Философские аспекты культуры /Укр./
Информация - Разное
Другие материалы по предмету Разное
Бiблер, припускаСФ роботу з текстом як iз початком свiтовоi культури i як з орiСФнтиром на позатекстовий змiст, замкнутий в особистостi й у вчинках його автора. Ось необхiдне для нас ключове вираження - свiтова культура. Наше нiщо - це культура. З одного боку, ми хотiли б зрозумiти культуру як твiр думки, як форму культурного твору. З iншого, як матерiал культури, тобто як iдеi, уже втiленi в мисленнi i дii людей. З цього погляду культура для нас невiддiльна вiд поняття культури. При цьому пiд культурою на цьому рiвнi мiркування (але не тiльки на цьому) ми, дiйсно, також, як i Е.Орлова розумiСФмо не обСФкт, а визначений засiб мислення i пояснення. Вiн мiстить у собi: аналiз текстiв культури, зiставлення рiзних культур, аналiз творчостi представникiв культури, що створюють культурнi тексти-твори, за рахунок чого тiльки i можливе вiдтворення культурних реалiй окремими людьми, розгляд того, як цi тексти твору визначають дii i поведiнку представникiв культури, опис усталеностi i динамiки культури i т.п. Культура - це теоретичний концепт, поняття, засiб мислення, що, звичайно, у рамках теоретичного мислення доводиться обСФктивувати, але наiвно думати, що отриманий при цьому обСФкт схожий на обСФкт природи, наприклад, газ або Сонячну систему.
СпробуСФмо пiдбити пiдсумок. Сучасна фiлософiя змушена визнавати не одне-СФдине мислення, а багато рiзних. Проте фiлософiя не вiдмовляСФться упорядковувати i нормувати мислення, але не вiддаСФ перевагу вирiшення цiСФi задачi iншим шляхом. Замiсть установлення СФдиноi системи правил i онтологii пропонуСФться, по-перше, слiдувати культурнiй комунiкацii, яка створюСФться, а це припускаСФ урахування ii основних контекстiв (науковоi i технiчноi рацiональностi, персоналiстичноi рацiональностi, груповоi, культурноi), по-друге, здiйснювати рефлексiю основних структур мислення, а також указувати його межi.
Сучасна фiлософiя вже не береться цiлком визначати людське буття i життя, розумiючи, що це неможливо. Проте вона не вiдмовляСФться робити внесок (поряд iз наукою, мистецтвом, iдеологiСФю, релiгiСФю i т.д. У структурування i конституювання життя, буття й особливо мислення. Бiльш того, визнаСФ свою головну роль у таких питаннях як критичне i позитивне осмислення, аксиологiчна орiСФнтацiя i т. д. У знаменитiй доповiдi, прочитанiй у 1935 роцi, Е. Гуссерль писав: У теоретичнiй настановi фiлософа самим iстотним СФ специфiчна унiверсальнiсть критичноi точки зору з характерною для неi рiшучiстю не приймати на вiру жодну готову думку, нi одну традицiю в прагненнi знайти для усього традицiйно даного унiверсума iстину саму по собi, якусь iдеальнiсть... Це вiдбуваСФться у формi практики нового роду - практики, що одержуСФ характер унiверсальноi критики всього життя i його цiлей, форм i систем культури, уже розвинутих в життi людства, i водночас - критики самого людства i тих ii цiнностей, що явно або приховано керують ним. Подiбно до того, як, наприклад, фiлософiя Аристотеля орiСФнтувалася на iдею Блага (Розуму, Божества), а фiлософiя Ф. Бекона на iдеi природи i могутностi людини, що використовуСФ закони природи, сучасна фiлософiя також спираСФться на певний пласт етичних iдей. Але одночасно етичнi iдеi, що орiСФнтують фiлософськi системи, мабуть, не повиннi бути утопiчними. Шлях вiд недосконалого до бiльш досконалого розумiння iстини, - помiчаСФ А. Швейцер, - веде через долину реального мислення.
Питання, проте, у тому, що необхiдно врахувати в рамках реального мислення? Наприклад, на наш погляд, сучаснi фiлософи повиннi врахувати, що будь-яка соцiальна дiя реалiзуСФться в полi iнших сил i дiй, що в соцiумi правлять не тiльки розум, але i стихiя i навiть зло. Реалiзм фiлософського мислення сьогоднi повязаний не тiльки з наукою й iнженерiСФю, але i з досвiдом мистецтва, досвiдом життя окремих людей, досвiдом соцiальних рухiв. Мабуть, у даний час реалiзм фiлософського мислення - це iнстинкт самозбереження людського роду, воля його до життя, до змiн i самообмежень, до вiдмови вiд форм буття хоча i притягальних але згубних.
Дiючи в рамках такого пiдходу, фiлософiя культури не намагаСФться бiльше врятувати СФвропейську i свiтову культуру, проте визнаСФ рiзнi культури i iхню самоцiннiсть, конституюСФ i спрямовуСФ iхнСФ вивчення i дослiдження, сприяСФ здоровю культури, тобто намагаСФться дiяти доцiльно з культурою. ОстаннСФ означаСФ, що культуролог як культурно i гуманiтарно орiСФнтований спецiалiст i людина проводить у своiй дiяльностi етичнi iдеi розуму i культури, з огляду на одночасно реальнi можливостi i межi своiх зусиль, постiйно долаючи властивi всякому мислителю натуралiзм i утопiзм. Не заперечуСФ сучасна фiлософiя культури i теорii культури, науки про культуру. Навпроти, фiлософiя культури здiйснюСФ по вiдношенню до наук про культуру, а також до iсторii культури важливi методологiчну й аксiологiчну функцii. Тому важко погодитися з критикою фiлософii культури, що висловлена Е. Орловою, проте цiлком можна прийняти наступний ii висновок iз приводу спiввiдношення фiлософii культури, iсторii культури i наук про культуру: Зрозумiло, будь-який тип дослiдження культури мiстить у собi всi три компоненти: метафiзичну, впорядковуюче-описову, пояснювальну... Всi вони спiвiснують, виконуючи своi пiзнавальнi функцii у вивченнi культури. РЖ можна стверджувати, що саме iхня сукупнiсть i складаСФ в сучаснiй науцi галузi спецiалiзованого знання про культуру.
ФЕНОМЕН СПРЖВЧУТТЯ В КУЛЬТУРРЖ
РЖсторiя культури XX ст. свiдчить про те, що прискорений розвиток техногенн