Проблема сенсу життя
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
всеосяжнСЦй СФдностСЦ, невпинне служСЦння абсолютному цСЦлому; ми вперше справдСЦ знаходимо себе СЦ своСФ життя, коли жертвуСФмо собою СЦ змСЦцнюСФмо СЦстоту в СЦншому - в БозСЦ, як першоджерелСЦ всСЦлякого життя".
Але тим самим, на думку Франка, ми повязуСФмо себе з усСЦм що живе на ЗемлСЦ, СЦ, перш за все, з нашими ближнСЦми та iх долею: "Любов СФ основа людського життя, сама ii СЦстота".
"Сенс життя", пише Франк - "в його утвердженнСЦ у вСЦчному, вСЦн здСЦйснюСФться, коли в нас СЦ навколо нас проступаСФ вСЦчний початок. Лише оскСЦльки наше життя СЦ наша праця стикаСФться з вСЦчним, живе в ньому, переймаСФться iм, ми можемо розраховувати взагалСЦ на досягнення сенсу життя". При цьому вСЦн виводить протирСЦччя: "щоб суттСФво змСЦнити наше життя СЦ виправити його, ми повиннСЦ удосконалити його вСЦдразу, як цСЦле, а в часСЦ воно дано лише по частинах, СЦ, живучи в часСЦ, ми живемо лише в малому, перехСЦдному його уривку".
Пошуки сенсу життя - це змСЦцнення в собСЦ вСЦри, яка представляСФ собою напружене внутрСЦшню дСЦю з перетворенням нашого життя. Тобто всерединСЦ людини вСЦдбуваСФться творча СЦ плСЦдна справа, що СФ його основною справою. Воно полягаСФ в дСЦСФвому затвердженнСЦ себе в першоджерелСЦ життя, в молитовному подвигу, у зверненнСЦ людськоi душСЦ до Бога, в аскетичному подвигу боротьби з каламуттю СЦ слСЦпотою наших чуттСФвих пристрастей, нашоi гординСЦ СЦ егоiзму.
Дещо вСЦдмСЦнна фСЦлософСЦя Ф.М. ДостоСФвського, як основоположника росСЦйського варСЦанту екзистенцСЦалСЦзму. ВСЦн любив дослСЦдити прикордоннСЦ ситуацСЦi, в якСЦ потрапляСФ людина СЦ в яких ii особистСЦсть терпить крах. "ТаСФмниця людського буття полягаСФ не в самому фактСЦ життя, а в тому, в СЦмя чого воно СЦснуСФ. Без усвСЦдомлення сенсу свого СЦснування людина не погодиться жити СЦ швидше знищить себе, нСЦж залишиться на землСЦ. СпокСЦй СЦ навСЦть смерть людини стоять вСЦльним вибором у процесСЦ пСЦзнання добра СЦ зла".
Допускаючи в деяких своiх лСЦтературних героiв "вседозволенСЦсть", вСЦн все-таки бачить справжнСФ життя в певних моральних рамках, до яких людина приходить пСЦсля тривалого СЦ часом болСЦсного пошуку. ЦСЦ рамки встановлюСФ кожен для себе сам, але вони як би унСЦфСЦкованСЦ у ХристСЦ як обСФднуючоi основСЦ людства. "ВсСЦ за всСЦх перед усСЦма у вСЦдповСЦдСЦ", - каже ДостоСФвський у своСФму основному творСЦ "Брати Карамазови". Тут позначився вплив на росСЦйського фСЦлософа Ж.П. Сартра, який також вважав, що, вибираючи свою свободу, людина вибираСФ все людство, несучи вСЦдповСЦдальнСЦсть перед усСЦма, СЦ за всСЦх. Це складно для розумСЦння, але раз вСЦдчувши, можна погодитися з тим, що ми (люди) повязанСЦ мСЦж собою спСЦльними страхами, СЦ ця спорСЦдненСЦсть породжуСФ в нас любов. У кожного вона тСЦльки по-рСЦзному проявляСФться.
У цСЦлому для росСЦйськоi фСЦлософСЦi характерна тематика сенсу життя, але в росСЦйському мисленнСФво-СЦсторичному процесСЦ це маСФ скорСЦше СЦманентне вираження, нСЦж онтологСЦчно-рефлексивне. Люди цим живуть СЦ не вСЦдносять це до основного питання фСЦлософСЦi, вони знаходять своСФ рСЦшення в особистому досвСЦдСЦ, вплСЦтаючи його в свою дСЦяльнСЦсть, що вСЦдображаСФться в iх творчостСЦ, в СЦсторСЦi, в долях.
Людина - СФдина СЦстота, яка усвСЦдомлюСФ свою смертнСЦсть. РЖ це усвСЦдомлення неминучостСЦ смертСЦ ставить перед кожною людиною ряд важливих свСЦтоглядних питань. Перше з них: Може бути смерть не неминуча? Може бути СЦнший пласт СЦснування? Чи СЦснуСФ можливСЦсть воскресСЦння з мертвих? МожливСЦсть переродження в СЦншСЦ форми СЦснування? Тощо. РелСЦгСЦi свСЦту дають позитивну вСЦдповСЦдь на цСЦ питання СЦ в силу цього користуються великою популярнСЦстю у людей.
Парадокс полягаСФ в тому, що бСЦологСЦчна сутнСЦсть людини визначаСФ ii кСЦнцСЦвка, ставить обСФктивнСЦ межСЦ ii життСФвим пошукам, творчостСЦ, потенцСЦям, переживання. Людина шукаСФ сенс життя в умовах власноi смертностСЦ, особливо гостро вСЦдчуваючи трагСЦзм свого буття в прикордонних ситуацСЦях, на межСЦ мСЦж життям СЦ смертю. Смерть це не просто припинення СЦснування життСФдСЦяльностСЦ органСЦзму, це щось бСЦльше. Адже вмираСФ не тСЦльки бСЦологСЦчна СЦстота, а й особистСЦсть, свСЦдомСЦсть. Смерть супроводжуСФ життя, а цСЦннСЦсть життя усвСЦдомлюСФться лише на тлСЦ смертСЦ. Не було б смертСЦ, ми не могли б говорити СЦ про життя, була б просто постСЦйна змСЦна подСЦй.
2. Проблема життя та смертСЦ
2.1 Що СФ для людини смерть СЦ як вона ii сприймаСФ?
ЗгСЦдно екзистенцСЦалСЦзму, людина - це тимчасова, кСЦнцева СЦстота, призначена до смертСЦ. Уявлення про смерть як самоочевидну, абсолютну межу будь-яких людських починань займаСФ в екзистенцСЦалСЦзмСЦ таке ж мСЦсце, як СЦ в релСЦгСЦi, тСЦльки на вСЦдмСЦну вСЦд останньоi, людинСЦ не обСЦцяСФться потойбСЦчна перспектива. ЕкзистенцСЦалСЦсти вважають, що людина не повинна тСЦкати вСЦд усвСЦдомлення своСФi смертностСЦ, а тому високо цСЦнувати все те, що нагадуСФ СЦндивСЦду про суСФтностСЦ його практичних починань. Цей мотив яскраво виражений у вченнСЦ про "межовСЦ ситуацСЦi" - межових життСФвих обставинах, в якСЦ постСЦйно потрапляСФ людська особистСЦсть, СЦ головна прикордонна ситуацСЦя - це ситуацСЦя перед обличчям смертСЦ, "нСЦщо", "бути чи не бути".
ЕкзистенцСЦальна фСЦлософСЦя повернула увагу сучасноi культури до проблеми смертСЦ. За Хайдеггером сутнСЦсть людини - ek-sistence - у самотностСЦ, у "закинутостСЦ" у цей свСЦт, у тузСЦ, у вСЦдчаi - оскСЦльки людина нСЦколи не постаСФ перед самим собою як СЦстота стабСЦльна, завершена, яка володСЦСФ собою СЦ речами, а як постСЦйне ковзання, втеча в порожнечу, у небуття. РЖ хоча людина завжди пСЦдноситься над самою собою, випереджаСФ саму себе, вона знаСФ свСЦй кСЦнець: смерть. Людина - це СЦстота, яка переступаСФ в
Copyright © 2008-2014 geum.ru рубрикатор по предметам рубрикатор по типам работ пользовательское соглашение