Проблема сенсу життя
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
нСЦзмСЦв. На щастя однСЦ поколСЦння звСЦльняють арену життя для СЦнших. ТСЦльки в такСЦй схемСЦ сприятливСЦ умови для еволюцСЦi органСЦзмСЦв.
Страх перед смертю природне СЦ як не парадоксально, корисне у вСЦдомому сенсСЦ почуття. Страх перед смертю служить попередженням про небезпеку, що насуваСФться. Втративши його, людина як би втрачаСФ свою захисну броню. Утримуючи людину вСЦд вчинкСЦв СЦ дСЦй, небезпечних для життя, страх сприяСФ збереженню людського роду. Але страх одночасно пригнСЦчуСФ, бо людина, замСЦсть того щоб остерСЦгатися будь-якоi небезпеки, починаСФ боятися всього. Вона усвСЦдомлюСФ, що смерть неминуча доля всього живого.
З релСЦгСЦйних позицСЦй "смерть - не тСЦльки позбавлення вСЦд хвороб, вона - позбавлення вСЦд всякого роду страждань". Така думка М. Монтеня. У багатьох релСЦгСЦйних традицСЦях життя людини - це страждання, карма, випробування, покарання тощо. Тому смерть протиставляСФться як благо, як вСЦчне блаженство, як звСЦльнення. Безсмертна душа покидаСФ тСЦлесну вязницю СЦ спрямовуСФться в свою вСЦчну оселю. Виникають каверзнСЦ питання. Якщо вСЦддСЦлення душСЦ вСЦд тСЦла-благо, то навСЦщо взагалСЦ iх зСФднувати заради недовгого перебування на землСЦ? РЖ смерть немовляти жахливим чином тодСЦ виявляСФться кращою, нСЦж смерть старця, який прожив важке життя.
З гуманСЦстичних мСЦркувань теж можна обТСрунтувати необхСЦднСЦсть смертСЦ. Це було добре показано Джонатаном СвСЦфтом на прикладСЦ "обраних" жителСЦв Лапути, "приречених на безсмертя" при досягненнСЦ старостСЦ СЦ заздрили смертСЦ СЦнших людей похилого вСЦку. З вСЦком "знос" органСЦзму приносить людинСЦ все менше СЦ менше тСЦлесних насолод, старСЦння бСЦологСЦчноi складовоi психСЦки також, як правило, слабшаСФ сприйняття СЦ розумову активнСЦсть, тобто спСЦлкування зСЦ свСЦтом за допомогою тСЦла поступово згасаСФ, останнСФ починаСФ обтяжувати дух. ЛогСЦчним виходом з цСЦСФi ситуацСЦi СФ смерть.
Ще один аспект гуманСЦстичного пСЦдходу до смертСЦ - демографСЦчний. МальтузСЦанський теорСЦi зовсСЦм не антилюдянСЦ. Вони просто констатують той факт, що якщо в театр люди будуть тСЦльки заходити, то рано чи пСЦзно вСЦн набСФться до вСЦдмови й користСЦ не буде нСЦ тим, хто всерединСЦ (через тисняву вони не зможуть сприймати виставу), нСЦ тим, хто зовнСЦ (вони взагалСЦ не потраплять в театр). Тому цСЦлком логСЦчно робити ротацСЦю. Як-то суперечливо виглядають одночасно спроби погасити демографСЦчний вибух на сходСЦ СЦ зобовязання вчених-геронтологСЦв збСЦльшити тривалСЦсть людського життя удвСЦчСЦ. Або "елСЦксир безсмертя" видаватиметься тСЦльки "надлюдини", що можуть повести за собою суспСЦльство?
З аксСЦологСЦчноi точки зору смерть потрСЦбна як обмеження життя людини у часСЦ. Якщо людина не буде знати про кСЦнцСЦвки свого СЦснування, то вСЦн СЦ пальцем не поворухне, щоб створити якСЦсь цСЦнностСЦ. Життя не буде осмисленою, тому що людина не буде задаватися запитанням: "НавСЦщо?", бо немаСФ другоi складовоi - смертСЦ. Адже саме наявнСЦсть неминучСЦсть смертСЦ змушуСФ людину думати, творити, любити, страждати - встигнути зробити максимум. НавСЦщо? Та хоча б з жадСЦбностСЦ, егоiзму, людськоi природи. Якщо смертСЦ немаСФ, то поспСЦшати нСЦкуди, будь-яка мета в нескСЦнченностСЦ буде досягнута, тому пропадаСФ СЦнтерес цСЦлепокладання. Людина, в силу влаштування свого процесора, може мислити тСЦльки кСЦнцевими категорСЦями та величинами. В СЦншому випадку процесор зависаСФ СЦ вже не працюСФ. Без смертСЦ творчСЦсть була б неможливою. Для творчостСЦ потрСЦбна напруга, неминучСЦсть, страх. Смерть - це суворий екзаменатор: "А що ти встиг зробити?".
"Якщо разом зСЦ смертю, - писав В.М. БехтерСФв, - назавжди перетворюСФться СЦснування людини, то питаСФться, до чого нашСЦ турботи про майбутнСФ? До чого, нарештСЦ, поняття боргу, якщо СЦснування людськоi особистостСЦ припиняСФться разом з останнСЦм передсмертним подихом? Не правильно чи тодСЦ нСЦчого не шукати вСЦд життя СЦ тСЦльки насолоджуватися тими втСЦхами, якСЦ вона нам даСФ, бо з припиненням життя все одно нСЦчого не залишиться".
Не можу не погодитися, але в теж час БехтерСФв виходить з позицСЦй альтруiзму. Це добре, але далеко вСЦд реальностСЦ. Людина живе, працюСФ СЦ творить, керуючись при цьому лише принципом егоiзму. ВСЦн може про це СЦ не знати, декларувати братство СЦ альтруiзм, але в основСЦ його життСФдСЦяльностСЦ лежить тСЦльки его. ВсСЦ благСЦ вчинки виходять тСЦльки з СЦнстинкту самозбереження. РЖ якщо суспСЦльству щось перепадаСФ вСЦд творчоi дСЦяльностСЦ СЦндивСЦда, то це тСЦльки тому, що СЦнтерес СЦндивСЦда спСЦвпав з СЦнтересами суспСЦльства. НаскСЦльки це випадково - вже СЦнше питання.
У напСЦвзабутого росСЦйського фСЦлософа М.М. Страхова СФ оригСЦнальне твСЦр "СвСЦт як цСЦле", де один СЦз роздСЦлСЦв називаСФться "Значення смертСЦ".
"Смерть - це фСЦнал опери, остання сцена драми, - пише автор, - як художнСЦй твСЦр не може тягнутися без кСЦнця, але само собою вСЦдокремлюСФться СЦ знаходить своi межСЦ, так СЦ життя органСЦзмСЦв маСФ межСЦ. У цьому виражаСФться iх глибока сутнСЦсть, гармонСЦя СЦ краса, властива iх життя".
"Якщо б який-небудь органСЦзм, - продовжуСФ Страхов, - мСЦг удосконалюватися без кСЦнця, то вСЦн нСЦколи б не досягав зрСЦлого вСЦку СЦ повного розкриття своiх сил, вСЦн постСЦйно був би тСЦльки пСЦдлСЦтком, СЦстотою яке постСЦйно зростаСФ СЦ якому нСЦколи не судилося вирости. Якби органСЦзм в епоху своСФi зрСЦлостСЦ став раптом незмСЦнним, отже, представив б тСЦльки повторюванСЦ явища, але в ньому припинилося б розвиток, у ньому не вСЦдбувалося б нСЦчого нового, отже, не могло б бути життя. Отже, постарСЦння СЦ смерть СФ необхСЦдний наслСЦдок органСЦчного розвитку, вони випливають СЦз самого поняття розвитку. Ось тСЦ загальнСЦ понят
Copyright © 2008-2014 geum.ru рубрикатор по предметам рубрикатор по типам работ пользовательское соглашение