Наукова та громадська діяльність В.Б. Антоновича
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
?янство, церковне та світське законодавство.
Унікальною і до сьогодні є праця Антоновича Очерк истории Великого княжества Литовского до смерти в. к. Ольгерда, захищена як докторська дисертація. Вона подає початкову історію князівства на підставі системного аналізу літописів, корпусу документів Литовської метрики, рукописів хронографів із петербурзьких та московських архівів, іноземних джерел. Чотири роки працював учений над цим твором ґрунтовною реконструкцією політичної історії до XV ст. [151].
Обидва ці періоди (княжий та литовський) системно опрацьовані в літографованих курсах лекцій вченого.
Основним напрямом історичних студій Антоновича були соціальні відносини: козацтво (як суспільна сила), селянство й шляхта (як стани), міська громада, соціальні рухи, колонізаційні процеси. Увесь фактологічний матеріал, який він подавав чи публікував в окремих збірниках, був ілюстрацією до аналізу соціальних процесів, в основу яких він поклав еволюцію общини.
Общинна теорія історії України Антоновича мала певне, ідейне та історіографічне підґрунтя (Кондорсе, О. Конт, Г. Бокль, Фюстель де Куланж, Г. Спенсер та ін.). Спираючись на зазначених авторів, Антонович розглядав історичний процес як розвиток провідної ідеї, якою вважав народний дух. Історичний поступ полягає у прискоренні чи стриманні народного духу, що в свою чергу впливає на хід соціального життя народу. Важливим при цьому, на думку Антоновича, є культурний рівень народних мас (суспільний світогляд, етичні, моральні норми, релігійні погляди, політичні ідеї). З огляду на це просвіта народу, піднесення його самосвідомості та політичної активності стало головним завданням як громадської, так і наукової діяльності вченого.
Вважається, що ідея про общину як основу народного життя виникла в Антоновича у звязку з поглядами словянофілів (Аксаков, І. Беляев, О. Попов). З нею була тісно повязана теза вченого про органічну недержавність українців. Існують різні пояснення причин появи цієї тези.
С. Томашівський та М. Кордуба писали, що ідеалами вченого були федералізм у політичних справах, демократизм, посунений до повної волі громад, навіть одиниць, безоглядна рівність, можливість всебічного розвитку, виключне право одиниці розпоряджатися сама собою і т. п. Усе це обєднувало Антоновича з Драгомановим та обох з анархістичною школою Прудона [152]. Б. Крупницький схарактеризував це просто: Антонович все ставив нарід супроти держави, свій нарід супроти чужої державности [153]. Грушевський пояснював антидержавницьку настанову вчителя трьома основними факторами: традицією української опозиції чужим державам, до яких входили українські землі; вродженою польсько-шляхетською підозріливістю й ворожістю до всякого зміцнення державної влади; опозицією державній владі, в якій виховував усі волелюбні елементи російський царський режим [154]. О. Гермайзе виходив із головної ідеї Антоновича про те, що українству притаманні общинні ідеали, вічовий устрій, рівноправність; тому-то Антонович і доводив, що енергія народу спрямовувалася на відстоювання цього внутрішнього соціально-громадського, а не політично-державного устрою [155].
Антонович намагався простежити на усьому просторі історії України розвиток тих елементів давньоруського життя, які, на його думку, складали суть історичного процесу. В основу історичних явищ він ставив вивчення народу та його окремих верств насамперед общини, дружини й князя, що згодом акумулювалися у два начала, які постійно боролися одне з одним дружинно-князівське та общинне. Протягом історико-хронологічного розвитку ці два начала видозмінювали свої форми й почасти зміст, але основа залишалася. Особливо це стосується общинного компонента, який, зокрема, зберігся в козацтві, в його трьох головних рисах: прагненні до відновлення общинного начала, боротьбі з аристократією, антидержавних настроях.
Дану теорію Антонович поклав і в основу документовидавничої діяльності, формуючи окремі збірники, присвячені найвизначнішим явищам у житті українського народу та його соціальних груп.
Убачаючи в козацтві явище, в якому збереглися рештки давньоруського укладу, Антонович приділив йому особливу увагу. Він видав у 1863 р. акти про козаків за 1500 1648 рр., що створило величезне враження у вченому світі, розкривши останньому новий, невідомий до того світ [156]. Тут Антонович представляв козаків як нащадків давньословянської общини, котрі до Люблінської унії жили під кермом Гедиміновичів; унія, мовляв, зруйнувала общину й призвела до закріпачення, а реформи Баторія (реєстр) розділили козацтво; повстання ж козаків (починаючи від Лободи) були боротьбою за общинні начала. На той час такі висновки сприймалися як нові й зовсім неочікувані, однак сама теорія піддавалася критиці, зокрема Максимовичем. Сам Антонович характеризував цю свою спробу як невдалу.
Другий том актів про козаків (за 1679 1716 рр.) містив і обширну монографію вченого Последние времена козачества на правой стороне Днепра. Тут було показано тяжіння українського населення до Російської держави, польські й турецькі пертрактації гетьмана Дорошенка, антипольську діяльність Самуся і Палія та шляхетські тенденції Мазепи.
Исследование о гайдамачестве доводило неперервність гайдамацьких рухів протягом усього XVIII ст. й подавало матеріали про два невідомі науці значні виступи до Коліївщини 1735 і 1750 рр. Вчений розкриває стихійність і неорганізованість цих виступів, як