Реалiзацiя принципу наступностi у процесi опанування учнями основ образотворчоСЧ грамоти
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
изначено, що природнi системи (до яких вiдноситься людина) здатнi до самооновлення, пристосування до мiнливих умов. У соцiальних системах (до яких вiдноситься школа i навчальний процес) самооновлення вiдбуваСФться важче.
Одне iз завдань синергетики вивчення механiзмiв самоорганiзацiСЧ та саморозвитку в природi i перенесення СЧх на людське суспiльство.
Засновниками цього фiлософського напрямку СФ РЖ. Пригожий, Г. Хакен, С.П., Курдюмов та iн.
Синергетика походить вiд грецького синергос сумiсно дiючий. Користуючись головними положеннями синергетичного пiдходу, можна визначити такi найбiльш суттСФвi умови для здiйснення процесу самоорганiзацiСЧ педагогiчноСЧ системи:
1. Педагогiчна система повинна бути вiдкритою для взаСФмодiСЧ та взаСФмообмiну iнформацiСФю i енергiСФю iз оточуючим середовищем.
2. Педагогiчна система повинна мати активну енергетичну основу iнiцiативу до самовдосконалення та самоорганiзацiСЧ педагогiв та учнiв.
3. Педагогiчна система повинна мати вибiр шляхiв розвитку без здiйснення на неСЧ тиску ззовнi.
4. Педагогiчна система повинна мати енергетичний вихiд, а саме, одержання емоцiйного задоволення вiд позитивних змiн, результатiв реалiзованих iнiцiатив.
5. Педагогiчна система повинна бути зорiСФнтована на цiлi саморозвитку учнiв, формування у них цiннiсних орiСФнтирiв.
6. Основу педагогiчноСЧ системи складаСФ людина, з СЧСЧ неповторнiстю, як постiйне джерело стихiйностi й в той же час розвитку.
7. ВидiляСФться новий тип соцiальних вiдношень взаСФмодiя, взаСФмокоординацiя, спiвробiтництво i спiвтворчiсть перед невiдомим майбутнiм.
8. Виникнення необхiдностi дiалогу i сумiсного творчого пошуку спецiалiстами рiзних галузей знання.
Кожному педагогу слiд памятати, що нове розумiння освiченостi, моральностi, професiйноСЧ майстерностi та заповзятливостi виводить на перший план у навчальному процесi розвиток здiбностей учнiв, самовизначення у дiяльностi та спiлкуваннi, розкриття природного дару людини, розвиток здiбностей мислити, говорити, дiяти, а у пiдсумку знайти своСФ мiiе в цьому свiтi, самореалiзуватися. У процесi засвоСФння знань та умiнь основ образотворчоСЧ грамоти учням необхiдно розвивати психологiчнi механiзми самоорганiзацiСЧ, тобто набуття учнями нових здiбностей, нових способiв дiй з науковими поняттями, матерiальними обСФктами, а також навичками спiлкування i самоаналiзу. В даному, конкретному аспектi роботи вчителя початкових класiв (у напрямi образотворчого мистецтва) надзвичайно важливу роль вiдiграСФ системний пiдхiд до зазначеноСЧ шкiльноСЧ диiиплiни.
Сучасна наука маСФ тенденцiю аналiзу i дослiдження не окремих сторiн обСФкта вивчення, а розгляд елементiв обСФкта у звязку з СЧх мiiем i роллю в цiлiснiй системi.
Поняття система походить вiд грецького слова, що в перекладi означаСФ цiле. За визначенням фiлософського словника система це обСФднання деякого розмаСЧття в СФдине i чiтко подiлене цiле, елементи якого стосовно до цiлого та iнших частин займають вiдповiднi СЧм мiiя.
Системний пiдхiд являСФ собою створену на базi багатовiкового досвiду людства концепцiю рiшення завдань, що слабо формалiзуються, мають бiльш кiлькiсть факторiв, якi треба враховувати при СЧх рiшеннi в умовах вiдсутностi достатньоСЧ й достовiрноСЧ iнформацiСЧ про них. Системний пiдхiд дозволяСФ виявити й дослiдити тi елементи системи, дiяльнiсть яких знаходиться не на належному рiвнi, нейтралiзувати внутрiшнi i зовнiшнi впливи з метою утримання функцiонування системи у визначеному станi.
В узагальненому виглядi можна сформулювати такi головнi принципи системного пiдходу, котрi визначив та упорядкував методист А. Торокiн :
проблеми, завдання, сукупностi сил i засобiв, що СЧх вирiшують, уявляються у виглядi системи;
кожна система СФ пiдсистемою iншоСЧ, бiльш складноСЧ системи, яка впливаСФ на меншу i навпаки; так, урок СФ елементом системи загального курсу викладання базовоСЧ диiиплiни, а той в свою чергу СФ елементом системи загальноСЧ освiти школяра;
система маСФ iСФрархiчну структуру, елементами i звязками якоСЧ не можна нехтувати;
система як цiле набуваСФ властивостей, що вiдсутнi у СЧСЧ частин.
Навчальний процес являСФ собою складну соцiально-педагогiчну систему, елементами якоСЧ СФ цiлi, змiст, методи, форми, результат навчання та учасники навчального процесу (вчителi та учнi). Якщо вносяться активнi змiни у функцiонування якого-небудь елемента, це вiдчуваСФ вся система. У педагогiчнiй практицi вiдомi приклади, коли зявлялися i загасали окремi iнновацiСЧ, так як при цьому не вiдбувалося змiн в iнших елементах системи (згадаСФмо, наприклад, педагогiв-новаторiв з СЧх специфiчними методиками та технологiями навчання, якi не знайшли широкого розповсюдження). Тому оновлення навчального процесу повинно вiдбуватися в усiх його складових. Особливо це актуально пiд час здiйснення освiтнiх реформ.
Змiнилися цiлi освiти, структура навчального року, система оцiнювання навчальних досягнень учнiв необхiдно оновлювати i ставлення до вiдбору змiсту навчального матерiалу, до органiзацiСЧ навчально-виховного процесу, до взаСФмовiдносин вчитель-учень.
У ходi наукового дослiдження вагомого значення вимагаСФ звернення до особистiсно-орiСФнтованого пiдходу в педагогiчнiй роботi вчителя початкових класiв, адже вiн веде навчальний процес в цiлому, а не тiльки виокремлену диiиплiну (наприклад, образотворче мистецтво).
Останнiм часом у науко