Наукова та громадська діяльність В.Б. Антоновича
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
?івка Київської губернії, де на той час його мати купила будинок і оселилася з дітьми. Через три роки вони перебралися до дядька - Юзефа Гурського, який був місцевим адвокатом. Пізніше Антонович відзначав його доброту і постійну зайнятість, в також дуже скромну освіту (базиліанська школа). Вчений пригадував і те, що судочинство велося польською мовою і згідно з Литовським Статутом.
Раннє дитинство хлопчик провів у спілкуванні з бабусею - Кароліною Гурською, про яку згадував з ніжністю й теплотою. Саме вона навчила його читати, писати, початкам арифметики; мала від природи ідеальну доброту, лагідність і любов до людей. Бабуся багато оповідала онукові (зокрема про гайдамаків), співала пісень (народних та політичних польських XVIII ст.). Ми з бабою, писав Антонович, були нерозлучні, й якось дуже старе і дуже мале припадали собі до уподоби і страшенно любили одно одного [41; 10-13].
До шести років тривала ця ідилія. Мати в цей час була зайнята заміжжям старшої доньки. Взагалі Моніка прагнула привчити своїх дітей до звичаїв польського шляхетства середнього достатку, котре, як згадував Антонович, дивилось на себе як на представників культури, хоч, правду сказати, культури було в йому дуже мало... вся культура містечкової інтелігенції виражалась в костюмах, елегантних по змозі, і в способі держати себе в товаристві з елегантними манерами на противагу грубим і некультурним росіянам [42; 16]. У цьому сенсі Моніка просто тероризувала сина: коли він якось забув по сніданні витерти губи, вона вишмарувала йому обличчя ганчіркою для підлоги, після чого почалося інфекційне запалення; заради елегантності хлопчикові робили штучні кучері і при цьому страшенно випікали шкіру голови; за відмову переказати книгу три дні тримали навколішки, не давали обіду тощо. Я її дуже боявся, згадував Антонович, тон рішучий, деспотичний настрій, гувернантська звичка виправляти манери і суворе переслідування всяких помилок в цьому взгляді так мене лякали, що я старався ховатись або утікати з хати, як тільки вона туди приходила [43; 13-14].
Мабуть, усе це було першим щаблем на шляху Антоновича до негативізму стосовно польського шляхетства, його зверхності, гонору та фасадної культури.
Із 1840 р. Моніка Антонович найнялася гувернанткою до панів Цибульських в м. Горишківку поблизу Тульчина, де чотири роки перебував біля матері й Володимир. Тут він вперше побачив товариство панів... воно не відрізнялося зовсім інтелігенцією, зате кожний пан виступав з великим апломбом... пихою... загалом старались держатися як замкнута каста, з погордою ставлячись до всякої шуї (тобто сволоти).
З цього часу для Володимира почалася справжня наука разом із дітьми Цибульських під керівництвом матері. Вивчалися польська мова та історія, географія, катехізис та французька мова. Антонович згадував, що найбільшу користь дало вивчення французької: ...знання цієї мови протягом всього життя давало мені змогу розширяти свій світогляд, користуючи з багатої літератури [44; 25-27]. Втім, особливу увагу Моніка приділяла вихованню гарячого польського патріотизму, при цьому патріотичний обовязок полягав у тому, щоб хвалити все своє, мовчати про всі хиби й ганити все чуже. Особливий пієтет плекала мати щодо шляхетського стану, який вважала установленим від Бога і самої природи, а інші стани нижчими. Моніка забороняла синові вести компанію зі слугами чи сільськими дітьми, повторювати слова і звички, притаманні хлопам тощо. Все це, як оцінював пізніше Антонович, сприяло розвиткові в ньому неприємної риси, з якою довелося боротися усе життя, це було бажання вирізнитись між іншими людьми, показати себе якомога кращим, порисуватись і виявити себе чимсь особливим. Ця нещасна суєтність шляхетська спадала з мене дуже поволі, не раз доводила мене до самохвальчої брехні і, як брехня відкривалась, набавляла мені чимало сорому. Такий був моральний не дуже цікавий багаж, який я виніс з дитячого віку [45; 29].
Четвертий рік науки Володимир відбував із Каролем Цибульським під керівництвом його гувернера. Навчання йшло ще малозрозумілою російською мовою: хлопців готували до вступу в гімназію. Згодом ще на півроку Володимира віддали для повторення науки разом із дітьми Абрамовичів Боніфатію Антоновичу. Той займався з хлопчиком лише катехізисом і читанням якоїсь латинської книги, усе інше Володимир повторював самостійно, проте з більшою охотою. Тут, у домі Оттона Абрамовича він мав змогу слухати вечірні читання шляхетської молоді. Найчастіше читали твори Михайла Чайковського (Садик-Паші) про козаків, де останні ідилічно єдналися з польською шляхтою. Антонович згадував: Я перший раз побачив якийсь новий світ, не мавший нічого спільного з шляхетським складом і одріжнявшийся від його особливою бадьорістю, живучостю й енергією... Ці образи Чайковського засіли мені глибоко в душу й ніколи не стерлись, положивши першу підвалину українофільства.
У бібліотеці Абрамовича Володимир перечитав польські та французькі книги, запамятавши до похилого віку поезії Міцкевича та переклади новогрецьких пісень про боротьбу з турками.
У 1844 р. Володимира за попередньою угодою батьків віддали на виховання в Рішельєвський ліцей, директором пансіону якого був Янош Джидай. Йому вчений завдячував глибоким демократичним пересвідченням та можливістю ознайомлення з творами французьких просвітників-енциклопедистів: Монтескє, Руссо, Вольтера, Дідро та ін.