Використання активних методiв навчання у вищих навчальних закладах I-II рiвнiв акредитацii
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
о. Коротко охарактеризуСФмо деякi з них.
Лекцiйний метод
Сучасна дидактика й особливостi соцiальноi дiяльностi вимагають урiзноманiтнення класичноi лекцii, бо вона спрямована на просте iнформування, передавання готових знань шляхом монологiчноi форми спiлкування. Лекцii посiдають суттСФве мiiе у навчальному процесi на всiх рiвнях освiти, хоча iх кiлькiсть рiзко зменшилась у навчальних планах. У звязку з цим вiд педагогiв вимагаСФться творче ставлення до них. Лекцiя, що вiдповiдаСФ сучасним дидактичним i виховним цiлям, повинна формувати iнтерес i прагнення до учiння, наблизити навчальний процес до умов професiйноi дiяльностi, сприяти обмiновi знаннями, досвiдом i почуттями. З цiСФю метою використовуються певнi прийоми i способи активiзацii класичних лекцiй.
Лекцiя-бесiда дiалог з аудиторiСФю найбiльш поширена й порiвняно проста форма активного залучення учнiв до навчального процесу. Вона передбачаСФ безпосереднiй контакт педагога з аудиторiСФю, що даСФ змогу зосередити увагу учнiв на найбiльш важливих проблемах теми, яка вивчаСФться, визначити змiст i темп викладу навчального матерiалу з урахуванням рiвня пiдготовленостi та освiти аудиторii.
Участь учнiв у лекцii-бесiдi можна забезпечити рiзними прийомами. Поширенi в педагогiчнiй практицi, наприклад, запитання до аудиторii (спантеличення). Вони носять iнформацiйний характер, тобто спрямованi не на контроль, а на зясування думок i рiвнiв поiнформованостi учнiв з проблеми, що вивчаСФться, актуалiзацii знань, необхiдних для ii розумiння, та визначення ступеня готовностi до сприйняття матерiалу лекцii. Запитання адресуються всiй аудиторii. Учнi вiдповiдають з мiiя. З метою заощадження часу запитання слiд формулювати так, щоб можна було дати однозначну вiдповiдь. З урахуванням змiсту вiдповiдей учитель будуСФ своi подальшi дii.
Коли рiвень пiдготовленостi слухачiв досить високий, можна ставити проблемнi запитання, якi, вказуючи на сутнiсть навчальноi проблеми, спонукають до обмiрковування проблемноi ситуацii. Учнi, замислюючись над змiстом ситуацii, виявляють iнтерес до теми лекцii, позитивно ставляться до проблем, якi пiдлягають вивченню, намагаються самостiйно або разом з педагогом розвязати проблемну ситуацiю. Таким чином, вiдбуваСФться всебiчний i глибокий аналiз проблеми.
Одне й те саме запитання для одного учня може бути iнформацiйним, а для iншого, навпаки, проблемним. Це залежить вiд рiвня пiдготовленостi учнiв. Тому вчитель повинен вмiло поСФднувати як iнформацiйнi, так i проблемнi запитання, змiст яких маСФ враховувати iндивiдуально-психiчнi особливостi кожного учня. Вiдповiдно до цього, певнi лекцii можуть мати виключно проблемний характер. Пiд час iх проведення процес пiзнання учнiв наближаСФться до дослiдницькоi дiяльностi. Такi лекцii сприяють набуттю учнями теоретичних знань, розвитковi абстрактного мислення, формуванню мотивацii навчально-пiзнавальноi дiяльностi та майбутньоi професiйноi дiяльностi.
Загальний ефект проблемноi лекцii визначаСФться, по-перше, ii змiстом, по-друге, способом органiзацii спiльноi дiяльностi й тими засобами спiлкування, якi забезпечують активну i змiстовну взаСФмодiю педагога з аудиторiСФю.
Безумовно, лекцiя стаСФ проблемною тiльки тодi, коли маСФ певнi iнтелектуальнi труднощi, тобто коли в нiй реалiзуСФться принцип проблемностi. Вiн повинен формуватися пiд час добору i дидактичноi обробки навчального матерiалу, а також безпосередньо на лекцii. Перший напрямок реалiзуСФться шляхом розробки системи навчальних проблем, тобто пiзнавальних задач, якi вiдображають основний змiст теми лекцii, другий компонування лекцii як дiалогiчного спiлкування педагога з учнями, предметом якого СФ матерiал, що вивчаСФться.
Проблемнiсть лекцii досягаСФться послiдовним створенням проблемноi ситуацii певноi трудностi, яку учнi не в змозi подолати за допомогою своiх знань. Навчальна проблема це пiзнавальна задача, що маСФ деякi протирiччя, i вiдповiдь на неi вимагаСФ додаткового запитання. Навчальнi проблеми, якi викликають в учнiв певнi iнтелектуальнi утруднення, повиннi бути посильними за своСФю складнiстю, враховувати пiзнавальнi можливостi учнiв, мiститися в руслi предмета, що вивчаСФться, i становити iнтерес для майбутньоi професiйноi дiяльностi.
Такi лекцii звичайно мають дiалоговий характер. Дiалог може бути як зовнiшнiм (мiж педагогом i учнями), так i внутрiшнiм (самостiйне мислення, обмiрковування учнем навчальноi проблеми). Характер i час використання дiалогу педагогом повинен дидактично обТСрунтовуватися.
Здебiльшого зовнiшнi дiалоги переходять у лекцiю-дискусiю, яка передбачаСФ активний обмiн думками в iнтервалах мiж логiчними роздiлами лекцii. Це, безперечно, пожвавлюСФ навчальний процес, активiзуСФ пiзнавальну дiяльнiсть учнiв, даСФ можливiсть педагогу керувати колективною думкою групи.
Щоб виник дiалог, педагог маСФ виконати ряд вимог:
вступати в контакт з учнями не як особа, яка все знаСФ, а як спiврозмовник, який хоче обмiнятися своiми думками щодо проблеми лекцii, власним баченням шляхiв ii розвязання;
- не тiльки визнавати право учня на власний погляд на проблему, але i бути зацiкавленим у цьому;
- iстиннiсть нових знань доводити не силою особистого чи iншого авторитету, а шляхом обТСрунтованих мiркувань;
- надавати можливiсть учням ознайомитися з рiзними поглядами щодо навчальноi проблеми, показувати ii розвиток i обТСрунтовувати правиль?/p>