Философские аспекты культуры /Укр./
Информация - Разное
Другие материалы по предмету Разное
оi цивiлiзацii, котрий, безумовно, розширюСФ можливостi людини, водночас не вирiшуСФ (а iнодi навiть тiльки загострюСФ) моральнi проблеми, якi постають перед людством. Численнi жертви другоi свiтовоi вiйни, насильство тоталiтарних режимiв - усе це потребуСФ вiд етикiв звернення до аналiзу традицiйних духовних цiнностей, котрi виявляються в процесi спiлкування людей. Йдеться насамперед, про вияв спiвчуття, милосердя, любовi тощо.
Серед найголовнiших причин, що пiдкреслюють необхiднiсть такого аналiзу, сдiд також зазначити характерну для сучасноi кльтури ознаку безмежну вiру у суверенну цiннiсть рацiональноi самосвiдомостi людини. Особистiсть, що ототожнюСФться з ii розумовою дiяльнiстю, будучи впевненою у рацiональних формах iснування, втрачаСФ усвiдомлення своСФi життСФвоi СФдностi з сукупнiстю всього живого. Бiльше того, пiдкреслюючи свою унiкальну самоцiннiсть, домагаючись вирiшення своiх власних iнтересiв, сучасна людина руйнуСФ рiвновагу своСФi екзистенцiйноi стабiльностi. РЖншими словами, надаючи перевагу цiнностям, якi служать виключно ii iнтересам, людина ставить пiд загрозу саме своСФ iснування.
Сучаснi теорii рацiонального обТСрунтування унiверсальних моральних цiнностей майже не беруть до уваги той факт, що людина СФ не тiльки мислячою, свiдомою, транiендуючою, а також живою, чуттСФвою та тiлесною iстотою. ОстаннСФ знайшло вiдбуття, зокрема, в екзистенцiйнiй лiтературi, де свiт безпосереднiх емоцiй постаСФ як сфера людськоi самостiйноi. Саме крiзь почуття свiт ще здатний розмовляти з людиною iнтимною мовою. Сфера чуттСФвих переживань - це то сховище, в якому ще збереглася можливiсть формування iндивiдуального складу людини, ii схильностей i потягiв.
Феномен спiвчуття, звертаСФ на себе увагу передусiм тим, що у рiзних культурах, релiгiях, етичних системах, котрi стикаються мiж собою у вирiшеннi багатьох принципових моральних проблем, вияв спiвчуття безумовно визнаСФться як ознака високого духовного розвитку особистостi, як мiра ii людяностi. (Проте слiд зауважити, що форми вияву спiвчуття значною мiрою залежать вiд культурних особливостей того чи iншого суспiльства.
Яскравим прикладом цього може бути порiвняння вчинкiв спiвчутливого вiдношення до страждань iншого у захiднiй культурi та традицiйних культурах Сходу).
Спiвчуття виступаСФ iстотним моментом етичних учень двох свiтових релiгiй - християнства та буддизму, без яких неможливо уявити культурний розвиток людства i котрi набулитичну проблематику.
Ми говоримо про спiвчуття, як про ставлення до iншоi людини, що ТСрунтуСФться на визнаннi законностi ii потреб i iнтересiв; воно викликаСФться стражданнями iнших людей i виражаСФться в бажаннi запобiгти, полегшити або припинити цi страждання. РЖншими словами спiвчуття - це почуття, що не дозволяСФ нам залишатися осторонь при стражданнях iнших людей внаслiдок нашоi людяностi.
СправжнСФ спiвчуття складаСФться з двох рiзних, хоча i взаСФмозумовлених елементiв: тяжкого душевного переживання, схожого на душевний стан людини, що страждаСФ, тобто дiйсного страждання та бiльш-менш енергiйного прагнення зарадити чужому горю. Саме в останньому з цих елементiв мiститься його протилежнiсть лицемiрнiй добротi, яка дуже рiдко буваСФ дiяльною. Спiвчуття зближуСФ людей, воно також помякшуСФ iх егоiзм. "Люди були б чудовиськами, якби природа не надiлила iх спiвчуттям у виглядi пiдтримки розуму; воно стримуСФ у кожному з нас надмiрний вияв егоiзму", - писав Руссо. Завдяки цьому спiвчуття робить нас бiльш шляхетними; окрiм того, воно змушуСФ нас розумiти чужi страждання i полегшувати iх. Спiвчуття також не дозволяСФ впадати у вiдчай, коли ми самi страждаСФмо.
Проте слiд зауважити, що не всi фiлософи подiляли подiбну точку зору. Серед тих, хто не вважав спiвчуття морально цiнним почуттям, були такi рiзнi мислителi (як за своСФю належнiстю до певного iсторико-культурного перiоду, так i за способом фiлософствування), як Сенека, Епiктет, Ларошфуко, Кант, Нiцше.
Згiдно вченню стоiкiв спiвчуття, як ми його розумiСФмо, безумовно повинно бути викорененим з нашоi душi, оскiльки воно СФ почуттям, котре суперечить рацiональному поглядовi на життя. Головна ж iдея стоiкiв полягала у тому, що основу моральностi слiд шукати у розумi людини. Розумною, вважали вони, СФ та поведiнка, яка вiдповiдаСФ природi людини i "усiх речей", тобто природi взагалi. Жити у свiтi i безсвiдомо пiдкорятися йому не СФ гiдним людини. Слiд прийти до розумiння сенсу свiтового життя, що являСФ собою постiйний розвиток, i жити у вiдповiдностi до законiв цього розвитку. Життя СФ боротьба, а не епiкурейське смакування усiляких радощiв.
Найлютiший ворог для людини - вiдсутнiсть вищоi цiлi. Для щасливого життя необхiдна внутрiшня смiливiсть, пiднесенiсть душi, героiзм. Вплив спiвчуття не повинен вiдволiкати вiд цього. Сенека говорить: "Слiд допомагати людям, що страждають, проте не вiдчувати жалостi до iх долi".
Епiктет погоджуСФться з тим, що ми маСФмо спiвчувати стражданням iнших, але лише на словах: "Якщо ти бачиш засмучену людину, котра оплакуСФ свого сина або втрату майна, то не пiддавайся оманi власноi уяви i не приписуй нещастя цiСФi людини зовнiшнiм подiям. Поквапся сказати собi: "Його засмучуСФ не сам факт, тому що iншою вiн не засмутив би, а його думка про цей факт". Однак не бiйся пристосовувати своi промови до його горя, i, навiть, у разi необхiдностi, стогнати разом з ним; але нехай твоя печаль виявляСФтьс