Наукова та громадська діяльність В.Б. Антоновича
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
?ловік. Від самого початку діяльність української громади перебувала під постійним наглядом поліції, і протягом перших двох років Антонович мав давати пояснення стосовно 12 різних справ. Незабаром у помешканні брата художника Миколи Ге Йосипа був зроблений обшук і виявлені листи Антоновича українською мовою. Даючи пояснення з цього приводу, Антонович відкинув свою звичну дипломатичність і заявив: Мова ця не заборонена законом і, на мій погляд, єсть одна із самих багатих, хоча мало оброблених словянських мов [99].
На цьому місці маємо зясувати одне питання, що його неодноразово ставили дослідники: чи був розрив із польським рухом цілковитим і остаточним, чи все ж лише заманіфестованим і тим прихованим від влади?
На думку В. Міяковського [100], Антонович свідомо замовчував свої звязки з польськими політичними організаціями 1860-х років, всіляко старався викреслити цю обставину із своєї біографії. Дослідник доводив, що до 1859 р. Антонович брав активну участь у польському русі і представляв течію польського українства. До хлопоманів уходили одні поляки, й не було росіян чи українців-лiвобережців. З українофільських на українські позиції хлопомани перейшли взимку 1860 р., після ближчого ознайомлення з життям селян (подорожі 18571859 рр.) та з посиленням підозріливості до них польського суспільства. Повна маніфестація поглядів відбулася на шляхетському суді в травні 1860 р.. Якраз тоді Антонович закінчив історико-філологічний факультет, вийшовши з польських студентських організацій.
Йосафат Огризко керівник петербурзької групи польських революціонерів повідомляв, що ще взимку 1860 р. Антонович підтримував польський рух на підготовку повстання разом із партією хлопоманів. Він приїздив у Петербург і вів про це розмову з самим Огризком та передав йому адреси польських діячів у Москві, Варшаві й Вільні. Затим Антонович їздив у Москву для переговорів з Кіневичем [101].
Однак сам Антонович заперечував усі ці факти, кваліфікуючи такі свідчення як валенродизм і спробу поразки ворогів своїх руками уряду. Антонович підсумовував: Лучшею минутою моей жизни считаю то мгновение, в котором я решился разорвать всякие связи с обществом, в котором на закваске иезуитской происходит самое беззаконное гнилое брожение, поглотившее все нравственные человеческие понятия и заменившее их всевозможными видами лжи, интриги, бессильной злобы и кощунства над элементарными положениями человеческой и христианской нравственности [102].
Документи жандармського управління, про які йтиметься далі, скорше підтверджують слова Антоновича, аніж інформацію поляків і висновки В. Міяковського. Жандарми встановили, що взимку 1860 р. Антонович безвиїзне перебував у Києві. Більше того, він брав участь в акції протесту російських та українських студентів проти демонстрацій поляків в університеті. По закінченні історико-філологічного факультету Антонович, як уже зазначалося, вирішив почати викладацьку діяльність. Він звернувся до тодішнього попечителя Київського учбового округу визначного вченого-хірурга і громадського діяча М. І. Пирогова, просячи посаду кандидата-педагога з латинської мови. Як згадував Володимир Боніфатійович, Пирогов відверто запитав його про стосунки з польськими поміщиками й підсумував: Место я вам дам. Моя служба педагогическая, а не полицейская. Только берегитесь, зло дело на мне не кончится [103].
Пирогов мав рацію. Як пізніше дізнався в архіві губернаторства сам Антонович, на нього було подано 42 доноси від польських поміщиків, де хлопоманів звинувачували у підбурюванні селян до винищення панів.
Антоновича і Рильського спочатку викликали на дворянський суд, де звинуватили в атеїстичній, антипатріотичній та антипоміщицькій пропаганді серед селян. Перед судом Антонович письмово виклав своє кредо, а на суді витлумачив його пункти: свобода совісті, рівноправність усіх релігій, взаємна толерантність; свобода, визнання й пошана для всіх національностей, а в Україні особливо для української і т. н. [104].
Суд закінчився нічим. А інтелектуальний глава польської групи Тадеуш Бобровський навіть побажав Антоновичу й надалі студіювати громадські та соціальні питання. Проте неприємності на цьому не скінчилися.
В листопаді 1860 р. київський земський ісправник Подгурський подав рапорт про товариство комуністів, що складалося зі студентів Київського університету. Главою товариства він називав Антоновича. У звязку з цим за ним було встановлено нагляд [105]. Поліція провела дізнання й обшуки у його родичів та знайомих. А попечитель Київського учбового округу М. І. Пирогов звернувся з запитом до генерал-губернатора, не обличен ли Антонович в каких-либо предосудительных поступках, по которым не следовало бы принять его в педагогические курсы, на що той усе ж відповів, що в цій справі не встречает и теперь препятствий [106]. Однак і після цього Антоновича неодноразово тягали на допити. У слідчій справі залишилися тексти його відповідей, в яких він наполягав на виключно культурницьких, науково-етнографічних завданнях гуртка. Врешті Антоновича відпустили, але під суворий нагляд поліції.
Ще під час слідства Антонович перейшов у православя [107]. 7 липня 1861 р. він звернувся до редакції Основи з приводу публікацій Biblioteki Warszawskiej про Богдана Хмельницького та Gazety Polskiej про перенесення домовини Шевченка [108]. У відповідь на статтю Антоновича надійшов лист від Т. Падалиці (?/p>