Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали ІV міжнародної науково-практичної конференції 21-23 жовтня 2010 р

Вид материала

Документы

Содержание Управління потенціалом в контексті формування розвитку економічних систем Результативность политики занятости - путь к Список литературы Фактори впливу на конкурентоспроможність регіону

Подобный материал:

• Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали ІІІ, 4064.21kb.
• Самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу центр розвитку, 3314.77kb.
• Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
• Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
• До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
• Громадський рух «нова україна» в автономній республіці крим центр розвитку освіти,, 1350.77kb.
• Наукове видання Матеріали ХVIII міжнародної науково-практичної конференції учотирьох, 4599.99kb.
• А. М. Бойко, доктор пед наук, проф, 3357.78kb.
• Проект (варіант) змісту (структури) Національної доповіді «Уроки Чорнобильської катастрофи, 45.18kb.
• Центр розвитку освіти, науки та інновацій консалтингово-конфліктологічний центр громадський, 926.45kb.

^ УПРАВЛІННЯ ПОТЕНЦІАЛОМ В КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ


В кризових і стагнаційних умовах ринкового середовища проблематика формування дієвого організаційно-економічного механізму для ефективного управління наявним потенціалом набуває особливої значимості, оскільки її вирішення органічно пов’язується з можливостями подальшого функціонування і розвитку будь-якої економічної системи.

Нестабільність і перманентні зміни в уявленні про потенціал (особливо його нематеріальну (неосяжну) складову) ускладнюють процеси його формування і розроблення об’єктивної стратегії будь-якої економічної системи; інтернаціоналізаційні та глобалізаційні процеси посилюють таку невизначеність.

Наведені чинники й фактори стосуються потенційних можливостей національної економіки, окремої території чи галузі, суб’єкта господарювання як основної ланки макроекономічної системи. Домінуючим фактором підвищення ефективності функціонування національних економічних систем обґрунтовується диверсифікації їхньої як управлінської, так і виробничо-господарської структури, що, у свою чергу, вимагає й адекватної структуризації потенціалу, механізмів та методів його репрезентації для зовнішніх користувачів з метою обґрунтування інвестиційного клімату та інвестиційної привабливості. Попри те “… системно здійснювати порівняльний аналіз інноваційного розвитку різних країн досить проблематично … реалії сучасного етапу науково-технічного розвитку такі, що сумніву піддаються самі принципи формування деяких показників Європейського національного табло ”[1, с. 103].

За принципами виробленими на ринках капіталів та інвестицій ефективність будь-якої управлінської системи суттєво залежить від її інформаційного забезпечення та прозорості розкриття інформації для різних фінансових інституцій. Саме тому, висновками провідних вітчизняних вчених є обґрунтування, що у ринкових умовах господарювання досягнути високого рівня інноваційності економіки країни можна лише на основі запровадження механізму щодо її розвитку, які мають ґрунтуватися на результатах всебічного аналізу загальних тенденцій розвитку світової економіки і оцінці економічної ситуації в Україні [2, с. 186]. Тому очевидним є те, що найважливішим завданням державного регулювання економіки України виступає подолання не тільки негативних тенденцій у нарощуванні інноваційного потенціалу на різних економічних систем, а й формуванні дієво – ефективних фінансових державного та негативного типу.

В умовах посткризового стану глобальної економіки методологія оцінювання потенціалу, передусім, інноваційного потребує корекції в існуючих системах чи моделях його виміру, а також засадні принципи управлінських конвенцій щодо формування й реалізації потенціалу економічних систем. Механізм забезпечення інноваційного розвитку економіки включає комплекс заходів для проведення підтримуючої, управлінської, компенсаційної та регулюючої діяльності держави, а також суб’єктів господарювання, що спрямовані на створення нормальних умов ефективного функціонування ринку та вирішення соціальних і економічних проблем розвитку національного товаровиробника і економки в цілому [3, с. 23].

У сучасній економіці дедалі очевиднішим стає той факт, що економічний потенціал сучасних корпорацій найоб’єктивніше розглядати й оцінювати у тісній взаємозалежності зі станом суспільно – економічних відносин (наприклад, рівня купівельної спроможності покупців, розвитку суміжних галузей економіки тощо), а не лише внутрішніх економічних, технологічних і виробничих ресурсів.

Характеризуючи сучасні економічні системи усіх рівнів можна зробити висновок, що їх розвиток є системно нестійким. Незважаючи навіть на позитивні зрушення у розвитку деяких з них, постійно збільшується розрив у рівні економічної динаміки макроекономіки (збільшуються диспропорції в розподілі економічних ресурсів та споживання, а відтворювальний процес протікає нерівномірно). Виходячи з цього і самі причини неможливості вимірювання того чи іншого явища чи процесу можуть бути різними: недосяжність об’єкта для вимірювання, його висока структурованість, недостатня методична база, низький технологічний рівень, тощо.

Література

1. 
   Головатюк В.М. Вимірювання інноваційного потенціалу в контексті формування стратегії розвитку підприємств / В.М. Головатюк, В.П. Соловйов // Механізм регулювання економіки. – 2009. - № 1. – С. 102-111.
   
2. Шмігельська З.К. Інноваційні ресурси економічного зростання / З.К. Шмігельська // Регіональна економіка. – 2010. - № 2. – С. 186-190.
   
3. Новицький В.Є. Імперативи інноваційного розвитку / В.Є. Новицький // Економіка України. – 2008. - № 2. – С. 23-25.
   

Конкурентоспроможність

та самодостатність

регіонів


Волосатых Елена Анатольевна

Институт экономико-правовых исследований НАН Украины, г.Донецк

E-mail -EVolosatih@ukr.net


^ РЕЗУЛЬТАТИВНОСТЬ ПОЛИТИКИ ЗАНЯТОСТИ - ПУТЬ К

САМОДОСТАТОЧНОСТИ РЕГИОНА


В современных экономических условиях реализация принципа самодостаточности региона есть объективное стремление к самостоятельному выполнению задач поставленных перед активом региона. Финансовая, экономическая, бюджетная, управленческая, кадровая и ресурсная самодостаточность региона напрямую зависит от результативности политики занятости.

Результативность политики занятости это ее способность давать хороший результат. Синтаксическая синонимичность данного понятия связана с действенностью, производительностью, эффективностью. Однако отличительной особенностью результативности является ее направленность на конечный результат через действенность (усилия), производительность (работу) и эффективность (затраты). Результативность политики занятости нельзя измерить одним показателем, так как результат зависит от комплексного подхода и слаженного взаимодействия между субъектами политики занятости. Результат политики занятости зависит от направлений, принципов и мероприятий политики занятости. Результатом реализации политики занятости и главным критерием ее результативности есть достижение цели.

Главной (основной, генеральной) стратегической целью политики занятости является полная продуктивная занятость и достойный труд для всех [1, с.48;2]. С точки зрения социальной справедливости политика занятости составная часть похода к достойному труду и основа экономической и социальной политики. Главная цель является своеобразным координатором для подцелей. Подцели политики занятости формируются на каждом ее уровне в зависимости от направления реализации. Направления политики занятости формируются с учетом проблем, которые призвана решать данная политика. Можно выделить основные направления политики занятости: содействие обеспечению полной и продуктивной занятости; рабочие места на конкурентоспособных предприятиях; развитие трудового потенциала, как основа для расширения возможностей в трудоустройстве и повышении производительности; легализация трудовой деятельности [3]. Реализация указанных направлений осуществляется при соблюдении принципа взаимодействия: политики занятости и государственной экономической политики; сторон социального диалога и принципа ответственности органов исполнительной власти за проведение государственной политики занятости.

Выделенные направления политики занятости могут быть дополнены с учетом Декларации Международной организации труда о социальной справедливости в целях справедливой глобализации, принятой Международной конференцией труда на ее 97-й сессии, Женева, 10 июня 2008 года: разработка и расширение мер постоянного характера социального обеспечения и защиты работников: здоровье и безопасные условия труда; социальный диалог и трипартизм: решение стратегических задач в соответствии с потребностями общества; повышение эффективности трудового законодательства; обеспечение эффективного взаимодействия службы занятости с работодателями; гендерное равенство: улучшение условий труда женщин; равные возможности в трудоустройстве; гармоничное сочетание материнства и работы; обмен знаниями и информацией с целью более глубокого осознания потребностей субъектов политики занятости: повышение мобильности занятого населения; создание новых технологий [3];

Таким образом, на результативность политики занятости оказывают влияние результаты по выделенным направлениям.

Закон Украины «О занятости населения» определяет принципы политики занятости: обеспечение равных возможностей всем гражданам; содействие обеспечению эффективной занятости, предотвращению безработицы, созданию новых рабочих мест и условий для развития предпринимательства; координации деятельности в сфере занятости с другими направлениями экономической и социальной политики на основе государственной и региональных программ занятости; сотрудничества профессиональных союзов, ассоциаций (союзов) предпринимателей, собственников предприятий, учреждений, организаций или уполномоченных ими органов во взаимодействии с органами государственного управления в разработке, реализации и контроле за выполнением мероприятий по обеспечению занятости населения; международного сотрудничества в решении проблем занятости населения, включая труд граждан Украины за рубежом и иностранных граждан в Украине [3].

Принципы политики занятости представляют собой изначальные руководящие идеи, как основные правила деятельности субъектов политики занятости (содействие, сотрудничество, координация, контроль) и нормы, координирующие возникающие в процессе деятельности отношения (равные возможности, эффективная занятость), следующие из существующего уровня развития общества, производительных сил, международных норм в сфере занятости населения. Соблюдение вышеуказанных принципов способствует достижению целей и решению поставленных задач. Необходимо отметить, что данный перечень основополагающих принципов политики занятости, с учетом анализа дефиниций данного понятия может быть расширен. Политика занятости в Украине реализуется на условиях: прогнозирования на перспективу ситуации в сфере занятости населения с учетом закономерностей и особенностей ее реализации в будущем («обеспечить, насколько возможно в данных экономических условиях, максимально высокую занятость» [4,с. 29]; «сбалансирование интересов государства, граждан и работодателей» [5,с. 6 ].); тактического и стратегического целеполагания – планы, стратегии, программы – принцип реализуется всеми субъектами политики занятости на различных уровнях («для достижения целей личности и общества [6]»; «с целью их участия в общественно полезном труде; создание благоприятных условий для расширенного воспроизводства рабочей силы» [7,с. 7]); избирательность – адресная направленность обусловленная эффективностью и целесообразностью (например, «стимулирование эффективной деятельности» [6]; «сохранению и укреплению существующего общественного и государственного строя» [8,с.255]; «прямого и непрямого влияния на социально-экономическое развитие» [9, с.4]); ситуативность, адекватное и своевременное реагирование на изменения в сфере занятости населения («регулирует уровень занятости и ее эффективность» [10] «регулирование предложения труда, спроса на труд, занятости и безработицы» [11, с.21];) так называемый принцип доминанты –удовлетворение основных в данный период времени потребностей. Выделенные принципы характеризуют политику занятости как гибкий организационно-экономический механизм с социально-экономической направленностью.

Ранее авторами были выделены принципы социальной эффективности; безопасности; справедливости; социального партнерства; компенсаций; гарантий [12, c.3]; а также равенство (правовая, экономическая, нормативная) сторон и отношений, рациональное использование трудовых ресурсов; общественного признания уникальной ценности труда (использование человека по его специальности, квалификации и с учетом приобретенного опыта [13, c.3].

Таким образом, результативность политики занятости обеспечивается путем достижения поставленной цели. Социально-экономическая направленность политики занятости и изложенные принципы ее реализации обеспечивают достижение результата, как базиса самодостаточности региона.

^ СПИСОК ЛИТЕРАТУРЫ:

1. 
   Политика в сфере занятости во имя социальной справедливости и справедливой глобализации Доклад VI о периодически обсуждаемых вопросах по проблемам занятости, 2010 год Международная конференция труда, 99-я сессия 2010 г. Международное бюро труда Женева Первое издание, 2010 с.185
   
2. Декларации тысячелетия Организация Объединенных Наций: Итоговый документ Всемирного саммита 2005 года (Нью-Йорк, A/60/L.1), п. 47.
   
3. Закон України «Про зайнятість» від 01.03.1991 р. № 803-XII (зі змін. і допов.)
   
4. Кашепов А.В. Проблемы безработицы в условиях глобального кризиса. // Проблемный анализ и государство - управленческое проектирование. –2009.– № 3.– с.22-31
   
5. Хромов М.І. Механізм державного регулювання зайнятості в промисловому регіоні Автореф. Дис.канд.екон.наук:08.09.01/М.І.Хромов; Міністерство освіти і науки України, Донецький національний університет. – Донецьк.,2004.- 23с.
   
6. Пашинина Е.И. Стратификационное пространство занятости в контексте формирования среднего класса. Автореферат диссертации на соискание
   ученой степени кандидата социологических наук Саратов 2007
   
7. Риндзак О. Т. Мотиваційні механізми активізації політики зайнятості в Україні (на прикладі Львівської області) : автореф... канд. экон. наук: 08.09.01/ О.Т. Риндзак. – Львів, 2003. – 19с.
   
8. Державне регулювання економіки: Навч. посібник / С.М. Чистов, А.Є. Никифоров, Т.Ф. Куценко та ін. – К.: КНЕУ, 2000.–316с. с.280
   
9. Базілінська О. Я.Макроекономіка: Навч. посіб. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 442 с.
   
10. Бондарь М. Политика занятости в республике Беларусь в контексте некоторых тенденций на мировом рынке труда. // Белорусский журнал международного права и международных отношений. – 2003. – № 3
    
11. Кашепов А.В., Сулакшин С.С., Малчинов А.С. Рынок труда: проблемы и решения. Монография. — М.: Научный эксперт, 2008. — 232 с.
    
12. Козарь Т.П. Державне регулювання зайнятості населення в Україні : Автореф. дис... канд. наук з держ. упр.: 25.00.02 / Т.П. Козарь; Гуманіт. ун-т "Запоріз. ін-т держ. та муніцип. упр.". — Запоріжжя, 2007. — 20 с. — укp.
    
13. Бондаренко О. Г. Моніторинг ринку праці в системі державного регулювання зайнятості населення: автореф. дис... канд. наук з держ. упр.: 25.00.02 / Національна академія держ. управління при Президентові України; Харківський регіональний ін- т держ. управління. — Х., 2008. — 18с.
    

Гавура Віктор Олександрович

Луцький національний технічний університет м. Луцьк

e-mail: vvtt@meta.ua


^ ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ РЕГІОНУ


Підвищення актуальності проблеми конкурентоспроможності регіону спричинено обмеженістю ресурсів та конкуренцією за них між регіонами, яка вимагає підвищення рівня конкурентоспроможності з метою залучення необхідних ресурсів для соціально-економічного розвитку регіону. На сьогодні відсутня обґрунтована та загальновизнана класифікація факторів впливу на конкурентоспроможність регіону, тому набуває актуальності проблема класифікації та обґрунтування факторів впливу на конкурентоспроможність регіону.

На нашу думку, фактор впливу на конкурентоспроможність регіону – це процес, явище, подія або стан певного об’єкту, що впливають на рівень конкурентоспроможності регіону.

Фактори поділяються на стимулятори і дестимулятори. Стимулятори – це фактори, які позитивно впливають на конкурентоспроможність регіону, дестимулятори – негативно.

За рівнем деталізації розрізняють загальні та одиничні фактори. Загальні фактори можна деталізувати до факторів нижчого рівня. Фактори найнижчого рівня, які не піддаються подальшій деталізації, називаються одиничними.

Конкурентні переваги регіону − це фактори-стимулятори, вплив яких більший або фактори-дестимулятори, вплив яких менший за значення аналогічних факторів інших регіонів.

Об’єктами регіональної конкуренції можуть бути інвестиції, населення та споживачі товарів (послуг) регіону. Відповідно пропонуємо виділяти різновиди конкурентоспроможності регіону − інвестиційну, соціальну та товарну конкурентоспроможність.

Фактори впливу на товарну конкурентоспроможність регіону пропонується поділити на дві групи: цінові (вартість сировини та матеріалів, робочої сили, державне регулювання цін та ін.) та нецінові (якість сировини та матеріалів, кваліфікація трудових ресурсів, державні вимоги до якості продукції та ін.).

При визначенні факторів впливу на соціальну конкурентоспроможність регіону важливо розглядати не рівень життя населення, яке мешкає на певній території в даний момент, а імовірний рівень життя потенційних новопоселенців. Такі фактори, як розмір заощаджень, приріст населення не впливають на життєвий рівень в другому розумінні, оскільки є результатом минулих подій.

Фактори впливу на соціальну конкурентоспроможність регіону поділяємо на соціально-економічні (доступність житла, середня заробітна плата, криміногенна ситуація та ін.) та природно-екологічні (кліматичні умови, рівень забруднення навколишнього середовища, наявність рекреаційних природних ресурсів та ін.).

На нашу думку, найпоширенішою помилкою при визначенні факторів впливу на інвестиційну привабливість є виділення показників, які є результатом минулих подій (валовий регіональний продукт, продуктивність праці), на які впливала інвестиційна привабливість в минулому. Тому ці фактори можуть мати дуже незначний вплив на привабливість регіону в теперішньому або взагалі не впливають на неї.

Фактори впливу на інвестиційну конкурентоспроможність пропонуємо розглядати по групах:

- економіко-географічне положення − положення регіону в країні, геополітичне розміщення та ін.;

- природно-екологічні − кількість і якість природних ресурсів, кліматичні умови, екологічна ситуація та ін.;

- соціально-демографічні − рівень безробіття, освітньо-кваліфікаційний рівень населення, вартість робочої сили та ін.;

- інфраструктурні − розвиток транспорту та зв’язку, розвиток фінансового сектору, розвиток торгівлі та ін.;

- економічні − забезпечення енергетичними ресурсами, місткість регіонального ринку, інноваційний розвиток та ін.;

- політико-правові − якість та стабільність законодавства, податкова система, наявність пільг для інвесторів та ін..

Отже, фактори впливу на конкурентоспроможність регіону варто розглядати окремо по кожному різновиду конкурентоспроможності, формуючи їх у групи за однорідними ознаками, що є основою для подальшого проведення оцінки рівня конкурентоспроможності регіону.


Динька Марта Олегівна

Інститут регіональних досліджень

Національної академії наук України м. Львів

e-mail: martamelon@ukr.net