Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали ІV міжнародної науково-практичної конференції 21-23 жовтня 2010 р

Вид материала

Содержание

Державне регулювання економіки в рамках агропромислового комплексу
Інновації як основа фінансової стратегії аграрного сектора україни
Фіскальна політика держави в управлінні економічною системою суспільства

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 21

^ ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ В РАМКАХ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ

Актуальність даної теми обумовлена тим, що на сьогодні сучасний стан аграрного сектора характеризується слабкістю, незахищеністю та неспроможністю самостійно функціонувати у вирії ринкових конкурентних умовах. Як відомо, сільське господарство найбільш незахищене від негативних наслідків різного роду чинників нестабільності, що потребує виваженого обґрунтування подальших перспектив формування механізму державного регулювання аграрного сектору економіки. Виправити ситуацію неможливо без значних капіталовкладень та створення стимулів для прийняття високого ступеня ризику й реалізації продуктивного інвестування, а особливо - активної ролі з боку держави.

Основні положення сучасних теорій державного регулювання та необхідності їх здійснення в аграрному секторі викладені в працях відомих вітчизняних та закордонних вчених, таких як P.A. Абдулаєв, О.М. Варченко, В.П. Галушко, Б.М. Кваша, LI. Лукінов, Ю.О. Лупенко, А.П. Макаренко, О.М. Могильний, Л.В. Молдаван, І.Ч. Османов, П.Т. Саблук, В.І. Топіха, О.М. Шпичак, М.Д. Янків та ін. Проте залишаються недостатньо висвітленими і потребують поглибленого опрацювання теоретичні й методологічні аспекти проблеми спрямування важелів механізму державної підтримки конкурентоспроможності сільського господарства та сільського розвитку в умовах економічної кризи.

В даній статті пропонується розкрити сутність та узагальнити особливості державного регулювання аграрного сектору Тобто, обґрунтувати напрями посилення регулюючої ролі держави в розвитку аграрного сектору, а також визначити мету стратегічного ефективного розвитку аграрного сектору в державі.

Для обґрунтування подальших напрямів розвитку сільського господарства України, потрібна розробка принципово нового методичного підходу, який допоможе здійснювати управління та регулювання у сфері державної підтримки сільськогосподарського виробництва на перспективу. На сьогодні ці напрями недосконалі. Серед основних причин цього є недотримання вимог законів України, що призвело до невиконання таких стратегічних напрямів, як розвиток сільськогосподарського машинобудування і забезпечення сільськогосподарського товаровиробника сільськогосподарською технікою, мінеральними добривами та засобами захисту рослин, захист та поліпшення використання земель сільськогосподарського призначення, регулювання ринків сільськогосподарської продукції, страхування сільськогосподарських культур та ризиків, розвиток селекції у рослинництві й тваринництві, розвиток рибного господарства та будівництво риболовного флоту, будівництво об'єктів соціальної сфери на селі, розвиток аграрної науки та освіти тощо.

Важливим методологічним аспектом державного регулювання аграрного сектору економіки є співвідношення між поставленою метою і досягнутим результатом, суть якого полягає в тому, що між ними ніколи не буває абсолютної тотожності. Принципова схема формування впливу держави на аграрний сектор економіки як на аграрний сектор економіки як на суб’єкт регулювання показано на рисунку 1.

На наш погляд головними функціями державного регулювання економіки в агропромисловому комплексі є:

1. Програмно - цільова, яка полягає у визначенні цілей, пріоритетів та основних напрямів соціально - економічного розвитку аграрної економіки регіону.

2. Стимулююча, яка передбачає формування таких важелів і регуляторів, які здатні ефективно впливати на діяльність суб'єктів господарювання.

3. Регламентуюча, здатна з допомогою нормативно - правової бази визначити певні правила діяльності для суб'єктів господарювання, сформувати відповідний правовий простір.

4. Коригуюча, яка зводиться до внесення певних змін у ході реалізації економічної політики, з метою усунення негативних екстремалій.

5. Соціальна, яка передбачає регулювання державою соціальних відносин, перерозподіл доходів, соціальний захист і соціальні гарантії.

6. Економічна, пов'язана зі створенням державою фінансових чи матеріальних стимулів, здатних впливати на економічні інтереси суб'єктів господарювання й зумовити їхню поведінку.

Рис. 1. Принципова схема формування впливу держави на аграрний сектор економіки як на об'єкт регулювання

7. Безпосереднє управління неринковим сектором економіки р-. регулювання державного сектора економіки, створення суспільних товарів і благ.

8. Контролююча, яка означає державний контроль за виконанням і дотриманням нормативно - правових актів, норм і стандартів [5].

На нашу думку, одна з основних функцій держави XXI ст. полягає у формуванні та здійсненні високоефективної науково -технічної, соціально - економічної, ринкової, правової політики, які в сукупності забезпечуватимуть сталий поступальний розвиток як для країни в цілому, так і для аграрного сектора економіки регіону зокрема [6].

Для виконання поставленої мети нами було виділено наступні завдання [3]:

1) поглиблення земельної реформи. Відповідний процес відбуватиметься шляхом реального забезпечення права на землю громадян і юридичних осіб, яким вона належатиме, реалізації механізму економічного і правового регулювання земельних відносин через оренду земельних ділянок чи їх купівлю - продаж.

2) розвиток форм господарювання. Важливим напрямом удосконалення існуючих форм господарювання має стати стимулювання розвитку великотоварних господарств - як найбільш ефективної та конкурентоспроможної форми організації сільськогосподарського виробництва. Передбачається зберегти цілісність земельних і майнових комплексів сільськогосподарських підприємств, за рахунок яких має відбуватися їх укрупнення.

3) вдосконалення системи банківських послуг. Необхідно сприяти інтеграції банківського, аграрного і промислового капіталів шляхом створення інститутів спільного інвестування, запровадження системи іпотечного кредитування. Центром проведення державної фінансово - кредитної політики в аграрному секторі має стати Державний аграрний банк.

4) реформування амортизаційної та податкової політики. Потребують удосконалення відповідно до вимог СОТ механізмів фінансової підтримки сільськогосподарських товаровиробників. Державою передбачається реформування амортизаційної та податкової політики, проте немає постійних законів, котрі б регулювали такі відносини. Ми вважаємо, що треба посилити їх вплив на інвестиційні та інноваційні процеси у сільському господарстві.

5) цінова політика, яку необхідно здійснювати на основі вільного ціноутворення у поєднанні з елементами державного регулювання та посилення антимонопольного контролю за цінами на матеріально-технічні ресурси, енергоносії та послуги, що споживаються сільськогосподарськими товаровиробниками.

6) вдосконалення аграрного ринку. Ключовим завданням є сприяння створенню ефективного аграрного ринку, удосконаленню біржового ринку сільськогосподарської продукції, зокрема створенню ринку ф'ючерсних контрактів, з метою формування об'єктивних цінових індикаторів, запровадженню системи страхування ризиків сільськогосподарської діяльності, створенню єдиного інформаційного простору на ринках сільськогосподарської продукції та продовольства, відповідності системи стандартизації та сертифікації міжнародним вимогам, запровадженню міжнародної системи безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини.

7) розвиток матеріально - технічної бази. Технічне переснащення аграрного сектора має відповідати сучасним вимогам сільськогосподарського виробництва, зокрема дотриманню оптимальних термінів та високої якості виконання технологічних операцій.

Отже, на нашу думку, державне регулювання є системою заходів централізованої дії держави, її центральних і місцевих органів на основні елементи ринку - попит і пропозицію, умови реалізації (включаючи ціни), якість товарів, ринкову інфраструктуру, конкуренцію тощо [5]. Державне регулювання аграрного сектора економіки - це комплекс заходів держави, спрямованих на керування поведінки аграрного товаровиробника в напрямі, необхідному для досягнення цілей органами державної влади.

Концепції державного регулювання аграрного сектора економіки мають бути притриманими такі риси, як системність, цілісність, визнання за державою функцій, які доповнюють дію ринкового механізму та забезпечують умови діяльності для всіх суб'єктів аграрного ринку. Мета держави в ринковій економіці – не коригувати ринковий механізм, а створювати умови для його ефективного функціонування: конкуренція повинна забезпечуватися скрізь, де можливо, регулюючий вплив держави - скрізь, де необхідно.

Література:

1. Могильний О. Державне регулювання аграрного виробництва в період трансформації економіки / Могильний О. - К.:ІАЕ УААН, 2002. - 430с.

2. Олійник О.Теоретико - методологічні засади державного регулювання аграрного ринку / Олійник О. // Економіка України. -2005.-№7.-С.65-73.

3. Онисько С. М. Ефективність АПК в умовах перехідної економіки/Онисько С.М.-Львів:Укр. Технології, 2001.-388 с.

4. Сіденко В.Р. Політика підтримки національного виробника в контексті інтеграції України в світове господарство/Сіденко В. Р. // Економіка і прогнозування. - 2009. №1. - С.45 - 54.

5. Михасюк І. Державне регулювання економіки: [підруч.]/І. Михасюк, А. Мельник, М. Крупка, 3. Залога; за ред.. д-ра.екон. наук, проф.., акад.. АН вищої школи України І.Р. Михасюка; Львівський нац.. ун-т ім.. І. Франка.-вид.2-ге, виправлене і доповнене.-К.:Атіка, Ельга Н., 2000.-592 с.

6. Малік М. Й. Трансформаційна динаміка та механізми економічного регулювання агроформувань (питання теорії, методології, практики): монографія/Т.Г. Маренич.-К.: ННЦ "Інститута аграрної економіки", 2005.-454с.

Орленко Олена Владиславівна

Міжнародний університет бізнесу і права, м. Херсон

^ ІННОВАЦІЇ ЯК ОСНОВА ФІНАНСОВОЇ СТРАТЕГІЇ АГРАРНОГО СЕКТОРА УКРАЇНИ

Глобалізація світової економіки та інноваційний характер її розвитку в сучасних умовах визначають необхідність відповідних змін у розвитку економіки України. Таким першочерговим завданням є трансформація моделі економічного зростання (перехід до інноваційного типу розвитку) і зміна характеру розвитку – з мобілізаційного на революційний з урахуванням глобальних змін на міжнародному ринку.

Досвідом зарубіжних країн доведено, що неодмінною умовою їх економічного зростання є прискорене нарощування інвестицій і забезпечення на цій основі оновлення та нагромадження капіталу на інноваційній основі. Саме завдяки здійсненню такого курсу створюється індустріальна база виробництва, досягається рівень його ефективності. Здійснення заходів, спрямованих на перетворення України в європейську державу з відповідним рівнем добробуту громадян, яке передбачене довгостроковою стратегією розвитку національної економіки, потребує здійснення структурних реформ, переорієнтації економіки на випереджаючий розвиток наукоємних, енергозберігаючих виробництв, розширення експортних можливостей. Забезпечення сталого економічного зростання, нарощування обсягів виробництва досягатиметься за рахунок раціонального використання наявних ресурсів, зміцнення виробничого потенціалу, створення привабливих умов для підвищення привабливості вітчизняного виробництва, для залучення власних та іноземних інвестицій.

Проблема поглибленого вивчення теми інвестиційної діяльності в сільському господарстві завжди була в центрі уваги українських та іноземних учених-економістів. К. Маркс глибоко проаналізував соціально-економічні основи процесу накопичення у капіталістичній системі. Фундаментальний економіко-теоретичний аналіз інвестиційного процесу в умовах ринку проведено в працях Дж. М. Кейнса, І. Фішера, Л. Койка, Д. Йоргенсона, В. Міта, Л.Т. Гайєра та інших. За умов формування ринкових відносин це питання вивчали багато вітчизняних учених, про що свідчать роботи Я.К. Білоуська, О.М. Голованова, М.Я. Дем'яненка, І.Й. Дороша, М.І. Кісіля, М.М. Кропивка, І.І. Лукінова, П.Т. Саблука та інших.

Інноваційний тип економіки передбачає визначення пріоритетів розвитку держави і регіонів, створення необхідних умов їх забезпечення – реформування відносин власності і системи управління в інноваційній сфері, стимулювання розвитку підприємництва, перехід до ринкового механізму регулювання економічних відносин. Не менш важливим завданням є всебічна активізація інноваційної діяльності на рівні окремих сільськогосподарських підприємств.

Негативною особливістю в Україні є недостатній рівень державної підтримки інноваційного розвитку аграрного сектора, хоча деякі кроки в цьому напрямку було здійснено. Свого часу було утворено Державний інноваційний фонд України, однак значної активізації інноваційної діяльності так і не сталося. Сучасний інвестиційний ринок України характеризується гострою нестачею фінансових ресурсів і відсутністю практичного досвіду ефективного застосовування відомих у світовій практиці методів фінансування інновацій.

Вихід сільськогосподарських товаровиробників на відповідний рівень якості і конкурентоспроможності продукції, нарощування експортного потенціалу неможливий без розробки та впровадження новітніх технологій, освоєння на їх базі виробництва принципово нових видів наукоємної продукції. В більшості країн світу основними джерелами фінансування інноваційної діяльності є бюджетні кошти і прибуток. В Україні розраховувати на значне бюджетне фінансування інноваційної діяльності не доводиться. Державні кошти використовуються в основному на фінансування фундаментальних наукових досліджень, державних наукових програм з пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки, на дотації науково-дослідним організаціям та вищим навчальним закладам, а також на матеріальну підтримку наукових працівників, включаючи стипендії видатним вченим, докторам, аспірантам тощо.

Перспективними напрямками інноваційного розвитку можуть бути наступні:

1.     Створення лізингових компаній.

2.     Створення технопаркових структур – об’єднань підприємств, що розробляють, виробляють і реалізовують інноваційні продукти.

3.     Створення бази даних підприємств агропромислового комплексу.

4.     Фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової та митної політики у сфері інноваційної діяльності.

5.     Забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності. Залучення до розробки та впровадження інноваційних проектів студентства та науково-викладацького складу.

6.     Підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності.

Ефективне використання бюджетних коштів потребує адекватної довгострокової стратегії розвитку аграрного сектору економіки, концентрації фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на реалізацію пріоритетних напрямів аграрної політики держави. Позитивні зрушення в цьому напрямі вже є. Державна аграрна політика оформлена відповідним Законом України. Розроблена Комплексна програма підтримки розвитку українського села на період до 2015 року. Ці ключові нормативні акти визначають цілі, завдання, механізми, основні напрямки підтримки аграрного сектору та заходи щодо їх реалізації на середньострокову перспективу. Однак, в цій сфері залишаються питання, які потребують свого розв'язання або інших підходів до їх вирішення.

Насамперед, необхідно уточнити основні напрями та пріоритети державної підтримки. До них, зокрема, слід віднести:

•      підтримку основної діяльності сільськогосподарських підприємств. Пріоритетами цього повинні бути: виробництво продукції рослинництва і тваринництва, що забезпечують продовольчу безпеку країни; продуктів дитячого харчування та для окремих соціально незахищених верств населення;

•      підтримку інвестиційної діяльності - за такими пріоритетами: відтворення ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств до рівня, що забезпечує їх конкурентоспроможність; створення сучасної виробничої інфраструктури (меліоративних систем, підприємств з переробки та зберігання сільськогосподарської продукції, систем зв'язку тощо); створення інтеграційних формувань за участю промислового, банківського капіталу, інституційних та індивідуальних інвесторів; розвиток нових виробництв на основі місцевих ресурсів і сировини;

•      підтримку інноваційного розвитку галузі - в першу чергу, селекції у рослинництві та тваринництві, впровадження сучасних технологій, підготовка кваліфікованих кадрів для села, виробництво нових видів продукції та розширення їх асортименту, розвиток освіти й аграрної науки;

•        підтримку розвитку територій та аграрного ринку, що включає наступні пріоритети: розвиток на селі підприємств соціальної інфраструктури, створення умов для закріплення молоді на селі, будівництво транспортних комунікацій, розвиток інфраструктури аграрного ринку.

Стратегія інвестиційного розвитку аграрного сектора України повинна базуватись на основі забезпечення інвестора об’єктивною інформацією про стан та перспективи розвитку певного об’єкта інвестування. Для цього відповідними інституціями повинен проводитись регулярний моніторинг інвестиційної привабливості, результати якого мають доводитись до уваги потенційних інвесторів як у вигляді окремих інформаційних збірників так і на офіційних сайтах регіональних та центральних органів управління.

У розвинених країнах при бюджетному фінансуванні сільського господарства першочергова увага приділяється саме програмному плануванню і звітності бюджетних видатків. Як тільки сільськогосподарський підприємець отримує таке фінансування, він повинен звітуватися перед фінансовими органами по повній програмі. Це слід врахувати і у відносинах між бюджетом та сільськогосподарськими підприємствами при їх державній підтримці в Україні, що вимагає детального опрацювання і запровадження не окремих (розрізнених) заходів, а цілісної системи і механізмів інформаційного забезпечення бюджетних галузевих цільових програм. Така інформація про цільове використання бюджетних коштів повинна надаватися кожним суб'єктом фінансування. При цьому має бути якісне обґрунтування ефективності цільових програм як на стадії бюджетного планування, так і розрахунків економічної ефективності при фактичному виконанні програм.

Удосконалення системи фінансової підтримки вимагає визначення методів та нормативів розподілу (виділення) бюджетних коштів, передбачає розробку, введення конкурсного відбору інвестиційних проектів, що частково або повністю фінансуються за рахунок коштів державного бюджету із встановленням критеріїв ефективності використання бюджетних коштів на ці цілі; встановлення нормативів державної підтримки за кожним із визначених пріоритетів, у тому числі визначення напрямів підтримки, які можуть мати прямий цільовий характер (фінансування разових заходів, для яких неможливо встановити цільові нормативи підтримки, зокрема, із пересіву зернових та інших культур; окремі заходи з розвитку тваринництва тощо).

Свердан Михайло Михайлович

Міжгалузевий інститут управління, Київ

^ ФІСКАЛЬНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ В УПРАВЛІННІ ЕКОНОМІЧНОЮ СИСТЕМОЮ СУСПІЛЬСТВА

Сучасний розвиток будь-якого суспільства явно відмічається активним та вагомим втручанням держави у процеси економічного відтворення. Економічна роль держави є значною та всеохоплюючою. Функціонування приватного сектора на основі ринкової системи модифікується найрізноманітнішими способами державним сектором.

Державне регулювання економікою в умовах ринкового господарства відображає собою систему типових заходів з метою стабілізації та підлаштування існуючої економічної системи до мінливих обставин. Об’єктивні можливості державного управління економікою з’являються разом із досягненням певного рівня економічного розвитку, концентрації виробництва та капіталу. В сучасних умовах державне управління економічною системою є, фактично, основною частиною процесу суспільного відтворення, оскільки саме в цьому контексті вирішуються завдання стимулювання економічного зростання, заохочення прогресивних зрушень у галузевій та регіональній структурах тощо. Відповідні напрями, форми і методи, масштаби державного регулювання диктуються характером та гостротою економічних проблем суспільства в конкретний проміжок часу.

Держава виконує властиві їй та суспільно необхідні функції, використовуючи різноманітні методи впливу на економіку. У загальній сукупності методів державного управління економікою навряд чи можна відшукати абсолютно непридатні чи неефективні: потрібні практично всі з них, важливо тільки визначити економічні зони і ситуації, де їх застосування є доцільним. Саме це і є основним завданням держави в управлінні економічною системою суспільства. Адже від цього залежить подальша доля суспільства – подолання поточних економічних проблем, перспективи створення сучасної цивілізованої соціально-ринкової економічної системи, яка б була спроможною забезпечити динамічний, сталий та ефективний розвиток економіки й підвищити благоустрій народу.

Управління економічною системою відбувається у контексті макроекономічної політики держави, спрямованої на підтримку стабільних темпів економічного зростання шляхом забезпечення сталих обсягів підвищення національного виробництва. Економічне зростання – одна з найголовніших цілей макроекономічної політики держави, зорієнтованої на випереджаюче збільшення реального обсягу валового внутрішнього продукту з метою істотного кількісного та якісного підвищення життєвого рівня населення. Управління економічною системою відображається характером макроекономічної політики, що реалізується діями держави у сфері виробництва, розподілу та обміну, споживання та нагромадження, експорту та імпорту економічного продукту в країні. Універсальним засобом впливу практично на всі зазначені компоненти відтворювального процесу у контексті макроекономічного регулювання є фіскальна політика держави, яка спроможна охопити всі стадії й етапи суспільного виробництва, напрями руху суспільного продукту, визначити його обсяги та пропорції. Водночас, фіскальна політика держави у системі макроекономічного управління тісно співпрацює та здійснює суттєвий вплив на інші сфери і напрями державної активності по відношенню до процесу суспільного відтворення – монетарну, інвестиційну, соціальну, інституційну та структурну політику тощо.

Таким чином, фіскальну політику можна визначити як комплекс цілеспрямованих заходів держави стосовно процесу суспільного виробництва через управління бюджетом, податками, бюджетними видатками, закупівлями, трансфертними платежами та іншими фіскальними інструментами, з допомогою яких здійснюється вплив на збільшення виробництва реального валового національного продукту, приріст національного доходу, відбувається згладжування коливань економічних циклів, урівноважується структура економіки. Тобто, фіскальна політика держави як певна цілісна сукупність важелів розподілу (перерозподілу) національного доходу (продукту) дозволяє з’ясувати ряд суспільно важливих питань в економічному відношенні:

частка національного доходу, що вилучається з обороту господарсько-виробничої сфери та перерозподіляється через фіскальну систему держави;
ступінь централізації фінансових потоків, що інтенсивно опосередковують процес суспільного відтворення;
міра оптимального фіскального навантаження для суб’єктів економічної системи як учасників розподільних відносин на всіх стадіях відтворювального процесу;
вплив фіскальної активності держави на стан економічної інфраструктури та кон’юнктури, специфіку економічних зв’язків і взаємовідносин господарюючих суб’єктів, характер здійснення виробничо-господарської діяльності в рамках відтворювального процесу.

Міра державного впливу на економічну систему суспільства безпосередньо пов’язана із цілями суспільного розвитку та функціями, виконання яких покладає на себе держава. Насамперед, необхідно зауважити, що фіскальна політика держави використовується в будь-якому типі економічної системи адміністративно-командній чи ринковій, оскільки вона є найбільш дієвим методом управління процесом суспільного відтворення й розподілу національного доходу [3; 8; 11; 15; 17] та впливу на рішення економічних суб’єктів [1; 4; 5; 9; 10; 12; 14; 18], про що свідчить значний обсяг праць, присвячених висвітленню зазначених позицій. Тобто, будь-яка економічна система фактично в кожній суспільній формації не обходиться без фіскальної політики держави. Так, у типі країн з надмірною адміністративно-централізованою економікою діапазон державних функцій є істотно перевантаженим, внаслідок чого частка національного доходу, що перерозподіляється через фіскальну систему, сягає 75%. Натомість, у ринковій економіці цей показник, як правило, є значно нижчим; хоча, водночас, тенденції еволюції засвідчують поступове посилення фіскальної ролі держави. Вказане спровоковане перекладанням на себе державою виконання соціальних програм, що мотивує високий рівень державного втручання в економіку. Зокрема, на цій позиції акцентує увагу А. Екстейн, вказуючи, що розподіл національного доходу відбувається відповідно до соціальних цілей суспільства [7, с. 344]. Про це свідчать також й інші праці [13; 16]. З одного боку, це підтверджує факт зміцнення соціальної орієнтації ринкових процесів, але з іншого – породжує “інвестиційний голод” шляхом перерозподілу фінансових ресурсів із приватного у державний сектор. На це звертає увагу М. Борнстейн, зазначаючи, що процес суспільного відтворення стикається з проблемою інвестування та характером господарювання, оскільки рішення починають прийматися під централізованим тиском державної фіскальної системи [2, с. 10].

Отже, вирішення соціальних питань відбувається через фіскальну політику держави, що не сприяє економічному прогресу суспільства. Б. Даллаго відмічає, що соціальні наслідки досить вагомі внаслідок недоброякісних політичних (фіскальних) рішень держави в економіці. Водночас, можна зробити той висновок, що кожна економічна система підвладна автоматичній фіскальній експансії держави.

Література

Blodgett R.H. Comparative Economic Systems / by Ralph H. Blodgett. – New York: The Macmillan Company, 1944. – xi, 845 p.
Bornstein M. Bornstein M. Comparative Economic Systems. Models and Cases / by Morris Bornstein. – Homewood, Ill.: R. D. Irwin, 1965. – x, 464 p.
Carson R.L. Comparative economic systems / by Richard L. Carson. – New York: Macmillan; London: Collier-Macmillan, 1973. – xiii, 717 p.
Coleman J.R. Comparative economic systems; an inquiry approach / by John R. Coleman. – New York: Holt, Rinehart and Winston, 1968. – xiv, 226 p.
David W. Conklin. Comparative economic systems: objectives, decision modes, and the process of choice / by David W. Conklin. – Cambridge: Cambridge University Press, 1991. – vii, 417 p.
Dallago B. Comparative Economic Systems and the New Comparative Economics / Bruno Dallago // European Journal of Comparative Economics. – 2004. – Vol. 1. – №1. – P. 59-86.
Eckstein A. Comparison of economic systems: theoretical and methodological approaches / by Alexander Eckstein. – Berkeley: University of California Press, 1971. – 366 p.
Gardner S.H. Comparative economic systems / by H. Stephen Gardner. – Chicago: Dryden Press, 1988. – xv, 493 p.
Goldman M.I. Comparative economic systems: a reader / by Marshall I. Goldman. - New York: Random House, 1964. – xiv, 493 p.
Grossman G. Economic Systems / by Gregory Grossman. – Englewood Cliffs, N J: Prentice Hall, 1967. – 120 p.
Gruchy A.G. Gruchy A.G. Comparative Economic Systems: Competing Ways to Stability, Growth and Welfare / by Allan G. Gruchy. – Boston: Houghton Mifflin, 1966. – x, 908 p.
Halm G.N. Economic systems; a comparative analysis / by George N. Halm. – New York: Holt, Rinehart and Winston, 1968. – xi, 341 p.
Kennett D.A. A new view of comparative economics / David A. Kennett. – Mason, Ohio: Thomson/South-Western, 2004. – xxvi, 598 p.
Lane J.-E. Comparative political economy / by Jan-Erik Lane, Svante Ersson. – London; New York: Pinter Publishers, 1990. – viii, 296 p.
Loucks W.N. Comparative economic systems / by William N. Loucks, William G. Whitney. – New York: Harper & Row, 1969. – xiii, 582 p.
Prybyla J.S. Comparative economic systems / by Jan S. Prybyla. – New York: Appleton-Century-Crofts, 1969. – xx, 551 p.
Schnitzer M.C. Comparative economic systems / by Martin C. Schnitzer, James W. Nordyke. 2^nd ed.– Cincinnati: South-Western Pub. Co., 1977. – vi, 544 p.
Zimbalist A. Comparative economic systems: an assessment of knowledge, theory and method / by Andrew Zimbalist. – Boston: Kluwer-Nijhoff Pub.; Hingham, MA: Distributors for North America, Kluwer Academic Publishers, 1984. – ix, 177 p.

Сорока Лариса Миколаївна

Ізмаїльський державний гуманітарний університет м. Ізмаїл

Blog

Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали ІV міжнародної науково-практичної конференції 21-23 жовтня 2010 р

Содержание