Стилi бароко i класицизму в СФвропейському мистецтвi XVIIтАУXVIIРЖ ст.
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
ого початкового навчання. Зокрема, таке навчання започатковувалось у ФранцiСЧ едиктом вiд 1698 р. для всiх дiтей вiком до 14 рокiв i пiдтверджувалося едиктом вiд 1794 р. Останнiй передбачав навiть покарання батькiв, якi перешкоджали навчанню своСЧх дiтей у школi. На початку XVIII ст. в АнглiСЧ почали створюватися школи для дiтей бiднякiв.
Педагогiчна доктрина Просвiтництва спрямовувалась не на формування унiверсальноСЧ людини, що було характерним для епохи Вiдродження, а на пiдготовку "маленькоСЧ людини" до життя, завдаючи тим самим удар по освiтянському елiтаризму попередньоСЧ доби. Докорiнно переглядалися та зявлялися новi педагогiчнi теорiСЧ, оскiльки саме у вихованнi особистостi вбачався моральний прогрес людства.
Педагогiчнi iдеСЧ стали серцевиною суспiльно-полiтичних та фiлософських доктрин. Ж.-Ж.Руссо, змiнивши постулат насилля на принципи свободи та природностi виховання, проповiдував розвиток у людинi почуттiв моральностi, людяностi, доброзичливостi, добропорядностi (педагогiчний роман "Емiль, або Про виховання", 1762). Соцiальний прогрес, починаючи з Б. Спiнози та Ф. Бекона, повязувався з прогресом людськоСЧ свободи.
РЖдеСЧ Просвiтництва знайшли яскраве виявлення i в художнiй лiтературi, яку просвiтники вважали головним засобом впливу на свiдомiсть людей з метою утвердження iдей розуму, справедливостi, громадського iдеалу та обовязку. Просвiтники виходили з того, що в суспiльствi, якщо воно органiзоване розумно, "природна людина" стаСФ "цивiлiзованою", долаючи середньовiчне неуцтво та невiгластво. В основу пiднесення культури та моральностi суспiльства вони поклали розвиток торгiвлi та промисловостi, створення нацiональних держав, розширення влади людини над стихiйними силами природи та власними пристрастями.
Розглядаючи людину як абстрактну родову iстоту, в лiтературi просвiтники висунули iдею "робiнзонади", яка стала досить популярною завдяки роману Данiеля Дефо "Робiнзон Крузо" (1719). Тема розумного егоСЧзму, активноСЧ, життСФстверджуючоСЧ позицiСЧ, необмежених людських можливостей та СЧх реалiзацiСЧ актуальна i в наш час. РЖдея "робiнзонади" переконливо доводить, що з найбезнадiйнiших ситуацiй завжди СФ вихiд, але для цього потрiбно докласти власних зусиль, неабиякоСЧ працi, стiйкостi, мужностi, бути впевненим у своСЧх силi та розумi.
Лiтература Просвiтництва вiдбила суперечностi в таборi СЧСЧ носiСЧв. Зокрема, в лiтературно-художнiх формах видiлилися такi основнi течiСЧ, як просвiтницький класицизм (О. Поп, Вольтер), просвiтницький реалiзм (Д. Дефо, Д. Дiдро, А.-Ф. Прево, Г.-Е. Лессiнг) та сентименталiзм (С. Рiчардсон, Л. Стерн, Ж.-Ж. Руссо).
Просвiтницький класицизм iснував протягом XVIII ст., ставши панiвним наприкiнцi столiття. Класичний образ людини, яка свiдомо ставиться до себе i навколишнього свiту, був спiвзвучний позицiСЧ просвiтникiв. Проте останнi змiнили соцiально-полiтичну орiСФнтацiю та поглибили iдейну основу класичного твору. Зокрема, Вольтер - послiдовник театральних традицiй XVII ст., прихильник МольСФра, написав 52 пСФси та 27 трагедiй, пронизаних iдеСФю вiротерпимостi, засудженням релiгiйного фанатизму, абсолютистського гнiту та клерикалiзму ("Задiг, або доля", "Кандiд, або оптимiзм", "РЖсторiя мандр Скарментадо", "Фанатизм, або Магомет Пророк", "Меропа" та iн.).
У другiй половинi XVIII ст. як оригiнальне художньо-естетичне явище оформлюСФться нiмецький так званий веймарiвський класицизм, представлений творами Й.-В. Гете ("Фауст") та Й.-Ф. Шiллера ("Розбiйники", "Валенштейн"). На вiдмiну вiд французького, нiмецький класицизм передусiм звертався до етичних та моральних проблем, виховання гармонiйноСЧ особистостi. В епоху Просвiтництва набула розвитку поезiя, що з позицiй розважливостi (А. Поп, Вольтер) наприкiнцi XVIII ст. еволюцiонувала до лiрики, заснованоСЧ на традицiях народноСЧ поезiСЧ (Р. Берне, Й.-В. Гете).
Просвiтницький реалiзм вивiв на перший план героСЧв з демократичного середовища, показав СЧхню боротьбу за iснування, за визнання в суспiльствi, за утвердження почуття гiдностi. Зокрема, подолати абстрактнi норми моралiстики Д. Дiдро намагався через поСФднання в одному персонажi (племiннику Рамо) цинiзму i гострого критицизму ("Племiнник Рамо"), П.-О. Бомарше - крутiйства i кмiтливостi в образi Фiгаро ("Севiльський цирюльник" та "Весiлля Фiгаро"). Головним досягненням просвiтницькоСЧ лiтератури стали реалiстичнi романи, що виросли з нарисiв. Сатира (Дж. Свiфт "Мандри Гуллiвера", 1726) критикувала вади не лише феодального, а й буржуазного устрою.
У романах Антуана-Франсуа Прево (1697-1763) бурхливi людськi пристрастi стикалися зi звичайними обставинами життя - матерiальними, сiмейними, через що переживання ставали не абстрактними, як у класичних творах, а реальними, злободенними. Водночас А.-Ф. Прево порушив канони просвiтницькоСЧ лiтератури. Вiн не лише вивiв на iену жертв станових забобонiв, соцiальних умов життя, а поглибив людську драму внутрiшнiми, психологiчними чинниками, насамперед якостями характеру ("Записки знатноСЧ людини", "РЖсторiя кавалера де ГрiСФ та Манон Леско"). Отже, лiтература Просвiтництва створила не лише такi жанри, як роман, фiлософська повiсть, казка, сiмейна i фiлософська драма, а й пiднесла естетичнi цiнностi, демократизувала лiтературу, наблизивши мистецтво слова до широких верств суспiльства.
Доба Просвiтництва стала важливою i з погляду становлення й розвитку музичного та оперного мистецтва. Вона поСФднала б