Наукова та громадська діяльність В.Б. Антоновича
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
і слабкість протидії їм польської влади. Коліївщина почасти була висвітлена вченим у нарисі про Ґонту. Останній том Архива Юго-Западной России, що вийшов за редакцією і з передмовою Антоновича (1902 р.), подавав матеріали слідства про очікувані в І789 р. нові гайдамацькі рухи.
Антонович послідовно підкреслював двоїсту природу Гайдамаччини: політично-соціально-релігійний рух як продовження одвічної боротьби двох соціальних начал і вольниця спрагла сваволі та поживи, викликана польсько-шляхетськими порядками в Україні [157].
Суворий оцінювач творчості Антоновича С. Томашівський писав з приводу Исследования о гайдамачестве: Беручи на увагу необробленість предмету, величезну масу дрібних, неповязаних із собою фактів, розуміннє політично-соціяльної боротьби на України та загального стану польської держави, вкінці прекрасну наукову методу, мусимо признати, що монографія про гайдамаччину мабуть чи не найліпша праця В. Антоновича [158].
Козаччиною Антонович цікавився все життя і збирався писати велику працю про генезу козацтва до Хмельниччини. Можливо, її сліди збереглися в текстах лекцій Виклади про часи козацькі. Це й найбільш синтетична публікація з даної проблеми. Аналізуючи генезу української шляхти, Антонович доводив, що в переважній більшості вона є руського походження, лише внаслідок окатоличення та ополячення перестала відчувати себе такою. Особливо пильно вивчав дослідник поліську шляхту, котра трималася православя, традицій і мала певну національну свідомість (О происхождении шляхетских родов в Юго-Западной России). Околичну шляхту вчений представляв як верству, що має одні корені з козацтвом, проте покладає свої надії на союз із польською шляхтою. Зневірившися в останній, околична шляхта знову пристала до козацтва. Антоновичу належить також нарис про волинську шляхту (Дворянство Волынской губернии), який вийшов під псевдонімом Н. К. Имеретинский.
Своєрідну концепцію розвитку українських міст на основі актового матеріалу за 14321798 рр. Антонович виклав у праці Исследование о городах в Юго-Западном крае (1869 р.). Він розглядає міста як окремі правові одиниці, як центри військової організації і як торгово-промислові осередки. Антонович виводить город зі старословянського громадського вічового центру, потім останній перетворюється на фортецю та осідок старости й починається боротьба общинних прав із польськими аристократичними тенденціями, затим місто стає торговим осередком зі спеціальними правами й пільгами і врешті зводиться лише до ринку сільськогосподарських продуктів. До кінця XVIII ст., на думку Антоновича, промислова діяльність розвивалася повільно через несприятливі обставини. Тому на ринку панував імпорт, а власна промисловість виробляла найпростішу продукцію (О промышленности Юго-Западного края в XVIII ст., 1874 р.).
Селянству Антонович присвятив передмову до другого тому АЮЗР, де в загальних рисах показував, як польська шляхта поступово закріпачувала українське селянство, особливо з упадком на початку XVIII ст. козацтва.
Окрім соціальної історії, Антонович приділив належну увагу обласницькому (крайовому, регіональному) методу дослідження. На це він спрямовував багатьох своїх учнів.
Нарешті, завершуючи огляд історичних студій Антоновича, згадаємо ще про один напрямок його праці. В історіографії постулюється відхід ученого від біографічного принципу написання історії. Мабуть, не варто так однозначно підходити до цієї проблеми. Адже в популярному й сьогодні виданні “Исторические деятели Юго-Западной России в биографиях и портретах (К., 1885, вип. 2) Антоновичу належать девять біографічних нарисів: про Петра Сагайдачного, Юрія Хмельницького, Саву Туптала, Івана Виговського, Павла Тетерю, Демяна Многогрішного, Івана Брюховецького, Михайла Ханенка, Петра Дорошенка.
Яскраву характеристику дав Антонович одному з ватажків гайдамацького руху Іванові Ґонті. Більше того, саме Антонович виступив ініціатором створення біографічного словника діячів України і залучав до його складання молодь.
4.4 Здобутки Антоновича в сфері археологічної науки
Антонович був еволюціоністом і досліджував історію України від самих витоків, щоб показати наскрізні явища й розвиток історичного процесу. Цим пояснюється його особлива увага до археології. Більшість сучасників і наступників ученого категорично стверджують, що до Антоновича української археології як науки не існувало.
Заслуги Антоновича в галузі української археології, на думку дослідників, полягають у піднесенні значення археологічних памяток до рівня повноцінних історичних джерел; у систематичному вивченні археології України і повному зборі усієї відомої інформації у цій галузі; у створенні великої колекції археологічних знахідок та їх синтезації; в обєктивності та обережності наукових узагальнень. На думку І. Линниченка, его археологический кругозор... всегда стоял на высоте европейской археологической науки, благодаря чему его собственные археологические труды имели общекультурное археологическое значение, а не были простым описанием результатов местного археологического исследования, его выводы имели в виду общеархеологическую перспективу и займут важное место в ряду крупных работ европейских археологов [159].
Спробуємо коротко схарактеризувати основні досягнення . Антоновича на терені археології [160].
Антонович був одним із кращих дос