Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали ІV міжнародної науково-практичної конференції 21-23 жовтня 2010 р

Вид материала

Документы

Содержание Формування власної фінансової бази місцевого самоврядування як необхідна умова зростання конкурентоспроможності регіонів україни Мета проекту Структура проекту Вплив фінансово-економічної кризи на стан регіонів України Напрямки підвищення конкурентоспроможності та самодостатності регіонів україни Економічні показники регіонів україни

Подобный материал:

• Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали ІІІ, 4064.21kb.
• Самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу центр розвитку, 3314.77kb.
• Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
• Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
• До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
• Громадський рух «нова україна» в автономній республіці крим центр розвитку освіти,, 1350.77kb.
• Наукове видання Матеріали ХVIII міжнародної науково-практичної конференції учотирьох, 4599.99kb.
• А. М. Бойко, доктор пед наук, проф, 3357.78kb.
• Проект (варіант) змісту (структури) Національної доповіді «Уроки Чорнобильської катастрофи, 45.18kb.
• Центр розвитку освіти, науки та інновацій консалтингово-конфліктологічний центр громадський, 926.45kb.

^ ФОРМУВАННЯ ВЛАСНОЇ ФІНАНСОВОЇ БАЗИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ЯК НЕОБХІДНА УМОВА ЗРОСТАННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ


Вибір та реалізація напрямів соціально-економічного розвитку територій обумовлює доцільність обґрунтування потреби у власних фінансових ресурсах регіонів та базових адміністративно-територіальних одиниць (міст, селищ, сіл)

Аналіз наукових публікацій та нормативно-правової бази формування місцевих бюджетів дозволяє стверджувати, що останніми роками переваги в збалансуванні місцевих бюджетів надаються трансфертам. Складання проекту місцевого бюджету на плановий рік починається з визначення обсягу міжбюджетних трансфертів шляхом порівняння кошику доходів і видатків загального фонду відповідного бюджету згідно з формулами, затвердженими Кабінетом Міністрів України. І лише у наступну чергу місцеві фінансові органи формують план надходжень і видатків власних централізованих фінансових ресурсів. Такий підхід до бюджетного планування суперечить принципам функціонування місцевого самоврядування як інституту і не сприяє зміцненню фінансової бази для забезпечення його власних повноважень. Аналізуючи трансфертну державну політику, Огонь Ц.Г. констатує зменшення частки доходів місцевих бюджетів в структурі Зведеного бюджету України; при цьому підвищення обсягу міжбюджетних трансфертів економіст називає "пасивним інструментом впливу держави на формування місцевих бюджетів і фінансову стабільність територій" [1, с.11]. Автор фінансово-правового дослідження О.А. Музика зауважує, що бюджетне регулювання за допомогою трансфертів не створює матеріальної зацікавленості місцевих органів усіх рівнів, які «розраховують на отримання бюджетних дотацій, субвенцій і субсидій зверху, заздалегідь очікують на них і знають, що їм повинні надати кошти із цих джерел» [2, с.157].

Необхідність формування власної фінансової бази обґрунтовано у працях багатьох науковців. В першу чергу, її наявність пов’язують із розробкою та реалізацією фінансової політики місцевого самоврядування і фінансовою незалежністю

Серед чинників, що знижують ефективність фінансових механізмів в системі управління регіональним розвитком, науковцями та фахівцями називаються такі [3, с.86-87]:

збереження централізованої моделі формування доходів місцевих бюджетів;

обмеження прав місцевих органів влади щодо регулювання місцевого розвитку та обсягу фінансових ресурсів;

значна частка трансфертів у структурі доходів місцевих бюджетів;

проведення місцевими органами політики запозичень без відповідного матеріально-фінансового забезпечення їх повернення тощо.

Одним із результатів забезпечення фінансової незалежності територій теоретики-економісти, юристи, а також фахівці з практичного управління місцевими фінансами вважають зниження дотаційності місцевих бюджетів та мобілізацію власних бюджетних доходів. Розробка політики формування власних фінансових ресурсів в складі місцевих бюджетів є не тільки необхідною складовою для прийняття ефективних рішень місцевими органами влади, а й важ­ливою передумовою здійснення об'єктивної політики збалансу­вання бюджетів по горизонталі та вертикалі, що може призвести до подолання верти­кальних і горизонтальних фінансових дисбалансів.

Тому пріоритетним завданням вітчизняних вчених-економістів вбачається виконання прикладних досліджень в сфері забезпечення органів регіональної та територіальної влади науково-методичним інструментарієм формування власної фінансової бази, адже науковці володіють значним науково-теоретичним потенціалом, досвідом науково-дослідницької і практичної діяльності, що уможливлює якісне виконання аналітичних та прогнозних розрахунків, підготовку проектно-економічної документації, формування висновків, рекомендацій та пропозицій за вказаним напрямом. Представлені нижче фінансово-економічні проекти розроблені в рамках окресленого завдання та пропонуються для виконання науковими працівниками інституту економіки промисловості НАН України та Донецького університету економіки та права на замовлення місцевими органами влади.

Назва проекту 1: «Формування власних бюджетних ресурсів регіонів та базових адміністративно-територіальних одиниць (міст, селищ, сіл)».

^ Мета проекту: розробка науково-методичного забезпечення місцевих програм формування власної фінансової бази для забезпечення соціально-економічного розвитку територій.

^ Структура проекту:

І. Аналіз економічного стану АТО та його впливу на дохідну базу місцевого бюджету:

- аналіз структури економіки АТО за показниками обсягу виробництва, величини доданої вартості, зайнятості, сплати податків до бюджетів, за формами ведення бізнесу тощо);

- визначення впливу окремих сфер економіки АТО на формування дохідної бази місцевого бюджету;

- обґрунтування напрямів ефективної економічної реструктуризації АТО (в тому числі розвитку малого бізнесу).

ІІ. Визначення джерел залучення власних бюджетних надходжень:

• оцінка потенціалу місцевого оподаткування;
  
• обґрунтування перспектив запровадження нових місцевих податків і зборів за альтернативних умов оподаткування (бази, ставок, пільг, податкових розщеплень), зокрема, податку на нерухоме майно, та ін.;
  
• обґрунтування перспектив застосування орендних механізмів в управлінні комунальним майном з метою підвищення ефективності використання об’єктів комунальної власності (інвентаризація і оцінка комунального майна, визначення складу об’єктів, які доцільно надавати в оренду для ведення підприємницької діяльності (в тому числі суб’єктам малого бізнесу), розрахунок оптимального рівня орендної плати за користування комунальним майном на основі індивідуального підходу і диверсифікації умов орендних угод);
  
• розробка програм приватизації об’єктів комунальної власності;
  
• розробка фінансово-економічних обґрунтувань участі органів місцевого самоврядування у реалізації загальнодержавних соціальних, економічних та науково-технічних програм, конкурсах економічних та соціальних проектів (з метою отримання грантів на їх виконання);
  
• розробка програм місцевих запозичень.
  

ІІІ. Розробка пропозицій та науково-практичних рекомендацій щодо реформування власної фінансової бази місцевих органів влади:

• розробка рекомендацій щодо створення фінансово-економічних передумов реформування власної фінансової бази органів місцевої влади областей, районів, базових АТО;
  
• обґрунтування доцільності запровадження інноваційних фінансово-економічних механізмів реформування власної фінансової бази місцевих органів влади (формування спеціалізованих зон розвитку пріоритетних сфер економіки, створення комунальних банків, застосування концесій, побудова системи громадського фінансового контролю тощо);
  
• підготовка пропозицій до державних органів влади щодо удосконалення умов формування власної фінансової бази, реформування міжбюджетних відносин;
  
• проведення класифікації регіонів за низкою фінансових, техніко-економічних, соціальних, екологічних, демографічних чинників, формування рейтингів АТО з метою мотивації прагнення органів місцевої влади до самодостатності регіонів, оцінки перспектив бюджетного вирівнювання фінансової спроможності територій, консолідації суспільства, упередження соціальних претензій;
  
• розробка науково-практичних обґрунтувань законодавчих ініціатив в сфері формування власної фінансової бази регіонів та базових АТО;
  
• підготовка та видання збірників нормативно-правових, інформаційних матеріалів, науково-методичних та практичних посібників з управління власними фінансовими ресурсами регіонів та базових АТО.
  

Реалізація наведених проектів за вказаними видами робіт сприятиме активізації економічного та фіскального потенціалу органів місцевої влади. Виконані в рамках проектів науково-методичні розробки, аналітичні та прогнозні розрахунки можуть стати основою для складання стратегічних, середньо- і короткострокових програм (планів) соціально-економічного розвитку регіонів та базових АТО, а також цільових бюджетних економічних і соціальних програм при переході до застосування програмно-цільового методу планування місцевих бюджетів.

Література

1. 
   Огонь Ц.Г. Доходи місцевих бюджетів та напрями їх реструктуризації / Ц.Г. Огонь // Фінанси України. – 2006. - № 5. – С.3-11.
   
2. Музика О.А. Неподаткові доходи місцевих бюджетів України (фінансово-правове дослідження: Монографія. – К.: Атіка, 2006. – 256 с.
   
3. Україна в 2008 році: процеси, результати, перспективи. Біла книга державної політики / За заг. ред. Ю.Г. Рубана. – К.: НІСД, 2008.- 186 с.
   

Андрій Вікторович Круглянко, к.е.н., доцент,

Оксана Миколаївна Бранчик, студентка ІІІ курсу,

Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ,

м. Чернівці


^ Вплив фінансово-економічної кризи на стан регіонів України


Фінансово-економічна криза в Україні досить сильно вплинула на розвиток регіонів та їх економічний стан. Нестабільність економічних процесів на світовому ринку (падіння попиту на товари, нестабільність валюти) призвело до негативних змін в економіці України, особливо на регіональному рівні. Це обумовило досить швидке, стрімке падіння обсягів виробництва та значне погіршення показників функціонування промислових регіонів. Внаслідок цього підприємства перестали нормально функціонувати, одні проблеми тягнули за собою інші – масове безробіття, інфляція, обмеженість ресурсів, підвищення цін. Світова економічна криза вдарила по всім галузям в України.

Дана тема є досить актуальною, адже в умовах кризи особливо важливими стають питання про ефективне використання обмежених ресурсів, раціональний розподіл фінансів, відновлення нормального функціонування виробництва та пошуку оптимального вирішення даних проблем.

Криза на кожну окрему галузь в Україні вплинула по-різному. Досить сильно постраждав металургійний комплекс, машинобудування. За рахунок цього регіони, які зазвичай були найбільш розвиненими та займали лідируюче положення (Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Луганська області) знизили виробництво, а в свою чергу і експорт майже вдвічі. Дана ситуація створює ряд інших витікаючих проблем (не поповнюється державний та місцевий бюджет, затримуються виплати працівникам, суттєво знижується експорт країни), що призводить до загострення кризи. Багато людей втрачають робочі місця, так як на сході функціонує металургія, яка є трудомісткою і залежить від функціонування одного-двох великих підприємств.

Досить сильно знизився обсяг будівельних робіт, це має негативні наслідки, адже будівництво є потужним мультиплікатором, особливо в період кризи. Як наслідок – знизились показники інвестиційної активності. А не слід забувати, що слаборозвинені в економічному сенсі регіони залежать від державного бюджету, а таких регіонів в Україні - більшість.

Як ми вже зазначали вище, державний бюджет не поповнюється належним чином, тому постає проблема раціонального та адекватного розподілу фінансових коштів, які є обмеженими.

Виходячи з окресленого, важливим є розробка дієвих координаційних програм виходу з кризового стану та вжиття відповідних заходів для кожного окремого регіону, які б концентрували зусилля на таких напрямках:

• сприяння виробництву та реалізації продукції в галузях машинобудування, металургії, легкої, харчової та будівельної промисловості шляхом протекціонізму;
  
• здійснення оптимізації державних та місцевих витрат у поєднанні зі зменшенням навантажень дозвільного характеру на підприємства;
  
• здійснення фінансування заходів по збереженню робочих місць, а по можливості – збільшенню зайнятості населення;
  
• застосувати заходи щодо стабілізації фінансової системи;
  
• застосувати заходів щодо стабілізації валютного курсу тощо.
  

Перелік напрямків не є виключним, його можна продовжувати. При цьому важливим є дотримання принципу відповідності та реальності пропонованих заходів потребам та ресурсам регіонів, а також врахування компетенцій суб’єктів реалізації даних заходів.

Формалізацію таких заходів доцільно проводити у вигляді антикризових програм, які б реалізовувались не лише у напрямках надання державної фінансової підтримки деяким секторам економіки, як традиційно діяли подібні інструменти у вітчизняній практиці, а насамперед через покращення регуляторного впливу в цілому, а особливо на регіональному рівні.


Мамченко Катерина Юріївна,

Шевчук Аліна Юріївна,

Донецький державний університет управління, м. Донецьк


^ НАПРЯМКИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ТА САМОДОСТАТНОСТІ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ


В сучасних умовах функціонування ринкової економіки все більш спостерігаються відмінності у рівнях розвитку регіонів держави, спричинені, з однієї сторони, несприятливими природно-кліматичними умовами, економіко-географічним положенням, історичними особливостями, а з іншої, – недосконалістю існуючої регіональної політики, яка повинна була б враховувати інтереси регіонів в контексті державних пріоритетів та створювати умови для ефективного використання наявних переваг регіонів як основи забезпечення та підвищення їх конкурентоспроможності.

Метою дослідження є виявлення напрямків підвищення конкурентоспроможності та самодостатності регіонів України.

Найвпливовішою складовою загальної конкурентоспроможності країни є рівень конкурентоспроможності її регіонів. Тому, забезпечення умов для цивілізованого ринку, що динамічно розвивається, створення конкурентоспроможності – ключовий елемент у числі національних і регіональних пріоритетів у будь-якій країні, найважливіша функція державного регулювання економіки [1].

Регіон вважається конкурентоспроможним, якщо його участь у підвищенні міжнародної конкурентоспроможності країни є вагомою.

Науковцями розроблено ряд підходів щодо формування та реалізації регіональної політики підвищення конкурентоспроможності регіонів держави. Вагомий внесок у розвиток даної проблематики внесли такі науковці, як Г.Азоєв, Л.Антонюк, В.Безугла, П.Бєлєнький, Я.Жаліло, Б.Кваснюк, М.Портер, А.Юданов,Ф.Фатхутдінов, О.Шнипко та ряд інших [2].

Дані підходи в основному спрямовані на застосування механізмів ліквідації диспропорцій регіонального розвитку шляхом перерозподілу ресурсів, надання дотацій, інвестицій тощо. Така ситуація не сприяє пошуку власних резервів, важелів стимулювання економічного розвитку, що призводить до нівелювання конкурентоспроможності як такої. Звичайно, між регіонами існують істотні відмінності у рівнях соціально-економічного розвитку[3].

Суть стратегії розвитку конкурентоспроможності регіону полягає у формуванні такої бізнес-моделі регіону, яка б, з одного боку, давала змогу розвивати перспективні сектори, де існують передумови для конкурентної переваги, але наявні місцеві ресурси не використовуються повною мірою для виробництва продукції із високою доданою вартістю, на яку існують адекватний попит і ринки збуту (особливо за межами регіону), а з іншого, як наслідок першого – отримувати на цій основі достатні обсяги фінансових ресурсів як для розвитку власне бізнесу, що створює цю додану вартість, так і для реалізації регіональних проектів та програм (тобто забезпечити фінансову самодостатність регіону)[3].

Конкурентне становище регіону потрібно оцінювати за зростанням виробництва та реалізації продукції, яка вивозиться за межі регіону.

Розвивати потрібно ті сектори, які обіцяють привабливі перспективи споживання (попиту), але частка яких є незначною через недостатню завантаженість виробничих потужностей. При цьому треба вигідно забезпечити баланс традиційних та нових секторів економіки регіону.

Незважаючи на високу економічну динаміку та запровадження останніми роками регіональної політики, конкурентоспроможність України та регіонів зокрема залишається низькою, а міжрегіональні диспропорції продовжують поглиблюватися. Саме тому дослідження проблем в діяльності регіонів та розробка шляхів підвищення їх конкурентоспроможності є дуже важливими для України, якщо вона прагне посісти значиме місце в глобалізованому економічному просторі.

Підвищення конкурентоспроможності регіону має стати найважливішим пріоритетом державної політики, формування сприятливого внутрішньорегіонального та міжрегіонального конкурентного середовища. Це потребує, з одного боку, формування, а з іншого, – врахування конкурентного середовища із визначенням особливостей регіональної, і, відповідно, національної економік, умов виробництва і факторів, які можуть сприяти ефективній конкуренції [1].

Конкурентоспроможність регіону на відміну від конкурентоспроможності національної економіки характеризується непрямою конкуренцією регіонів в межах єдиної економічної системи. Регіон вважається конкурентоспроможним, якщо його участь у підвищенні міжнародної конкурентоспроможності країни є вагомою.

В Україні політика забезпечення та підвищення конкуренто-спроможності регіонів держави поки що не здобула відповідного наукового обґрунтування, належного організаційно-економічного та методичного забезпечення та розглядається фрагментарно.

Регіон як своєрідна соціально-економічна система повинен посідати належне місце в конкурентній боротьбі країни та забезпеченні її сталого розвитку, оскільки його конкуренто-спроможність визначається не лише наявністю внутрішніх ресурсів та переваг, але й здатністю їх реалізувати у зовнішньому середовищі. Однак, досліджуючи конкурентоспроможність регіону, важливо враховувати та поєднувати систему чинників, які визначають конкурентоспроможність об’єктів всередині регіону та на рівні держави з метою виявлення можливості їх використання у регіонах держави.

Кожен регіон України має свої специфічні особливості, які створюють конкурентні переваги в розвитку його економіки. Поруч із цим, у сьогоднішніх умовах господарювання кожен регіон держави веде боротьбу та змагається на ринку за обмежені природні ресурси, висококваліфіковану робочу силу, дешеві кредитні ресурси, вітчизняні та іноземні інвестиції, інформаційні ресурси [2].

Саме тому особливого значення набуває розробка механізму реалізації регіональної політики підвищення конкурентоспроможності регіонів держави як комплексу цілеспрямованих заходів, що виступає важливою умовою підвищення конкурентоспроможності національної економіки та зумовлює актуальність даного дослідження і вимагає продовження наукових пошуків розв’язання даної проблеми.

Незважаючи на високу економічну динаміку та запровадження регіональної політики, конкурентоспроможність України та її регіонів залишається низькою, міжрегіональні диспропорції продовжують поглиблюватися. Про це свідчить динаміка таких економічних показників, як обсяг валового регіонального продукту та частки в ньому експорту, співвідношення експорту/імпорту, залучення прямих іноземних інвестицій, а також показників, які характеризують тенденції розвитку трудових ресурсів (табл. 1) [4].

Найбільші частки експорту у ВРП (валовий регіональний продукт) мають Дніпропетровська – 20239 грн., Донецька – 21786 грн. та Полтавська – 19330 грн. Проте їх експорт є переважно низько технологічним, енергоємним і великою мірою залежить від мінливості світової кон’юнктури. Отже, він не є таким, що маже в повній мірі забезпечити конкурентоспроможність країни на належному рівні.

Такі області як Закарпатська – 11576 грн. та Херсонська – 12744 грн.


мають найнижчі показники ВРП.

Стає зрозуміло, що економічне зростання експортно-орієнтованих регіонів України не може вважатися стійким без якісної зміни структури експорту.

Показники експорту свідчать, що Україна загалом і її регіони зокрема з року в рік нарощують обсяги зовнішньої торгівлі.

Надходження прямих іноземних інвестицій найбільш відчутне у Київській та Дніпропетровській областях.

Таблиця 1

^ ЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ

(на душу населення) на 2007-2009 роки

Регіон/області	ВРП (у фактичних цінах грн.)			Експорт ($)			Прямі іноземні інвестиції ($)
	2007	2008	2009	2007	2008	2009	2007	2008	2009
Київська	10918	12807	15789	330	420	560	502	723	923
Дніпропетровська	15239	17909	20239	2080	2867	3467	680	854	978
Закарпатська	6576	8373	11576	544	744	859	240	320	428
Хмельницька	7 023	9 764	14 023	162	195	256	78	123	167
Львівська	8351	10657	16351	313	432	512	199	236	296
Донецька	15725	18678	21786	1916	2098	2234	182	233	382
Сумська	7848	9497	14848	424	471	484	129	134	142
Полтавська	14330	16574	19330	1217	1215	1256	202	179	242
Вінницька	7328	9966	15328	239	249	254	55	46	65
Херсонська	6744	8713	12744	220	208	230	97	81	99
Черкаська	8209	9681	14209	363	252	375	90	74	120
АР Крим	8101	10460	14101	202	179	232	293	323	343

На рівні держави на конкурентоспроможність економіки впливають такі чинники, як політика валютного курсу, залежність від імпорту, інвестиційний клімат, податкова політика, стан технічного обладнання.

Необхідно зазначити, що перспективи України можна пов’язати із стрімким економічним розвитком, з необхідністю подолання існуючого на сьогодні величезного відставання від розвинених країн. Все це можливо буде досягти лише за умови переходу до якісного нового – інноваційного – етапу на основі нарощування двох взаємозалежних складових: технологічного потенціалу і людського капіталу [2].

Література

1. 
   Ковтун О.І. Конкурентоспроможність підприємства: стратегічний контекст / О.І. Ковтун – Львів : Вид-во "Коопосвіта", 2009. – 276 с.
   
2. Брикова І. Концепція міжнародної конкурентоспроможності національного регіону та її практичний вимір / Брикова І. // Міжнародна економічна політика. - №4. - 2009. – с. 29-53.
   
3. Агафоненко О.Ю. Определение показателей и критерия эффективности региональной конкурентоспособности / Агафоненко О.Ю. // Економіка: проблеми теорії та практики: Зб. наук. пр. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2007. – Вип. 226. – Т. II. – с. 395-404.
   
4. Пєхотіна О.В. Конкурентоспроможність регіонів як необхідна умова підвищення конкурентоспроможності країни [Електронний ресурс] / О. В. Пєхотіна // Національний авіаційний університет. – Режим доступу: und.org/storage/students/works/2009.doc
   

Носова Катерина Альтбертівна

Мамченко Катерина Юріївна

Донецький державний університет управління

ekaterina-nsva@rambler.ru