Освiтнi технологii пiдготовки спецiалiста на iнженерно-педагогiчних (iндустрiально-педагогiчних) факультетах
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
тiше вони подаються у формi повинностi, як iстини в останнiй iнстанцii ("учитель повинен ...", "учителю випливаi..." i т.д.); не залишаючи мiiя для подальших пошукiв i творчостi.
Це породжуi догматизм i талмудизм у вивченнi педагогiки з усiма недолiками, що виявляються на практицi. Наявнiсть протирiччя i мотивацii на якому-небудь етапi навчання i необхiдною умовою створення проблемноi ситуацii. Останню можна визначити як таку органiзацiю освоiння тих, кого навчають, порцii навчального матерiалу, при якiй виникають протирiччя i мотивацiя для його подолання.
У кожнiй конкретнiй навчальнiй ситуацii протирiччя носять рiзний характер: вони можуть бути штучно створюваними, але можуть i випливати з реальних наукових протирiч. У першому випадку протирiччя мають пiзнавально-психологiчний характер, тобто субiктивний, у другому конкретно-науковий, тобто обiктивний.
Мова йде про вироблення нового пiдходу до конструювання дидактичноi моделi з якiсно новою структурою, з новими системно - утворюючими факторами. Очевидно, бiльшiсть вимог до якостi i рiвня пiдготовки фахiвця повиннi виступити у видi похiдних вiд цiii моделi, вони повиннi бути присутнiм у навчальному процесi в неявному видi, випливати з характеру i форм спiлкування всiх учасникiв навчально-виховного процесу. У звязку з цим надзвичайно важливо виявити можливостi з проектування такоi дидактичноi моделi, динамiчнi змiни можливих рiшень. РЖ однiii з цих звичних для нас схем i зручне i благополучне представлення про стiйкiсть традицiйноi дидактичноi системи, що лежить в основi практики, дiяльностi вищих технiчних навчальних закладiв: лекцiя як ведуча форма, далi практичнi, семiнарськi, лабораторнi заняття, а потiм i проекти, практики.
У пошуках оптимальноi дидактичноi моделi, на цьому етапi природничо-наукова, соцiальна, технiчна дiяльнiсть переслiдують принципово рiзнi цiлi. Розвиваючись у загальному соцiально-культурному контекстi, перша звязана з пiзнанням закономiрностей природи, друга з пiзнанням закономiрностей, що дiють у суспiльствi, а третя зi створенням обiктiв, здатних задовольнити потреби людей.
Таким чином, з одного боку, iнженерна дiяльнiсть предметно-практична, ii основу складаi знання властивостей речовини природи, з яким вона маi справу, а з iншого боку вона носить чисто соцiальний характер, тому що звязана з задоволенням запитiв людей. РЖ тому що потреби суспiльства мiняються, та змiнюiться i змiст дiяльностi iнженера. Якщо в природничо-науковiй дiяльностi процес пiзнання йде в напрямку усе бiльш глибокого пiзнання свiту, то розвиток iнженерiiю дiяльностi йде в напрямку синтезу результатiв природничо-науковоi дiяльностi стосовно до нових обiктiв, що втiлюють у собi результати iнженерноi працi.
Доти поки наука не представляi iнженеровi необхiдних знань, iнженер просто змушений обмежитися у своiй роботi емпiричними фактами, що пройшли перевiрку на практицi. Система рецептурного знання складаi основу всiii його дiяльностi.
Разом з тим кожне нове поколiння iнженерiв зiштовхуiться з бiльш складними задачами, досвiд iхньоi дiяльностi стаi усе бiльш багатомiрним. На змiну рецептурному знанню приходить знання, у центрi якого знаходяться питання, як зробити, спроектувати, сконструювати, зробити. У такий спосiб в iнженернiй дiяльностi видiляються вiдносно самостiйнi види дiяльностi. У iхнiх рамках продовжуiться подальше упорядкування, систематизацiя iнженерного досвiду.
Прискоренню процесу теоретизацii iнженерноi дiяльностi багато в чому сприяло звертання вчених-природникiв до рiшення чисто практичних iнженерних задач. Багато в чому завдяки iхнiм зусиллям була усвiдомлена практична, прикладна цiннiсть природничо-наукового знання.
До середини XX ст. природничо-наукова й iнженерна практика розвивалися вiдносно самостiйно, незалежно одна вiд одноi. Звичайно, цю незалежнiсть не можна абсолютизувати. Самi цiльовi настанови тiii й iншоi дiяльностi були сполученi мiж собою в культурi. Бiльш того, цiльовi настанови практичноi iнженерноi дiяльностi не могли не позначитися i на цiльових настановах природничо-науковоi дiяльностi, i навпаки. Тому i незалежнiсть варто розумiти вiдносно, як взаiмодiя двох слабо звязаних пiдсистем. Але мiж цими порiвняно самостiйними пiдсистемами маються цiлком визначенi вiдносини, звязки, поки другоряднi, але згодом вони переростуть цей рiвень, i тодi вiдбудеться синтез двох систем в одну систему бiльш високого рангу. Але це буде колись, а поки дистанцiя мiж цими двома фундаментальними iерами дiяльностi занадто великi: природники напрацьовують матерiал; iнженери ж час вiд часу до нього звертаються.
Звязок мiж першим i другими починаi особливо помiтно мiцнiти тодi, коли i першi, i другi починають вiдчувати усе бiльшу залежнiсть одне вiд одного: результати природничих наук в усе бiльшiй мiрi залежать вiд використовуваноi апаратури, приладiв. У свою чергу, що зростаi складнiсть технiчних обiктiв означаi зростаючу залежнiсть iнженерiв вiд природничо-наукового знання.
Безпосередньо НТР передуi перiод, коли природничо-наукова дiяльнiсть усе бiльше починаi носити науково-iнженерний характер, а iнженерна iнженерно-науковий. Природничо-наукове пiзнання розширюi свiй предмет. У нього починають включатися задачi, продиктованi технiчною практикою. Розбiжностi мiж iдеальними цiлями i результатами iнженерноi дiяльностi, найчастiше породженi недосконалiстю наших представлен?/p>