Наукова та громадська діяльність В.Б. Антоновича
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
»і доведеться розглядати окремо громадську, наукову, викладацьку діяльність Володимира Боніфатійовича. А тут доведеться подати “лише основні факти його життєвої карєри, які фіксувалися у Послужному списку. По закінченні університету, в 1861 р., Антонович перейшов у православя. Його хрещеним батьком став рідний брат відомого філософа Памфила Юркевича Андрій Данилович [56; 17]. Того ж року він повінчався з Варварою Іванівною Міхель у православній церкві Прозорівської башти на Печерську [57; 66-67]. Тоді Антонович викладав латинську мову в 1-й київській гімназії. Потім протягом чотирьох років він викладав історію у кадетському корпусі. У 1863 р. за допомогою проф. М. Д. Іванішева Антонович був призначений канцеляристом у Тимчасову комісію для розгляду давніх актів, а після залишення першим посади головного редактора Комісії, у 1864 р., Володимир Боніфатійович посів його місце. Однак дійсним членом Комісії Антонович був затверджений лише в 1867 р. із збільшенням родини (у 1864 і 1865 рр. народилися дві доньки) Володимир Боніфатійович змушений був шукати додаткових заробітків або більш високооплачуваної посади.
У 1865 р. Антонович спробував улаштуватися вчителем польської мови в російську гімназію м. Холма, де навчалися уніати. Подання директора Холмської учбової дирекції розглядалося в канцелярії губернатора Царства Польського, з якої був відправлений запит у секретну частину канцелярії київського губернатора. Зясувалося, що імя Антоновича фігурує у трьох слідчих справах: 1861 р. (про поїздки його з Тадеєм Рильським); 1865 р. (про київські недільні школи та діяльність Громади); і того ж року (стосовно участі у змові й підготовці заколоту). По всем этим делам, дав висновок київський губернатор, не обнаружено ничего к обвинению Антоновича; поэтому к определению его учителем в Холмскую гимназию препятствий не представляется [58; 1-6]. Однак це була думка київської влади, зацікавленої в тому, аби позбутися Антоновича; влада ж Царства Польського сприйняла інформацію інакше. Антонович не був затверджений і до Холма не поїхав.
Голова Комісії для розгляду давніх актів М. В. Юзефович, цінуючи працю Антоновича, добився підвищення йому платні та ініціював звернення генерал-губернатора Безака до міністра народної освіти (16 листопада 1868 р.) з пропозицією нагородити вченого орденом св. Станіслава II ступеня во внимание к учёным трудам Антоновича на пользу отечественной истории и русского дела в Юго-Западном крае [59; 1-1]. Втім міністр під формальними приводами (низький чин колезького секретаря, Комісія у відомстві Міністерства внутрішніх справ) відхилив подання [60; 3-3]. Та все ж Антонович отримав цю нагороду пізніше на початку 1870 р., за клопотанням того ж генерал-губернатора.
18 лютого 1870 р. вчений захистив у Київському університеті магістерську дисертацію Последние времена козачества на правой стороне Днепра по актам с 1679 по 1716 год, а 3 квітня був обраний на посаду одразу штатного доцента (оминувши приват-доцента) по кафедрі російської історії: Антонович почав читати курс історії Давньої та Литовської Русі. Хронологічно продовжував цей курс доцент В. С. Іконніков. Незабаром Антонович був затверджений у чині надвірного радника, а через три роки колезького радника. На початку грудня 1871 р. Київським університетом він був делегований на II Археологічний зїзд у Петербург, де заявив про себе як першокласний археолог. У 1874 р. Антонович із колегами блискуче підготував і провів III Археологічний зїзд у Києві. 21 грудня 1874 р. за отлично-усердную и ревностную службу вчений був нагороджений орденом св. Анни II ступеня.
У 1875 р. Антонович вісім місяців, маючи спеціальне відрядження Міністерства народної освіти, працював в архівах Москви і Петербурга, збираючи матеріали для докторської дисертації. 19 травня 1878 р. вона була успішно захищена в Київському університеті, а перед цим вийшла окремою книгою Очерк истории Великого княжества Литовского до смерти Ольгерда. Вже 29 травня Рада університету (35 голосів за, 8 проти) обрала Антоновича ординарним професором по кафедрі російської історії. Перипетії цього обрання є дуже показовими, тому зупинимося на них детальніше.
Подання від історико-філологічного факультету було підписане 18 травня 1878 р. деканом В. С. Іконніковим [61; 264-265] , якого, до речі, не зовсім слушно іноді представляють головним душителем Антоновича. В поданні підкреслювалися наукові заслуги кандидата: численні видання томів документів, участь у трьох археологічних зїздах, результативні розкопки, завідування музеєм старожитностей і нумізматичним кабінетом тощо. З приводу докторату сказано таке: ...труд, составленный по непосредственным источникам, богатый фактическими данными и новыми выводами и представляющий у нас первый серьезный опит научного исследования по литовской истории в пределах до XV века. Вказувалося також на те, що Антонович ще 1872 р. міг захистити як докторат одне з видань Архива Юго-Западной России, однак вирішив написати спеціальне дослідження. Від 1870 р. вчений є доцентом і перебуває на цій посаді довше визначеного терміну. Многолетняя богатая результатами и многосторонняя по научным приемам деятельность г. Антоновича дает факультету право обратить внимание на труды почтенного его сочлена как выдающиеся по своему научному значению, говорилося в поданні. Факультет просив обрати Антоновича одразу ординарним професором. Пропозиція була прийнята.
Однак у Міністерстві народної освіти виникла затр?/p>