Попечитель Платон Антонович (однофамілець ученого), якого вважають затятим реакціонером, українофобом і т. ін., вже 4 листопада надіслав обширну відповідь із прецікавою характеристикою Володимира Боніфатійовича [63; 866-867]. Це був образ Антоновича очима вищих ешелонів офіційної влади Києва і навіть жандармського управління.
Попечитель писав, що у справах його відомства стосовно вченого немає жодної негативної інформації, и мне положительно неизвестно, по каким источникам составилось понятие об... враждебном направлении доцента Антоновича в политическом отношении. У 1875 р. попечителеві вже доводилося спростовувати чутки про українофільські нахили Антоновича, і з приводу цього він не допускав в отношении к нему даже и подозрения. При цьому попечитель посилався на свідчення впливового голови Археографічної комісії М. В. Юзефовича (которая почти и существует трудами Антоновича), який рекомендував Антоновича как человека глубоко, по убеждению, враждебного украинофильским тенденциям. А начальник жандармського управління генерал Павлов выставлял мне Антоновича как человека, немало потерпевшего от украинофилов 60-тых годов, и выражал сожаление о том, что начальство не обратило должного внимания на заслуги Антоновича в борьбе его с бывшею в Киеве польско-украинофильскою партиею и не наградило Антоновича пожалованием ему зеленой формы, как он, генерал Павлов, ходатайствовал о том у шефа жандармов. Попечитель свідчив, що з 1875 р. Антонович ніяк не виявляв украинофильских или других вредных тенденций і серйозними науковими працями заслужив загальну повагу університетської корпорації. Українофільство мало б насамперед відбитися на вчених працях Антоновича, однако ж до сих пор замечено не было. В курсах, які він читає, теж немає нічого подібного: його виклади виключно наукові. При своїй безмежній відданості науці Антонович за своїм характером не здатний зловживати становищем викладача, яким він дорожить.
Попечитель підсумовував, що с своей стороны, по совести, визнає Антоновича гідним звання професора. Після такої характеристики міністр 11 листопада наказав затвердити вченого у званні ординарного професора, а 9 грудня 1878 р. вийшов відповідний наказ по Міністерству народної освіти.
Отже, влада Києва на різних рівнях вважала Антоновича цілком лояльною особою, визначним ученим і підкреслювала його минулі заслуги в боротьбі з польським рухом. Цей рух жандармерія в середині 1870-х років розцінювала як російську справу, зливаючи докупи польських революціонерів й українофілів. Вона цілком засвоїла офіційно заманіфестований напрям діяльності Громади.
Сам Антонович говорив друзям, що ним активно опікувався Юзефович, який спростовував усі претензії жандармів. Ці ж останні певний час, коли поляки були більш небезпечні, вважали діяльність Антоновича та його гуртка навіть корисною для розвалу польського руху. А за це, звісно, і зелений мундир можна дати... Антонович навряд чи знав, як його оцінюють жандарми і влада, проте поводився обережно.
Майже увесь 1880 рік учений відбував наукове відрядження за кордоном. 25 серпня його обирають деканом історико-філологічного факультету Київського університету. На цій посаді він залишався протягом трьох років [65; 689-701, 821]. 27 жовтня Антоновича затвердили у чині статського радника, а на початку 1882 р. нагородили орденом св. Володимира III ступеня.
У 1890 р. закінчився термін необхідної служби Антоновича (25 років), однак його залишають професором ще на пять років.
Наприкінці 1890 на початку 1891 р. вчений побував у Львові. Зберігся його досить скупий щоденник подорожі, опублікований К. Мельник. Однак у листах Володимир Боніфатійович ширше писав про свої враження.
Особливо запамяталися йому ялинка й дитячі колядки в родині Шухевича. Вообще, зазначав Антонович, могу сказать, что галичане люди весьма гостеприимные и радушные и до сих пор принимают меня так любезно, что вечно приходится даже несколько стесняться от чрезмерной их предупредительности. З1 грудня галицькі діячі Огоновський, Барвінський і Лавровський влаштували вченому высокоторжественную овацию. Це описав з доброю іронією в листі сам Антонович: Они вдруг в моем маленьком номере, скинувши пальта, остановились и приняли торжественный вид; Огоновский сказал очень торжественную речь, в течение которой я неимоверно смутился и затем ответил такою же торжественною речью ex promto, которая сошла не згірше. Дело в том, что они оказались депутациею общества Просвіта, которое меня почтило выбором в почетные члены; затем Лавровский (секретарь общества) преподнес мне диплом на звание почетного члена в роскошном переплете и издания общества за текущий год, в числе которых я узрел с недоумением календарь, в коем изображен мой собственный портрет в середине меж портретом Основьяненко и Хмельницкого (?!).
Насамперед Антонович оглянув музей Дзедушицького. В листі про це він згадує цікаву деталь: власник музею заборонив служникові демонструвати загадковий Михайлівський скарб. Однак хранителя, німця Зонтага, удалось ублажить... он крадькома от хозяина показал мне клад... Есл?/p>