Геологiчна та рельСФфоутворююча дiяльнiсть льодовикiв
Дипломная работа - Геодезия и Геология
Другие дипломы по предмету Геодезия и Геология
?ься: 1) поверхневi морени - бiчнi по краях долинного льодовика, що утворяться за рахунок вивiтрювання i гравiтацiйних процесiв зi схилiв гiр (осипiв, зсувiв, обвалiв), i серединнi, виникаючi в результатi обСФднання бiчних морен при злиттi льодовикiв; 2) внутрiшнi морени можуть утворюватися як в областях харчування, так i в результатi проникнення уламкового матерiалу по трiщинах; 3) доннi морени утворяться за рахунок екзарацiСЧ i захоплення продуктiв вивiтрювання. У материкових льодовиках головне значення мають доннi морени, що рухаються, i внутрiшнi, виникаючi в результатi видавлювання уламкового матерiалу по трiщинах, що утвориться при перетинаннi льодовиком височин рельСФфу.
Вiдкладенi морени. Серед вiдкладених видiляються три типи морен: 1) основна (донна), 2) абляцiйна, 3) кiнцева (крайова).
Основнi морени - найбiльше широко розповсюдженi льодовиковi вiдкладення. У центральних частинах материкових заледенiнь переважають екзарацiя i насичення льоду уламковим матерiалом. Лiд рухаСФться вiд центра по радiальних напрямках в областi абляцiСЧ, де, крiм екзарацiСЧ i переносу, створюються умови для пiдлiдноСЧ акумуляцiСЧ й утворення основноСЧ морени. Уламковий матерiал, що насичуСФ лiд, зменшуСФ його пластичнiсть i поступово вiдшаровуСФться, утворити основну (донну) морену.
Вивчаючи основнi морени четвертинних вiдкладень у СФвропейськiй частинi СРСР, можна бачити, що вони складенi головним чином нешаруватими валунними глинами, суглинками, iнодi супiсями, з орiСФнтуванням валунiв довгою вiссю паралельно напрямковi руху льоду. Основна морена, що утвориться пiд товщею льодовика, що рухаСФться, вiдрiзняСФться монолiтнiстю i щiльнiстю вiдкладеного матерiалу. Мiiями основна морена маСФ лускату будову, обумовлена перемiщенням донноСЧ морени по внутрiшнiх вiдколах при лускато-насувному типi руху льоду. Мiiями лускато-насувнi блоки складенi не тiльки валунними суглинками, але i затягнутими в морену пiдлiдними корiнними породами, вигнутими в складки i порушенi розриви.
Рис. 1.9. Характер гляцiодiапiрiв, утворених неогеновими глинами в берегових обривах Балтiйського моря
РЖнодi при русi льодовика й утвореннi основних морен вiдбуваСФться видавлювання льодовиками пiдстилаючих глинистих, супiщаних i iнших порiд, що утворять куполи, деформованi в складки, називанi дiапiровими (гречок. "диапиро" - протикаю). Усi зазначенi деформацiСЧ називаються гляцiодислокацiями (лат. "гляцiес" - лiд i франц. "дислокацiСФю" - перемiщення) (мал. 1.9). До цього ж типу вiдносяться й вiдiрвання брил i валунiв гiрських порiд, перенесених льодом на рiзнi вiдстанi вiд СЧхнього корiнного залягання [12]. Прикладом тому СФ брили i валуни гранiтiв, гнейсiв i iнших порiд, що розносилися на значнi простори Схiдно-РДвропейськоСЧ платформи зi СкандинавiСЧ - центра четвертинних заледенiнь. Такi брили i валуни, перенесенi льодом на великi вiдстанi, називаються ератичними (лат. "ера-тикус" - блукаючий). Мiiями в четвертинних основних моренах спостерiгаються великi вiдiрвання - величезнi блоки корiнних порiд.
З огляду на розходження у формуваннi основних морен, Ю.А. Лаврушин запропонував класифiкацiю СЧхнiх динамiчних фацiй, серед яких: 1) група фацiй монолiтних морен обстановок пластичного плину льоду; 2) група фацiй лускатих морен обстановок руху льоду по внутрiшнiх вiдколах; 3) фацiя великих вiдiрвань (гляцiошарiв або гляцiопокровiв). З основними моренами четвертинних заледенiнь звязанi рiзнi форми рельСФфу. Широко розвитий горбисто-захiдний i горбисто-увалистий моренний рельСФф, де пагорби рiзних обрисiв i розмiрiв роздiляються западинными формами, мiiями сильно заболоченими або зайнятими озерами. Зустрiчаються i досить великi слабко хвилястi мореннi рiвнини. До особливого виду вiдносяться так називанi друмлиннi поля (iрл. "друмлин" - пагорб), що вiдомi в Ленiнградськiй областi, ЕстонiСЧ, ЛатвiСЧ, мiiями в ЛитовськоСЧ РСР. Друмлiни являють собою довгастi овальнi пагорби, довга вiсь яких збiгаСФться з напрямком руху льодовика. РЗхня довжина вiд сотень метрiв до 1-2 км, ширина 100-200 м (iнодi до 500 м), висота 15-30 м (iнодi до 50 м). Зазначенi спiввiдношення змiнюються вiд мiiя до мiiя. РЖнодi це сильно витягнутi форми, в iнших випадках - округлi. Частина друмлiн складаСФться цiлком моренами, в iншi спостерiгаСФться ядро з корiнних скельних порiд. Вони являють собою пiдльодовиковi утворення в умовах значного динамiчного впливу льоду, що рухаСФться [12].
Абляцiйна морена частiше утвориться ближче до периферичноСЧ частини льодовика в стадiСЧ його деградацiСЧ. При таненнi льодовика наявний усерединi нього i на поверхнi уламковий матерiал осаджуСФться, накладаючи на основну морену. Звичайно це пухкi опади, у яких спостерiгаСФться збiльшення пiщаного i грубообломкового матерiалу, що звязано з впливом льодовикових вод, що рухаються, що перемивають, що захоплюють i несуть та або iнша кiлькiсть бiльш дрiбних часток.
Кiнцевi (крайовi) морени. При тривалому стацiонарному положеннi краю льодовика спостерiгаСФться динамiчна рiвновага мiж льодом, що надходить, i його таненням. У цих умовах у краю крижаного покриву буде накопичуватися принесений льодовиками уламковий матерiал, формуючи кiнцеву, або крайову, морену. В утвореннi кiнцевих морен Ю.А. Лаврушин видiляСФ дiлянки таких процесiв, як: 1) звалювання в крайовiй частинi льодовика уламкового матерiалу, що пiднiмаСФться по внутрiшнiх вiдколах; у результатi цього i посилення абляцiСЧ утвориться насипна морена; 2) напiр краю льоду на вж