Проблема сенсу життя
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
Содержание
Вступ
1. Роздуми про сенс життя в СЦсторичному контекстСЦ
1.1 СхСЦдний пСЦдхСЦд до життя людини
1.2 Людина в античнСЦй фСЦлософСЦi
1.3 Думки фСЦлософСЦв Нового часу
1.4 Представники нСЦмецькоi класичноi фСЦлософСЦi
1.5 Смисл життя у поглядах фСЦлософСЦв НовСЦтнього часу
1.6 ФСЦлософСЦя словянських мислителСЦв СЦ письменникСЦв
2. Проблема життя та смертСЦ
2.1 Що СФ для людини смерть СЦ як вона ii сприймаСФ?
2.2 Чи потрСЦбне безсмертя?
Висновки
Список використаноi лСЦтератури
Вступ
Проблема людини, ii життя СЦ смертСЦ протягом багатьох столСЦть притягувала до себе увагу мислителСЦв. Люди намагалися осягнути таСФмницю людського буття, вирСЦшити одвСЦчнСЦ питання: Що таке життя? Коли СЦ чому на нашСЦй планетСЦ зявилися першСЦ живСЦ органСЦзми? Як продовжити життя? Питання про загадку виникнення життя природно, тягне за собою питання про сенс смертСЦ. Що СФ смерть? ТрСЦумф бСЦологСЦчноi еволюцСЦi або плата за досконалСЦсть? Чи здатна людина запобСЦгти смертСЦ СЦ стати безсмертною? РЖ, нарештСЦ: що ж пануСФ в нашому свСЦтСЦ - життя або смерть?
Проблема сенсу життя стала, за словами Г. Гейне, "проклятим" питанням фСЦлософСЦi та СЦсторСЦi.
ТрагСЦзм людського СЦснування полягаСФ в тому, що людина як би "закинута" (за висловом екзистенцСЦалСЦстСЦв) в предметно-фСЦзичний свСЦт. Як жити в свСЦтСЦ, усвСЦдомлюючи тлСЦннСЦсть свого СЦснування? Як пСЦзнати нескСЦнченне кСЦнцевими засобами пСЦзнання? Не впадаСФ людина в постСЦйнСЦ помилки, пояснюючи собСЦ свСЦт? БСЦльшСЦсть людей вСЦдчуваСФ свСЦй розрив зСЦ свСЦтом природи, соцСЦуму, космосу, СЦ це розцСЦнюСФться ними як вСЦдчуття самотностСЦ. УсвСЦдомлення людиною причин своСФi самотностСЦ не завжди рятуСФ вСЦд неi, але веде до самопСЦзнання. Це було сформульоване ще в античностСЦ, але СЦ до цього дня головною таСФмницею людини СФ вона сама.
ЗСЦткнення життя СЦ смертСЦ - це джерело творчостСЦ людини. У мистецтвСЦ ситуацСЦя смертСЦ реалСЦзуСФться в однСЦй з найбСЦльш розвинених форм естетичного вираження - у трагедСЦi. Як писав М. Волошин: "Джерело якого творчостСЦ лежить у смертельному напрузСЦ, в зламСЦ, в надривСЦ душСЦ, у спотвореннСЦ нормально-логСЦчного плину життя".
У ходСЦ СЦсторСЦi змСЦнюСФться не тСЦльки розумСЦння смертСЦ, але й мСЦсце проблеми смертСЦ у культурСЦ. В архаiчних культурах проблема смертСЦ займала одне з центральних мСЦсць. У стародавнСЦ перСЦоди накопичено великий досвСЦд вмирання та перевтСЦлення. Такий досвСЦд зафСЦксовано у памятках минулого - РДгипетськСЦй та ТСЦбетськСЦй книгах мертвих. Значне мСЦсце займаСФ ця проблема у середньовСЦчному свСЦтоглядСЦ з його СЦдеСФю посмертноi вСЦдплати за грСЦхи, коли життя перетворюСФться на своСФрСЦдну пСЦдготовку до смертСЦ. У XIV ст. на РДвропу нахлинули мор, вСЦйни, чума, що показали такСЦ страхСЦття смертСЦ, якСЦ привели до того, що тема смертСЦ аж до XVI ст. заступила собою все. Розпочинаючи з епохи ВСЦдродження смисловий центр у свСЦтоглядСЦ СФвропейськоi людини дедалСЦ бСЦльше перемСЦщуСФться з думок про смерть на думки про життя, з потойбСЦчного на поцейбСЦчний свСЦт. Цю тенденцСЦю досить чСЦтко виявив Бенедикт СпСЦноза, який наполягав, що вСЦльна людина нСЦ про що так мало не мСЦркуСФ як про смерть, мудрСЦсть полягаСФ як раз у мСЦркуваннСЦ не про смерть, а про життя. Проблема смертСЦ знов повертаСФться у свСЦтогляд СФвропейськоi людини вже в XX ст. у звязку з усвСЦдомленням загальноi трагСЦчностСЦ, нестСЦйкостСЦ людського буття, невСЦдомими ранСЦше страхСЦттями вмирання. З СЦншого боку, пСЦдсилення уваги до проблеми смертСЦ обумовлено досягненнями у сферСЦ геронтологСЦi, реанСЦматологСЦi, бСЦологСЦi, генетики та СЦнших спецСЦальних знань, якСЦ виявляють новСЦ аспекти науки.
Навряд чи рацСЦональнСЦ аргументи змусять людину коли-небудь полюбити смерть, але фСЦлософськСЦ роздуми з цього приводу можуть допомогти iй бСЦльш мудро ставитися до життя.
Людина не зустрСЦчаСФться зСЦ смертю, твердив ЕпСЦкур (коли ми СФ, то смертСЦ ще немаСФ, а коли СФ смерть, то нас вже немаСФ), тому ii не слСЦд лякатися.
Кожен повинен для себе рано чи пСЦзно вСЦдповСЦсти на питання: "навСЦщо?". ПСЦсля цього, дСЦйсно, вже не так важливо "як?", бо сенс життя знайдений. ВСЦн може бути у вСЦрСЦ, в служСЦннСЦ, в досягненнСЦ мети, у вСЦдданостСЦ СЦдеi, в любовСЦ - це вже не принципово.
1. Роздуми про сенс життя в СЦсторичному контекстСЦ
1.1 СхСЦдний пСЦдхСЦд до життя людини
ДжайнСЦзм
Життя - страждання, яке звязуСФться з законом необхСЦдностСЦ (кармою). Джайни вчать про наявнСЦсть у всесвСЦтСЦ двох самостСЦйних начал - "Джива" (живе) СЦ "аджива" (неживе). ТСЦло - неживе, душа - жива. Людина перероджуСФться з одного тСЦла в СЦнше СЦ весь час пСЦддаСФться стражданням. Вища мета - розСФднання Джива СЦ аджСЦви. РЗх зСФднання - головна СЦ основна карма - джерело страждань. Але закон карми можна перемогти, якщо звСЦльнити джин (душу) вСЦд карми шляхом "трьох перлин" джайнов:
правильноi вСЦри;
правильного пСЦзнання;
правильноi поведСЦнки.
Щастя СЦ свободу людини - в повне звСЦльнення душСЦ вСЦд тСЦла.
Буддизм
Будду, в основному, цСЦкавило людське життя, наповнене стражданнями СЦ розчаруваннями. Тому його вчення було не метафСЦзичним, а, швидше, психотерапевтичним. ВСЦн вказав причину страждань СЦ спосСЦб iх подолання, скориставшись для цСЦСФi мети традицСЦйними СЦндСЦйськими поняттями такими, як "майя", "карма", "нСЦрвана" СЦ т.д., СЦ давши iм абсолютно нове психологСЦчне тлумачення. "ШляхетнСЦ СЦстини" буддизму спрямованСЦ на те, щоб осягнути причини страждань СЦ таким чином звСЦльнитися вСЦд них. На думку
Copyright © 2008-2014 geum.ru рубрикатор по предметам рубрикатор по типам работ пользовательское соглашение