Geum.ru


Проблема сенсу життя

Информация - Философия

Другие материалы по предмету Философия



ot; розумну сутнСЦсть. ОстаннСФ з названих понять стало потСЦм вихСЦдним пунктом для СЦдеалу гуманСЦзму, який вчив, що всСЦ люди володСЦють СЦдеальною фСЦзично-душевно-духовноi здатнСЦстю до вдосконалення.

Античне мислення було звернено до космосу СЦ природи, до людинСЦ ж лише настСЦльки, наскСЦльки вона повязана з ними. У перСЦод середньовСЦччя людина розглядалася як складова частина божественноi впорядкованостСЦ у свСЦтСЦ. У новий час людину затьмарив ii власний розум чи навСЦть абсолютний розум ВсесвСЦту, СЦ людина стала субСФктом, що пСЦзнаСФ. Починаючи з ШеллСЦнга СЦ КСФркегора, вСЦдбуваСФться поворот СФвропейського мислення у бСЦк СЦндивСЦдуальноi та СЦсторичноi конкретизацСЦi людського СЦснування та поняття життя. Через НСЦцше СЦ Шелера розвиток йшов далСЦ до екзистенцСЦалСЦзму, в якому фСЦлософська антропологСЦя знайшла своСФ тимчасове завершення.

Марксистська фСЦлософСЦя, послСЦдовно проводячи становлення фСЦлософського матерСЦалСЦзму, заперечуСФ яку б то не було можливСЦсть особистого фСЦзичного безсмертя, не залишаСФ йому надСЦi на "потойбСЦчне життя".

Марксизм виводить сенс життя з обСФктивно СЦснуючих фактСЦв як СЦдеал, який постСЦйно практично здСЦйснюСФться. ТочнСЦше кажучи, сенс життя стаСФ СЦдеалом, заснованим на певних вСЦдносинах людини з фактами СЦснуючоi дСЦйсностСЦ. Сенс життя не можна уявити СЦ поза людських вСЦдносин. Сенс життя особистостСЦ не може бути СЦзольований вСЦд сенсу життя СЦнших особистостей, оскСЦльки поза людських вСЦдносин вСЦн втрачаСФ будь-який сенс.

ВСЦдкидаючи релСЦгСЦйно-мСЦстичний сенс життя людини, наявнСЦсть потойбСЦчного сенсу в СЦсторСЦi, марксистська фСЦлософСЦя висуваСФ положення про свСЦдомоi дСЦяльностСЦ людини в СЦмя певних цСЦлей.

Але, незважаючи на протилежнСЦ вихСЦднСЦ установки, релСЦгСЦозний СЦ матерСЦалСЦстичний свСЦтогляд визнаСФ неминучСЦсть припинення земноi форми СЦснування людини. Реальна обмеженСЦсть людського СЦснування в часСЦ, усвСЦдомлення своСФi смертностСЦ здатнСЦ втСЦлитися в позицСЦю вСЦдповСЦдальностСЦ за своСФ життя, осмислене ставлення до свого часу, На цСЦй основСЦ формуСФться цСЦннСЦсна позицСЦя людини. А це означаСФ, що з визнання смертностСЦ людини органСЦчно випливаСФ проблема сенсу СЦ мети життя. Якщо кожен СЦндивСЦд смертний, заради чого вСЦн живе? Заради чого взагалСЦ варто жити? Чи СФ якийсь сенс людського життя? РелСЦгСЦйний вчення стверджують, що життя на ЗемлСЦ - дуже важливий етап буття СЦндивСЦда. Воно для СЦндивСЦда маСФ власне життя, цСЦннСЦсть СЦ значення. Але головний сенс земного буття СЦндивСЦда полягаСФ в тому, щоб пСЦдготувати його до життя вСЦчного. Тому кожна людина повинна прожити це життя так, щоб забезпечити собСЦ гСЦдне мСЦсце в "СЦншому життСЦ". У християнство, наприклад, земне життя тлумачиться як час "спасСЦння душСЦ", подолання спадкового грСЦха, спосСЦб зСФднання людини з Богом.

АтеiстичнСЦ концепцСЦi стверджують, що сенс людського життя в самому життСЦ. ЕпСЦкурейцСЦ, як зазначалося ранСЦше, вчили: "живи, тобто задовольняй своi потреби, забезпечуй бСЦологСЦчне та духовне СЦснування СЦ радСЦй. Перестанеш це робити, значить, тебе не буде, не буде нСЦяких переживань, нСЦяких пристрастей. Буде - нСЦщо або, СЦнакше кажучи, для тебе бСЦльше нСЦчого не буде". Така фСЦлософська позицСЦя маСФ своi позитивнСЦ риси, орСЦСФнтуючи людину на самоцСЦннСЦсть його життя. Але в нСЦй дуже слабо вСЦдображенСЦ змСЦстовнСЦ орСЦСФнтири життСФвоi позицСЦi, духовно-моральнСЦ критерСЦi людського життя. Людини, як правило, мало просто жити. РЗй хочеться жити "для когось" СЦ "в СЦмя чогось". БезрелСЦгСЦйний вибСЦр змушуСФ людину глибоко СЦ серйозно задуматися про своСФ мСЦсце у свСЦтСЦ, в суспСЦльствСЦ, серед людей. Марксистський пСЦдхСЦд до людського життя повязаний з визнанням ii самоцСЦнностСЦ СЦ самоцСЦльностСЦ. Але на вСЦдмСЦну вСЦд епСЦкурейськоi концепцСЦi вСЦн стверджуСФ суспСЦльну значимСЦсть людського буття. ВСЦн пСЦдкреслюСФ той факт, що людина живе в суспСЦльствСЦ, серед людей: оточуючих, близьких СЦ далеких. РЖ в звязку з цими людьми мСЦститься його реальний шанс на безсмертя СЦ стимул надСЦi. В iхньому колСЦ СЦндивСЦду дана можливСЦсть самореалСЦзуватись, знайти вдячнСЦсть, подяку, память про себе. ВСЦчно живуть в нашому життСЦ великСЦ вченСЦ, композитори, письменники, поети, борцСЦ за свободу СЦ щастя людства. Память про них вСЦчна. Але память про себе залишають не тСЦльки великСЦ люди. Все хороше, добре, моральне, що створила людина, залишаСФться з ближнСЦми, не пропадаСФ. Ми продовжуСФмо жити в наших дСЦтях, внуках, бСЦльш далеких нащадках. Людина як особистСЦсть, реалСЦзуючи у своiх дСЦяннях свСЦй творчий потенцСЦал, продовжуСФ життя в життСЦ людства.

Список використаноi лСЦтератури

  1. Агацци Э. Человек как предмет философии // Вопросы философии, 1989, №2. - С.17-25.
  2. Андреев И.Л. Происхождение человека и общества. М., 1988. - 411 с.
  3. Арьес Ф. Человек перед лицом смерти. М., 1992. - 327 с.
  4. Баландин Р.К. Жизнь, смерть, бессмертие?. - М.: Знание, 1992. - 375 с.
  5. Введение в философию. Учебник для ВУЗов. - М., 1990. - 636 с.
  6. Бердяев Николай. Философия свободного духа М., 1994. - 338 с.
  7. Вишев И.В. Проблема личного бессмертия. - Новосибирск: Наука, 1990.
  8. Гроф С., Хэлифакс Дж. Человек перед лицом смерти. - М.: Трансперсональный институт, 1996. - 357 с.
  9. Домбровский А.И. Рассказы о философах. - М., 1975. - 461 с.
  10. Ершов Г.Г. Смысл жизни и социальное бессмертие. М., 1990. - 324 с.
  11. Жизнь земная и последующая. - М.: Политиздат, 1991. - 308 с.
  12. Жизнь после смерти. / Ред.П.С. Гуревич, - М.: Советский писатель, 1990. - 274 с.
  13. Зиммел Г. Созерцание жизни. Четыре метафизические главы. Глава III. Смерть и бессмертие // Георг Зиммель Избранное. Том второй. Созерцание жизни.М., 1996. С.77-

    Copyright © 2008-2014 geum.ru   рубрикатор по предметам  рубрикатор по типам работ  пользовательское соглашение