Змiни особистостi при шизофренiСЧ та особливостi лiкування
Дипломная работа - Медицина, физкультура, здравоохранение
Другие дипломы по предмету Медицина, физкультура, здравоохранение
ЗМРЖСТ
ВСТУП2
РОЗДРЖЛ 1. Шизофренiя як хвороба7
1.1 РЖсторiя вчення про шизофренiю7
1.2 Епiдемiологiя i патогенез шизофренiСЧ10
1.3 Клiнiчнi прояви i види шизофренiСЧ25
РОЗДРЖЛ 2. ЗМРЖНИ ОСОБИСТОСТРЖ ПРИ ШИЗОФРЕНРЖРЗ49
2.1 Дитяча та юнацька шизофренiя49
2.2 Шизофренiчнi дефекти особистостi65
2.3 СуСЧцидальнi розлади при шизофренiСЧ70
РОЗДРЖЛ 3. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНРЖ ДАНРЖ77
3.1 Вибiр методики77
3.2 Органiзацiя i проведення психодiагностики хворих78
3.3 Психологiчнi рекомендацiСЧ89
ВИСНОВКИ91
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ96
ВСТУП
Шизофренiя СФ найбiльше що часто зустрiчаСФться i важливим розладом з цiСФСЧ групи. Шизотипiчнi розлади мають багато характерних рис шизофренiчних розладiв i очевидно генетично з ними звязанi. Однак, оскiльки вони не виявляють галюцинаторнi i маревнi симптоми, грубi порушення поводження, властивi шизофренiСЧ, та не завжди привертають увагу лiкарiв. Бiльшiсть маревних розладiв очевидно не повязанi iз шизофренiСФю, хоча вiдмежувати СЧх клiнiчно, особливо на раннiх етапах, може бути досить важким. Вони складають гетерогенну i не цiлком зрозумiлу групу розладiв, що для зручностi можна роздiлити в залежностi вiд типовоСЧ тривалостi на групу хронiчних маревних розладiв i групу гострих i транзиторних психотичних розладiв.
Володимир ЛСФвi так описуСФ порушення мислення при шизофренiСЧ [3]: тАЮCхильнiсть до розумування, до пояснення i обгрунтування всього i вся; до всеохоплення, до однозначностi сутi, до глобальноСЧ послiдовностi, до всезагальних кiнвих iстин. (тАЮПочавши говорити , вiдчуваю нездоланне бажання розвивати думку дальше i дальше, хоча нема конкретноСЧ теми: приходжу до абсолютiв, до часу i простору, питання: що первинне?) Це називають деколи фiлософською iнтоксикацiСФю; можливо, це компенсацiя якоСЧсь недостатньоСЧ iнтуСЧцiСЧ; тут теж гiпертрофiя логiки, виключна рацiональнiсть. (тАЮВ життi СФ справа i насолода, найвища справа наука, найвища насолода жiнка; дiлю час мiж наукою i жiнкою, але кожна вимагаСФ всього часу; що вибрати? Що первинне?тАЭ
ОбСФктивних методiв дiагностики шизофренiСЧ на даний час немаСФ. Дiагноз ставиться на основi бесiд з пацiСФнтом i аналiзу його поведiнки.
Даний психiчний розлад як СФдине захворювання було видiлено наприкiнцi XРЖ столiття вiдомим нiмецьким психiатром Емилем Крепелином (E.Kraepelin) за назвою "раннСФ слабоумство" (лат. dementia praecox), тобто та, яка розвиваСФться ще в юностi або молодi роки. До цього рiзнi форми шизофренiСЧ вважалися самостiйними психiчними хворобами. А в 1911 р. швейцарський психiатр Еуген Блейлер (E.Bleuler) позначив цю хворобу неологiзмом "schisophrenia".
Але очевидно, що шизофренiя iснувала до цього вiдкриття, як iснував в Атлантичному океанi континент мiж РДвропою й АзiСФю до того, як Христофор Колумб вiдкрив Нове Свiтло, що був названий Америкою.
На шизофренiю страждаСФ близько 1% людей у всьому свiтi. Першi симптоми зазвичай зявляються у вiцi 20 30 рокiв, i багато людей так нiколи i не вилiковуються цiлком вiд цiСФСЧ недуги. Що ще гiрше нам практично нiчого не вiдомо про причини шизофренiСЧ.
З одного боку, вистачаСФ доказiв того, що шизофренiя маСФ бiологiчну основу, оскiльки вона виявляСФться в сiмях, що вказуСФ на генетичний компонент. Також вiдомо i про ледь помiтнi аномалiСЧ у структурi мозку. Лiкування лiкарськими препаратами, особливо тими, якi дiють на нейротрансмiттер допамiн, може ослабити симптоми, але механiзм цього ефекту невiдомий, тому можуть мати мiiе небажанi побiчнi ефекти, що i вiдбуваСФться.
З iншого боку, типовi симптоми шизофренiСЧ абсолютно точно належать до сфери психiчного здоровя людини. ПацiСФнти повiдомляють про галюцинацiСЧ (помилкове сприйняття) та iлюзiСЧ (помилковi припущення). ПацiСФнт може чути власнi думки, вимовленi вголос, або чути голоси, якi обговорюють його. ПацiСФнту може здаватися, що якiсь сили контролюють його дiСЧ ззовнi або навiюють йому певнi думки. Завдання нейропсихолога показати, як порушення в мозку можуть призвести до таких дивних переживань.
Вiдправною точкою в розумiннi шизофренiСЧ СФ спостереження, що в деяких випадках голос, який чують пацiСФнти, СЧхнiй власний. Це спостереження представляСФ проблему в дещо iншому свiтлi: питання полягаСФ не в тому, чому пацiСФнти чують голоси, але чому вони сприймають свiй власний голос за чужий. Це питання стосуСФться й iнших симптомiв. Наприклад, пацiСФнти, в яких спостерiгаються iлюзiСЧ контролю, повiдомляють, що рухи та дiСЧ, здiйснюванi ними, належать комусь iншому; вони вiдчувають, що СЧх змушуСФ дiяти хтось iнший.
Це не так вражаюче, як може видатися з першого погляду. Зрештою, кожна дiя, здiйснювана нами, викликаСФ змiни в наших вiдчуттях. Коли ми говоримо, ми чуСФмо звук власного голосу. Коли ми рухаСФмо рукою, вiдбуваються змiни в кiнестетичних i дотикових вiдчуттях. Але у природi цих вiдчуттiв немаСФ нiчого, що вiдрiзняло б СЧх вiд сигналiв, викликаних впливом ззовнi звуком голосу iншоСЧ людини або пiдняттям нашоСЧ руки iншою людиною.
Зазвичай ми без великих зусиль розумiСФмо, що вiдчуття були викликанi нашими власними дiями, оскiльки в такому разi СЧх можна передбачити. На основi моторних команд, якi людина надсилаСФ своСЧм мускулам, вона може точно передбачити вiдчуття, якi викличе СЧСЧ дiя. Саме тому ми не можемо викликати лоскiт у самих себе. Якщо людина погладить долоню своСФСЧ лiвоСЧ руки правою рукою, вiдчуття буде мiнiмальним. Однак воно стаСФ дуже сильним, якщо стимулювання виходить вiд iншоСЧ людини або робота.
Те саме явище можна с?/p>