Геологiчна та рельСФфоутворююча дiяльнiсть льодовикiв
Дипломная работа - Геодезия и Геология
Другие дипломы по предмету Геодезия и Геология
?гли утворитися й у пiдлiдних балках. Крiм пагорбiв, на схилах западин утворювалися терасовиднi уступи - камовi тераси, що розташовуються на рiзних рiвнях, що звязано з нерiвномiрним таненням мертвого льоду. Камовий рельСФф зустрiчаСФться в КарелiСЧ, у Прибалтицi, у пiвнiчних районах ЗахiдноСЧ РДвропи.
1.5 Вiдкладення в перигляцiальних областях
Серед прильодовикових (перигляцiальних) вiдкладень видiляють:1) зандры (ньому. "зандер"-пiсок); 2) лiмногляциальные (гречок. "лимне" - озеро), або озернольодоиковi; 3) лес.
Зандри i створюванi ними зандровi поля утворяться за грядами кiнцевих морен i представляють вiдкладення поталих льодовикових вод, що розтiкаються на великi рiвниннi простори. Це було особливе характерно для материкових четвертинних заледенiнь, коли поталi води у великiй кiлькостi могли випливати як у зниженнях рельСФфу, так i на вододiльних просторах [17]. При цьому у вiдкладеннях спостерiгаСФться диференцiацiя матерiалу. Бiльш грубi опади - рiзнозернистi пiски з гравiСФм i галькою - вiдкладаються звичайно бiля зовнiшнього краю кiнцевих морен, далi на величезних площах накопичуються бiльш однорiднi пiски, а в СЧхнiх крайових частинах мiiями зявляються тонкозернистi пiски i супеси, що звязано зi зменшуваною силою потоку. Прикладами великих зандрових полiв СФ Мещерське, Припятське, Вятське Полiсся i дiлянки Захiдно-СибiрськоСЧ низовини. У сучасну епоху зандровi поля вiдзначенi перед льодовиками РЖсландiСЧ й у краю льодовика Маляспина на Аляii. При локалiзацiСЧ поталих льодовикових вод у прильодникових балках i рiчкових долинах утворяться долиннi зандри. Це вiдкладення вже звичайних водних руслових потокiв, що вiдрiзняються вiд рiчкових лише тем, що вони харчуються поталими водами льодовика.
Лiмногляцiальнi, або озернольодовиковi, вiдкладення утворилися в прильодникових озерних басейнах. У рiвнинних районах четвертинних материкових заледенiнь такi озера своСЧм виникненням зобовязанi пiдпружуючому дiСЧ вихiдних пiдльодникових потокiв височинами рельСФфу або грядами кiнцевих морен, а також подпруживанию стоку рiк. В мiру отступания льодовика розмiри i глибина озер збiльшувалися. За даними А. Алиссона, самим великим на Пiвнiчно-Американському континентi було оз. Агассиз, що виникло в результатi подпруживания стоку рiки Ред-Ривер i досягало при максимальному рiвнi 1100 км у довжину i 400 км у ширину. У крайових частинах прильодовикових озер накопичуються пiщанi осади, мiiями з включенням гравiю i гальки, а у видаленнi i на бiльшiй глибинi ширше поширенi опади стрiчкового типу - пiски, алеврити i глини. Для них мiiями характерна чiтко виражена сезонна шаруватiсть, що виявляСФться в ритмiчному повтореннi рiчних стрiчок, опадiв, що складаються з бiльш могутнього лiтнього шару, переважно тонкозернистого пiщаного (iнодi пiщано-алевритового) i малопотужна зимового глинистого слойка. Пiдрахунок таких рiчних стрiчок в опадах даСФ можливiсть судити про СЧхнiй вiк (у лiтах i сторiччях), тривалостi нагромадження, часу iснування озер i швидкостi отступания льодовика. По наявним даним, заснованим на аналiзi стрiчкових глин, середня швидкiсть отступания останнього льодовика у ШвецiСЧ складала 325 м/рiк, у ФiнляндiСЧ - 260 м/рiк.
Леси. Для перигляцiальних областей типово широкий розвиток лесiв i лесовидних суглинкiв, розвитих на пiвднi СФвропейськоСЧ частини Союзу, у Захiдно-Сибiрськiй низовинi, у Захiднiй РДвропi й Америцi. У цих областях вони носять покривний характер, утворять чохол на вододiлах i СЧх схилах, а також на надзаплавних рiчкових терасах. Значне поширення лесiв, СЧх покривний характер привертають велику увагу дослiдникiв рiзних спецiальностей. Але дотепер немаСФ СФдностi думок у вiдношеннi СЧхнього генезису. Багато радянських i закордонних дослiдникiв приймають концепцiю еолового походження. На СЧхню думку, маси повiтря, що спускалися з льодовика, нагрiвалися при падiннi, пiдходили до поверхнi Землi в прильодовикових районах теплi i сухими i розвiвали льодовиковi, водно-льодовиковi, рiчковi й iншi вiдкладення, несучи i вiдкладаючи тонкий пил, скупчення якого й утворювали лес [20].
РЖнша група дослiдникiв вважаСФ, що пилуватий матерiал алевритовоСЧ розмiрностi може утворюватися в умовах рiзних екзогенних процесiв, а перетворення його в лес вiдбуваСФться шляхом наступного облесовання або в результатi вивiтрювання i ТСрунтоутворення (грунтово-елювiальна гiпотеза), або крiогенного гiпергенезу (крiоелювiальна гiпотеза).
Детальнi дослiдження останнiх десятилiть показали, що в могутнiх товщах лесовидних вiдкладень УкраСЧни i СередньоСЧ АзiСЧ похованi багато обрiСЧв викопних ТСрунтiв, склад яких свiдчить про СЧхнСФ утворення в близькiй до сучасноСЧ клiматичноСЧ обстановки, тобто вiдповiдноСЧ мiжльодовиковим iнтервалам часу.
РОЗДРЖЛ 2. МЕТОДИ Й НАПРЯМКИ ЛАНДШАФТНО-ЕКОЛОГРЖЧНИХ ДОСЛРЖДЖЕНЬ
2.1 Методи комплексних дослiджень
Для методiв комплексних дослiджень запропонована наступна класифiкацiя:
загальнi, що СФ конкретизацiСФю дiалектичного методу, - порiвняльно-географiчний i iсторичний;
особливi, що використовуються у всiх географiчних науках, - картографiчний, математичний, моделювання, прогнозування, районування, експерименту;
приватнi, вживанi у всiх природно-географiчних (физико-географiчних) науках, - геохiмiчний, геофизичний, палеогеографiчний, аерометоди, космiчнi методи.
Рангами нижче СФ специфiчнi i конкретнi методи (або простi методи i мет