Философские аспекты культуры /Укр./
Информация - Разное
Другие материалы по предмету Разное
?бинну сутнiсть буття. Воля до влади - це не лише бажання та прагнення захоплення влади, ii сутнiсть полягаСФ у самозростаннi, у подоланнi самоi себе, вона мiстить у собi свободу творця i СФ вiчним iмпульсом до подолання обмежень на шляху до вищого. Воля до влади сама встановлюСФ цiнностi, цi цiнностi с умовами ii власного збереження та пiднесення. Основнi цiнностi сучасноi йому моралi Нiцше також розглядав з точки зору того, в якiй мiрi вони сприяють зростанню, пiднесенню життя, сутнiстю якою с поля до влади.
З позицii Нiцше, спiвчуття ен вiдповiдаСФ цьому критерiю за цiлою низкою причин. Перша з них стосуСФться того, що всезагальне розповсюдження спiвчуття СФ очевидною отакою страху людини перед стражданнями. А це в свою чергу, свiдчить про те, що людина стяла слабкою i безсилою. Вона все бiльше цiнуСФ свою безпеку та свiй добробут i живе з почуттям постiйного страху iх втратити. Такi люди не тiльки бояться страждань для самих себе, вони також не можуть бачити i чужi страждання. Страждання - це те, що маСФ бути знищеним, - така установка вкорiнилася у свiдомостi сучасноi людини. В такому прагненнi до всезагального добробуту, стадному щастi Нiцше вбачаСФ прямий шлях до приниження людини. Окремi хвилини щастя не запобiгають тим глибоким стражданням, котрi становлять основу буття кожноi людини, що нiякi суспiльнi перетворення не позбавлять життя його трагедiйностi. Вiн вважав, що настав чиСФ не заперечувати страждання, намагаючись позбутися його, а визнати i прийняти його. Самостiйне подолання страждання - це могутнiй стимул до самовдосконалення, самоствердження людини. Водночас люди, що спiвчувають, повиннi зрозумiти: вияв спiвчуття iнодi тiльки заважаСФ людинi, навiть пригнiчуСФ ii: "Що iнший страждаСФ - цьому потрiбно вчитисятАЭ. Спiвчуття позбавляСФ страждання людини особистiсного характеру, перешкоджаСФ зясуванню причин, що його викликають, i усвiдомленню наслiдкiв та перспектив, що ним породжуються. Друга причина повязана з тим, що спiвчуття, з позицiй Нiцше, дiСФ на життя принизливим чином. Переживання цього почуття змушуСФ людину страждати стражданнями iншого, вiдчувати його бiль, перейматися його проблемами, як нiби це власнi страждання, проблеми, бiль. Тобто людина маСФ страждати тепер одночасно вiд свого "Я" i вiд "Я" iншого. Отже, завдяки спiвчуттю лише зростаСФ втрата сил, котру спричиняСФ страждання. Нiцше. таким чином, чiтко розмежовуСФ страждання, що випали на долю людини (тобто особистi страждання), якi треба витримати, гiдно перенести, подолати, оскiльки такi страждання "поглиблюють" людину, приводять ii до вiрного свiтовiдчуття i свiтовiдношення, i страждання, якi людина "бере на себе" у процесi спiвчуття, тим самим подвоюючи страждання свого "Я". Таке подвiйне навантаження може виявитися занадто важким для людини - "Хiба спiвчуття - не хрест, на якому розтинають того, хто любить людей?" - особливо якщо виявляти спiвчуття постiйно як того вимагаСФ моралi. У такий спосiб спiвчуття призводить до пригнiчення життСФвоi енергii людини i, вiдповiдно, протидiСФ ii самозростанню. Оскiльки ж Нiцше оцiнюСФ значення моральноi дiяльностi у вiдповiдностi до критерiю максимуму здiйснення волi до влади, то зрозумiло, що в такiй "системi координат" спiвчуття, як одна з головних вимог сучасноi моралi, визнаСФться шкiдливим для життя.
РЖ остання причина, з нашого погляду, найголовнiша. Мораль Нiцше - це мораль становлення i самоствердження людини, РЗi величi та могутностi. Для здiйснення цього сама людина повинна докладати багато зусиль. Але у повсякденному життi вона постiйно стикаСФться з чимось, що вимагаСФ вiд неi залишити свою власну справу i негайно кинутися на допомогу. У всьому цьому, що пробуджуСФ спiвчуття i закликаСФ на допомогу. Нiцше вбачаСФ таСФмну спокусу: "саме наш "власний шлях" i СФ надто суворою i вiдповiдальною справою, а головне - надто далекий вiд любовi та вдячностi iнших, - i ми не без бажання залишаСФмо його, i власну нашу совiсть, приховуючись пiд совiстю iнших i прикриваючись релiгiСФю спiвчуття". Отже, Нiцше не стiльки заперечуСФ необхiднiсть спiвчуття у вiдносинах мiж людьми ("варто виявляти спiвчуття..."), скiльки той випадок, коли воно повнiстю оволодiваСФ людиною ("але остерiгайся мати його"), стаСФ домiнуючим мотивом ii поведiнки, вiдволiкаючи вiд здiйснення основних життСФвих завдань. Щоб цього не сталося людина повинна мати внутрiшнiй стрижень, що визначаСФться ii переконаннями, життСФвими принципами, ii свiдомiстю тощо, i зумовлюСФ ii поведiнку при досягненнi найважливiших життСФвих цiлей.
Викладенi вище погляди стоiкiв, Канта та Нiцше дозволяють зробити декiлька принципово важливих висновкiв. По-перше, причину негативного ставлення цих мислителiв до феномену спiвчуття неможливо зрозумiти, розглядаючи iх вiдокремлено вiд iх фiлософських та етичних концепцiй загалом. А по-друге, заперечуючи моральнiсну цiннiсть спiвчуття, вони, водночас, не пiддають сумнiву сам факт того, що вчинки подiбного роду мали i мають мiiе у стосунках людей, що спiвчуття - це почуття, яке виникаСФ безпосередньо i майже неможливо як викликати, так i позбутися його вольовим зусиллям або за допомогою аргументiв розуму.
Виходячи з цього, ним потрiбно зрозумiти: завдяки чому спiвчуття стаСФ можливим, що зумовлюСФ його вияв, що спонукаСФ людину вiдчувати страждання iнших людей?
СвоСФрiдну спробу визначити метафiзичне пiдТСрунтя спiвчуття зробив А.Шопенгауер. На його думку, опору етики в ii моральних дослiдженнях слiд шукати у сферi метаф