Стилi бароко i класицизму в СФвропейському мистецтвi XVIIтАУXVIIРЖ ст.
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
МРЖНРЖСТЕРСТВО ОСВРЖТИ РЖ НАУКИ УКРАРЗНИ
МАРРЖУПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНРЖВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА РЖСТОРИЧНИХ ДИiИПЛРЖН
РЕФЕРАТ
з Культурологiя
Стилi бароко i класицизму в СФвропейському мистецтвi XVIIXVIIРЖ ст.
студентки 1 курсу
спецiальностi: РЖсторiя
Цiвiль Оксани
Викладач: Папазова Анжела Василiвна
Марiуполь 2010р.
Змiст
1 Вступ. Риси новоСФвропейськоСЧ культури XVII-XVIII ст.
2 Загальний огляд. Художнi стилi в СФвропейськiй культурi XVII-XVIII ст.
3 Доба бароко. Реформа i вiдновлення в мистецтвi бароко. Вплив бароко
4 Класицизм як напрямок розвитку мистецтва та лiтератури. Живопис, скульптура та архiтектура класицизму
Висновок
Використана лiтература
1 Вступ. Риси новоСФвропейськоСЧ культури XVII-XVIII ст.
Великi географiчнi вiдкриття кiнця XV - початку XVI ст., СФвропейський гуманiзм та Реформацiя, створення мануфактурного, а пiзнiше i промислового виробництва кардинально змiнили становище людини в суспiльствi, сприяючи переосмисленню СЧСЧ звязку з природою, спонукали до нових методiв дослiдження навколишнього свiту та його освоСФння. Загалом XVII ст. - це час, коли людство з оптимiзмом дивилось у майбутнСФ, сподiваючись на можливiсть його удосконалення на гуманiстичних, життСФстверджуючих, творчих засадах. Культура XVII ст. не лише оновила риси попередньоСЧ доби, а й виробила якiсно новi.
Насамперед для XVII ст. характерна наукова революцiя, коли розвиток наукових знань почав випереджати технiку. Характерною рисою науковоСЧ революцiСЧ XVII ст. стала СЧСЧ потужнiсть, бурхливiсть та експериментальнiсть. Остання риса докорiнно вiдрiзняла СЧСЧ вiд наукових дослiджень античностi та середньовiччя. Велике значення для розвитку наукових знань у цей перiод мало особисте листування мiж вченими - так зв. "Епiстолiон", що не включався в iснуючу систему унiверситетськоСЧ та монастирськоСЧ освiти. Це була своСФрiдна "La Republique des Lettres", чи "Республiка вчених" (дослiвно - "Республiка листiв"), у поняття якоСЧ вноситься досить широкий змiст - вiд неформального iнтелектуального спiвробiтництва вчених до обСФднання СЧх у наукових установах. Листування мiж ученими, обмiн думками та результатами дослiджень привело врештi-решт до створення наукових журналiв, а особистi нерегулярнi зустрiчi та спiлкування переросли в академiчнi заклади та науковi товариства.
Прообразом наукових закладiв став проект науково-дослiдного центру "Дiм Соломона" Френсiса Бекона (1561-1626). Проект передбачав не лише державну органiзацiю та планування наукових дослiджень i технiчних винаходiв, а й СЧх впровадження в господарство й побут. Конкретним втiленням iдей Ф. Бекона про науку нового типу, здатну вирiшувати практичнi завдання заради добробуту людей, стало створення Лондонського королiвського товариства (АкадемiСЧ наук), заснованого 1660 p., але офiцiйно затвердженого в 1662 р. Одним з творцiв ЛондонськоСЧ академiСЧ наук став Роберт Бойлъ (1627-1691), до неСЧ з 1672 р. належав РЖсаак Ньютон. Вiдкриття 1666 р. ПаризькоСЧ АкадемiСЧ наук також проходило пiд гаслом реалiзацiСЧ плану Ф. Бекона. Значну роль у виробленнi засадних принципiв створення ПетербурзькоСЧ та ЛейпцiгськоСЧ академiй наук вiдiграв Готфрiд-Вiльгельм Лейбнiц (1646-1716). АкадемiСЧ, на вiдмiну вiд унiверситетiв, де панувала схоластично-догматична думка, вiдразу стали центрами розвитку науково-теоретичних знань, сприяли суспiльному прогресу.
Основоположником емпiричного (досвiдного) методу пiзнання став англiйський фiлософ Френсiс Бекон - барон Веруламський, вiконт Сент-Албанський (1561-1626), який протягом 1618-1621 pp. був лорд-канцлером АнглiСЧ. У своСЧх працях "Велике Вiдновлення Наук", "Новий Органон", "Про гiднiсть та примноження наук", "Нова Атлантида" вчений зумiв передбачити величезну роль науки в життi людства, доводив доцiльнiсть практичного втiлення СЧСЧ результатiв для примноження могутностi людини, СЧСЧ влади над природою та полiпшення добробуту. Його формула "знання - сила", спираючись на iдеСЧ соцiального прогресу, зробила великий внесок у розвиток СФвропейськоСЧ цивiлiзацiСЧ. Ф. Бекон обТСрунтував емпiричний метод, висунув iдею письмовоСЧ фiксацiСЧ результатiв експерименту та безпосередньо описав рiзнi види досвiдного пiзнання, розробив детальну класифiкацiю наук, перейняту пiзнiше французькими енциклопедистами, став основоположником у розробленнi iндуктивноСЧ логiки.
Пiдвалиною науковоСЧ революцiСЧ стало поширення природознавства. Бурхливого розвитку набули математика, механiка, астрономiя, фiлософiя. Наука поступово долала схоластичну обмеженiсть, перетворюючись на експериментальне природознавство. Астрономiчнi дослiдження Йоганна Кеплера, вiдкриття телескопа Галiлео ГалiлеСФм, винахiд Антонi ван Левенгуком мiкроскопа з однiСФю лiнзою, що давала ефект 150-300-кратного збiльшення, вiдкриття Робертом Гуком клiтинноСЧ будови тканин та введення термiну "клiтина" значно розширили уявлення про мiкро- i макро свiт. Науковi знання зумовили промислово-технологiчний переворот та суспiльний прогрес.
Початок фiлософiСЧ нового часу було покладено Рене Декартом (1596-1650) - французьким фiлософом, математиком, представником класичного рацiоналiзму. Вчений вийшов за межi ренесансного пiдходу до наукових знань, в основi якого було багато неперевiреного, приблизного, здогадного, частко