Стилi бароко i класицизму в СФвропейському мистецтвi XVIIтАУXVIIРЖ ст.
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
Йорданса (1593-1678). Гордiстю колекцiСЧ Музею мистецтв iм. Богдана i Варвари Ханенкiв СФ полотна майстрiв фламандськоСЧ школи: оригiнальний ескiз П.-П. Рубенса "Бог рiки Шельди, Кiбелла i богиня Антверпена", Я. Йорданса "Амур i сплячi нiмфи" та А. ван Дейка "Портрет чоловiка в чорному".
Найвидатнiшими представниками голландськоСЧ школи живопису СФ Франс Халс (мiж 1581 i 1585-1666) та Рембрандт Харменс ван Рейн (1606-1669). СЧх творчiсть вiдзначаСФ реалiзм та нацiональна самобутнiсть. Пiдсумком голландськоСЧ школи живопису став мистецький доробок П. Рембрандта. Його творчiсть, як i будь-якого генiального художника, вийшла за межi суто голландського малярства. Пензлю майстра належать такi шедеври, як "Флора", "Автопортрет з СаскiСФю", "Виступ стрiлковоСЧ роти капiтана Франса Баннiнга Кока ("Нiчна варта"), "Даная", "Повернення блудного сина" та iн. Рембрандт став неперевершеним майстром офорту, рiвних якому немаСФ у свiтовому мистецтвi.
Батькiвщиною нового стилю рококо (вiд франц. rocaille - мушля), що зявився на початку XVIII ст., стала Францiя. Таку назву цей стиль отримав за манiрнiсть, легкiсть, декоративну театральнiсть, пристрасть до складних вишуканих форм, вигадливих лiнiй. Вiн зявився на початку XVIII ст. у ФранцiСЧ i панував до середини столiття, але його вплив на СФвропейську культуру вiдчувався аж до кiнця XVIII ст.
Рококо - суто свiтський стиль, досить популярний у феодально-аристократичних колах французького двору, хоч стилiстично наближений до бароко. У мистецькому планi "легковажний" рококо був протилежним "важкiй урочистостi бароко". Довгий час iснувала думка, що рококо - це лише вiдгалуження пiзнього бароко, що втратив монументальнiсть великого стилю. Проте рококо склався у власну закiнчену стильову систему, яка частково наслiдувала бароко, але бiльше видозмiнила його. Рококо начебто нагадував про швидкоплиннiсть життя, закликаючи жити лише сьогоднiшнiм днем, отримуючи всi його насолоди. "Пiсля нас - хоч потоп", - цей вислiв Людовика XIV може слугувати гаслом новонародженого стилю рококо i водночас епохи, що вмирала.
У мистецтвi рококо вiдчуваСФться тяжiння до iнтимностi, камерностi, щиростi. Воно тiсно повязане з побутом та прикладним мистецтвом. Свiт мiнiатюрних форм рококо знайшов свiй найбiльший вияв у посудi, бронзi, меблях, порцелянi, оформленнi iнтерСФру. Мистецтво рококо побудовано на асиметрiСЧ, грi уяви. Сюжетна тематика виключно еротична, любовна. РЖсторичнi, мiфологiчнi, бiблiйнi чи жанровi мотиви подано через призму кохання. Однак за зовнiшньою легковажнiстю цього стилю вiдчуваСФться потяг до сентименталiзму, зображення тонких почуттiв, iнтерес до особистостi та пошуку сенсу життя.
Передвiсником рококо став Анптуан (Жан) Baммo (1684-1721), який створив у мистецтвi свiй неповторний образ колориту та театральностi ("гри в театр"). Але справжнiм представником мистецтва рококо вважаСФться "перший художник короля" - Франсуа Буше (1703-1770). У його творчостi культура рококо виявилася повною мiрою: гедонiзм, доведений до фри-вольностi, вiдсутнiсть рацiоналiзму та конструктивiзму. Ф. Буше став обСФктом гостроСЧ критики Д. Дiдро, проте останнiй не вiдмовляв художнику у високiй фаховостi його картин: "Трiумф Венери", "Купання Дiани" тощо. Панно Ф. Буше "Амури", що знаходиться в МузеСЧ мистецтв iм. Богдана i Варвари Ханенкiв, вiдтворюСФ типовi для рококо складнi рухи фiгур, композицiйний ритм, пишнi деталi, палiтру пастельних кольорiв.
На хвилi суспiльного пiднесення та формування нацiСЧ у ФранцiСЧ XVII ст. виник новий художнiй стиль - класицизм (вiд лат. classicus - зразковий). Класицизм - це художнiй стиль та естетичний напрям у СФвропейськiй лiтературi та мистецтвi XVII - XVIII ст., однiСФю з рис якого було звернення до образiв i форм античного мистецтва i лiтератури як iдеального художньо-естетичного еталона. Його iдейним пiдТСрунтям став рацiоналiзм.
Предметом мистецтва класицизму проголошувалося лише прекрасне i пiднесене. Творцi цього художньо-мистецького стилю вважали, що краса iснуСФ обСФктивно, тому СЧСЧ можна осягнути розумом. Прибiчники класицизму вiдстоювали принцип "наслiдування природи" i вiдповiдно - суворого дотримання правил, встановлених пiд час вивчення стародавнiх памяток. Класичний образ тяжiв до зразка, що вiдповiдало суспiльно-виховнiй функцiСЧ художньоСЧ творчостi. Основнi сюжети для класичного твору бралися з мiфологiСЧ, iсторiСЧ чи бiблiйних текстiв та типiзувалися з огляду на тогочасну дiйснiсть.
У лiтературi утверджувалась iСФрархiя жанрiв, якi подiлялися на високi (трагедiя, епопея, ода) та низькi (комедiя, сатира, байка). Кожен жанр мав своСЧ канони та чiткi межi, що не допускали СЧх змiшування. Провiдне мiiе в цiй iСФрархiСЧ належало трагедiСЧ. ТрагедiСЧ П. Корнеля та Ж. Расiна, байки Ж. Лафонтена, сатира Н. Буало, комедiСЧ МольСФра не лише намагалися вирiшити суспiльнi конфлiкти в iдеальнiй сферi античностi, а переносили СЧх у зону тогочасних соцiально-етичних, моральних колiзiй, що спричинило розвиток реалiзму. Найбiльше це стосувалося творчостi МольСФра, яка поСФднала рiзнi iдейно-художнi течiСЧ, визначивши подальший розвиток лiтератури. КомедiСЧ МольСФра перестали бути "низьким" жанром. Його найкращi пСФси за тематикою, фiлософським, психологiчним та моральним звучанням досягли рiвня трагедiСЧ. З кiнця XVII ст. класицизм вступив у смугу занепаду, вiдродившись в епоху Просвiтництва.
Засновником класичного напряму в мистецтвi ФранцiСЧ XVII ст. став Школа Пуссен (1594-1665). Вi