Змiни особистостi при шизофренiСЧ та особливостi лiкування
Дипломная работа - Медицина, физкультура, здравоохранение
Другие дипломы по предмету Медицина, физкультура, здравоохранение
мiну i вiдповiдно активнiсть дофамiнергiчних нейронiв. Вiн вважаСФ, що дофамiнергiчна гiперактивнiсть може бути наслiдком зниження СЧх функцiСЧ або кiлькостi [22].
РЖснуСФ припущення, що ураження одних дофамiнергiчних термiналiв може привести до компенсаторного посилення функцiСЧ iнших дофамiнергiчних структур [Pycock C. Y. et al., 1980]. Вiдповiдно до цього M.Bannon i R. Roth (1983) висловили думку, що негативнi симптоми шизофренiСЧ можуть бути повязанi зi зниженням активностi мезокортикальноСЧ частини дофамiнергiчноСЧ системи, а позитивнi - з гiперактивнiстю пiдкiркових дофамiнергiчних структур. Бiльш широко питання клiнiчноСЧ гетерогенностi шизофренiСЧ ставить T. J. Crow (1980). Вiн видiляСФ два клiнiко-бiохiмiчних типи шизофренiСЧ: шизофренiю типу РЖ з перевагою позитивних розладiв, звязуючи СЧСЧ з гiперактивнiстю постсинаптичних рецепторiв дофамiнергiчноСЧ системи i вважаючи, що це визначаСФ ефективнiсть дофамiнблокуючих нейролептикiв при цьому типi, i шизофренiю типу РЖРЖ з перевагою негативних розладiв, що вiн звязуСФ з загибеллю дофамiнергiчних нейронiв, особливо в префронтальнiй корi i частково з пiдвищеною чутливiстю серотонiнових рецепторiв. РЖншi дослiдники схильнi думати, що в другому випадку мова йде про зниження функцiСЧ дофамiнергiчних структур [Brambilla F. et аl., 1978; Segal D., Janovsky D., 1978].
Ключовим у дофамiновiй гiпотезi шизофренiСЧ СФ питання про стан рецепторiв дофамiнергiчних нейронiв. Першi спроби оцiнити стан рецепторiв у посмертно узятiй мозковiй тканинi зявилися наприкiнцi 70-х рокiв iз упровадженням методiв радiолiгандного звязування (у якостi лiгандiв використовувалися 3Н-галоперидол, 3Н-спиперон i iн.), а потiм i позитронно-емiсiйноСЧ томографiСЧ (ПЕТ), що дозволяСФ вiзуалiзувати звязування рецептора з лiгандом. Незважаючи на досить суперечливi результати, все-таки в частинi дослiджень були отриманi данi, що свiдчать про пiдвищення щiльностi (числа) дофамiнових рецепторiв при шизофренiСЧ [Snyder S., 1976; Lee Т., Seeman P., 1977, 1978, 1980; Owen F. et al., 1978; Mackey A. et al., 1982; Seeman P. et al., 1984]. Це особливо чiтко було показано в нелiкованих нейролептиками хворих [20].
Дотепер мова йшла в основному про дофамiновi D2-рецептори. Однак ситуацiя з дофамiновою гiпотезою шизофренiСЧ виявилася значно бiльш складноСЧ пiсля появи останньоСЧ генерацiСЧ атипiчних нейролептикiв, до яких вiдносяться клозапiн (лепонекс), рисперидон, сульпiрiд оланзапiн, сероквель i iн. Як вiдомо, СЧх вiдрiзняСФ дуже висока антипсихотична активнiсть при маловиражених побiчних ефектах, зокрема екстрапiрамiдних. Виявилося, що цi нейролептики звязують не тiльки дофамiновi D2-, D3-, D4-рецептори, але i серотонiновi (5-НТ2) адренергiчнi (1) i навiть холiнергiчнi i гiстамiновi рецептори [Gerlach J., Peacock L., 1995]. Найбiльш виразною мультирецепторною дiСФю володiють клозапiн, оланзапiн i сероквель (останнiй не дiСФ тiльки на холiнергiчнi рецептори).
Значно великих труднощiв представляСФ вивчення сполук, якi вiдображають обмiн дофамина в бiологiчних рiдинах хворих, оскiльки суперечливiсть отриманих результатiв може бути обумовлена як гетерогеннiстю самоСЧ шизофренiСЧ, так i впливом численних факторiв, що дiють в органiзмi хворого.
Сучасний варiант дофамiновоСЧ гiпотези шизофренiСЧ вiдбиваСФ формування уявлень про можливостi дисфункцiСЧ дофамiнергiчноСЧ системи i розходженнях у функцiональному станi окремих СЧСЧ структур. Багато спостережень свiдчать про сполучення зниження функцiСЧ мезокортикального вiддiлу дофамiнергiчноСЧ системи з гiперфункцiСФю СЧСЧ мезолiмбiчноСЧ частини [Davis К., 1991]. На ультраструктурному рiвнi показанi також рiзноспрямованiсть змiн синаптичних утворень у межах однiСФСЧ структури i наявнiсть як дистрофiчних, так i компенсаторних змiн [2].
Приведенi данi про взаСФмодiю антипсихотичних засобiв з рiзними рецепторами нейрохiмiчних систем мозку показують, що дофамiнова гiпотеза шизофренiСЧ не може розглядатися iзольованно i правильнi припущення про iснування загальноСЧ нейротрансмитерноСЧ теорiСЧ, у рамках якоСЧ можливий тiсний звязок i сукупнiсть змiн в окремих системах, що ще маСФ бути вивченим. Проте в даний час у цiй областi маються гiпотези, що позначенi як серотонiнергiчна, гамкергiчна й iншi.
Прообразом нейротрансмитерних гiпотез були так званi ауто-iнтоксикацiйнi теорiСЧ. Розвиток аутоiнтоксикацiйних теорiй був звязаний з виявленням в органiзмi хворих шизофренiСФю рiзноманiтних (бiлкових, низькомолекулярних) фiзiологiчно активних (токсичних) субстанцiй, що дають нейротропнi ефекти [Вартанян М. Е., 1970; Полiщук И. А., 1976; Bergen J. et al., 1960; Friedhoff A, Van Winkle E., 1962; Heath R., Leach В., 1962; Heath R. G. et al., 1965; Frohman Ch. et al., 1971, i iн.]. Протягом наступних 20-30 рокiв у рiзних лабораторiях свiту були видiленi з кровi, сечi i цереброспинальноСЧ рiдини хворих шизофренiСФю рiзнi по функцiональнiй активностi "токсичнi" сполуки. В одних випадках вони пригнiчували життСФдiяльнiсть бiологiчних обСФктiв, використаних як тест-системи; в iнших цi сполуки бiльш специфiчно змiнювали нейрональну активнiсть iзольованих клiтин мозковоСЧ тканини in vivo i в культурi in vitro; по-третСФ вони порушували iнтегративнi форми поводження рiзних тварин i людини [20]. Сама присутнiсть токсичних факторiв у бiологiчних рiдинах хворих шизофренiСФю не викликаСФ сумнiвiв. Однак залишаСФться неясним, наскiльки цi аномальнi субстанцiСЧ причетнi до специфiчних механiзмiв патогенезу хвороби. Чи СФ вони первинними елементами бiологiчних порушень при шизофренiСЧ або цей "токсикоз" виникаСФ внаслiдок порушення центральних механiзмiв регуляцiСЧ метаболiзму (тобто вони вториннi стос?/p>