ПерСЦодичнСЦ видання СхСЦдноi Украiни початку ХХ столСЦття у фондах НацСЦональноi бСЦблСЦотеки Украiни СЦм. В.РЖ. Вернадського: надходження, зберСЦгання, вивчення
Дипломная работа - Журналистика
Другие дипломы по предмету Журналистика
бСЦблСЦографСЦя, мемуаристика, епСЦстолярСЦй СЦ т.д. Тематичний дСЦапазон охоплюСФ кСЦлька тисячолСЦть СЦсторСЦi Украiни. РедакцСЦя докладала величезних зусиль, щоб кожний номер вийшов у свСЦт СЦ потрапив до читачСЦв.
тАЮКиевская старинатАЭ (1882 ? 1906) видавалася переважно росСЦйською мовою. У 1907 р. мСЦсячник був перетворений на украiномовну тАЮУкраiнутАЭ. Характерною особливСЦстю публСЦкацСЦй стала нацСЦональна спрямованСЦсть: чи це стосувалося документСЦв та дСЦяльностСЦ видатних осСЦб давнСЦх часСЦв, чи розвитку освСЦти й красного письменства, чи становлення украiнських родоводСЦв та наукових пСЦдвалин.
СпСЦвробСЦтники часопису працювали за несприятливих умов: цензура в усьому вбачала прояви украiнського сепаратизму. Заборонено було вживати такСЦ слова, як тАЮУкраiнатАЭ, тАЮсСЦчтАЭ, тАЮкозактАЭ, тАЮмоскальтАЭ (у значеннСЦ солдат) та СЦн. [11, с. 34]. Особливоi немилостСЦ в цензури, крСЦм самого змСЦсту украiнського тексту СЦ теми публСЦкацСЦi, зазнало вживання в украiнських текстах лСЦтери тАЮСЦтАЭ. У результатСЦ киiвська цензура отримала завдання докорСЦнно знищити лСЦтеру тАЮСЦтАЭ у статтях мСЦсячника. Будь-яка стаття з украiнським текстом (уривком чи цитатою) надсилалася до цензурного комСЦтету для повторного розгляду петербурзькими чиновниками. Столичний цензор робив висновки, з якими часто Головне управлСЦння у справах друку СЦмперСЦi не погоджувалося; це СЦнодСЦ призводило до затримки виходу журналу й порушувало редакцСЦйнСЦ плани.
КолегСЦя тАЮКиевской старинытАЭ упродовж усього часу СЦснування журналу домагалася вСЦдмСЦни цензури, але кожного разу наражалася на протидСЦю контролюючого вСЦдомства. ВзагалСЦ цензура не тСЦльки викидала багато праць, а й скорочувала iх так, що редакцСЦi доводилося самСЦй вСЦдмовлятися вСЦд таких пошматованих творСЦв. тАЮЩо виробляСФ цензор, одному Богу вСЦдомо, ? писав Феофан Лебединцев до А. Бичкова, директора Санкт-Петербурзькоi публСЦчноi бСЦблСЦотеки, ? я викидаю СЦ цСЦ статтСЦ, й окремСЦ речення, СЦнше зовсСЦм притримав ? нСЦчого не помагаСФтАЭ [11, с. 35].
Незважаючи на шалений тиск з боку офСЦцСЦйноi влади, тАЮКиевская старинатАЭ усСЦляко намагалася пСЦднести престиж украiнськоi мови. З цСЦСФю метою у 1895 р. за редакцСЦСФю В. Науменка та РД. Тимченка вийшов тАЮМалорусский словарьтАЭ. Керуючий мСЦнСЦстерством внутрСЦшнСЦх справ дозволив розСЦслати словник як безкоштовний додаток до журналу. Результатом активних дСЦй В. Науменка стало отримання дозволу на публСЦкацСЦю в мСЦсячнику художнСЦх творСЦв рСЦдною мовою та заснування украiнськоi друкарнСЦ; а ще через два роки був вСЦдкритий ще один нацСЦональний осередок ? книгарня тАЮКиевской старинытАЭ.
З початком ХХ ст. цензурна практика трохи помякшала СЦ дозволяла дещо друкувати украiнською мовою або ж аналСЦзувати мовознавчСЦ матерСЦали. ПСЦсля революцСЦi 1905 р. настав час, коли полтавськСЦ, киiвськСЦ, одеськСЦ, катеринославськСЦ, харкСЦвськСЦ, московськСЦ й петербурзькСЦ перСЦодичнСЦ видання заговорили на повний голос про нацСЦональну освСЦту, потреби рСЦдноi мови, розвиток лСЦтературних СЦ журналСЦстських талантСЦв, якСЦ друкувалися б на сторСЦнках своСФi преси. Зявилися тАЮХлСЦборобтАЭ СЦ тАЮРСЦдний крайтАЭ, тАЮГромадська думкатАЭ СЦ тАЮДобра порадатАЭ, тАЮЗапорСЦжжСФтАЭ СЦ тАЮСнСЦптАЭ, якСЦ зверталися до читача зрозумСЦлою, вже не забороненою мовою. Настав час одверто й енергСЦйно обстоювати законнСЦ права украiнськоi мови у всСЦх галузях громадського життя на батькСЦвщинСЦ ? насамперед у народнСЦй школСЦ.
СлСЦд зауважити, що цей перехСЦд до нацСЦональноi розбудови був би неможливий без попереднього досвСЦду тАЮОсновитАЭ та тАЮКиевской старинытАЭ, галицьких тАЮПравдитАЭ, тАЮЗорСЦтАЭ, тАЮЖиття СЦ словатАЭ, тАЮЛСЦтературно-наукового вСЦсникатАЭ, без публСЦцистичноi дСЦяльностСЦ та боротьби за утвердження украiнського слова П. КулСЦша, Т. Шевченка, РЖ. Франка, М. Драгоманова, ЛесСЦ Украiнки, Бориса ГрСЦнченка та СЦн. У перелСЦку видатних заслуг варто згадати авторСЦв СЦ спСЦвробСЦтникСЦв тАЮКиевской старинытАЭ В. Антоновича, М. Костомарова, М. Стороженка, П. Житецького, РЖ. Житецького, Д. БагалСЦя, М. Петрова та СЦн. Заслуга тАЮКиевской старинытАЭ в тому, що вона зберегла украiнську СЦсторСЦю та культуру тАЮнезасмСЦченими,тАЭ дбала про iх незалежний розвиток СЦ утвердження, залишаючись упродовж 25 рокСЦв СФдиним друкованим органом нацСЦональноi думки у пСЦдросСЦйськСЦй УкраiнСЦ. ОкрСЦм цього, з часу СЦснування мСЦсячника украiнська журналСЦстика вже не мала тАЮбСЦлих плямтАЭ, адже зявилися видання, якСЦ репрезентували украiнство та формували його нацСЦональну свСЦдомСЦсть. тАЮКиевская старинатАЭ була тим виданням, що символСЦзувало джерело розвитку нацСЦональних СЦдеалСЦв.
НБУ СЦм. В. РЖ. Вернадського комплектуСФ журнал з 1885 р. У газетному фондСЦ зберСЦгаються такСЦ номери тАЮКиевской старинытАЭ початку ХХ ст.:
- 1905 р.: № 1 12 (88 91 томи);
- 1906 р.: № 1 12 (92 94 томи).
З 1907 р. мСЦсячник був перетворений в украiномовний журнал тАЮУкраiнатАЭ.
2.2.3 Навчальне видання тАЮУниверситетские известиятАЭ
З 1861 до 1919 р. виходив у КиСФвСЦ СЦ розповсюджувався практично в усСЦх навчальних СЦ наукових закладах РДвропи часопис тАЮУниверситетские известия".
Це був друкований орган, який вСЦд початку свого виходу за обсягом (кСЦлькСЦсть друкованих аркушСЦв одного випуску часом доходила до 30, а то й 40) зовсСЦм не нагадував журнальне видання. Не можна назвати його СЦ суто науковим, вузько специфСЦчним збСЦрником, бо за внутрСЦшньою рубрикацСЦСФю подачСЦ матерСЦалСЦв вСЦн бСЦльше нагадував унСЦверсальний журнал [61, с. 31]. ВСЦд унСЦверсального журналу вСЦн вСЦддалявся тим, що в одному окремому випуску тут умСЦщувалися цСЦлСЦ книги, пСЦдручники, монографСЦi, розлогСЦ звСЦти.
За науковою та СЦнформацСЦйною насиченСЦст?/p>