Змiни особистостi при шизофренiСЧ та особливостi лiкування
Дипломная работа - Медицина, физкультура, здравоохранение
Другие дипломы по предмету Медицина, физкультура, здравоохранение
м раннiм слабоумством i хвороби, що виявляються в них протягом. Внесенi Е. Крепелином у науку новi iдеСЧ i створене СЧм нове поняття раннього слабоумства викликали надзвичайний iнтерес i критичну оцiнку не тiльки в Нiмеччинi - на батькiвщинi вченого, але i з боку, по сутi, усiСФСЧ свiтовоСЧ психiатричноСЧ громадськостi. Вже в 1909 р. Е. Stransky для характеристики психiчних розладiв при раннiм слабоумствi вводить поняття "iнтрапсихiчноСЧ атаксiСЧ". Тодi ж Claude пiдкреслював, що при цьому захворюваннi вiрнiше говорити не про слабоумство, а про "дисоцiацiСЧ мислення". Це iстотно пришвидшило вивчення симптоматологiСЧ раннього слабоумства, що продовжив Е. Bleuler (1911). Вiн доводив, що хвороба не обовязково починаСФться в молодому вiцi, i що при нiй мова йде не про слабоумство (хоча i не виключав його), а про особливий основний розлад - "психiчному розщепленнi", вiдкiля i пiшла, а потiм швидко закрiпилася назва хвороби "шизофренiя". Блейлер указував на специфiчне ураження при шизофренiСЧ мислення, почуттiв хворих i вiдношення СЧх до зовнiшнього свiту. Так що феноменологiчнi вишукування Е. Bleuler йшли в тiм же напрямку, що i дослiдження Е. Stransky i Claude i були СЧх продовженням.
Додаючи велике значення аутизму в розпiзнаваннi хвороби i вiдiйшовши вiд багатомiрного крепелiнiвського пiдходу до розумiння психiчноСЧ хвороби, Е. Bleuler, звертав увагу, по сутi, на феноменологiчнi, навiть психологiчнi принципи в трактуваннi шизофренiСЧ. Переоцiнюючи окремi симптоми, особливо - вiдхiд хворих в уявлюваний свiт, тобто аутизм, i в значнiй мiрi субСФктивно тлумачачи цi розлади, Е. Bleuler вiдкрив дорогу розширювальнiй дiагностицi шизофренiСЧ. Тодi ж стали видiляти мякi, в`ялотекучi форми, що в ще бiльшому ступенi розширило дiагностику шизофренiСЧ, включивши в неСЧ ряд не вiднесених сюди неврозо- i психопатоподiбних станiв. Вiдтодi i визначився в розумiннi шизофренiСЧ цей вiдхiд вiд магiстрального крепелiнiвського клiнiко-бiологiчного напрямку. Позначилися розходження й у розумiннi сутностi хвороби, що Е. Крепелин визначав як "закономiрний бiологiчний процес", а Е. Bleuler трактував iз психоаналiтичних позицiй. У походженнi хвороби останнiй пiдкреслював велике значення психогенних факторiв [11].
Концепцiя раннього слабоумства - шизофренiСЧ швидко поширилася в Нiмеччинi i РосiСЧ, хоча представники московськоСЧ психiатричноСЧ школи, зокрема - В. П. Сербський i заперечували проти фатальностi прогнозу, обовязкового ослабоумства при цьому захворюваннi. В той час у Нiмеччинi особливу позицiю по цьому питанню займають К. Kleist (1953) i К. Leonhard (1957). В ФранцiСЧ, де завжди були сильнi синдромологiчнi тенденцiСЧ, довгостроково не визнавалася СЧСЧ нозологiчна самостiйнiсть. Для французькоСЧ психiатрiСЧ у вiдношеннi цiСФСЧ хвороби характерна також тенденцiя рiшуче вiдокремлювати раннСФ слабоумство в описi Е. Крепелина вiд блейлерiвськоСЧ концепцiСЧ шизофренiСЧ, як це робили Claude (1925) ,i значно пiзнiше Н. Еу (1959).
РЖ в американськiй психiатрiСЧ за останнi десятилiття, мабуть, домiнуСФ погляд на шизофренiю як на прояв особистiсних реакцiй iз психоаналiтичним СЧх трактуванням. У психiатричних школах США, що дотримуються клiнiчноСЧ орiСФнтацiСЧ, дiагноз шизофренiСЧ будуСФться шляхом обчислення вiдсотка зi стандартноСЧ шкали в 10-12 симптомiв, у якiй однакову питому вагу мають параноидное стан, галюциноз, оклики, асоцiативнi розлади й iн. Еклектичний характер такоСЧ дiагностики очевидний, тому що дiагноз шизофренiСЧ вважаСФться обТСрунтованим, якщо в наявностi 25- 30% будь-яких розладiв з цього набору [11].
У радянськiй i потiм - росiйськiй психiатрiСЧ виявилися три напрямки в розумiннi шизофренiСЧ. А.Л. Епштейн, A.С. Чистович, П.Е. Вишневський i iн. не визнають нозологiчноСЧ самостiйностi шизофренiСЧ i трактують СЧСЧ як несприятливi результати затяжних iнфекцiйних психозiв. Петербурзька психiатрична школа в особi П.А. Останкова, B.П. Осипова, РЖ.Ф. Случевського й iн. виходить з безсумнiвноСЧ нозологiчноСЧ самостiйностi шизофренiСЧ, трактуСФ СЧСЧ в дусi крепелiнiвського клiнiко-бiологiчного напрямку, дiагностуСФ на основi специфiчноСЧ симптоматики i розпiзнаСФ у виглядi чотирьох основних форм. Школа А.В. Снежневського в дiагностицi, розпiзнаваннi хвороби першорядне значення надаСФ закономiрностям трансформацiСЧ психопатологiчних синдромiв. Виходячи з цього основного положення, нею затверджуСФться вирiшальне значення типу перебiгу для типологiСЧ шизофренiСЧ, вивчення СЧСЧ патогенезу i рiшення питань СЧСЧ терапiСЧ i прогнозу.
1.2 Епiдемiологiя i патогенез шизофренiСЧ
Незважаючи на досягнення свiтовоСЧ психiатрiСЧ в областi нейробiологiСЧ шизофренiСЧ i встановлення деяких ключових механiзмiв дiСЧ високоактивних антипсихотичних засобiв, причини i сутнiсть цього захворювання залишаються недостатньо вивченими. Тому дотепер не iснуСФ не тiльки СФдиноСЧ концепцiСЧ етiологiСЧ i патогенезу шизофренiСЧ, але i уявлень, якi б роздiляли всi психiатричнi школи.
Дослiдження етiологiСЧ i патогенезу шизофренiСЧ почалися задовго до видiлення СЧСЧ як самостiйного захворювання. РЗх вивчали в рамках розладiв, обСФднаних пiзнiше поняттям раннього слабоумства. Вони розвивалися в широкому дiапазонi - вiд психодинамiчних i антропологiчних до фiзiологiчних, анатомiчних i генетичних аспектiв. На перших етапах вивчення етiологiСЧ i патогенезу шизофренiСЧ цi напрямки були вiдносно iзольованими. Бiльш того, у трактуваннi природи психiчних порушень однi пiдходи (психодинамiчнi i т.п.) протиставлялися iншим (генетичним, анатомо-фiзiологiчним). Розвиток цих пi?/p>