Наукова та громадська діяльність В.Б. Антоновича
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
Антонович твердив, що саме під їхнім впливом склався його світогляд.
У бібліотеці Джидая було багато цікавих книг, і Володимир читав їх запоєм. Саме з того часу він виробив собі ту призви чайку до читання, що виявляв протягом цілого життя, буквально не мажучи одної години перебути без книжки. Одного разу хлопця застав за читанням серйозної книжки батько. Тоді він сказав слова, які Володимир запамятав на все життя і які фактично стали одним із його гасел: Тобі треба дуже багато вчитися, багато працювати, бо доведеться самому, своєю головою прокладати собі дорогу в життю. Джидай почав керувати тематикою читання сина [48; 68].
Незважаючи на те, що у Рішельєвському ліцеї у класі Володимира (як свідчить його твір Наш клас) навчалося одночасно 72 учні [49; 6], успіхи хлопчика були добрі, особливо з географії, історії, математики, фізики, природничих дисциплін, іноземних мов.
У 1848 р., коли відкрилася 2-га одеська гімназія, Джидай перевів свій пансіон у цей заклад. Володимира також перевели у пятий клас гімназії.
Через півстоліття вчений з теплотою згадував: Єти три года (18481850. A. P.) составляют для меня незабвенный период моей жизни, єто были года, когда слагается нравственный облик человека, и в этом отношении я многим обязан 2-й гимназии: теперь, в старости, чувствую к ее влиянию глубокий пиетет; гуманное обращение с нами директора и учителей, влияние живого и европейски просвещенного города и дружный и искренно преданный культурному прогрессу круг товарищей положили на всю мою жизнь неизгладимый отпечаток: глубокое сознание совести, стремление к справедливости, добру и правде, несколько, может быть, слишком оптимистическую, но весьма успокоительную глубокую веру в прогресс. Антонович згадував директора П. Беккера, що викладав латинську мову та літературу і прищепив учням любов до класичних старожитностей, а також дав добру школу перекладу уривків із Таціта, Саллюстія, Тіта Лівія. Учитель французької А. Шапелон рекомендував хлопцям читати кращі книги французьких просвітників і взагалі вселив їм относительное знание и глубокое уважение к европейской культуре [50; 212].
Дух французької натурфілософії цілком пронизав свідомість юного Антоновича. Дуже яскраво засвідчують це його учнівські твори. Особливо показовим є ескіз Дерево, де сплелося божественне розуміння Всесвіту й органічне поєднання природи і людини. Ось кілька висловів: Дерево есть предмет, который нам более всего говорит о всемогуществе и доброте Бога, который, сотворяя дерево в пользу человека, хотел, чтобы тот наслаждался им... Дерево можно сравнить с человеком, который пока еще в малом возрасте требует много попечений, а когда вырастет, делается полезным обществу [51; 1-1].
Втім у гімназичних творах Володимира усе ж присутні ознаки старого виховання. Він ще не вповні засвоює раціоналізм французьких просвітників, зберігаючи щиру віру в Господа і Божественне творіння світу. Цікавим у цьому сенсі є твір Ранок найкращий час для розумових занять. Гімназист, який прокидався о шостій ранку, одягався і молився Богові, твердив: Утро, когда душа наша отдохнула, то она может обратить все своё внимание на науки... Душа наша находится в спокойном состоянии, потому что единственная мысль, которую мы имеем до сих пор, была об Боге, а эта мысль не только не тревожит нашей души, но, напротив, восстанавливает ее тишину.
Переказуючи оповіді Антоновича, його вдова повідомляла, що в останніх класах гімназії, у 1416 років, юнак починає роздумуватись над питанням політично-соціального та позитивно-філософського напрямку, перечитує французьких енциклопедистів і філософів XVIII початку XIX ст., за спеціальну плату щодня читає старі книги в букіністичній книгарні. Так поступово на ідеях французького раннього раціоналізму і пізнішого позитивізму кристалізувався світогляд Антоновича, і це наклало значний відбиток на усе його наступне життя. Одночасно відбувся перелом і в його ментально-національних почуттях. Розвиток загальнодемократичних поглядів змодулювався на конкретику народного життя в Україні. Сам Антонович великою мірою повязував це із впливом Джидая.
По закінченні гімназії у 1850 р., виконуючи незламне бажання матері, Антонович вступає на медичний факультет Київського університету св. Володимира.
Проте вибір був невдалим. Юнак мав нахил до гуманітарних наук. Пізніше Володимир Боніфатійович згадував: Уже со 2-го курса я понял, что попал не на свою дорогу, но тогда был воспрещен переход из медицинского факультета на другие поэтому я должен был volens-nolens дотянуть медицину до конца. У 1855 р. Антонович не лише закінчив факультет, а й почав медичну практику в Чорнобилі та Бердичеві, між іншим, під час епідемії холери. Цей період життя був дуже тяжкий. В одному з листів (серпень 1856 р.) Володимир писав про півторарічну кризу й тяжкі переживання, від яких рятувала лише наполеглива праця. Але плинув час, і оніміння змінилося душевною весною. Марко Антонович пояснював це смертю матері Володимира Боніфатійовича [54] , початком історичних студій та іншими справами. На той час Антонович вирвався з Чорнобиля великої пустелі, багна духовної сфери і припинив медичну практику.
Повернувшись до Києва, Антонович удруге вступає до університету на історико-філологічний факультет, який закінчує у 1860 р. Власне, з часу навчання на цьому факультеті діяльність Антоновича стає настільки багатогранною, що її важко розглядати в комплексі. Тому нада?/p>