Проблема сенсу життя
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
дСЦйсностСЦ. Так зявляСФться СЦррацСЦональне в людському буттСЦ. ПровСЦдною визнаСФться роль СЦнстинкту, СЦнтуiцСЦi, вСЦри, почуття.
РЖ першим великим на той час СЦррацСЦоналСЦстом був Шопенгауер. На його думку, помилкою всСЦх фСЦлософСЦв було те, що основним СЦ первинним моментом душСЦ, тобто внутрСЦшнього, духовного життя вони вважали мислення. У дСЦйсностСЦ ж СЦстина виявляСФться тСЦльки при пСЦдходСЦ до неi з боку несвСЦдомого.
В основСЦ такого пСЦдходу лежить воля, а ii унСЦверсальний обСФкт - "воля до життя". Перше правило волСЦ до життя - СЦнстинкт самозбереження, який веде до егоiзму. РЖнтелект функцСЦонуСФ не за своiм рацСЦональному планом, а за вказСЦвками волСЦ. Реальна тСЦльки одна космСЦчна величезна воля, яка керуСФ всСЦма вчинками людини.
СвСЦт, за Шопенгауером, безглуздий, а вся СЦсторСЦя свСЦту - це СЦсторСЦя безглуздою флуктацСЦi вольових СЦскор. РЖстинно досконалим пСЦзнанням СЦ блаженним СЦснуванням може бути тСЦльки споглядання, вСЦльне вСЦд будь-якого вСЦдношення до практики СЦ до СЦнтересСЦв волСЦ. "ГенСЦальнСЦсть - це здатнСЦсть перебувати в чистому спогляданнСЦ, губитися в ньому СЦ звСЦльняти пСЦзнання". Щастя ж маСФ завжди негативний характер СЦ зводиться лише до звСЦльнення вСЦд страждань, за яким потрСЦбно буде нове страждання або томлива нудьга.
ФСЦлософ бачив вирСЦшення трагедСЦi людського життя у загибелСЦ тСЦлом, СЦ в згасаннСЦ рацСЦональних шукань людини:". мета нашого буття зовсСЦм не щастя. Навпаки, якщо ближче неупереджено придивитися до життя, то воно здасться нам як би навмисно пристосованим до того, щоб ми не могли себе вСЦдчувати в ньому щасливими. за своiм характером життя являСФ собою щось таке, до чого ми не повиннСЦ вСЦдчувати схильностСЦ, до чого у нас повинна бути вСЦдбите бажання СЦ вСЦд чого ми повиннСЦ вСЦдмовитися.".
ВсСЦ наведенСЦ СЦдеi Шопенгауера вкрай песимСЦстичнСЦ СЦ в чистому виглядСЦ непридатнСЦ. Але хочу навести один його вислСЦв, з яким, на мСЦй погляд, погодиться кожен. ЗСЦ знаменитих "АфоризмСЦв життСФвоi мудростСЦ":
"Девять десятих нашого щастя заснованСЦ на здоровi. При ньому все стаСФ джерелом насолоди, тодСЦ як без нього рСЦшуче нСЦяке вище благо не може доставити задоволення; навСЦть субСФктивнСЦ блага: якостСЦ розуму, душСЦ, темпераменту - при хворобливому станСЦ слабшають СЦ завмирають. ЗвСЦдси висновок той, що найбСЦльшою дурСЦстю було б жертвувати своiм здоровям заради чого б то не було: заради багатства, карСФри, освСЦти, слави, не кажучи вже про чуттСФвих СЦ швидкоплинних насолодах; вСЦрнСЦше всСЦм цим варто пожертвувати заради здоровя".
Сам фСЦлософ прожив 72 роки - самотньо, безрадСЦсно, перебуваючи пСЦд постСЦйним впливом страху, недовСЦри, крайньоi помисливостСЦ, в станСЦ ворожнечСЦ з цСЦлим свСЦтом.
ПСЦсля Шопенгауера у фСЦлософСЦi став розвиватися цСЦлий напрям (фСЦлософСЦя життя), який поставив питання про сенс, цСЦлСЦ, цСЦнностСЦ життя, особливо якщо воно залишаСФ осторонь теоретичне знання, звертаючись до непСЦдробноi повноти безпосереднього переживання. ФСЦлософСЦя життя прагне "зрозумСЦти життя з неi самоi", вона стоiть на боцСЦ почуття, СЦнстинкту, виступаючи проти СЦнтелекту, захищаСФ СЦррацСЦоналСЦзм СЦ мСЦстику вСЦд усякого рацСЦоналСЦзму, споглядання - вСЦд поняття, "творче" - вСЦд " механСЦчного".
Так, датський представник фСЦлософСЦi життя КСФркегор висунув СЦдею "екзистенцСЦального мислення", яке повязане з внутрСЦшнСЦм духовним життям особистостСЦ, з ii СЦнтимними переживаннями: саме таке мислення тСЦльки СЦ може бути справдСЦ конкретним, яке маСФ справжнСЦй людський сенс. Людське буття нестСЦйке, приречене на страх, сумнСЦв СЦ смерть. Воно не пСЦддаСФться зусиллям розуму. РЖндивСЦд КСФркегора самоцСЦнний СЦ пСЦднесений, але вСЦн самотнСЦй СЦ безпомСЦчний в цьому свСЦтСЦ. Подолати страх людина може тСЦльки через спСЦлкування з Богом. Завдання фСЦлософСЦi в тому, щоб вирватися з влади розумного мислення СЦ знайти в собСЦ смСЦливСЦсть шукати СЦстину в тому, що всСЦ звикли вважати парадоксом СЦ абсурдом. ФСЦлософСЦя КСФркегора звСЦльняСФ людину вСЦд усякоi цСЦлСЦсностСЦ (людських органСЦзацСЦй, свСЦту СЦдей, понять), що обумовлюСФ його життя СЦ що тяжСЦСФ над ним, СЦ ставить його перед обличчям такого ж СЦзольованого Бога, перед яким вСЦн постаСФ "зСЦ страхом СЦ хвилюванням".
"Я, можливо, СЦ осягну СЦстину, але до пСЦзнання блаженства душевного менСЦ ще далеко. Що ж менСЦ робити? Скажуть: "займися справою". Якою? Чим менСЦ зайнятися? ХСЦба оповСЦщати людство про свСЦй смуток, намагаючись представити новСЦ докази сумноi нСЦкчемностСЦ людського життя?".
Не менш критично ставиться до розуму СЦ пСЦзнання НСЦцше: "Протягом жахливих вСЦдрСЦзкСЦв часу СЦнтелект не виробляв нСЦчого, крСЦм помилок, деякСЦ з них виявлялися корисними СЦ пСЦдтримують рСЦд". РацСЦональне знання могло, за НСЦцше, розкрити тСЦльки ту вбивчу СЦстину, що життя безглузде. Скептицизм вбиваСФ мСЦф, тим самим убиваючи незнання, а воно як раз СЦ даСФ людинСЦ сили до життя СЦ повСЦдомляСФ iй сенс. ЗгСЦдно з фСЦлософом, свСЦт СФ постСЦйне становлення СЦ безцСЦльнСЦсть. Але в основСЦ цього свСЦту лежить воля як рушСЦйна сила становлення, як порив, як "воля до влади" воля до розширення свого Я.
Якщо розум нСЦщо, то що ж тодСЦ щось? Для НСЦцше критерСЦСФм оцСЦнки всСЦх явищ духу служить ступСЦнь автоматичноi включеностСЦ людини в стихСЦйний СЦ нерозчленований цСЦлСЦсний потСЦк буття (так СЦ хочеться сказати "дао-потСЦк"). А життя характеризуСФться як "специфСЦчна воля до акумуляцСЦi сили". Життя як таке "прагне до максимуму почуття влади". Чи сприяСФ рацСЦональна дСЦяльнСЦсть пСЦдвищенню волСЦ до влади? НСЦ, оскСЦльки СЦнтелект паралСЦзуСФ волю, пСЦдмСЦняючи активнСЦсть розмовами СЦ мСЦркув