Стилi бароко i класицизму в СФвропейському мистецтвi XVIIтАУXVIIРЖ ст.
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
вого. Вiн прагнув до наукового, а, отже, глобального i цiлiсного пояснення Всесвiту. Основоположним принципом декартового мислення став постулат "Я мислю, отже, iсную" ("Cogito ergo sum"), який вiдкидав iмовiрне пiзнання та судження, прийнятi на вiру. Рацiоналiстична фiлософiя Декарта, в основу якоСЧ покладено якiсно новий метод cogito, означав установку не на засвоСФння чужих думок, а на створення своСЧх, руйнував схоластичнi авторитети, надавав перевагу розумовому над чуттСФвим.
Р. Декарт виробив "правила розуму", наукову методологiю, в основу якоСЧ поклав ретельний аналiз з розкладенням складного на складовi, з пошуком першопричини, простого i очевидного, з неперервнiстю умовиводiв. Вчений також обТСрунтував самостiйнiсть фiлософiСЧ як окремоСЧ науки. Декарт передбачав, що прогрес пiзнання прискорюСФться вiдповiдно до накопичення людством знань, порiвнював цей процес з прогресуючим накопиченням багатств. Отже, рацiоналiзм, науковi дослiдження Всесвiту стали визначальною тенденцiю культурного розвитку XVII-XVIII ст.
Фiлософiю XVII ст. завершуСФ Г.-В. Лейбнiц (1646-1716) - нiмецький фiлософ-iдеалiст, математик, фiзик, винахiдник, юрист, iсторик, мовознавець. Якщо стосовно Г.-В. Лейбнiца i Р. Декарта важко визначити, КРРЖМ вони були бiльше - фiлософами чи природознавцями, то щодо РЖсаака Ньютона (1643-1727) - англiйського фiзика, астронома, математика, основоположника класичноСЧ i небесноСЧ механiки - немаСФ жодних сумнiвiв. Вiн був яскравим представником математичного природознавства. Вченому випала доля пiдбити пiдсумок попереднiх наукових вiдкриттiв. Сам РЖ. Ньютон зазначав, що бачив далi своСЧх попередникiв тiльки тому, що "стояв на СЧхнiх плечах".
Учений зробив вагомий внесок у розроблення диференцiального i iнтегрального обчислення, описав дисперсiю свiтла в оптицi, побудував дзеркальний телескоп, теоретично обгрунтував закони Й. Кеплера, пояснив обертання планет навколо Сонця i Мiсяця навколо Землi, припливи в океанах, iнiцiював створення СФдиного пiдходу до вивчення фiзичних явищ на базi механiки, заклав основи механiки суцiльного середовища та акустики.
РЖ. Ньютон вважав, що закони пiзнання встановлюються на основi дослiду, експерименту, а далi шляхом iндукцiСЧ розгортаються в теоретичну систему та наукову теорiю. Саме такий пiдхiд дав йому можливiсть вiдкрити закон всесвiтнього тяжiння та закони руху, якi грунтуються на розумiннi динамiки як вчення про взаСФмодiю сил. Оцiнюючи свiтове значення закону всесвiтнього тяжiння, Ж.-Л. Лагранж писав, що РЖ. Ньютон найщасливiший, бо "систему Всесвiту можна встановити лише один раз". Цi вiдкриття представленi у "Математичних началах натуральноСЧ фiлософiСЧ" - найвизначнiшому творi РЖ. Ньютона, виданому латиною 1687 р. "Математичнi начала", на думку таких видатних вчених як М.В. Ломоносов, Вольтер, Ж.-Л. Лагранж, А. Ейнштейн, СРЖ. Вавилов, визначили на декiлька столiть уперед напрям розвитку природознавства та освоСФння навколишньоСЧ дiйсностi, започаткували науково-природничу картину свiту, безкiнечного у часi i просторi.
Отже, пiд впливом науковоСЧ революцiСЧ та промислового розвитку вiдбулася активна змiна способу мислення та свiтобачення особистостi. Науково-фiлософська та суспiльна думка еволюцiонували вiд схоластики, натурфiлософiСЧ, теологiзму до рацiоналiзму, емпiризму, наукового експерименту та iндукцiСЧ.
Водночас свiтогляд людей XVII ст. був досить суперечливим. На ньому вiдбилися ритми епохи - боротьба старого феодального способу життя, що поступово вiдходив у минуле, i нового, буржуазного, що давав надiю на краще майбутнСФ та оновлення. Страх перед вiйнами, епiдемiями, голодом, насиллям пiдтримував релiгiйний фанатизм, мiстику, окультизм, франкмасонство та практику алхiмiСЧ. Показовим в цьому планi був свiтогляд Р. Декарта, РЖ. Ньютона та iнших дослiдникiв. Зокрема науковi знання РЖ. Ньютона йшли плiч-о-плiч з магiСФю та кабалiстикою. Вчений захоплювався алхiмiСФю, займався хронологiСФю стародавнiх царств, намагався тлумачити бiблiйнi пророцтва (Апокалiпсис та книгу пророка ДаниСЧла).
З iншого боку, iдеалiзацiя буржуазного майбутнього, коли людство стояло на порозi кардинальних змiн, не давала можливостi побачити за загальними iдеями свободи рiвностi, братерства тих страшних наслiдкiв, що повязанi з неприкритою експлуатацiСФю, антигуманним розвитком технiки, збагаченням, жорстоким практицизмом та бездуховнiстю. Проте людство вiрило в свою творчу здатнiсть, а тому рiшуче йшло назустрiч революцiйним змiнам.
Переломним моментом в iсторiСЧ людства вважаСФться XVIII ст., яке по праву називають вiком Просвiтницва. Просвiтництво - це полiтичний, iдейно-фiлософський та культурний рух, поширений у краСЧнах ЗахiдноСЧ РДвропи та ПiвнiчноСЧ Америки у XVII-XVIII ст. Просвiтники критикували феодально-релiгiйний спосiб життя i утверджували духовно-iдеологiчнi та полiтичнi засади буржуазного суспiльства. Термiн "Просвiтництво" вперше вживаСФться у Вольтера та И.-Г. Гердера, але утвердився пiсля статтi РЖ. Канта "Що таке Просвiтництво?" (1784).
РЖдеологiчна доктрина Просвiтництва виникла в АнглiСЧ у XVII ст. (Дж. Локк) i отримала свiй широкий розвиток у XVIII ст. у ФранцiСЧ (Вольтер, Ж.-Л. дАламбер, Д. Дiдро, Ш.-Л. МонтескСФ, К.-А. Гельвецiй, П.-А.-Д. Гольбах, Ж.-Ж.Руссо та iн.). Свiтогляднi засади Просвiтництва стали iдеологiчним обгрунтуванням Вiйни за незалежнiсть у Пiвнiчнiй Америцi 1775-1783 pp. (Б. Франклiн, Т. Джефферсон та iн. були переконаними локкiанцями1).
Джон Локк (1632-1704) - англiйський просвiтитель i полiтичний дiяч,