Вплив успiшностi в навчаннi на формування самооцiнки учня
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
?айбiльш швидко зростаючий орган. Протягом перiоду швидкого зростання, вiдомого як "перiод накопичення", ваш мозок отримуСФ основнi враження, якi допомагають сформувати схему вашоСЧ поведiнки. Неважко зрозумiти, що якщо в цей час один з батькiв або обоСФ страждають вiд низькоСЧ самооцiнки, вона з легкiстю засвоюСФться вразливою свiдомiстю дитяти.
Все починаСФться з того, коли ви здiйснюСФте свою першу помилку i вас називають "поганою дiвчинкою" або "поганим хлопчиком". Ви мiнливо тлумачите цi слова i вважаСФте "поганими" себе, тодi як насправдi "поганими" були лише вашi вчинки. Вважаючи себе "поганою дiвчинкою" або "поганим хлопчиком", ви ототожнювали себе зi своСЧми вчинками i не розумiли того, що вони всього лише вибранi вами засоби задоволення першочергових потреб i в деяких випадках ваш вибiр помилковий i неприйнятний. Якщо дитя не навчиться цього розумiти, вiн рахуватиме себе непоправно поганим i в нiм розвинеться вiдчуття власноСЧ негiдностi i другосортностi, яке буде запрограмовано в його пiдсвiдомостi. Це вiдчуття послiдовно виявлятиметься в соромi, презирствi до себе, розкаяннях совiстi i, що найгiрше, у вiдчуттi своСФСЧ провини.
Низька або негативна самооцiнка розвиваСФться i надалi при принизливому порiвняннi дитяти з iншими. Коли батьки зiставляють дитяти з братом, сестрою i особливо з ким-небудь поза сiмСФю, його зачаткове вiдчуття власноСЧ неповноцiнностi зростаСФ i мiцнiСФ. Вiн порiвнюСФ себе з дiтьми такого ж вiку, якими всi захоплюються, i страждаСФ вiд своСЧх уявних вад. Дитя вiрить, що iншi надiленi бiльшою силою i упевненiстю в собi i користуються бiльшою популярнiстю, в результатi його наповнюСФ руйнiвне вiдчуття неповноцiнностi. Якщо би родители помякшували свою критику заохочуючими фразами на зразок "цього не повинно було статися з таким славним хлопчиком, як ти" те такiй реакцiСЧ у багатьох випадках можна було б запобiгти.
РЖнша помилка батькiв вiдсутнiсть розумiння або визнання неповторностi свого дитяти. Бiльшiсть батькiв придiляють мало уваги вiдчуттям, бажанням i думкам своСЧх дiтей, закидаючи СЧх такими реплiками, як "дитяти повинно бути видно, але не чутно" або "отец/мать краще знаСФ, що робити!" Вони сприймають незгоду або як особиста образа, або як вiдкрита неповага до себе. Подiбна поведiнка обумовлена низькою самооцiнкою i виявляСФться в потребi завжди бути правим. Такi батьки вважають що проблеми iснують лише у СЧх дiтей, тодi як насправдi вони СФ i у них, i в СЧх чад.
Ось один тривожний факт: багато батькiв живуть опосередковано через своСЧх дiтей. Вирiшивши, що СЧх дитя повинне мати все, до чого таСФмно прагнули самi i чого так i не змогли досягти, вони безжалiсно штовхають його до мети, не зважаючи на межi можливостей. Вони хочуть, аби СЧх власнi нереалiзованi мрiСЧ про успiх втiлилися в дiйснiсть. Зрозумiло, це робиться за рахунок дитяти. Такi батьки не розумiють, що дитя не може вiдповiдати СЧх безрозсудно високим стандартам просто тому, що вiн не розвинув а може бути, навiть не маСФ емоцiйних, розумових або фiзичних здiбностей, необхiдних для цього.
Зовнiшнiсть стаСФ однiСФю з причин низькоСЧ самооцiнки набагато частiше, нiж прийнято думати. Велике число дiтей стикаються з фiзичними, iнтелектуальними i емоцiйними труднощами iз-за своСФСЧ незвичайноСЧ або ненормальноСЧ зовнiшностi. Постiйно сосредотачивая на цьому увага i переконуючи себе в тому, що вони "дуже товстi", "дуже високi", "дуже повiльнi" i так далi, дiти розвивають в собi глибоке вiдчуття неповноцiнностi, яке згодом буваСФ важко здолати.
Деякi батьки високо цiнують грошi i матерiальний стан. Дитя ототожнюСФ себе з цими цiнностями i потрапляСФ в окови накопительского стилю життя, що вимагаСФ вiд нього постiйноСЧ боротьби i iнтриг. Вiн часто одружуСФться ради грошей i платить дуже дорого за те, що отримуСФ. В результатi, як в приказцi, "витрачаСФ грошi, яких у нього немаСФ, на речi, яких не потребуСФ, аби справити враження на людей, яких не знаСФ". У мiру того як матерiалiзм руйнуСФ в дитятi сприйняття власноСЧ гiдностi, вiн втягуСФться в гонитву за багатством, компенсуючи вiдчуття неповноцiнностi.
Надмiрно владнi, дбайливi або потураючi, вони перетворюють свого дитяти на емоцiйного калiку. Позбавлений спонуки зустрiчати життСФвi ситуацiСЧ з упевненiстю i гiднiстю, вiн зволiкаСФ i вибираСФ дорогу найменшого опору. Вiдсутнiсть упевненостi в своСЧх силах народжуСФ вiдчуття неповноцiнностi, а воно у свою чергу формуСФ основу для низькоСЧ самооцiнки.
Всупереч розхожому переконанню система виховання, заснована на винагородi i покараннi, СФ гарантiСФю низькоСЧ самооцiнки. Дитятi потрiбно дозволити проявляти iнiцiативу i здiйснювати стiльки помилок, скiльки необхiдно для засвоСФння уроку, не караючи за них. Навчившись на своСЧх помилках, дитя швидше за все нiколи СЧх не повторить. Вiн зрозумiСФ: що нi зроби, або заслужиш на винагороду, або зiткнешся з наслiдками своСЧх помилок. РЖ чим ранiше, тим краще.
Найбiльш згубним у взаСФмозалежностi СФ те, що наша низька самооцiнка переходить вiд одного поколiння до iншого. Дослiдження показали, що трагiчна схильнiсть ксамоубийствам успадковуСФться. Неважко зрозумiти, що якщо низька самооцiнка передаСФться вiд батькiв до дитяти, то в деяких випадках СЧСЧ прояви можуть доходити до крайнощiв.
Заражаючи дiтей своСЧм вiдчуттям неповноцiнностi, ми прагнемо заразити i всiх iнших, з ким входимо в контакт. Якщо наше положення дозволяСФ нам впливати на iнших (вiзьмемо, наприклад, вчителя або проповiдника), ?/p>