Философские аспекты культуры /Укр./
Информация - Разное
Другие материалы по предмету Разное
я тiльки на словах, не хвилюючи душi". Якщо спiвчуття у такому разi не зовсiм заперечуСФться, то воно перетворюСФться на нещиру поблажливiсть. З двох елементiв, що, як ми зазначили вище, складають спiвчуття, стоiки виключають перший, не помiчаючи, що тим самим вони знищують i другий. Спiвчуття стаСФ справжнiм лише завдяки тому душевному переживанню, з яким воно нерозривно повязане. Без нього воно втрачаСФ свiй сенс i моральну значимiсть.
Наведенi мiркування Сенеки та РЖпiктета, з нашого погляду, потребують доповнення з огляду на необхiднiсть звернути увагу ще на один iстотний момент. А саме на те, що фiлософiю стоiцизму неможливо зрозумiти, розглядаючи ii вiдокремлено вiд античноi культури загалом. Це стосуСФться i проблеми спiвчуття.
В античнiй культурi феномен спiвчуття не вважався однiСФю з найголовнiших доброчесностей. Безперечно, у стосунках мiж людьми спiвчуття мало мiiе. Але йдеться про вiдсутнiсть культу цього почуття в Стародавнiй Грецii i Римi. РЖдеалами античностi були вiйськовi i громадськi подвиги героiв та спокiйне життя грецького мудреця. Отже, цiлком зрозумiло, що специфiка цiСФi культури висувала на переднiй план iншi моральнi чесноти, а саме справедливiсть, мудрiсть, гiднiсть, мужнiсть тощо.
Посилаючись. на роботу РЖ.Д.Рожанського "Антична людина", треба зазначтит, що антична культура класичним прикладом так званоi "культури сорому" на вiдмiну вiд культури вини", до якоi належить наприклад, християнська культура. Рiзниця мiж ними полягаСФ, насамперед, у протилежностi критерiiв оцiнки поведiнки iндивiда.
У "культурi сорому" оцiнки мають зовнiшнiй характер, схвалення чи засудження вчинкiв людини здiйснюСФться спiльнотою, до якоi вона належить. Для бiблейськоi ж культури, навпаки, характерна внутрiшня система цiнностей, "суд совiстi". Коли людина вiдчуваСФ сумнiви з приводу своСФi поведiнки, усвiдомлюСФ особисту провину, саме докори сумлiння викликають у неi найбiльшi страждання. Страждаючи сама, вона у той же час вчиться спiвчувати iншим. Адже, якщо вона не буде виявляти спiвчуття, то це призведе до нових докорiв сумлiння. Проте, людина може сповiдатися у своiх злих вчинках. Сповiдь знiмаСФ тягар з серця, приносить моральне полегшення. Людина ж античностi - це передусiм громадянин полiсу. РЗi вчинки повиннi бути спрямованими на благо громади; саме громада визначаСФ, наскiльки гiдною СФ ця людина. Найбiльше грек або римлянин боявся стати предметом висмiюван гiднiсть i смiливiсть оспiвувалися в античнiй лiтературi i шанувалися в античному суспiльствi.
РЖ.Кант заперечував спiвчуття як морально цiнне, виходячи зi створеноi ним системи рацiоналiстичноi етики. Мораль, за Кантом, СФ сферою належного. Основу морального обовязку слiд шукати "не в природi людини або тих обставинах у свiтi, в котрi вона потрапила, а в апрiорi виключно в поняттях чистого розуму". У якостi основного закону етики Кант запропонував безумовне внутрiшнСФ волiння - категоричний iмператив, який не залежить вiд будь-якого потягу людини. Кант намагався чiтко вiдокремити усвiдомлення моральнiсного обовязку вiд чуттСФвоi, емпiричноi схильностi до виконання морального закону (при цьому саме почуття поваги до морального закону СФ таким, що виникаСФ на iнтелектуальнiй основi). У випадку конфлiкту мiж чуттСФвою схильнiстю i моральним законом, вважаСФ Кант, необхiдне безумовне пiдкорення моральнiсному обовязку. А вiдтак стаСФ зрозумiлим, що розглядаючи проблему моралi у такий спосiб, спiвчуття для Канта, як i iншi почуття загалом, ие вiдiграють вирiшальноi ролi у становленнi моральностi людини, оскiльки вони СФ лише слiпим потягом, що не мас нiякого звязку з моральним законом.
Особливу увагу феномену спiвчуття, його мiiю i ролi у життi суспiльства придiляв Ф.Нiцше. Вiдомо, що вiн не тiльки не визнавав моральну значимiсть спiвчуття, а й навiть вважав його шкiдливим для людини. З нашою погляду, таке ставлення Нiцше до спiвчуття зумовлюСФться його ставленням до сучасноi моралi, а також його уявленням про те, яка саме поведiнка людини с справдi моральною. Пануючу у сучаснiй йому РДвропi мораль Нiцше рiшуче засуджував, оскiльки вона перетворилася на унiверсальну, для всiх значиму умову спiльного iснування i спiльноi дiяльностi. Основнi цiнностi сучасноi моралi спрямованi тiльки на збереження спокiйного, без проблемного iснування бiльшостi людей. Нормативнi вимоги цiСФi моралi, в основi яких лежить iдея всезагального блага, змушують людину мислити, дiяти без внутрiшньоi зацiкавленостi, внутрiшньоi необхiдностi, без глибокого особистiсного вибору. Нiцше досить чiтко розмежовував моральну дiяльнiсть i моральнi судження про дiяльнiсть, вiдмовляючи претензiям останнiх на iстину у традицiйному розумiннi цього термiну.
Нiцше визнавав мораль як явище, як вияв особистостi, але заперечував ii як кодекс ти норму. Саме тому, що будь-яка нормо повинна бути поставлена над особистiстю, над нашим Я". Будь-яка норма - це завжди початок розрахунку, розумностi, цiлеспрямованостi, це боротьба людини з власною природою.
У звязку я цим постаСФ питання: якщо спiвчуття - це почуття, що виникаСФ безпосередньо, спонтанно, його неможливо викликати тiльки вольовим зусиллям, тобто воно СФ природним для людини, то чому ж у такому випадку Нiцше не визнаСФ його цiнностi? Тут слiд нагадати, що Нiцше наполягав на необхiдностi нового принципу формування цiнностей. Таким вiн вважав волю до влади як гл?/p>