Змiни особистостi при шизофренiСЧ та особливостi лiкування
Дипломная работа - Медицина, физкультура, здравоохранение
Другие дипломы по предмету Медицина, физкультура, здравоохранение
?остерiгати в мозку при використаннi функцiонального магнiтного резонансу (FMRI). Погладжування руки викликаСФ активнiсть у частинi мозку, яка вiдповiдаСФ за дотиковi стимули, тiмянiй частцi. Але активнiсть мозку набагато нижча, якщо людина гладить власну руку.
Цей механiзм, названий випереджуючим розрядом, послаблюСФ сприйняття вiдчуття, викликаного нашими власними дiями. Це дозволяСФ нам виявити важливiшi змiни у вiдчуттях, викликаних впливом ззовнi, i вiдрiзнити СЧх вiд вiдчуттiв, викликаних нашими власними дiями.
Якщо цей механiзм не працюСФ нормально, ми можемо помилково приписати вiдчуття, викликанi нашими власними дiями, чомусь, що вiдбуваСФться у зовнiшньому свiтi, непiдконтрольному нам. Цю гiпотезу можна перевiрити експериментально. ПацiСФнти, якi повiдомляють, що СЧхнi власнi рухи здаються СЧм чужими, повиннi переживати сильнiшi вiдчуття вiд власних дiй. Наприклад, вони мають бути здатнi викликати у себе лоскiт.
Точно вiдомо, що в пацiСФнтiв, якi страждають на iлюзiю контролю, вiдчуття, що виникають при погладжуваннi власноСЧ руки, такi самi сильнi, як i вiдчуття, викликанi погладжуванням СЧхньоСЧ руки кимсь iншим. З погляду фiзiологiСЧ, у цих пацiСФнтiв виявляСФться ненормально висока активнiсть у тiмянiй частцi головного мозку при здiйсненнi рухiв, якi вони уявляють чужими. РЗхня фiзiологiчна реакцiя на викликанi ними самими вiдчуття не стаСФ слабкiшою.
Такi самi спостереження було зроблено й у сферi слуховоСЧ системи. Активнiсть частини мозку, повязаноСЧ зi звуковими сприйняттями, скроневоСЧ частки знижуСФться, коли ми чуСФмо звук власного голосу. У пацiСФнтiв, страждаючих на слуховi галюцинацiСЧ, не вiдбуваСФться цього пониження активностi при звуцi власного голосу.
Поки що нам дуже мало вiдомо про механiзми, якi дозволяють людинi передбачити вiдчуття, викликанi СЧСЧ власними дiями. РЖмовiрно, частина мозку, що вiдповiдаСФ за дiСЧ, лобна кора головного мозку надсилаСФ сигнали в частини мозку, що вiдповiдають за рiзнi вiдчуття, але нам мало вiдомо про природу цих сигналiв або шляхи, якими вони передаються.
Однак ми можемо вимiряти мiцнiсть звязкiв мiж рiзними частинами мозку, i вона здаСФться зниженою у пацiСФнтiв з шизофренiСФю. Тож, можливо, ключ до розумiння симптомiв шизофренiСЧ на фiзiологiчному рiвнi лежить у вивченнi звязкiв мiж рiзними частинами мозку.
Попереду ще багато роботи як для розумiння шизофренiСЧ, так i для розробки ефективнiшого лiкування. Але, принаймнi, зараз маСФмо бiльш багатообiцяючу основу для розумiння того, як дивнi переживання пацiСФнтiв можуть бути повязанi з аномальними процесами в мозку.
Актуальнiсть теми зумовлена рiзними поглядами на етiологiю, патогенез та причини прояву захворювання на шизофренiю.
Об`СФкт дослiдження: змiни особистостi при захворюваннi на шизофренiю.
Предмет дослiдження: особливостi мотивацiйно-потребовоСЧ сфери особистостi при шизофренiСЧ.
Мета дослiдження: провести аналiз причин виникнення, прояву та перебiгу захворювання на шизофренiю, дiагностика захворювання за даними спостереження за хворими.
Завдання
- дослiдити i проаналiзувати лiтературнi джерела за даною проблемою;
- проаналiзувати змiни особистiсно-мотивацiйноСЧ сфери хворих на шизофренiю;
- провести дiагностику захворювання;
- проаналiзувати та узагальнити результатiв спостереження за хворими;
- дати психологiчнi рекомендацiСЧ.
РОЗДРЖЛ 1. ШИЗОФРЕНРЖЯ ЯК ХВОРОБА
1.1 РЖсторiя вчення про шизофренiю
Заслуга обТСрунтування шизофренiСЧ як СФдиного самостiйного захворювання належить великому ученому i видатному реформаторовi в областi психiатрiСЧ Е. Крепелину. Обновивши i поглибивши опис параноСЧдного слабоумства, дане ще Маньяном, Е. Крепелин у 1893 р. (у 4-м виданнi "ПсихiатрiСЧ") зблизив його з описаними ранiше Е. Hecker (1871) i К. Kahlbaum (1890) гебефренiСФю i кататонiСФю. Е. Крепелин, незважаючи на рiзкi синдромологiчнi розходження цих трьох форм (тодi ще самостiйних "хвороб"), зосередив увагу на властивiй тенденцiСЧ до психiчного зниження хворих у майбутньому i саме на цiй пiдставi обСФднав СЧх тодi в групу близьких психозiв за назвою "Процеси психiчного розпаду". РЖ вже в наступному - 5-м виданнi "ПсихiатрiСЧ" (1896), створюючи нозологiчну систему психiчних захворювань (для кожного з яких вимагав свою клiнiку, перебiг, етiологiю, патогенез i iн.), вiн обСФднав усi цi три процеси в СФдину хворобу "dementia ргаесох", розглядаючи СЧх уже як клiнiчнi форми цього СФдиного захворювання. Основою для такого обСФднання Е. Крепелин вважав властивий усiм трьом формам несприятливий прогноз, неухильне ослаблення психiчноСЧ дiяльностi, що виливаСФться в кiнцевому рахунку в слабоумство. Вiн розглядав послаблення розумовоСЧ дiяльностi при dementia ргаесох не як якийсь випадковий результат хвороби, що може бути, а може i не бути, а як закономiрний СЧСЧ прояв, що вiдноситься до сутi процесу. Так, Е. Крепелином у звязку з обТСрунтуванням нозологiчноСЧ сутностi dementia ргаесох, шизофренiСЧ було введено в психiатрiю поняття ослабоумлюючого процесу. Пiзнiше, пiд впливом робiт О. Diem (1903). сюди була приСФднана i проста форма хвороби. Крiм цих чотирьох (основних), Е. Крепелин видiляв ще ряд афективних форм: просту депресивну, депресивну з бредоутворенням, ажитировану i циркулярну [12].
Не обмежуючись цим, Е. Крепелин заклав основи симптоматологiСЧ шизофренiСЧ. Вiн пiдкреслював "аморфнiсть мислення", слабовiлля i втрату iнтересу до навколишнього, властивi хвори