Философские аспекты культуры /Укр./
Информация - Разное
Другие материалы по предмету Разное
?я i заперечення незалежностi, родства i т.д.). Наприклад, природничо-наукове i гуманiтарне мислення з одного боку, знаходяться у вiдношеннi опозицii i заперечення, з iншого боку - доповнення. Але якщо сучасне мислення полiфонiчне, контекстне, породжуюче, то запитуСФться, як у цьому випадку воно може виконувати своСФ призначення: упорядковувати i спрямовувати думку, давати правильне уявлення про дiйснiсть - i як у таких умовах вести дискусii, що вважати iстиною? Ще одне питання: яку роль у сучасному мисленнi вiдiграСФ фiлософiя? Тiльки пiсля вiдповiдi на цi важкi запитання ми можемо судити про фiлософiю культури.
Перше положення, що у звязку з цим хотiлося б сформулювати, наступне. Щоб перебороти хаос, взаСФмозаперечення i взаСФмонерозумiння в мисленнi, про якi говорив, зокрема, В.Дiльтей, мабуть, потрiбно в явнiй формi вiдрефлексувати особливостi сучасного мислення i дискурса. При цьому повиннi бути дотриманi такi загальнi умови, що дозволяють мислити i вести дискурс iншим, тобто не посягають на iншi види мислення i iнтелектуальнi територii. ПитаСФться, проте як це можливо? Наприклад, якщо будуть артикулюватися i публiкуватися особливостi свого мислення i дискурса, а також виявлятися iхнi межi. ОстаннСФ, зокрема, припускаСФ вiдмову в мисленнi вiд "натуралiстичноi позицii", тобто вiри в те, що вони прийняли умови культурноi комунiкацii?
ЗдаСФться, i це друге твердження, тут потрiбно орiСФнтуватися на саму цю комунiкацiю, на тi ii ознаки i контексти, якi усi або основнi учасники культурноi комунiкацii починають визнавати i роздiляти. На наш погляд, у сучаснiй культурi найбiльше визнаним i значним СФ чотири контексти. Контекст науковоi i технiчноi рацiональностi, заданий не тiльки сучасною наукою i технiкою, але i сферами проектування, виробництва, економiки i т.д. Контекст, заданий сферою впливу й активностi особистостi, реалiзацiСФю в мисленнi ii фундаментальних бажань, цiлей, цiнностей (назвемо цей контекст персоналiстичним). Третiй контекст можна назвати груповим: тут визначальним СФ не особистiсть, а група або спiвтовариство (наприклад, творчий колектив, наукове або езотеричне спiвтовариство, "школа" i академiя i т.д.); у цьому контекстi мислення i породженi в ньому iдеi стають для групи подiями, спiлкування i творчiсть перетiкають у мислення. Нарештi, четвертий контекст - це контекст самоi культури. Як приклад такого мислення або кардинальноi змiни мислення при переходi вiд одних культур до iнших.
Отже, рефлексiя й упорядкування мислення ( i свого, i чужого), мабуть, повиннi вестися з позицiй науковоi i технiчноi рацiональностi, вiд якоi ми в нашiй цивiлiзацii, навiть якби хотiли, просто на можемо ухилитися, iз позицii особистостi, тобто "автора" мислення, iз позицii групи або спiвтовариства, де мислення породжуСФться й обертаСФться, нарештi, iз позицii культури (культурноi традицii). Цей пiдхiд можна збiльшити, звернувшись до мiркувань С.НСФрСФтiноi. "Фiлософськi i науковi теорii, - пише С.НСФрСФтiна- гранично розгорнувши своi елементарнi поняття, виявилися перед необхiднiстю перегляду самого поняття елементарностi, що пiдкосило при цьому аксiоматичнi дедуктивнi начала староi логiки. Класичний розум, що дiСФ в сферi обСФктивноi логiки розвитку людства, упав не в силах зрозумiти (пiзнати, охопити) цю тотальну iррацiональнiсть. Його падiння як СФдине i загальне стало особливо наочним у звязку з перекроюванням карти свiту, коли отримавший самостiйнiсть Схiд вiдмовився прийняти захiднi зразки державностi i розумiння: локомотив iсторичного процесу зiйшов iз рейок, i iндивiд, що вибрався з пiд уламкiв, знайшов себе на перехрестi рiзноманiтних смислових рухiв, кожен з яких претендуСФ на загальнiсть, кожен з яких для iншого або беззмiстовний, або потребуСФ взаСФморозумiння... У фiлософськiй логiцi це виглядаСФ так: при глибинному вичерпаннi всiх засобiв пiзнання свiту субСФкт розумiння (як субСФкт пiзнання) доходить до повного свого заперечення; притиснутий до стiни власноi безумностi вiн пробуджуСФться до виходу за власнi межi, "у нiщо", у позалогiчне. Використовуючи невизначену здатнiсть судження, iндивiд у самому цьому нiщо виявляСФ новi можливостi буття нового свiту (свiту вперше, у термiнологii В.С.Бiблера) i вiдповiдно нового субСФкта, що i СФ носiСФм iншого розуму, iншоi логiки. Навряд чи краще можна охарактеризувати сучасну гносеологiчну ситуацiю. Будемо з цього виходити й вiдрефлексуСФмо наше нiщо, нашу невизначену спроможнiсть судження.
Насамперед ми хотiли б притримуватися фiлософськоi (у цьому змiстi) традицii, розумiючи пiд цим певнi iсторичнi i сучаснi засоби осмислення кардинальних проблем людського iснування - спiввiдношення мислення i буття, проблему правильного вчинку i життя, питання про вищi духовнi реалii i т.д. Далi ми розглядаСФмо всi нашi розумовi побудови i конструкцii саме як iнтелектуальне заняття, яке несе на собi вiдбиток нашоi особистостi i ii пристрастей. У цьому планi нашi пiзнання СФ одночасно вираження цiлком визначених устремлiнь нашоi особистостi, реалiзацiя наших цiнностей. Свiт i реальнiсть, що ми пiзнаСФмо, з одного боку, вiдтворюються моделюючою спроможнiстю нашого мислення, але, з iншого, вони конституюються роботою нашого мислення, породжуються ним в актi фiлософськоi обСФктивацii. Що ж моделюСФ, вiдтворюСФ наше мислення, яку реальнiсть? Ми стверджуСФмо, що сучасне мислення в рiшеннi проблем, подiбних до тих, що ми аналiзуСФмо, вiдтворюСФ насамперед гуманiтарну реальнiсть. Гуманiтарне ж мислення, вважаСФ В. С.