Наукова та громадська діяльність В.Б. Антоновича
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
?ати складності архівного пошуку, відбору, копіювання та звірки документів, написаних старим письмом, різними почерками й мовами.
Окрім АЮЗР, Антонович видав значну кількість інших, головним чином наративних джерел. Це передусім літописи: 4-й том праці Самійла Величка та збірник із восьми літописів, включаючи Київський 12411621 рр., Межигірський 16081700 рр., Літопис Юзефовича 16241700 рр., Вітебський, Добромисловський 16481700 рр., Львівський кармелітський 16481676 рр. та ін.
У 1874 р. побачив світ Сборник материалов по исторической топографии Киева и его окрестностей, в якому Антонович подав добірку уривків із літописів та документи за 14111786 рр.
Учений опублікував також чималу кількість вітчизняних та іноземних мемуарів про Україну: щоденник Станіслава Освенцима 16431651 рр.; записки Карла Хоєцького 17681776 рр.; щоденник Федора Євлашевського 1564 1604 рр.; записки київського міщанина Божка Балики; записну книжку прилуцького полкового осавула Михайла Мовчана. Не втратило своєї цінності двотомове видання Мемуаров, касающихся истории юга России, які Антонович підготував спільно з К. Мельник. Відомо, що готувалися до друку й наступні томи, та, на жаль, цей задум завершити не вдалося.
Заслуговує на увагу також унікальна збірка документів, більшість оригіналів яких сьогодні втрачена, Грамоты великих князей литовских с 1390 по 1569 год, собранные и изданные под редакцией Владимира Антоновича и Константина Козловского. Із 64 грамот 20 друкувалися з власної колекції Антоновича.
Дуже часто вчений публікував документи як додатки до своїх праць. Наприклад: 70 документів за 17001765 рр. долучені до розправи про чаклування і процеси проти відьом в Україні; додатками слугували й невідомий наказ гетьмана Дмитра Барабаша, витяги з заміток Яна Юзефовича, документи про долю Максима Залізняка та ін.
Авторитет Антоновича як архівіста був настільки великий, що він був залучений до складу урядової Комісії по виявленню підробних актів про дворянство у київському Центральному архіві давніх актів, яка діяла протягом І8671892 рр.
Трудомістка праця в архівах і публікація документів для Антоновича не були самоціллю. Вони стали тією базою, що визначила всю його наукову діяльність як історика-синтетика і зумовила прикметну ознаку всіх його праць.
4.3 Історичні праці В. Антоновича
Власне історичні дослідження Антоновича виглядають тематично розпорошеними. Однак це лише на перший погляд. У широкому тематичному обширі праць закладена єдина авторська концепція, яка проймає всю творчість ученого на ниві історіографії.
М. С. Грушевський визначав її як єдиний акт обжалування історичної Польщі. Йдеться про спростування ідей про культурницьку місію, поширення західноєвропейської цивілізації, героїчну оборону українських земель від орд. При цьому Антонович осуджував лише ту політику, яку історична Польща вела на українських землях, був ворогом панування польської шляхти над українським народом [147]. Однак не лише ця критична ідея визначає зміст праць ученого. Він детально вивчав внутрішній лад України, намагаючись віднайти основний стрижень української історії. Таким стрижнем для всіх словянських народів Антонович вважав общину (громаду), власне принцип общинності, що означав рівноправність і демократичну спрямованість соціального розвитку. Ця ідея була для Антоновича провідною, ніби підсумком усього історично-народницько-романтичного напряму [148].
Як взірцеву модель учений розглядав общинно-вічовий устрій Давньої Русі. Литовський період він характеризував як позитивний для розвитку старих общинних начал, а польський як час руйнування цих начал; відповідно козацькі війни стали виявом боротьби за збереження общинності соціального устрою. Ці війни відображували сутичку двох національних ідей. Однак на початку козацтво захищало свої станові права. Лише коли воно зверталося до селянства, тоді здобувало хоч і тимчасову, але перемогу. Козацька верхівка знову зводить усе нанівець, прагнучи створити нове шляхетство за польським зразком. Нові хвилі боротьби за общинні начала вчений бачить у Коліївщині та Гайдамаччині. Потребу такої боротьби українства з польщизною, демократизму з шляхетством як основне завдання розвитку культури й цивілізації українського народу Антонович убачав і в XIX ст.
Таким чином, Антонович створив свою єдину концепцію історії українського народу, зцементовану общинною ідеєю. О. Гермайзе назвав її демократично-народницькою й національно-українською концепцією і представляв як основну заслугу Антоновича-історика [149]. На думку ж Б. Крупницького, Антонович не дав систематичного огляду українського історичного процесу, а лише заклав цеглини для майбутнього будинку української історії [150]. Справді, вчений дослідив лише окремі періоди історії середньовічної України. Зокрема, загальний погляд Антоновича на княжий період висловлений у виданих текстах двох його публічних лекцій (Киев в дохристианское время, Киев в княжеское время) та в університетському курсі. Тут учений висуває гіпотезу про двох князів Олегів у Києві, називає часи Святослава розквітом дружинного устрою. XI ст. автор визначає як період піднесення Київської Русі, XII ст. розпаду і XIII ст, занепаду. Антонович вважає, що перший період князівської доби характеризується загарбницькими походами та перевагою дружинного начала. Лише за Володимира князівське начало починає переважати і впроваджується чинник, який поєднує князя й народ,це христ?/p>