Geum.ru

Курсовой проект

  • 30721. Узмацненне імператарскай улады пры Тыберыя
    История

    У 19 г. да н.э. Кантабрыю, захопленыя ў палон і прададзеныя ў рабства, перабілі сваіх пакупнікоў, беглі на радзіму і паднялі там паўстанне, толькі з вялікай працай падушаны Агрыпа. У 14 г. н.э. раб апошняга (неўзабаве таемна забітага па загадзе Тыберыя, унука жніўня) Клемент "задумаў, па словах Тацыта, справа, не уласцівае рабскай душы". Даведаўшыся пра смерць Аўгуста, ён вырашыў адправіцца на выспу Планизию, дзе ў выгнанні пражываў Агрыпе, выкрасці яго, даставіць да стаяла ў Германіі войску і абвясціць імператарам. Калі ж аказалася, што Агрыпа ўжо няма ў жывых, Клемент два гады хаваўся ў Этрурыі, а затым, карыстаючыся сваім падабенствам з нябожчыкам спадаром, стаў выдаваць сябе за яго, распаўсюджваючы слых, што Агрыпа паспеў выратавацца, і прыцягваючы прыхільнікаў сярод асобаў, незадаволеных існым становішчам. Колькасць іх "паступова расло, нават сярод сенатараў і коньнікаў, і справа стала прымаць пагрозлівы для Тыберыя абарот. Па яго даручэнню Саллюстий Крысп падаслаў да Клемент двух сваіх кліентаў. Прыкінуўшыся яго прыхільнікамі, яны, дачакаўшыся зручнага выпадку, выдалі Клемента салдатам, якія закавалі яго ў ланцугу і даставілі да імператара. На пытанне апошняга, якім чынам Клемент стаў Агрыпе, той быццам бы адказаў: "а якім чынам ты стаў Цэзарам?" Не дамогшыся, каб Клемент назваў сваіх саўдзельнікаў, і не адважваючыся пакараць смерцю яго адкрыта, Тыберый загадаў таемна з ім пакончыць і замяць уся справа. Мяркуючы таму аповяду, хоць Клемент быў рабом і, магчыма рабы меліся сярод яго прыхільнікаў, рух ні ў якай меры не было па перавазе рабскім. Яно можа быць пастаўлена ў адзін шэраг з некаторымі іншымі падзеямі, у якіх рабы выступалі ініцыятарамі змоў і "спроб мецяжоў не з'яўляліся праявай супраціву рабоў. Так, у праўленне жніўня номенклатор нейкі жанчыны, Тэлефоне, арганізаваў змову, накіраваны, па словах Светония, супраць імператара і сената. Па некаторых звестках, рабом быў і адзін з Лже-Нерона. Падчас панавання вителлианцев раб Гета спрабаваў выдаць сябе за Скрибония Камерын, быццам бы пры Нероне хаваліся на Істрыі, дзе ў Красса спрадвеку была шырокая клиентелла. Яму ўдалося прыцягнуць "легкаверных чэрнь" і нават некаторых салдат, але ў рэшце рэшт ён быў злоўлены, прыведзены да Вітэлі, пазнаны сваім спадаром і "пакараны рабскай пакараннем смерцю". Усё гэта, вядома, не спецыфічныя для рабоў формы барацьбы, хоць сам па сабе факт ўмяшання рабоў у агульнадзяржаўныя справы і руху самазванцаў варты ўвагі. Іншы характар ??насіла спроба паўстання, зробленая ў 21 г. па ініцыятыве былога преторианца Ціта Куртизия. Згодна з аповяду Тацыта, рабы пачалі збірацца на таемныя сходкі ў Брундизии і суседніх гарадах, потым у пракламацыі, выстаўленых у грамадскіх месцах, сталі заклікаць да свабоды сельскіх, "найбольш дзікіх" рабоў з навакольных сальтусов. Які здарыўся на месцы квестор Луцый Луп арганізаваў атрад з тамтэйшых салдат і здушыў мяцежнікаў. Аднак, відаць, перамога лупа была далёка не поўнай, так як Тыберый палічыў патрэбным паслаць моцны атрад пад камандай прэторыю зграй, які захапіў Куртизия і найбольш актыўных яго прыхільнікаў. Рух вырабіла моцнае ўражанне ў Рыме, трапяталі, па словах Тацыта, з-за ўзрастае да бясконцасці колькасці рабоў. У падзеях гэтага смутнага перыяду выяўляюцца некаторыя рысы, характэрныя для канца рэспублікі, калі гарадскія рабы і плебс выступалі сумесна, больш ці менш свядома падтрымліваючы таго ці іншага прэтэндэнта на ўладу, з якім звязвалі нейкія пэўныя надзеі. Пасля гэтага ўсялякія звесткі пра больш ці менш сур'ёзных рухах рабоў, самастойных або разам з плебс, спыняюцца аж да канца II-пачатку III у.

  • 30722. Узнікненне і характэрныя рысы Егіпецкай Дзяржавы
    История

    Да ўзросту палеаліту ў Х-IX тысячагоддзі да нашай эры вандравалі розныя плямёны (берберы, куматы) на тэрыторыі Егіпта. Плямёны займаліся збіральніцтвам, паляваннем, рыбалоўствам. Змяненне клімату ў эпоху неаліту прымусіла іх спусціцца ўніз да Нілу. Паколькі насельніцтва не магло выжыць на адным рыбалоўстве і паляванні, таму пачатак займацца жывёлагадоўляй, земляробствам, што абумовіла з'яўленне суполак. З прыходам вясны Ніл разліваўся і прыносіў з яго вяршыні на палі ўрадлівы глей, павялічваў урадлівасць зямлі. У рацэ было шмат рыбы, берагі засялялі птушкі і звяры. Прылеглыя горы ўтрымлівалі карысныя выкапні - золата, волава, цынк. Такім чынам, абароненасць тэрыторыі ад ворагаў, спрыяльныя прыродныя ўмовы, урадлівая зямля спрыялі хуткаму развіццю прадукцыйных сіл. Паступова зараджаецца прыватная ўласнасць, маёмаснае няроўнасць, а затым - класавае грамадства. Патрэбнасць у дадатковай зямлі для пасеву патрабуе стварэння ірыгацыйных сістэм. Для пабудовы выкарыстоўваўся праца рабоў, што прывяло да адукацыі прыватнай уласнасці і расслаенне сям'і, выдзяленне радавой верхавіны.

  • 30723. Узуальное преобразование адвербальных фразеологических единиц английского языка
    Разное

    Вопрос о фразеологических вариантах тесно связан с вопросом о фразеологической синонимии. При разграничении данных явлений возникают затруднения теоретического и практического характера. Так, лексическое варьирование фразеологизма отмечается многими лингвистами, в частности, В. Л. Архангельским, В. П. Жуковым, А. И. Молотковым, В. М. Мокиенко и др. Однако, говоря о фразеологическом варианте, отдельные авторы трактуют его по-разному. Например, Т. А. Бертагаев и В. И. Зимин под фразеологическим вариантом понимают «фразеологическое выражение, подвергшееся внутреннему грамматическому изменению или имеющее компонент, замененный его синонимом» [Бертагаев Т.А., 1973: 4]. Для исследователей смотреть в оба и глядеть в оба - варианты одной фразеологической единицы. М. И. Сидоренко в качестве одного из главных признаков фразеологических вариантов считает отсутствие «изменений в значении целого». Для него сочетания гнуть спину и гнуть шею являются вариантами одной ФЕ, а задать феферу и задать чесу («наказать») - самостоятельными фразеологическими оборотами, так как сами компоненты (фефер, чес) существуют только в этом фразеологизме [Сидоренко М. И., 1964: 3]. Другой исследователь, В. Т. Шкляров, фразеологические варианты представляет как «синонимичные устойчивые сочетания, в основу которых положен единый семантический образ, и они отличаются друг от друга только грамматической формой, либо отдельными компонентами» [Шкляров В. Т., 1962: 123]. По его мнению, выражения прикусить язык и проглотить язык являются вариантами одной фразеологической единицы, а девичья память и короткая память - самостоятельными фразеологическими единицами.

  • 30724. Укладка волос холодным способом
    Культура и искусство

    Откуда нужно начинать? Практика показывает, что начинать нужно с противоположной стороны рабочей руки. Таким образом, работающие правой рукой начинают с левой стороны, и накрученные уже пряди не мешают при дальнейшей работе. Чем руководствоваться при натяжении волос и выборе подходящей величины папильотки? В этом случае может помочь только собственный практический опыт. Непосредственно после холодной завивки волосы не переносят сильного натяжения, поэтому для крепких волос применяют истые, для мягких - тонкие папильотки. При каждой работе решающим является структура волос, т.е. их состояние, качество завитости и сама прическа. Высушив волосы, снимем сетку, а потом правой рукой берем папильотку за верхнюю зубчатую коронку. В то время, как левая рука прижимает носы крепко к голове, правая вращательным движением вытягивает папильотку в направлении намотки из локона. Так как оригинальные папильотки сделаны не из металла, то концентрация тепла в них исключена. Поэтому может случиться, что вследствие плохой теплопроводности внутренняя часть локона при снятии его с папильотки окажется немного сырой. В таком случае рекомендуется короткая дополнительная сушка. Покрываем сеткой снятые с папильоток локоны подвергаем их дополнительной сушке. Для прочности притески важно, чтобы при расчесывании волосы были уже сухими и холодными.

  • 30725. Укладка грунта при вертикальной планировке площадки
    Строительство

    Для выполнения планировочных работ применяют землеройно-транспортные машины. При производстве планировочных работ механизация должна быть комплексной. Для этого выбирают ведущую машину при перемещении грунта из выемки в насыпь. Все остальные технологические процессы выполняют с помощью средств механизации, увязанных по производительности с ведущей машиной. Ведущую машину назначают в зависимости от средней дальности перемещения грунта, которая вместе с комплектующими машинами образует скреперный комплект машин. На небольшие расстояния от линии нулевых работ грунт перемещают бульдозерным комплектом, а на большие скреперным комплектом машин либо работают одним смешанным комплектом. Скреперный комплект составляют из одного или нескольких скреперов и бульдозеров, прицепных тракторных рыхлителей и катков, одного трактора-толкача. Эти механизмы последовательно выполняют послойное рыхление грунта, его разработку и перемещение (скреперы), разравнивание и уплотнение грунта в насыпи. Трактор-толкач используют на два-три скрепера для ускорения заполнения ковша на участке срезания грунта. Количество механизмов и их тип выбирают в зависимости от средней дальности перемещения грунта и сменной производительности комплекта.

  • 30726. Уклонение от воинской обязанности
    Разное

     

    1. Заборский В. Воинская служба - обязанность каждого мужчины // Тема дня. 2002. 6 февраля. С. 3.
    2. Карамаев С. Человек с ружьем, сбежавший из армии // Новое Время. 2001. № 81. С. 12 13.
    3. Комментарий к Федеральному закону «О свободе совести и о религиозных объединениях» // Свобода совести и государственно-церковные отношения в Российской Федерации. Документы и материалы. М., 1999, с. 54.
    4. Лунеев В. В. Преступность XX века. Мировые, региональные и российские тенденции. М, 2001.
    5. Мазур С. Профилактика неуставных взаимоотношений // Войсковой вестник. 2003. № 3. С. 8 10.
    6. Мацкевич И. М. Причины и условия преступности военнослужащих (по материалам криминологического исследования) // Правоведение. 1999. № 2. С. 28 30.
    7. Не превратить реформу в мыльный пузырь // Религия и право. 1998. №1 2. С. 9.
    8. Попов В., Евенко С. Портрет современного уклониста // Независимое военное обозрение (приложение к «Независимой Газете»). 2006. № 10. С. 8.
    9. Подробный комментарий к закону «О воинской обязанности и военной службе» / Под общ. ред. В. Г. Стрекозова.
    10. Призываем к гражданскому повиновению // Религия и право. 1998. №1 2. С. 10.
    11. Пчелинцев А. В. Право не стрелять // Труд. 01.08.1996. С. 14.
    12. Состояние преступности в Российской Федерации // Российская юстиция. 2006. № 3. С. 5 6.
    13. Стрежнев Е. Пока еще не поздно... // Красная звезда. 2003. 29 ноября. С. 7.
    14. Ушел в самоволку к маме // Страна Калининград. 2006. №44. С. 9.
  • 30727. Уклонение от прохождения военной и альтернативной гражданской службы
    Юриспруденция, право, государство

    Заявление о замене военной службы по призыву альтернативной службой подается гражданином в военкомат по месту постановки на воинский учет не позднее полугода до начала того призыва, в ходе которого заявитель должен быть призван на военную службу (т. е. подлежащие призыву в осенний призыв подают заявления до 1 апреля, а призываемые весной следующего года - до 1 октября). Те, у кого преждевременно, по истечении указанных сроков, прекратилось действие отсрочки (например, по причине отчисления из вуза), вправе подать заявление в течение 10 дней со дня прекращения основания для отсрочки. Соблюдение установленных законом сроков подачи заявления весьма важно, т. к. большинство отказов, вынесенных призывными комиссиями в предшествующие годы, мотивированы несвоевременной подачей заявления. Однако можно смело подавать заявление на обжалование решения в суд, так как данный пункт закона об АГС нарушает конституционные права, в частности ст. 59 Конституции РФ. Однако призывная комиссия вправе признать причины нарушения срока уважительными и вынести положительное решение. Заявление должно быть принято сотрудниками военкомата и представлено на рассмотрение призывной комиссии в любом случае, даже если оно подано позже положенного срока. Решение об отказе в праве на АГС, в том числе и по основанию нарушения срока и (или) порядка подачи заявления, полномочна принять только призывная комиссия. Решение призывной комиссии об отказе в праве на АГС может быть обжаловано в суде. Заявления рассматриваются в ходе призыва, предшествующего тому, в который заявитель должен быть призван. Если время призыва - осенью, значит, заявление должно быть рассмотрено в весенний призыв. В заявлении гражданин должен обосновать свой выбор, указав причины и обстоятельства, побудившие его ходатайствовать о замене военной службы АГС (ст. 11 ФЗ об АГС). Призывная комиссия вправе отказать гражданину, если характеризующие его документы и другие данные на самом деле не соответствуют его доводам о том, что несение военной службы противоречит его убеждениям или вероисповеданию. Решение об отказе должно быть мотивированным, т. е. основанным на фактах, установленных комиссией и опровергающих доводы гражданина (ст. 12 ФЗ об АГС).

  • 30728. Украина - Виды предприятий и предпринимательств
    Юриспруденция, право, государство

    Существует неправильное мнение, что предпринимательство - удел лишь отдельных частных лиц, мелких фирм; такой взгляд характерен для экономики прошлых времен. Простота основных потребительских изделий, несложная технология изготовления, относительно небольшие масштабы производства и потребления вот та среда, в которой действовал предприниматель в прошлом, не подвергаясь особенному риску и имея небольшой капитал. На современной стадии развития экономики положение коренным образом изменилось. Появились новые формы собственности: общественная и государственная. За последнее время почти полностью видоизменились производство и быт людей, а потребность поиска все более эффективные сфер приложения труда и капитала осталась. Поэтому по-прежнему сохранилась надобность в предпринимательстве изменились лишь его формы, многократно увеличились масштабы, в основном в связи с развитием производительных сил. Не плуг и телега с конной тягой, к примеру, нужны современному крестьянину, а трактор и автомобиль с набором различных инструментов и приспособлений. Их производство и обслуживание технологически весьма сложно и требует больших капиталовложений. Все чаще новое доходное дело оказывается не по силам не только одному человеку, но даже крупному предприятию. Поэтому предпринимательство становится делом коллективным. Конечно, остается место и малому, в том числе индивидуальному, предпринимательству, но его деятельность ограничивается в основном коммерцией, сферой обслуживания и частично сельским хозяйством. Промышленность и финансы переходят в руки крупного капитала, представленного многочисленными коллективами. Предпринимательство начиналось с развития малого бизнеса. Предприниматель в мелком бизнесе активен и ориентирован, прежде всего, на какие-то достижения. Вложив в собственное предприятие огромное количество энергии, отдавая ему все свое время, предприниматель в мелком бизнесе, как правило, демонстрирует энтузиазм, усердие и преданность делу, что не всегда наблюдается у менеджеров больших компании. Поэтому человек, владеющий большим капиталом и заинтересованный в развитии крупных компаний, стремится придать менеджменту предпринимательские черты. Изначально предпринимательство появилось в сфере ремесленничества и торговли и в течение столетий приобретало современные черты. Постепенно примерно к XV в. образовалось сообщество предпринимателей, состоящее из ремесленников, купцов, ростовщиков и им подобных. Именно в то время появился термин «предпринимательство», который относился ко всем лицам, занятым деятельностью, направленной на развитие производства, торговли, получение дохода. Ко второй половине XIX в. появилась, однако, необходимость проведения различий между предпринимателем и владельцем капитала капиталистом, новые методы корпоративного финансирования способствовали образованию предпринимательских союзов, в которых капиталисты не всегда выступают в роли предпринимателей, а предприниматели не всегда являются капиталистами. Конечно, различия между капиталистом и предпринимателем будут стираться, если капиталист придерживается предпринимательского стиля управления. Старое понятие «предпринимательство» в последнее время получило, таким образом, новое содержание. В современном мире предприниматель - это человек, способный понять перспективу и потребности рынка и сочетать это понимание со знаниями в области управления производством и использованием производственных ресурсов в расчете на получение дохода. В расчете на получение дохода.

  • 30729. Украина в мировой политике
    Политология
  • 30730. Украинская государственность в годы Второй Мировой войны
    Разное

    союзников, а особенно дополнительных людских ресурсов на фронте, взяло курс на создание на основе Украинского национального комитета (Краковского) так называемого всеукраинского политического центра. 12 марта 1945 г. был создан Украинский национальный комитет (УНК), главой которого стал П.Шандрук, заместителями главы В.Кутиевич и О.Симененко украинские коллаборационисты, которые активно сотрудничали с оккупационной администрацией. В тот же день немецкое правительство признало УНК как украинский представительный орган, который “имеет право свое наставление к будущему Украины выдвигать и в обращениях и манифестах провозглашать”. 17 марта была одобрена декларация про создание Украинской Национальной Армии (УНА) и назначение ее командира генерала-поручика П.Шандрука. Зарождение УНА поддержал глава УНР А.Левицкий.* Приказом П.Шандрука дивизия СС “Галичина” была подогнана под его командование и получила название “Первая Украинская дивизия”, началось формирование второй дивизии. Таким образом, возникло марионеточное “правительство” и “армия”, которые так и не были восприняты всерьез, ни нацистским руководством, ни военным командованием вермахта. С падением Третьего рейха закончил свое существование и Украинский национальный комитет, а остаток военных формирований вместе с “комитетом” сдался англо-американским войскам и был интернированы в городе Романе (Италия). Среди многих источников послевоенной истории западно-украинских земель особенное место занимает комплекс документов высшего партийно-государственного руководства УССР. Предметом анализа ученых-историков выбрана целая группа документов, отложенных в “Особую папку”. За 1944-1953 гг. относительно западно-украинских земель их было составлено более 90. Интересна динамика ежегодного количества принятых документов, которое объективно отображает напряжение положения и адекватную частоту принятия постановлений. В 1941 г.- 1, 1945 -15, 1946 26, 1947 12 и так по нисходящей до 4 в 1853 г. По внешнему признаку это типичные для такого органа, как Политбюро ЦК КП(б)У, документы. Таким образом, в конце 30-х в начале 40-х годов было осуществлено этническое воссоединение. Объединение впервые за несколько веков в пределах одного государства большинства украинских этнических территорий, несмотря на неоднозначность и спорность политики сталинского режима в западно-украинских землях, было признано событием, важным шагом в решении украинского вопроса.

  • 30731. Україна в сучасній системі міжнародних відносин
    Юриспруденция, право, государство

     

    1. Аналитическая записка Совета по внешней и оборонной политике России // Независимая газета. 1999. №177. 23 сетября.
    2. Бжезинский З. Україна в 2000 р. i далi: геополiтичнi прiоритети та сценарiї розвитку. К., 1999. С. 70;
    3. Бжезинский З. Великая шахматная доска. М., 1999. С. 54-64.
    4. Бодрук О. Цiлеспрямованiсть, рiшучiсть i послiдов-нiсть характернi ознаки полiтики країн Балтiї // Стратегiчна панорама. К., 1999. №3 С.26.
    5. Врублевський В., Хорошковський В. Український шлях. Начерки: геополітичне становище України та її національні інтереси. К., 1997. С. 67.
    6. Гуцал А. На пороге нового тысячелетия: куда дрейфует мир? // Зеркало недели. 2000. 15 января.
    7. Гуцало М. Программа антитеррористических действий диалог культур Інформаційно-аналітичний бюлетень «ПРОБЛЕМИ БЕЗПЕКИ: особистості, суспільства, держави» 4/05
    8. Дацюк С., Грановский В. Что будет делать Украина в ХХІ веке? Способна ли отечественная элита сформулировать государственную стратегию? // День. 1999. 11 февраля.
    9. Десять лет структурной трансформации. Авторский коллектив сотрудников Института экономических и политических исследований НАН России под ред. д.э.н. Р.Гринберга // Независимая газета. 1999. 22 декабря.
    10. Дорожовец О. В Чехии левые и правые разделили власть // День. 1998. 15 июля.
    11. Замятин В. Украинцу с румыном делить нечего // День. 1997. 3 июня.
    12. Иванов И. Москва и Киев должны быть уверены друг в друге // Независимая газета. 1999. 28 января.
    13. Катин В., Здитовецкий А. В Евросоюзе грядут перемены // Независимая газета. 1999. 1 декабря.
    14. Клименко І. Уроки болгарської кризи, або Україна готується до іспиту // День. 1998. 24 січня
    15. Ковтіха В. Формула антитерору. Як боротися з екстремізмом Газета «День», №92, 26 мая 2005 года
    16. Корчинский А. Террористы тянут время, подогревая недовольство людей властью. - «Сегодня», 26 октября 2002
    17. Кузнецова Л. Готовьтесь платить // Компаньон. 1999. 15-19 ноября С. 16-17.
    18. Ми стаємо свідками зародження диктатури міжнародного тероризму «Громадське Радіо», 2 сентября 2004 года (http://antiterunity.org/ru/massmedia/index.php)
    19. Мировые дискуссии. К., 2000. 10-16 апреля. №13(62); iнтернет-видання http://www.stratford.com.
    20. Мовчан Ю. Наш сусід Словаччина: п'ять років незалежності // Україна. Європа. Світ. 1997. 27 грудня.
    21. Никипелова И. Сегодня терроризм это серьезный и мощный бизнес Независимое Аналитическое Агентство «Главред», 6 сентября 2004 (http://antiterunity.org/ru/massmedia/glavred060904.php)
    22. Парахонський Б. Місце та роль України в сучасному геополітичному просторі // Стратегічна панорама. 1998. № 1-2. С. 36
    23. Петухов С., Фомина Е. Добрососедская склока // Эксперт. 2000. №13. 3 апреля. С.68.
    24. Пинчук С. Не нужен нам берег литовский, и Латвия нам не нужна // Независимая газета. 2000. 2 марта
    25. Примара Європи (аналітична доповідь). К., 1999. С. 37-42.
    26. Ростоцкий Я. Макроэкономическая нестабильность в посткоммунистических странах. М., 1997. С. 382-400.
    27. Рубанец Н. Терроризм - чума XXI века Интервью с В.В.Крутовым. «Україна і світ сьогодні», №46, 2003 года. С. 2-3.
    28. Семена М. Критичні орієнтири: «загроза» й загроза… // День. 2000. 12 січня
    29. «Силовыми методами победить терроризм нельзя...» Интервью А.Дичека журналу «Express-Defence», май 2005 года
    30. Сичев А. Международный терроризм как крайне опасная угроза современному мироустройству: характер, проблемы и пути международного противодействия
    31. Стивен Пайфер. Наша главная задача подтолкнуть Украину, чтобы она пошла вверх // День. 1998. 28 октября.
    32. Тютин Б. Громадянське суспільство повинне вміти протидіяти тероризму Фінансово-економічний тижневик «Україна BUSINESS», жовтень 2002
    33. Україна 2000 і далі: геополітичні пріоритети та сценарії розвитку. К., 1999. С. 72.
    34. Хайкен Э. «Украина еще должна много сделать, чтобы «дозреть» до членства в Евросоюзе» // День. 2000. 19 января
    35. Хайкен Э. Украина один из важнейших партнеров Евросоюза // День. 1999. 14 января.
    36. Шконда І. Україна і Польща: крок до злагоди та примирення // Україна. Європа. Світ. 1997. 24-30 травня.
  • 30732. Україна і ядерна зброя
    Юриспруденция, право, государство

    По-друге, проблема ядерної зброї в Україні вже давно перетворилася в козирну карту, яку намагаються розіграти внутрішні політичні сили. І хоча їх стратегічні цілі не збігаються, і праві, і ліві радикали впевнено переконують у необхідності зберегти ядерний статус. Комуністи, соціалісти і ті парламентарії, котрі до них приєдналися, з недовірою ставляться до Заходу й обстоюють вступ України в систему колективної безпеки СНД, з усіма наслідками, що з цього випливають. Націонал-патріоти розглядають наявність ядерної зброї як показник сили держави, її особливого статусу серед інших держав світу, і з такою ж недовірою ставляться до Росії й Заходу. Ті й інші небезпідставно звинувачують США в невиконанні умов трьохсторонньої угоди (з 700 млн. доларів, обіцяних США на ядерне роззброєння України, отримано всього-на-всього близько 60 млн.). Подібна зворушлива "одностайність" може спричинити перегляд, або призупинення ядерного роззброєння України і її приєднання до NPT. Ситуація ускладнилася активізацією як в російському, так і в українському суспільстві й парламенті воєнізованих політичних угрупувань. Мілітаризація суспільної свідомості безповоротно означатиме ставку на силу під час розв'язання внутрішніх і міжнародних проблем. Лише реальна допомога з боку західних держав, а не балачки, може приглушити багатоголосий хор противників ядерного роззброєння України.

  • 30733. Україна та ООН
    Юриспруденция, право, государство

     

    1. Устав Организации Объединённых Наций 1945р.// (http://zakon.rada.gov.ua)
    2. C.Г.Шеретов «Международные организации системы ООН» Сборник международных договоров/Алматы (Казахстан): НИЦ КОУ, 2008г. -384с.
    3. Імідж та реалії: питання та відповіді про Організацію Об'єднаних Націй. К.: Магма. 2008р. -144 с.
    4. Френсіс ОДоннел «Національно екологічна політика України», ТОВ Компанія «ВАІТЕ» 2007р. -186с.
    5. Рукен Текеш Калікусу «Рамкова програма допомоги ООН для України» 2005р.Київ -32c.
    6. В.Піщейко,Н.Сітнікова «Цілі розвитку тисячоліття. Україна 2000+5»Київ -50с.
    7. Коротко про ООН. Публікація 2005 р. Нью Йорк. -10с.
    8. Доповідь Генерального Секретаря ООН, представлений на обговорення головами держав у вересні 2005р.//(www.unic.ru)
    9. Публікація «Система ООН в Україні» Київ 2004р. -12с.
    10. Шамрай В.О., Коропатнік І.М. Участь збройних сил України в міжнародних миротворчих операціях. // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права „Міжнародне право”.Ірпінь 2004р. -129с.
    11. Карташкин В.А. Устав ООН и ООН в глобализирующемся мире // Юрист-международник. 2004. № 1 . -15с.
    12. А.В. Торкунов. «Современные международные отношения: Хронология событий» (1989-1999рр.) М.: РОССПЕН, 1999. - 584 с.
    13. Морозов Г.И. Международные организации. Вид-во. 2-е. М., 1974р. -332 c.
    14. Кожевников Ф.И., Шармазанашвили Г.В. ООН: организация, цели, практика.Москва, вид. Международные отношения, 1971 р. -160с
    15. Закон України Про участь України в міжнародних миротворчих операціях, вiд 23.04.1999 № 613-XIV -202с.
    16. С.Б. Крилов "История создания ООН", Вид-во ИМО, Москва, 1960 р. - 165 с.
  • 30734. Україна, як одна із засновниць ООН
    Юриспруденция, право, государство

     

    1. Зозуля І. Українська нація та її безпека: новий погляд на національну безпеку України//ПРАВО УКРАЇНИ . - 2004 . - № 5 . - С.141-145.
    2. Ліпкан Володимир Анатолійович, Ліпкан Олена Сергіївна, Яковенко Олександр Олександрович. Національна і міжнародна безпека у визначеннях та поняттях. К. : Текст, 2006. 256с. Бібліогр.: с. 250-255.
    3. Ліпкан Володимир Анатолійович. Національна безпека України: нормативно-правові аспекти забезпечення. К. : Текст, 2003. 180с. Бібліогр.: с. 111-117.
    4. Полевий В. І., Новицький Г. В., Окіпнюк В. Т., Шмоткін О. В., Сирота А. І. Національна безпека в контексті євроатлантичної інтеграції України: нормативно-правові аспекти: Науково-інформаційний зб. / Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції України / В.П. Горбулін (заг.ред.). К. : Євроатлантикінформ, 2005. 286с.
    5. Романов О. Національна безпека: сучасний стан та перспективи//ЮРИДИЧНИЙ ЖУРНАЛ . - 2005 . - № 4 . - С. 74-75.
    6. Ситник Г.П., Олуйко В.М. Організаційно-правові засади забезпечення національної безпеки України: Навч. посібник. Хмельницький : Видавництво ХУУП, 2005. 234с. Бібліогр.: с. 229-234.
    7. Ситник Григорій Петрович. Державне управління національною безпекою України / Національна академія держ. управління при Президентові України. К. : Видавництво НАДУ, 2004. 407с. Бібліогр.: с. 377-405.
    8. Стратегія національної безпеки України в контексті досвіду світової спільноти: Зб. ст. за матеріалами міжнар. конф. / Національний ін-т стратегічних досліджень; Центр міжнародної безпеки та стратегічних студій / О.Ф. Бєлов (голов.ред.) К. : ТОВ ВКФ "Сатсанга", 2001. 224с.
    9. Циганов В. В. Національна безпека України: Посібник / Національна академія внутрішніх справ України. К., 2004. 100с. Бібліогр.: с. 96-97
    10. Політика і час 1998 р. №№2,4,8,9
    11. Політика і час 1993 р. №№ 2,8,9
    12. Україна в світовому співтоваристві. - МЗС -К.1996
    13. Участь України в миротворчій діяльності ООН. -Ужгород 1995.
    14. Україна та ООН - МЗС -К.1995
    15. Роль і місце України в світі // Урядовий кур'єр. 1996 27 липня
    16. Коротко про ООН, 2005 рік. - www.un.org
    17. Качинський А. Перед лицем екологічних загроз: міжнародний і національний аспект екополітики // Політика і час. -1994. - № 5. - С. 73-77.
    18. Перелет Р. Международная экологическая безопасность и экономика // Моделирование процессов экологического развития. - М. : ВНИИСИ, 1991. - № 3. - С. 4-10.
    19. Пирожков С., Селіванов В. Національна безпека України: сучасне розуміння // Вісник АН України. - 1992. - № 9. - С. 3-10.
    20. Короткі довідкові таблиці - http://www.orldbank.org/data/quickreference/quickref.html
    21. Офіційний сайт Державного зовнішньо інформаційного агентства України www.ukrdzi.com.ua
    22. Офіційний сайт Європейського банку реконструкції та розвитку www.ebrd.org
    23. Офіційний сайт Міністерства економіки України www.me.gov.ua
    24. Офіційний сайт міністерства палива та енергетики України www.mpe.energy.gov.ua
    25. Оффіційний сайт Держкомстату України: http://www.ukrstat.gov.ua
    26. Оффіційний сайт Світового банку: www.worldbank/research/data.htm
    27. Оффіційний сайт Центру Разумкова: http://www.uсеps.com.ua
    28. Повідомлення Європейської комісії Європейській раді і європейському парламенту "Широка Європа - Сусідство: нова система відносин з нашими східними і південними сусідами" - www.kmy.org.ua
    29. Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2001 році». // Економіст. 2002. - №5-6
    30. Послання Президента України до Верховної Ради України «Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000 2004 роки». // Урядовий курєр. 2000. - №34
    31. Послання Президента України до Верховної Ради України: «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002 2011 роки». // Фінанси і право. 2002. - №9- 10. - с.16
    32. Спільна стратегія ЄС щодо України. // Урядовий портал www.kmu.gov.ua
    33. Фонд экономических исследований «Центр развития» - www.dcenter.ru
    34. http://www.president.gov.ua
  • 30735. Україно-польські відносини
    Юриспруденция, право, государство

     

    1. Баран В.Д. Давні словяни. Україна крізь віки. Т.З. К., 1998. С.33;
    2. Вервес Г. Д. Владислав Оркан і українська література. К., 1962;
    3. Вервес Г. Д. Іван Франко і питання українсько-польських літературно-громадських взаємин. К., 1957;
    4. Глібов В. В., Горун О. Д. Українсько-польські відносини в пострадянський період. Деякі аспекти політичного й економічного співробітництва // Політика і час. 1997. № 5-6. С. 15-21.
    5. Всесоюзная перепись населення. "17 декабря 1926 г. Краткие сводки. Вьіп. 4. М., 1928. С.2 3;
    6. Декларація про державний суверенітет України // Голос України. 1990, 17 липня.
    7. Жулинський М. Україна і Польща: перспективи набуття реальної Європи// Всесвіт.-2002.-№1/2.-с.143-150;
    8. Зарецька Т Польське населення УНР в добу Української Центральної Ради (1917 1918 рр.) // Україна Польща: історія і сучасність. 4.1. С. 182;
    9. Ільюшин І.І. Протистояння УПАі АК (Армії Крайової) в роки Другої світової війни на тлі діяльності польського підпілля в Західній Україні. К. 2001.
    10. Ісаєвич Я. Українсько-польські відносини періоду Другої світової війни:інтерпретації істориків і політиків // Історія в шк. України. 2003.-№ 2. с. 39 40.;
    11. Історія України (керівн. автор, ко-лект. Ю.Зайцев). Львів. 1996. С.334;
    12. Історія української еміграції. К.,1997.-с. 479;
    13. Єременко Т.І. Польська меншина в Україні в 20 30-і рр. XX століття. К., 1994;
    14. Йогож. Українська "Полонія": сторінки минулого // Українська діаспора, 1994. № 5;
    15. Йогож. Поляки України в антигітлерівському русі опору (1941 1945 рр.) // Вісник Академії праці і соціальних відносин. 2004, № 2;
    16. Калакура О.Я. Політика "радянизації" українських поляків в 20 30-і рр. // Українська нація і етнічні меншини: перспективи інтеграції в громадянське суспільство та майбутнє Східної Європи. К., 1994;
    17. Кондрацький А.А. Поляки на Україні в Х ХІХст. // Укр. істор. журн., 1991. № 12;
    18. Куліш П. Крашанка русинам і полякам на Великдень 1882 року. Львів, 1882. С. 20.
    19. Лащук Ю. Україна-Польща: культура взаємин // Культура і життя. 2002. 1 трав.;
    20. Литвин В. XX століття в українсько-польських відносинах // Україна -Польща: історія і сучасність. Ч.І. К., 2003;
    21. Мельникова І. М. Україна у взаємовідносинах з прикордонними державами Центрально-Східної Європи:створення міжнародно-правових підвалин добросусідства і співробітництва (90-ті роки) // Україна в європейських міжнародних відносинах. К., 1998. С. 59-87.
    22. Національні меншини України у XXстолітті. К., 2000. с. 339.
    23. Національний склад населення України та його мовні ознаки. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. К., 2003. с. 7;
    24. Паховський Т. І. Іван Франко про "українську школу" в польській літературі // Словянське літературне єднання. Львів, 1958.
    25. Переселення поляків та українців 1944 1946. Невідомі документи з архівів спецслужб. Т.2. Варшава К., 2000. С. 70, 78, 80;
    26. Рубльов О. Шкіц до історії загибелі української "Полонії", 1930-ті роки // Україна -Польща: історія і сучасність. Ч.І. К., 2003;
    27. Сергійчук В. Трагедія українців Польщі. Тернопіль, 1997;
    28. Сгронський Г.Й. Злет і падіння. Польський національний район в Україні в 20 30-і рр. Тернопіль. 1992 С. 18;
    29. Сторонський Г.Й. Злет і падіння: Польський національний район в Україні в 20 30-і рр. Тернопіль. 1992;
    30. Україна Польща: роль та місце у європейській інтеграції: Незалеж.культуролог. часопис „І”, №14 1998 / Ред. Т. Возняк.-Жовква, 1998.-173с.;
    31. Україна Польща стратегічні партнери на зламі століття. К., 2001;
    32. Україна і Польща в XX ст.: проблеми і перспективи взаємовідносин. 36. наук, праць. К. Краків, 2002;
    33. Українсько-польські відносини в Галичині у ХХ ст.: Матеріали Міжнар.наук-практ. конф. (21-22 листоп. 1996р.)-Івано-Франківськ: Плай, 1997.-451с.;
    34. Українсько-польські культурні взаємини ХІХ-ХХ століття: (Збірник) / Ін-т мистецтвознання, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України; Ін-т мистецтв Польської АН; Гол. ред. О. Федорук. - К.: Видав. М.П. Коця, 2003. - 293 с.;
    35. Численность, состав й размещение населення СССР. Краткие итоги Всесоюзной переписи населення 1959 г. М., 1961. С. 25, 29;
    36. Федорук О. Україна і Польща питання спадщини // Польська культура в житті України. Історія. Сьогодення. К., 2000. С. 55-64.
    37. Чикаленко Л. Д., Васильєв О. О. Українсько-польські відносини в контексті сучасних інтеграційних процесів у Центрально-Східній Європі // Україна в європейських міжнародних відносинах. К., 1998. С. 140-161.
    38. Численность й состав населення СССР. По данным Всесоюзной переписи населення 1979 г. М., 1984. С. 102 103;
    39. Щурат Василь. Перші польські голоси про Шевченка (1842-1844) // Вибрані праці з історії літератури. К., 1963.
  • 30736. Українська держава Богдана Хмельницького
    История

    Білоцерківський договір також не був реалізований: на соймі один із шляхтичів наклав "вето", і договірне затверджено. Богдан Хмельницький поновив переговори з Молдавією, Кримом, Туреччиною, Москвою. Тому, що Лупул відмовився виконати угоду видати Роксанду за Тимоша, Хмельницький вирядив під його командою військо до Молдавії. По дорозі під Батогом Тиміш зустрів 20-тисячне військо гетьмана Калиновського. Поляки зазнали нищівної поразки, а сам гетьман був забитий, взято 57 польських гармат, Тиміш вступив до Молдавії і одружився з Роксандою. В 3653 р. він загинув під час облоги Сучави, яку захопив волоський князь Матвій Басараб. Катастрофа балканської політики була страшним ударом для пляну Богдана Хмельницького: він хотів посадити на престіл Молдавії Тимоша, Лупулеві дати Волощину і тим забезпечити Україні надійний західній кордон. Нове лихо чекало далі: обложене козаками в Жванці у грудні 1653 року польське військо з королем Яном-Казіміром вже готове було капітулювати, але поляків знову врятували татари, уклавши з ними сепаратний мир. Татарам дозволено грабувати українське населення та брати ясир по Барське староство.Становище України було тяжке. Війна, татарські напади, тотальна мобілізація, нарешті посухи, неврожай, пошесті, знищення промислових закладів, головно рудень, ізоляція від ринків Західньої Европи все це руйнувало господарство. Внаслідок цього населення в щораз більшій кількості пересолюється на схід, на південний схід, на Слобожанщину, Донеччину." Як казав М. Грушевський, "справа самостійности України була вбита за ціну її територіяльного розширення", бо прилучення України до Москви було вже пересуджене оцим еміграційним рухом.

  • 30737. Українська культура. Архітектура Росії 18-XIX століття
    Строительство

    Остання чверть вісімнадцятого сторіччя ознаменувалася великими соціально-історичними подіями (закріплені за Росією Крим і північне узбережжя Чорного моря). Швидко розвивалася економіка держави. Формувався всеросійський ринок, ярмарки і торгові центри. Значно розвивалася металургійна промисловість. Розширювалася торгівля з середньою Азією і Китаєм. Активізація економічного життя сприяли кількісному і якісному зростанню міст і поміщицьких садибах. Всі ці явища знайшли помітне віддзеркалення в містобудуванні і архітектурі. Архітектура російської провінції характеризувалася двома особливостями: більшість міст отримали нові генеральні плани. Архітектура міст, особливо міських центрів, формувалася на основі прийомів суворого класицизму. Разом з типами будівель, відомими раніше, в містах почали будувати нові споруди. У містах оборонних споруд, що ще зберегли сліди, вони в результаті здійснення нових планів все більше зникали, і цих міст набували містобудівні риси, властиві більшості російських міст. Розширилося садибне будівництво, особливо на півдні Росії і в Поволжї. При цьому вироблялася система розміщення різних господарських будов залежно від природних умов. У провінційних садибах знатних власників, панськими будинками були кам'яні споруди палацового типу. Парадна архітектура класицизму з портиками стала уособленням соціального і економічного престижу. У даний період видатними архітекторами Росії були створені архітектурні творіння, що є надбанням не тільки Росії, але і всього світу. Деякі з них, а саме: Баженов Василь Іванович (1737-1799 р. р) - будівництво Великого Кремлівського палацу і будівлі колегій на території московського Кремля. Не дивлячись на те, що видатний задум здійснений, не був його значення для долі російської архітектури було велике, перш за все, для остаточного затвердження класицизму як основного стилістичного напряму в розвитку вітчизняної архітектури. Створення в підмосковному селі Царіцино заміської царської палацово-паркової резиденції. Всі будови ансамблю розташовані на пересіченій місцевості, частини якої сполучені двома фігурними мостами, завдяки чому склалася єдина, незвичайно красива панорама, що не має аналогів в історії архітектури. Будинок Пашкова (1784-1786 р. р), нині стара будівля Бібліотеки В.І. Леніна, що складається з трьох різних частин, силуетна композиція будинку, що вінчає пагорб, що озеленює, є і до цих пір однією найдосконалішою роботою всього російського класицизму кінця XVIII століття. Завершенням творчості Баженова був проект Михайлівського замку в Петербурзі (1797-1800 р. р). Замок був збудований без участі архітектора будівельником, що управляє, був В.Ф. Бренна який вніс істотні зміни до трактування головного фасаду. Козаків М. Ф.: Петровський палац - зовнішності палацу він додав яскраво виражений національний характер, ансамбль Петровського палацу - видатний зразок гармонійного архітектурного синтезу класичних принципів і російського національного живопису. Будівля Сенату в Московському Кремлі - ротонда Сенату визнана в архітектурі російського класицизму кращим парадним круглим залом і є першим в Росії прикладом композиції подібного типу. Цей зал - важлива ланка в розвитку російського класицизму. Церква Пилипа Митрополита (1777-1788 р. р). Була використана класична російська композиція стосовно православного храму. У другій половині 18 століття ротонда почала утілюватися в архітектурі російського класицизму при створенні культових будівель, вона ж була використана при споруді мавзолею Баришникова під Смоленськом (1784-1802 р. р). Голіцинська лікарня (нині перша міська лікарня Пірогова). Будівля Університету (1786-1793 рр.). Будівля Університету постраждала в 1812 році і була відтворена із змінами в 1817-1819 рр.

  • 30738. Українська література, як предмет вивчення у школі
    Педагогика

     

    1. Активные формы преподавания литературы: Лекции и семинары на уроках в ст. классах / Р. И. Альбеткова и др. М.: Просвещение, 1991. 175 с.
    2. Бандура О. М. Міжпредметні звязки в процесі вивчення української літератури. К.: Рад. школа, 1984. 166 с.
    3. Бугайко Т. Ф., Бугайко Ф.Ф. Бесіди з молодими словесниками про уроки літератури в 5 і 6 класах. К.: Рад. школа, 1967. 264 с.
    4. Бугайко Т. Ф., Бугайко Ф. Ф. Майстерність учителя-словесника. К.: Рад. школа, 1963. 188 с.
    5. Бугайко Т. Ф., Бугайко Ф. Ф. Навчання і виховання засобами літератури. К.: Рад. школа, 1973. 176 с.
    6. Бугайко Т. Ф., Бугайко Ф. Ф. Українська література в середній школі: Курс методики. К.: Рад. школа, 1962. 391 с.
    7. Буяльський Б. А. Поезія усного слова. К.: Рад. школа, 1969. 264 с.
    8. Волошина Н.Й., Бандура О.М. Шляхи аналізу художніх творів // Українська література в загальноосвітній школі. К., 2003. № 6.
    9. Волощук Е.В., Бегун Б.Я. Теория и практика анализа литературного произведения // Тема 1-2/97.
    10. Воробьев П.Г. Пути активизации учебно-воспитательного процесса на уроках, посвященных изучению биографии писателей // Опыт совершенствования преподавания литературы в старших классах / Под ред. В.В.Голубкова. М.: Изд во АПН РСФСР, 1961. С. 49-123.
    11. Гаврилов П.Т. Оглядові теми на уроках української літератури в старших класах: Посібник для вчителів. К.: Рад. школа, 1980. 126 с.
    12. Гей Н.К. Знак и образ // Контекст-1973 Литературно-теоретические исследования.
    13. Голубков В. В. Методика преподавания литературы. М.: Просвещение, 1962. 496 с.
    14. Горб О.А. Проблема типології уроків літератури //Методика викладання філологічних дисциплін: Зб. науково-методичних статей. Вип.II. Запоріжжя, 1997. С.41-46.
    15. Горб О.А. Чи потрібні сучасній школі нетрадиційні уроки літератури? //Рідна школа. 2000. №7 - С.50-52.
    16. Горб О.А. Форма уроку як засіб його ефективності (уроки з неусталеною структурою) //Матеріали Всеукраїнської міжвузівської науково-практичної конференції (17-18 листопада 1999 р.). К.: Знання, 2000. С.141-146.
    17. Горб О.А. Нові підходи до вивчення індивідуального стилю письменника //Матеріали науково-практичної конференції (27-29 травня 1996 року). Мелітополь-Київ, 1996. С.22-23.
    18. Демчук О. Програма спецкурсу для старшокласників «Види аналізу художніх текстів» // Українська мова і література в середній школі, ліцеях та гімназіях. 2003. № 4.
    19. Жабицкая Л. Г. Восприятие художественной литературы и личность. Литературное развитие в юности. Кишинев: Штиница, 1974. 134 с.
    20. Захарук Д. В. Ігри з літератури. К.: Рад. школа, 1970. 224 с.
    21. Исследование художественных интересов школьников / Под ред. Е. В. Квятковского, Ю. У. Фохта-Бабушкина. М.: Педагогика, 1974. 160 с.
    22. Кудряшов Н. И. Взаимосвязь методов обучения на уроках литературы. М.: Просвещение, 1981. 190 с.
    23. Куцевол О. Творча сутність професійної діяльності вчителя літератури // Дивослово. 2006. - №5.
    24. Львова Ю. Л. Творческая лаборатория учителя. М.: Просвещение, 1980. 192 с.
    25. Методика преподавания литературы / Под ред. З. Я. Рез. М.: Просвещение, 1977. 383 с.
    26. Методика преподавания литературы: Пособие для студентов и преподавателей / Под ред. О. Ю. Богдановой, В. Г. Маранцмана: В 2-х ч. В.: Владос, 1995.
    27. Методика викладання української літератури: для студентів спеціальності «Українська мова і література» / Укл. Є.Пасічник. К., 1984. 24 с.
    28. Ми є. Були. І будем ми! Виховання національної самосвідомості учнів засобами художньої літератури: Навч.-метод. посібник / За ред. проф. Н. Й. Волошиної. К.: Ленвіт, 2003.
    29. Мірошниченко Л. Ф. Методика викладання світової літератури в середніх навчальних закладах: Підручник для студентів-філологів. К.: Ленвіт, 2000. 240 с.
    30. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. Навчальний посібник. К., 2001. 608с.
    31. Мухина Т.К. Диалог как форма оптимизации педагогического процесса // Советская педагогика. 1989. №10. С. 74-77.
    32. Наукові основи методики літератури: Навч.-метод. посібник / За ред. проф. Н. Й. Волошиної. К.: Ленвіт, 2002. 344 с.
    33. Неділько В. Я. Методика викладання української літератури в середній школі. К.: Вища школа, 1978. 248 с.
    34. Никольський В. А. Методика преподавания литературы в средней школе. М.: Просвещение, 1971. 256 с.
    35. Никифорова О. И. Психология восприятия художественной литературы. М.: Книга, 1972. 152 с.
    36. Пасічник Є. А. Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах: Навч. посібник для студентів вищих закладів освіти. К.: Ленвіт, 2000. 384 с.
    37. Пультер С. О., Лісовський А. М. Методика викладання української літератури в середній школі. Житомир: Полісся, 2000. 163 с.
    38. Рибникова М.А. Очерки по методике литературного чтения. М.: Учпедгиз, 1963.
    39. Рожина Л. Н. Психология восприятия литературного героя школьниками. М.: Педагогика, 1977. 176 с.
    40. Саппаров М.А. Размышления о структуре художественного произведения // Структура литературного произведения: Сб. научных трудов. Л.: Наука, 1984.
    41. Синиця І. О. Педагогічний такт і майстерність учителя. К.: Рад. школа, 1981. 319 с.
    42. Сторчак К. М. Основи методики літератури. К.: Рад. школа, 1965. 420 с.
    43. Степанишин Б. І. Викладання української літератури в школі. К.: Проза, 1995. 254 с.
    44. Токмань Г. Методика викладання української літератури в старшій школі: екзистенціально-діалогічна концепція. К.: Міленіум, 2002. 318 с.
    45. Храпченко М.Б. Внутренние свойства и функции литературных произведений // Храпченко М.Б. Художественное творчество, действительность, человек. М.: Сов. писатель, 1976.
  • 30739. Українська літературна мова очима Пантелеймона Куліша
    Литература

    Крізь призму народного світосприйняття подає П.Куліш також характери Сомка та Брюховецького. Основним критерієм оцінки їх дій і вчинків є відданість Україні. Звідси йдуть симпатії та антипатії, зображення внутрішнього світу героїв. Сомко наділений усіма рисами українського полковника і державного діяча, якими наділені вони в народних піснях, думах, легендах та переказах. Йдучи за літописними та фольклорними оповіданнями, автор говорить, що він «був воїн уроди, возраста і красоти зіло дивної». Постійні народнопоетичні епітети та порівняння, інші деталі портрета підкреслюють в характері Сомка такі ідеальні риси народного героя, як звитязтво, лицарство, добродушність, лагідність тощо. «Був, читаємо в романі, високий, огрядний собі пан, кругловидий, русявий; голова в кучерях, як у золотому вінку; очі ясні, веселі, як зорі; і вже чи ступить, чи заговорить, то справді по-гетьманськи» (11, 41). Принципи народної козацької етики визначають його взаємини з побратимами, жіноцтвом, рядовими козаками. У ставленні до Лесі, старих Череванів він виявляє статечність, незвичайну м'якість, тепло, увагу до них. Наречена у сприйнятті гетьмана ясная панна, як повна квітка в траві. Правда, це йому не заважає навіть не зауважити того, що Леся після герцю Петра Шрама з Кирилом Туром розливалася слізьми на Петром та взивала його серденьком. Більше того зайнятий Туром на зауваження старого Шрама він без будь-якої тіні гніву, а чи образи відповідає: «Молода, батьку, знайшлась би друга, а Кирила Тура другого не буде» (11, 69). Ні, це зовсім не зрада Лесі. Це насамперед вияв козацького характерництва, у якому знаходить свій вияв побратимство, любов і повага до інших, уміння рахуватися з їх думками та почуттями, віднаходити насамперед усе краще, а не гірше, те, що єднає, а не роз'єднує, і на цьому будувати свої взаємини з людьми. Не важко зрозуміти, що така психологія та морально-етичні принципи героя сформувалися в козацькому середовищі, у походах і боях, де на перший І план завжди ставились не амбіції, не надмірна гордість, зверхність та злопам'ятство, а взаємовиручка, побратимство, турбота про себе, про друга, про брата. Саме такі ось якості Сомкової вдачі формують його і як гетьмана, і як державного діяча. «Український «батько-отаман», як ідеал, пише доктор Б.Цимбалістий, це не тип німецького чи англійського воєнного провідника, відважного, енергійного, маломовного і дещо аскетичного, але це отаман, що всіма опікується, дбає за всіх, є вирозумілий до кожного, спільно нараджується перед рішенням, отож отаман з материнськими рисами». То ж зовсім не випадково ватажки козацько-селянських повстань в народних думах і піснях «раду-радять», усіляко відстоюють і боронять права простого люду. Скажімо, Богдан Хмельницький у думі «Білоцерківський мир і нове повстання проти польської шляхти»

  • 30740. Українська Народна Республіка
    История

    Після провалу Московської наради центром контрреволюційної змови стала Ставка Верховного го-ловнокомандуючого генерала Корнілова, який повинен був за допомогою спеціально відібраних військових частин підняти заколот і "відновити порядок", тобто розгромити революційні сили в Петрограді, Кронштадті й у всій країні. Великі надії Корнілов покладав на допомогу військових сил Південно-Західного та Румунського фронтів, якими командували генерали А.Денікін і Д. Щербачов, а також штабів Київського й Одеського військових округів. Денікін, начебто для допомоги Північному фронтові, відправляв із Південно-Західного фронту під Петроград частини так званої "дикої дивізії" та 3-го кінного корпусу. Коли 25 серпня Корнілов направив на Петроград 3-й кінний корпус генерала Кримова, революційні сили столиці закликали робітників і солдатів до зброї й організовували розгром заколотницьких сил.За прикладом Петрограда демократичні організації створювали скрізь у країні революційні комітети, революційні штаби, комітети порятунку революції, комітети дії. Під їхнім безпосереднім керівництвом робітники та солдати ізольовували й знешкоджували осередки корнілівців, контролювали рух ешелонів і не пропускали до Петрограда війська, що рухалися на допомогу заколотникам. У Києві ввечері 27 серпня, коли було одержано з Петрограда повідомлення про корнілівський заколот, на екстреному засіданні виконавчих комітетів рад робітничих і військових депутатів за участю представників різних партій було створено Комітет охорони революції, до якого ввійшли представники Генерального Секретаріату Центральної Ради, голови виконавчих комітетів рад робітничих і військових депутатів, командуючий військами КВО, начальник міліції, представники Центрального бюро профспілок і лівих політичних партій. Комітет охорони революції взяв у свої руки безпосередньо організацію відсічі контрреволюційним силам. За рішенням виконкому ради робітничих депутатів і особливого комітету охорони революції були заарештовані начальник штабу Київського військового округу Оболєшев, відомий монархіст В.Шульгін та ін. Активно виступили проти контрреволюції й робітники, солдати та матроси в усіх основних адміністративних центрах України Харкові, Катеринославі, Одесі, Полтаві, Чернігові. Діяльну участь у боротьбі проти заколотників узяли широкі солдатські маси, насамперед у Житомирі та Бердичеві, де знаходився штаб Південно-Західного фронту. У Житомирі, де перебувала частина штабних установ фронту, 28 серпня солдати виставили свої караули, зайняли пошту, телеграф, залізничну станцію та почали арешти генералів і офіцерів учасників змови. У Бердичеві обурені солдати 28 серпня оточили штаб фронту, а 29 серпня заарештували головнокомандуючого фронтом Денікіна, начальника штабу генерала Маркова, генерал-квартирмейстера Орлова та багатьох інших генералів і офіцерів. Отже, завдяки рішучим діям солдатських мас спроба підняти заколот штабом Південно-Західного фронту та надіслати сили на допомогу Корнілову була придушена. Корніловський заколот та його розгром зумовили зменшення авторитету Тимчасового уряду, який не зумів ні попередити заколот, ні організувати рішучу відсіч заколотникам. Посилився вплив більшовиків у радах, почалася так звана “більшовизація рад”. Ради вимагали передати їм всю повноту влади. Більшовики, які в другій половині липня 1917 р. взяли курс на збройне повстання на своєму VI зїзді, розпочали активну підготовку до повалення Тимчасового уряду. А народне господарство країни на осінь 1917 р. було у стані розрухи: зростало безробіття, безперервно зростали ціни на товари першої необхідності, трудящі маси голодували.