Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали ІV міжнародної науково-практичної конференції 21-23 жовтня 2010 р

Вид материала

Содержание

Фіскальна політика держави в управлінні економічною системою суспільства
Проблеми визначення складових інвестиційного механізму
Проблеми та перспективи розвитку фондового ринку україни
Управління потенціалом в контексті формування розвитку економічних систем
Результативность политики занятости - путь к
Фактори впливу на конкурентоспроможність регіону
Інноваційно-інвестиційна діяльність як основа підвищення конкурентоспроможності регіонів
Формування власної фінансової бази місцевого самоврядування як необхідна умова зростання конкурентоспроможності регіонів україни
Напрямки підвищення конкурентоспроможності та самодостатності регіонів україни
Рівень конкурентоспроможності україни та напрями її підвищення
The competitiveness of the dnepropetrovsk region
Вдосконалення процесів менеджменту та маркетингу на підприємствах: світовий та вітчизняний досвід
Outsoursing in business management on the decline condition in branch
Андрюхіна Євгенія Валеріївна
Західний досвід формування та ефективного управління маркетинговою логістикою на підприємстві
Особливості соціальної відповідальності на ряду із корпоративно-соціальним маркетингом в сучасній сфері підприємництва
Управлінські аспекти процесу формування та використання трудового потенціалу підприємств будівельної галузі
Удосконалення процесу маркетингу
Вдосконалення менеджменту персоналу аграрних підприємств
Вдосконалення процесів управління вибору контрагенту комерційного банку
...
Полное содержание

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 21

Свердан Михайло Михайлович ^ ФІСКАЛЬНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ В УПРАВЛІННІ ЕКОНОМІЧНОЮ СИСТЕМОЮ СУСПІЛЬСТВА	46
Сорока Лариса Миколаївна ^ ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ СКЛАДОВИХ ІНВЕСТИЦІЙНОГО МЕХАНІЗМУ	50
Травіна Ольга Олегівна ПОДАТКИ У СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЮ ЕКОНОМІКОЮ	54
Третяк Ганна Миколаївна, Мамченко Катерина Юріївна ^ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ФОНДОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ	55
Федоронько Наталія Ігорівна РОЛЬ ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ В РЕГУЛЮВАННІ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ	59
Яремко Ірина Ігорівна ^ УПРАВЛІННЯ ПОТЕНЦІАЛОМ В КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ	62
Конкурентоспроможність та самодостатність регіонів
Волосатых Елена Анатольевна ^ РЕЗУЛЬТАТИВНОСТЬ ПОЛИТИКИ ЗАНЯТОСТИ - ПУТЬ К САМОДОСТАТОЧНОСТИ РЕГИОНА	65
Гавура Віктор Олександрович ^ ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ РЕГІОНУ	69
Динька Марта Олегівна ІННОВАЦІЙНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ ЯК ЧИННИК ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ РЕГІОНУ	71
Дронь Юлія Петрівна ^ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ОСНОВА ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ РЕГІОНІВ	74
Захарченко Сергій Володимирович СТРАТЕГІЇ ТА механізм підвищення конкурентоспроможності регіонів	78
Ігнатова Олена Анатоліївна ^ ФОРМУВАННЯ ВЛАСНОЇ ФІНАНСОВОЇ БАЗИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ЯК НЕОБХІДНА УМОВА ЗРОСТАННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ	82
Андрій Вікторович Круглянко, Оксана Миколаївна Бранчик Вплив фінансово-економічної кризи на стан регіонів України	86
Мамченко Катерина Юріївна, Шевчук Аліна Юріївна ^ НАПРЯМКИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ТА САМОДОСТАТНОСТІ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ	88
Носова Катерина Альтбертівна, Мамченко Катерина Юріївна ^ РІВЕНЬ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ УКРАЇНИ ТА НАПРЯМИ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ	92
Остроушко Наталія Євгенівна ВВЕДЕННЯ ПОДАТКОВИХ ОБМЕЖЕНЬ ЩОДО ЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ ПОДАТКОВИХ НАДХОДЖЕНЬ ДЛЯ РОЗВИТКУ РЕГІОНУ	96
Федоренко Єлизавета ^ THE COMPETITIVENESS OF THE DNEPROPETROVSK REGION	100
Флегантова Анна Леонідівна ПЕРСПЕКТИВИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В РЕГІОНАХ УКРАЇНИ	102
^ Вдосконалення процесів менеджменту та маркетингу на підприємствах: світовий та вітчизняний досвід
Alekseev Artem Sergiyovich, Maznichuk Olexandr Mikolayovich ^ OUTSOURSING IN BUSINESS MANAGEMENT ON THE DECLINE CONDITION IN BRANCH	108
Goryachko Anna Mykolayivna EFFECTIVENESS OF PERSONNEL MANAGEMENT	110
Алексєєв Артем Сергійович, Помазанова Оксана Володимирівна АНАЛІЗ ДОЦІЛЬНОСТІ ПЕРЕДАЧІ БІЗНЕС ПРОЦЕССІВ НА АУТСОРСИНГ УКРАЇНСЬКИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИ	112
^ Андрюхіна Євгенія Валеріївна СВІТОВІ СИСТЕМИ БРЕНДИНГУ ТА БРЕНДИ-ЛІДЕРИ	114
Васюк Інна Володимирівна ^ ЗАХІДНИЙ ДОСВІД ФОРМУВАННЯ ТА ЕФЕКТИВНОГО УПРАВЛІННЯ МАРКЕТИНГОВОЮ ЛОГІСТИКОЮ НА ПІДПРИЄМСТВІ	118
Волосковець Наталія Юріївна ^ ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ НА РЯДУ ІЗ КОРПОРАТИВНО-СОЦІАЛЬНИМ МАРКЕТИНГОМ В СУЧАСНІЙ СФЕРІ ПІДПРИЄМНИЦТВА	121
Головко Анна Сергіївна ^ УПРАВЛІНСЬКІ АСПЕКТИ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ТРУДОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВ БУДІВЕЛЬНОЇ ГАЛУЗІ	124
Граніш Світлана Анатоліївна ^ УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕСУ МАРКЕТИНГУ НА ПІДПРИЄМСТВІ В АСПЕКТІ РЕКЛАМНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ	128
Гросу Дмитро Андрійович ^ ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕНЕДЖМЕНТУ ПЕРСОНАЛУ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ	132
Іваненко Лілія Вікторівна МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ОЦІНКИ ЗНОШЕННЯ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА	135
Іщенко Ірина Олександрівна ^ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕСІВ УПРАВЛІННЯ ВИБОРУ КОНТРАГЕНТУ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ	137
Колесніков Євген Олександрович, Алексєєв Артем Сергійович ^ ПРОБЛЕМА ЕФЕКТИВНОСТІ МОТИВАЦІЇ ПЕРСОНАЛУ НА ПІДПРИЄМСТВАХ УКРАЇНІ	142
Костюченко Анна Миколаївна СЕГМЕНТАЦІЯ ЯК ВАЖЛИВИЙ ЕТАП МАРКЕТИНГОВОГО УПРАВЛІННЯ ОСВІТНІМИ ПОСЛУГАМИ	145
Кривов’язюк Ігор Володимирович ^ УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ НА ПІДПРИЄМСТВАХ	148
Кундря – Висоцька О.П., Вагнер І.М. ^ МОДЕЛЬ PIMS ЯК ІНСТРУМЕНТ СТРАТЕГІЧНОГО АНАЛІЗУ ЕФЕКТИВНОСТІ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ	153
Кудря Ярослав Валерійович ^ ВИЗНАЧЕННЯ ВІДХИЛЕНЬ У МОДЕЛЯХ ПОВЕДІНКИ УЧАСНИКІВ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ В ПРОМИСЛОВОСТІ: ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ	156
Мирошниченко Ю.О. ^ ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ЦИКЛІЧНОСТІ ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ НА ДІЯЛЬНІСТЬ ВІТЧИЗНЯНИХ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ	160
Олефір Євгенія Анатоліївна ^ BLUETOOTH MARKETING AS А NECESSARY PART ОF A PRESENT SOCIETY	164
Петрова Інна Олександрівна УПРАВЛІННЯ МАРКЕТИНГОВОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ НА ПІДПРИЄМСТВІ: СВІТОВИЙ ТА ВІТЧИЗНЯНИЙ ДОСВІД	166
Степанов Віктор Юрійович ^ УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ У ВДОСКОНАЛЕННІ МАРКЕТИНГУ	169
Трещов Мирослав Миколайович ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ ШЛЯХОМ УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ МЕНЕДЖМЕНТУ ТА МАРКЕТИНГУ	173
Школяренко Ольга Олександрівна, Мартищенко Анжеліка Олександрівна ^ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ ВУГІЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ	177
Чередниченко Наталія Вікторівна ^ СУТНІСТЬ ЕКОНОМІЧНОГО КОНТРОЛЮ ТА ЙОГО РОЛЬ В СИСТЕМІ ПІДПРИЄМСТВА	180
Управління міжнародною конкурентоспроможністю в епоху глобалізації
Михайлів Галина Василівна ^ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНА КЛАСТЕРИЗАЦІЯ ЯК ЕФЕКТИВНИЙ ЗАСІБ ПРОТИ РУЙНІВНОЇ ГЛОБАЛЬНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ	186
Омельченко Валерія Юріївна ^ ІННОВАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ – ОСНОВНИЙ ФАКТОР КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ КОСМІЧНОЇ ГАЛУЗІ	190
Яресько Рената Сергіївна ^ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ КРАЇНИ: ОСНОВНІ ІНСТРУМЕНТИ ЇЇ ОЦІНКИ В ЕПОХУ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ	193
Менеджмент якості: проблеми та перспективи запровадження на вітчизняних підприємствах
Борецька Зореслава Петрівна ^ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА – НЕОБХІДНА УМОВА УСПІШНОГО ПЕРЕБУВАННЯ НА РИНКУ	198
Демко Ірина Іванівна ^ МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ СТРАТЕГІЧНОГО АНАЛІЗУ ТРУДОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ	200
Джур Ольга Євгенівна МЕНЕДЖМЕНТ ЯКОСТІ – СКЛАДОВА ПОЛІТИКИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ТА РОЗВИТКУ ВИСОКОТЕХНОЛОГІЧНОГО ПІДПРИЄМСТВА	204
Управління в соціальній сфері: особливості та механізми вдосконалення
Куторжевська Любов Іванівна ^ ПІДГОТОВКА СТУДЕНТІВ – МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ – ДО УПРАВЛІННЯ ВИХОВНИМ ПРОЦЕСОМ В УМОВАХ ІНТЕРНАТНИХ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ ДЛЯ ДІТЕЙ-СИРІТ	209
Куторжевська Оксана Анатоліївна ^ УПРАВЛІННЯ НАВЧАЛЬНИМ ПРОЦЕСОМ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ІНТЕРНАТНИХ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ ДЛЯ ДІТЕЙ-СИРІТ	217
Управління науково-технологічним розвитком
Чечель Олег Миколайович ^ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ ВІТЧИЗНЯНОГО РИНКУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ	225
Додатки	228

Вдосконалення механізмів

державного регулювання економіки

Андрусів Роксолана Романівна

Львівська комерційна академія, м. Львів

^ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ У ПОСТТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ЕКОНОМІКАХ

В сучасних умовах суттєво зростає значення кредитних відносин в економічному житті суспільства. Кредитні відносини опосередковують рух суспільного капіталу, а також систему виробництва та споживання та охоплюють усі рівні економіки. Державні запозичення стали основним інструментом розв’язання фінансових проблем та пожвавлення економічної кон’юнктури у країнах з посттрансформаційною економікою. Проте останнім часом обсяги державних боргів досягли загрозливих обсягів, та ще й світова фінансова криза зумовила необхідність наступних запозичень для підтримання стабільності економік держав. Саме тому зростання державного боргу у більшості країн світу залишає актуальним питання розробки підходів до регулювання державної заборгованості з урахуванням її позитивного та негативного впливу на економіку.

У вітчизняній науці питанням регулювання заборгованості країни займається Т. Вахненко, А. Гриценко, А. Гальчинський, Н. Кравчук, А. Мокій, О.Рогач, А. Філіпенко, С.Юрій, та інші. Зокрема, І. Луніна стверджує, що фінансово-економічна криза виявила значні диспропорції в системі державних фінансів. Основною помилкою боргової політики докризового періоду, на думку науковця, є спрямування запозичених коштів на фінансування поточних проблем. Загальновідомо, що видатки з повернення боргів перекладаються на майбутні покоління, до того ж це відбувається в умовах негативних змін у віковій структурі населення [1, с. 3]. В. Козюк погоджується з такою думкою і зазначає, що кредитний елемент є невід’ємною складовою фінансово-економічних криз і потребує розроблення нової та ефективної системи регулювання процесів міжнародного кредитування. [2, с. 55]. В. Дудченко розглядає зарубіжний досвід регулювання державного боргу, зокрема Великобританії, Росії, Японії, США та інших високорозвинутих країн [3]. Дослідженню канадського досвіду управління державним боргом, з акцентом на розвиток ринку державних цінних паперів, присвячені дослідження Е. Гасанова [4, с. 31]. Дослідженню польського досвіду управління державним боргом присвячені роботи Н. Чуби, в яких автор основний акцент робить на законодавче обмеження максимального розміру державного боргу [5, с. 355].

В умовах посилення глобалізаційних процесів підвищуються вимоги до якості заходів регулювання національних економік. Оскільки державні запозичення для посттрансформаційних економік є одним із основних джерел фінансування програм орієнтованих на здійснення структурних реформ, актуальним питанням в даному контексті залишається ефективне управління процесом запозичення та обслуговування боргу.

У деяких економічно розвинутих країнах державний борг сягнув рекордно великих обсягів. На кінець 2009 року, за оцінками МВФ, у Японії він становив 219% від ВВП, в Італії – 115%, у Греції – 112%, у Великобританії – 85% від ВВП, у Німеччині – 63%, у Франції – 77%, в Україні – 34,7% [6, с. 20]. Проте наслідки надмірної заборгованості для країн з різним рівнем розвитку не завжди одинакові. Якщо Японія, державний борг якої дорівнює 219% від ВВП, застосувавши інструменти регулювання, уникнула кризи заборгованості, то Греція стикнулась з дефолтом (відмова від обслуговування зовнішнього боргу) та посиленням розбалансованості державних фінансів. Згідно з базовим сценарієм МВФ відношення державного боргу щодо ВВП у країнах Великої двадцятки збільшиться з 63% у 2007 році до 85% у 2014-му. А в розвинутих країнах Великої сімки зростання цього показника буде ще вищим – із 78% до 114% від ВВП [6, с. 21]. Тож як бачимо проблема державної заборгованості є головною загрозою відновлення світової економіки після кризи.

Збільшення дефіциту бюджету і нарощування державного боргу позитивно впливають на економічну динаміку лише в короткостроковому періоді, а в довгостроковому – фундаментальні показники країни погіршуються. Основними каналами негативного впливу експансійної фіскальної політики є підвищення рівня реальних відсоткових ставок і збільшення обсягів податкових вилучень, що деформує економічні пропорції та знижує динаміку економічного розвитку [6,с.20].

Отже, експансія боргового фінансування має для світової фінансової системи такі негативні наслідки:

Витіснення корпорацій реального сектору економіки зі світових кредитних ринків, що обмежує можливості світової економіки після фінансової кризи.
Підвищення відсоткових ставок на міжнародному ринку капіталів гальмує темпи нагромадження капіталу та спричиняє дефіцит кредитних ресурсів довгострокового характеру в країнах з посттрансформаційною економікою.

Отже, проблема державної заборгованості потребує ефективної системи регулювання, в даному контексті доцільно виділити три етапи формування фінансово-економічного механізму регулювання державного боргу:

Кризовий етап – формування елементів механізму регулювання боргу. На даному етапі боргова політика спрямована на здійснення та обслуговування позик міжнародних фінансових організацій.
Етап становлення та розвитку – формування та розвиток зв’язків між елементам механізму регулювання боргу. Функціонування елементів механізму регулювання підпорядковано поточним потребам у сфері державних витрат. Боргова політика орієнтована на короткострокову перспективу, вирішення поточних проблем дефіцитності державного бюджету. Початок становлення інфраструктури та розробка стратегічного підходу у сфері державних запозичень.
Етап вдосконалення, що передбачає становлення зв’язків між елементами механізму регулювання державного боргу та складовими фінансової системи; координацію операцій на ринках внутрішніх та зовнішніх боргових зобов’язань, а також вироблення процедур управління ринками, пов’язаними із обслуговуванням зовнішнього боргу в майбутньому [3].

Варто також розглянути досвід Польщі, як країни з посттрансформаційною економікою, щодо створення системи регулювання державного боргу, зокрема у процесі інтеграції в ЄС.

Отже, до базових положень у сфері управління державним боргом у Польщі можна віднести наступні:

адаптація у сфері цілей боргової політики (макроекономічна адаптація);
адаптація у сфері оперативного управління державним боргом:

зміна організаційної форми управління боргом казначейства, зокрема створення агенції управління державним боргом. Подібні агенції успішно діють у Португалії та Великобританії;
зміни у сфері інструментарію управління боргом;
зміни у сфері правових та організаційних інструментів;
активне впровадження операцій із складовими боргу;
підтримка ринкових механізмів залучення боргових джерел самоврядними одиницями.

У деяких країнах до заходів регулювання державного боргу відносять законодавче встановлення лімітів заборгованості. Так, у США у 1917 році було започатковано практику обмеження зростання боргу. Серед постсоціалістичних країн, законодавчо встановлені ліміти не лише державної, а й місцевої заборгованості наявні у республіці Казахстан та Білорусії. В інших країнах (Франція, Великобританія, Німеччина) відсутні обмеження на абсолютний розмір державного боргу, але підконтрольним є показник приросту його за рік, тобто різниця між сумою випущених і погашення в даному році позик.

Одним із способів регулювання проблем із державним боргом є реструктуризація боргових зобов’язань, що націлена на мінімізацію втрат кредиторів та забезпечення виконання зобов’язань позичальником за рахунок зменшення тягаря боргу. Параметри реструктуризації є індивідуальними для кожної країни, з деякими спільними особливостями чи закономірностями. Реструктуризації підлягають як внутрішні так і зовнішні запозичення.

Поширеною практикою в процесі обслуговування боргу є використання приватизаційних програм. Так, суттєве зменшення зовнішнього державного боргу Словаччини, на 0,5 млрд. дол. США, пов’язане з проведенням ефективної політики приватизації.

Отже, вивчення світового досвіду регулювання державної заборгованості є важливим при розробленні методів ефективного управління державним боргом України з метою досягнення економічної стабілізації.

Література:

Луніна І.О. Проблеми і перспективи розвитку системи державних фінансів в Україні / І.О. Луніна // Фінанси України.- 2010.- № 2.- С. 3-12.
Козюк В.В. Експансія кредиту в системі макрофінансових дисбалансів / В.В. Козюк // Фінанси України .- 2010.- № 1.- С. 54-65.
Дудченко В.Ю. Зарубіжна практика регулювання державного боргу / В.Ю. Дудченко: [Електронний ресурс].- Режим доступу: www.lib.academy.sumy.ua.
Гасанова Е. Канадский опыт государственного управления государственным долгом / Е. Гасанова // Управление риском.- 2006.- № 3.- С. 30-33.
Чуба Н. Польський досвід управління державним боргом / Н. Чуба // Вісник Львів. НУ-ТУ.- Серія екон.- 2008.- Вип. 40.- С. 354-359.
Богдан Т. Регулювання боргових процесів на новому етапі розвитку світової фінансової системи / Т. Богдан // Вісник НБУ.- 2010.- № 8.- С. 18-24.

Баєвська Руслана Олександрівна

Донецький університет економіки та права (м. Донецьк)

використання інструменту концепцій регіонального розвитку на шляху до створення гнучкого механізму державного управління

Регіональна організація України багато в чому сформувалася в епоху планової індустріалізації, коли регіони розглядали як сукупність географічно зв'язаних виробничо-технологічних майданчиків, що спільно забезпечували збалансованість і самодостатність економіки, її динамічне зростання. Через це регіональний розвиток країни здійснювався як планове розміщення на території продуктивних сил.

В кінці 1990-х – на початку 2000-х років регіональний розвиток, заснований на цілях і принципах попереднього етапу розвитку країни, себе фактично вичерпав, а успадкована Україною від Радянського Союзу регіональна організація вступила в період масштабної перебудови, що призвело до виникнення цілого комплексу нових економічних, соціальних і правових проблем, які безпосередньо відбилися на стійкості соціально-економічної ситуації в окремих територіях і в цілому всій регіональній організації країни. Це викликає необхідність формування спеціальної державної політики регіонального розвитку і підтверджує актуальність розробки Концепції регіонального розвитку.

Концепція - первинний документ в системі вироблення стратегії і постановки завдань розвитку регіону, в якому визначаються масштаби, темпи, пропорції і основні напрямки соціально-економічного розвитку регіону; дається загальне обґрунтування системи заходів, спрямованих на підвищення ефективності управління виробництвом, методів усунення територіальних і галузевих диспропорцій; обґрунтовуються зростання рівня і вдосконалення способу життя населення регіону.

На основі концепції розробляються галузеві і територіальні програми - цільові комплексні документи, в яких позиції концепції отримують докладне і конкретне обґрунтування.

Одним з важливих методологічних принципів розробки концепції є залежність її від ієрархічного рангу регіону. Вищою ланкою в цій ієрархії виступає соціально-економічна система країни, за нею слідують крупні економічні райони. Наступна ланка - області, автономні республіки, міста державного значення. Нижчими ланками в регіональній ієрархії є муніципальні утворення.

Метою розробки концепції стратегії розвитку є створення механізмів управління, які повинні гнучко реагувати на можливі зміни ситуації в суспільстві. Для реалізації концепції виділяються певні етапи розвитку і специфічні завдання з погляду створення необхідних передумов для подальшого розвитку. Концепція має бути орієнтована не на просте нарощування споживання ресурсів, але і на підвищення ефективності використання існуючого потенціалу.

Можна виділити чотири основні етапи створення концепції розвитку: аналіз проблем; формулювання цілей та стратегій; оцінка можливих наслідків; вибір оптимальної стратегії.

Якщо на першому етапі в результаті аналізу виявлені проблеми, що виникли через диспропорції в зовнішніх по відношенню до даного територіального рівня механізмах, то вони фіксуються і з коротким аналізом передаються на вищестоящі рівні.

На другому етапі одночасно з розробкою можливих напрямків досягнення кожної мети формуються і обґрунтовуються вимоги до її реалізаційних механізмів.

Оцінка наслідків передбачає виявлення можливої реакції всіх елементів системи даного рівня на стратегічні дії. Даний процес може бути оптимізований за допомогою всебічного моделювання наслідків реалізації різних стратегій.

На останньому етапі проводиться порівняльний аналіз всіх відібраних допустимих стратегій. При цьому необхідно передбачити декілька сценаріїв реалізації стратегії, які застосовуються залежно від прогнозованих змін зовнішніх умов в тих або інших межах.

Прийнята стратегія повинна служити основою для розробки як довгострокових, так і оперативних рішень по управлінню розвитком території. Тому мають бути сформульовані терміни етапів її реалізації і основні параметри, які необхідно досягти на кожному етапі.

Органи державної влади можуть визначати додаткові складові і додаткові вимоги до плану розвитку державного сектора економіки. Виконавчі органи влади в регіонах можуть розробляти довгострокові цільові програми відповідно до пріоритетів, визначених прогнозів соціально-економічного розвитку.

Для ефективного використання інструменту концепцій розвитку в масштабах всієї країни необхідно, щоб вони були одноманітні по структурі і методології підготовки; затверджувалися відповідним представницьким органом влади, але набирали чинності після узгодження з вищестоящим рівнем управління.

Що стосується механізму соціально-економічного розвитку регіонів, то його вдосконаленим видом є комплексна програма соціально-економічного розвитку, розробка і реалізація якої супроводжується роботою із створення технології і інструментів сприяння розвитку територій на місцевому рівні, спрямованих на покращання якості життя населення тощо.

В ході ринкових перетворень ставляться різні цілі соціально-економічного характеру, які в результаті мають бути зведені до єдиної головної мети, інтегруючої всі останні: мати високоефективну економіку, здатну створити для людини гідні умови життя.

Що стосується окремої території, то управління економікою, місцевим господарством, всім комплексом виробничої і соціальної інфраструктури як центральна мета повинно орієнтуватися на надання населенню найрізноманітніших послуг і створення нормальних умов для життєдіяльності людей.

В умовах асиметричного розвитку регіонів України і ослаблення контролю над просторовим розвитком країни, надзвичайно зростає значення регіонального управління, сприяючого досягненню стійкого соціально-економічного розвитку територій. З цих позицій представляє інтерес SWOT-аналіз концепцій регіонального розвитку в історичному контексті (таблиця 1).

У колишньому СРСР провідне місце займала концепція вирівнювання соціально-економічного розвитку, інструменти якої в деякій мірі згладжували міжрегіональну соціально-економічну диференціацію. Проте при цьому усувалася не причина проблеми, а її наслідок, що приводило до пасивності господарюючих суб'єктів.

Тоді як в більшості країн світу, що зіткнулися з проблемами територіальних диспропорцій, з початку 60-х років використовувалася концепція «поляризованого розвитку», що базується на наявності в регіонах своєрідних «осередків зростання», які генерують їх поступальну ходу. В даний час для України перехід від принципів «вирівнювання соціально-економічного розвитку» до принципів «поляризованого розвитку» може привести до значного збільшення міжрегіональних диспропорцій зі всіма витікаючими з цього наслідками. При цьому в умовах дефіциту фінансових ресурсів, більшість регіонів відчуватимуть гостру нестачу інвестицій. В зв'язку з цим саме для цих регіонів найбільш прийнятна концепція «саморозвитку», що є універсальною, бо відповідає потребам і можливостям як щодо слабких регіонів, так і тих регіонів, які не мають потреби або майже не потребують зовнішньої підтримки.

Таблиця 1 - SWOT–аналіз концепцій регіонального розвитку

Концепція вирівнювання регіонального розвитку	Концепція саморозвитку регіонів	Концепція поляризованого розвитку
Коротка характеристика
^ Державне планування в системі централізованого управління. Регіон – елемент єдиного народногосподарського комплексу країни що виконує замовлення і централізовано забезпечується фінансовими ресурсами.	^ Державне регулювання в системі ринкових стосунків. Регіон – рівноправний учасник єдиного економічного простору країни, що реалізовує свої товари і послуги на ринку і набуває необхідних для себе товарів і послуг у інших регіонів.	^ Державне регулювання на тлі ринкового середовища, що формується. Пріоритет віддається розвитку регіонів – локомотивів зростання, укрупнення регіонів за рахунок злиття сильних регіонів з тими, що відстають.
Мета розвитку визначається центром. Направлена на зміцнення «Єдиного народногосподарського комплексу країни» і національної безпеки.	Мета розвитку визначається регіоном. Спрямована на підвищення конкурентоспроможності економіки та підвищення рівня життя населення.	Мета розвитку визначається регіоном за узгодженням з центром. Направлена на підвищення ефективності економіки за рахунок «точкового» розвитку регіонів.
Сильні сторони і можливості
Зниження міжрегіональної соціально-економічної диференціації. Забезпечення всіх громадян мінімальними споживчими благами. Зниження соціально-політичної напруги в країні.	Створення передумов для усунення причин міжрегіональної диференціації. Розвиток демократизації суспільства, участь регіонів в міжрегіональному і міжнародному обміні. Підвищення конкурентоспроможності регіонів і національної економіки в цілому. Максимальне використання всіх потенціалів.	Підвищення ефективності економіки. Збільшення темпів економічного зростання Сприяння рішенню задачі подвоєння ВВП Сприяння структурній перебудові економіки шляхом переходу до інтенсивного розвитку.
Слабкі сторони і погрози
Безініціативність, пасивність господарюючих суб'єктів. Усувається не причина проблеми асиметричного розвитку, а її наслідок. Неможливість досягнення високих темпів економічного зростання.	В умовах посилення впливу чинників зовнішнього середовища знижуються можливості саморозвитку регіонів. Надмірна міжрегіональна конкуренція може привести до деструктивних процесів в національній економіці.	Збільшення диференціації по рівню соціально-економічного розвитку. Загроза територіальній цілісності. Збільшення вірогідності загострення міжнаціональних відносин.

Таким чином на соціально-економічний розвиток України значно впливає економічна неоднорідність її простору, що склалася історично. При цьому зменшення диференціації регіонів по рівню соціально-економічного розвитку може робити сприятливий вплив на зміцнення єдності України. І напроти, посилення територіальної диференціації може збільшити небезпеку регіональних криз і міжрегіональних конфліктів, дезінтеграцію національної економіки.

У зв'язку з вищевикладеним, по-перше, необхідний диференційований підхід до вибору пріоритетів регіонального розвитку, інформаційною основою якого може стати оцінка потенціалу саморозвитку регіонів і рівня конкурентної стійкості їх економіки. По-друге, для переважної більшості регіонів України в умовах дефіциту бюджетних коштів прийнятна «концепція саморозвитку». І, по-третє, необхідно досягти балансу інтересів окремих регіонів, узгодженого з стратегічними цілями України в цілому.

Великий Юрій Володимирович

Європейський університет, Миколаївська філія, м. Миколаїв

Blog

Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали ІV міжнародної науково-практичної конференції 21-23 жовтня 2010 р

Содержание

Андрюхіна Євгенія Валеріївна