Стилi бароко i класицизму в СФвропейському мистецтвi XVIIтАУXVIIРЖ ст.
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
В°рочний свiтогляд епохи бароко з iдеологiСФю Просвiтництва. Саме тому цей перiод такий багатий на рiзноманiтнiсть та новаторство музичних тем, форм та засобiв музичного вираження. Зокрема, на змiну клавiрним iнструментам XVII ст. (клавiкорд, клавiцимбали, спiнет, клавiцетрiй, клавесин) у XVIII ст. приходить молоткове фортепiано, що дало можливiсть значно збагатити структуру музичного твору. Розвиток нових жанрiв iнструментальноСЧ музики, зокрема фортепiанноСЧ сонати, повязаний з творчiстю Г.-Ф. Генделя, а нове вирiшення полiфонiчного жанру запропонував Й.-С. Бах. Вершиною творчостi Баха стали опери "Страстi за РЖоаном" та "Страстi за МатфiСФм", гармонiйно поСФднавши хорову, органну музику з реалiстичнiстю СФвангельських образiв.
СуттСФво змiнилися смаки як виконавцiв, так i слухачiв. У моду ввiйшло скрипкове мистецтво. В умовах гостроСЧ критики торувала дорогу опера (перша опера була поставлена у ВенецiСЧ в 1637 p.), яку протягом певного часу вважали маловартiсним лiричним жанром, переважно за СЧСЧ тривiальне лiбретто та стереотипнiсть оперних умовностей.
З розвитком опери тiсно повязана творчiсть Георга-Фрiдрiха Генделя (1685-1759). Композитор працював на зламi епох Бароко i Просвiтництва, що давало йому можливiсть в одному творi поСФднати реалiстичне i фантастичне, комiчне i трагiчне, досягти гармонiйноСЧ СФдностi музики i драматургiСЧ. Вiдповiдно до змiсту епохи Г.-Ф. Гендель трактуСФ проблему щастя особистостi та громадянського обовязку. РЖдея розуму у творчостi Генделя виражалася через здатнiсть героСЧв аналiзувати та усвiдомлювати своСЧ почуття та вчинки. Композитор написав 42 опери, та однiСФю з найкращих вважав оперу "Тамерлан". Мелодiйнiсть та гармонiя його творiв визначила напрям розвитку музичного мистецтва в майбутньому.
СуттСФве реформування оперного мистецтва повязане з iмям Хрiстофа-Вiллiбальда Глюка (1714-1787). Вiн поСФднав буфонадний, пародiйний, стиль з елементами драматизму, героСЧки, трагедiйностi та психологiзму. Найвищого розвитку набуло музичне мистецтво у творчостi вiденських класикiв: Йозефа Гайдна (1732-1809), Вольфганга-Амадея Моцарта (1756-1791), Людвiга ван Бетховена (1770-1827).
Буфонадний (пародiйно-комедiйний) стиль в оперi поклав початок великiй дискусiСЧ у пресi - "вiйнi буфонiв", що сприяла розвитку театрального мистецтва загалом. Опера-буф виникла як iнтермедiя, автономна змiстовно та iзольована вiд основного лiбретто. Для неСЧ стало характерним використання балетних iенок, що з 1684 р. набуло рис самостiйного балетного жанру.
Комедiйний жанр, що тяжiв до демократичних iдей, привiв до становлення театру-буф. Незважаючи на банальнiсть та вульгаризацiю сюжету, вiн давав можливiсть використовувати фольклорнi мотиви, що особливо було характерним для нiмецького театру. Однак загалом тогочасний театр був досить спрощеним: стереотипнiсть сюжету, еталоннiсть поведiнки героСЧв обмежували розвиток цього виду мистецтва.
Традицiйну вульгаризацiю драматургiСЧ i театру реформував на засадах просвiтництва Карло Гольдонi (17071793), який поСФднав "комедiю почуття" i "комедiю iнтриги", створивши тип "комедiСЧ середовища". Вiн оновив драматургiю яскравими характерами, зробив СЧСЧ змiстовною, повязаною з реальним життям, наповненим дотепною критикою порокiв суспiльства. Гольдонi написав 267 пСФс, з яких донинi користуСФться популярнiстю пСФса "Слуга двох панiв".
Як альтернатива нiгiлiзму та егоцентризму виступаСФ творчiсть Карло Гоццi (1720-1806), що набула розквiту в 50-х роках XVIII ст. Його казки, зокрема "Любов до трьох апельсинiв", "Король-олень", "Турандот", Жiнка-змiя" та iншi, не втратили своСФСЧ привабливостi й донинi. Так, у 2001 р. на iенi НацiональноСЧ опери УкраСЧни iм. Тараса Шевченка в КиСФвi було поставлено оперу "Любов до трьох апельсинiв". У своСЧх творах митець апелюСФ до почуття та розвiнчуСФ авторитети. К. Гоццi широко використовував алегорiю, притчу, традицiСЧ ярмаркового театру та гротеску. З другоСЧ половини XVIII ст. комедiя вiдкрила шлях до трагедiСЧ. Для неСЧ стало характерним поСФднання войовничих та батальних сюжетiв з еротикою та героСЧкою, що вiдбивало дух Нового часу.
З iдеологiю та практикою Просвiтництва тiсно був повязаний енциклопедизм - духовно-iнтелектуальний та освiтнiй феномен СФвропейськоСЧ культури другоСЧ половини XVIII ст. Енциклопедистами називали осiб, якi входили до складу колективу авторiв французькоСЧ "ЕнциклопедiСЧ, або Тлумачного словника наук, мистецтв та ремесел" ("Encyclopedic, ou Dictionnaire raisonne des sciences, des arts et des metiers"), опублiкованоСЧ в 17-ти томах тексту та 11 -ти томах iлюстрацiй.
Натхненниками та редакторами ЕнциклопедiСЧ були тодi ще нiкому не вiдомий 33-рiчний фiлософ Д. Дiдро та математик Ж.-Л. дАламбер, член французькоСЧ АкадемiСЧ наук, який у вiцi 26 рокiв написав трактат з динамiки (1743), що принiс йому славу i визнання в науковому середовищi. СЧм вдалося зСФднати зусилля передовоСЧ iнтелiгенцiСЧ в межах одного наукового видання.
До видання "ЕнциклопедiСЧ" активно залучились видатнi вченi, письменники, iнженери: Ж.-Л. дАламбер, Вольтер, Д. Дiдро, Ш.-Л. МонтескСФ, Е.-Б. де Кондiльяк, К.-А. Гельвецiй, П.-А.-Д. Гольбах, Ж.-Ж. Руссо, А.-Р.-Ж. Тюрго, Г.-Б. Маблi, Мореллi, Ж. Л. Л. Бюффон, Б. Л. Б. Фонтенель та iн. Конкретнi роздiли писали справжнi фахiвцi своСФСЧ справи: скульптор Е. М. Фальконе, архiтектор Ф. Блондель, мовознавець Н. Бозе, гравер i маляр Ж.-Б. Папiйон, природознавцi Л.-Ж.-М. Добантон i Н. Демаре. Були серед авторiв енциклопедичного видання i представники робiтничи