Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали ІV міжнародної науково-практичної конференції 21-23 жовтня 2010 р
| Вид материала | Документы |
- Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали ІІІ, 4064.21kb.
- Самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу центр розвитку, 3314.77kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
- До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
- Громадський рух «нова україна» в автономній республіці крим центр розвитку освіти,, 1350.77kb.
- Наукове видання Матеріали ХVIII міжнародної науково-практичної конференції учотирьох, 4599.99kb.
- А. М. Бойко, доктор пед наук, проф, 3357.78kb.
- Проект (варіант) змісту (структури) Національної доповіді «Уроки Чорнобильської катастрофи, 45.18kb.
- Центр розвитку освіти, науки та інновацій консалтингово-конфліктологічний центр громадський, 926.45kb.
^ РІВЕНЬ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ УКРАЇНИ ТА НАПРЯМИ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ
Забезпечення національної конкурентоспроможності в умовах глобалізації та подальшого поглиблення тенденцій регіоналізації постає однією з кардинальних умов ефективного розвитку української економіки. Виконання цієї умови є необхідним для розв’язання нагальних завдань модернізації відтворювальної бази, завоювання сприятливих позицій на світових ринках, у системі міжнародного поділу праці.
Відомими західними фахівцями, центральноєвропейськими дослідниками у сфері забезпечення конкурентоспроможності, зокрема зважаючи на реалії транзитивних економік, є А.Аслунд [3], П.Брентон, Дж.Стіглиць, Я.Корнаї, Р.Лукас, П.Лукач [4], Д.Нордт, М.Портер, А.Пфаллер, Дж.Сакс, В.Скотт, Р.Солоу [2], Н.Стерн, М.Тодаро [1]. Серед авторів країн СНД, які вивчали проблематику національної конкурентоспроможності в міжнародному масштабі, слід відзначити таких авторів, як А.Бузгалін, І.Герчикова, Р.Євстигнєєв, В.Іноземцев, Е.Кочетов, О.Некіпелов, М.Сейфуллаєва, С.Сітарян, В.Смірнов, М.Федоренко [4].
Для того, щоб Україна, яка має високий потенціал міжнародної конкурентоспроможності у її сучасному розумінні, могла досягти конкурентоспроможості своєї економіки з орієнтацією на науково-технологічні та інформаційно-інноваційні перспективи, важливо оцінити достатність для цього внутрішніх джерел і умов, визначити можливості долати негативний зовнішній конкурентний вплив та достойно відповідати на виклики глобалізації. Необхідною стає мобілізація всіх ресурсів і факторів розвитку і, насамперед інвестиційних, котрі мають відігравати продуктивну інтегруючу роль для усталеного соціально-економічного прогрессу [3,4].
Конкурентоспроможною страну слід вважати таку національну економіку, яка у своєму розвитку забезпечує: стійке зростання стандартів життя населення країни на основі постійного підвищення продуктивності праці; досягнення і утримання національними підприємствами таких позицій у світовій економіці, коли їхні товари і послуги успішно реалізуються на міжнародних ринках; 3) ефективне використання ресурсів, що акумулюються на міжнародних інвестиційних ринках; інноваційну спрямованість на сучасній інформаційній основі; усталеність соціально-економічного прогресу зі здатністю протистояти кризам, запобігаючи їм або успішно нейтралізуючи їхні негативні наслідки.
В умовах перехідної економіки України особливої актуальності та практичного значення набуває послідовна політика забезпечення сприятливих умов функціонування базових галузей промисловості, перспективних висококонкурентних експортних виробництв, які спеціалізуються на виготовленні складної, інтелектомісткої, високотехнологічної продукції.
Для визначення параметрів національної конкуренто-спроможності України необхідно, передусім, чітко усвідомити та ретельно врахувати власний реальний конкурентний потенціал, конкретні галузево-виробничі можливості здійснення експансії на зовнішні ринки, здатність ефективно протидіяти конкурентам на власному ринку без надмірного використання протекціоністсько-адміністративного ресурсу.
За світовими рейтингами національної конкурентоспроможності українська економіка останніми роками позиціонується на рівні нижче середнього, що, поряд з несприятливими початковими умовами самостійного економічного розвитку та затяжною внутрішньо-економічною кризою зумовлено і деформованими процесами інтернаціоналізації економічних зв’язків унаслідок неефективної політики щодо відкритості економіки (табл.1).
За даними таблиці Україна за здатністю влади протистояти кризису займає 55 місце, за здатністю суспільства протистояти кризису займає 51 місце, за економічними перспективами займає 57 місце.
Таблиця 1
Рівень конкурентоспроможності країн за окремими чинниками
| Країна | Здатність бізнесу протистояти кризису | Здатність влади протистояти кризису | Здатність суспільства протистояти кризису | Економічні перспективи |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 |
| Данія | 1 | 2 | 1 | 2 |
| Фінляндія | 2 | 4 | 3 | 3 |
| Сінгапур | 3 | 1 | 2 | 14 |
| Гонконг | 4 | 3 | 4 | 22 |
| Індія | 19 | 23 | 14 | 10 |
| Німеччина | 31 | 27 | 28 | 23 |
| США | 33 | 28 | 24 | 27 |
| Україна | 42 | 55 | 51 | 57 |
| Китай | 49 | 22 | 15 | 1 |
| Росія | 54 | 49 | 44 | 55 |
Індекс глобальної конкурентоспросможності – це також інструмент, який можна використовувати як для визначення конкурентних переваг країни, так і для визначення бар’єрів для її розвитку. Його можна використовувати для проведення проведення порівняльного аналізу країн-сусідів та визначення загального місця у рейтингу, яке посідає кожна з країн світу. Таким чином, особливою перевагою дослідження конкурентоспроможності за методологією Всесвітнього економічного форуму є те, що воно створює платформу для діалогу між урядом, бізнесом та громадськістю, яка може бути каталізатором реформ зі збільшення продуктивності з метою покращення стандартів життя.
Рейтинг України, як зрештою і багатьох інших країн, виявився нестійким до наслідків фінансової кризи. Подібне різке падіння (на 10 і більше позицій) відбулося ще у дев’ятьох країнах: Ботсвані, Гані, Латвії, Малі, Монголії, Росії, Сирії, Філіппінах і Хорватії. Так, Латвія і Росія погіршили свої оцінки на 14 і 12 позицій відповідно.
Припускається, що конкурентоспроможність країни не повинна залежати від тимчасових економічних шоків, проте фінансова криза виявилася затяжною і негативно позначилася практично на всіх країнах.
Таблиця 2
Класифікація країн за рівнем розвитку
| Стадія | Порівнювані країни | Інші країни на цій стадії | Важливі групи складових конкурентоспроможності | |||
| 1 | 2 | 3 | 4 | |||
| Стадія 1 (факторно-орієнтована) | Індія | Киргизька Республіка, Філіппіни, Таджикистан | Базові вимоги (критичні) та підсилювачі ефективності (дуже важливі) | |||
| Перехід зі стадії 1 на стадію 2 | Азербайджан, Казахстан | Грузія, Єгипет, Венесуела | Базові вимоги (критичні) та підсилювачі ефективності (дуже важливі) | |||
| Стадія 2 (орієнтована на ефективність) | Аргентина, Китай, Україна | Вірменія, Боснія і Герцеговина,Болгарія, Перу, Сербія | Базові вимоги (дуже важливі) та підсилювачі ефективності (критичні) | |||
| Перехід зі стадії 2 на стадію 3 | Чилі, Литва, Мексика, Польща, Румунія, РФ, Туреччина | Угорщина, Латвія | Так само, як і в попередньому, але зростає важливість інноваційних факторів | |||
| Стадія 3 (орієнтована на інновації) | Естонія, США | Чехія, Франція, Німеччина, Ірландія, Ізраїль, Японія, Корея, Словаччина, Іспанія, Швеція | Усі три сфери важливі: базові вимоги,підсилювачі ефективності та інноваційні фактори | |||
Економіка Україна більше за інші країни регіону постраждала від кризи - падіння ВВП у 2009 році склало 15,1%. Незважаючи на те, що світова економіка почала відновлюватись, наслідки кризи ще будуть довго відчуватися, зокрема, у фінансовому секторі [5].
Для мобілізації інвестиційних факторів конкурентоспроможності української економіки, яка, на сьогодні, забезпечується ресурсами сировинно-індустріального типу, доцільно і необхідно: формувати сприятливі умови для внутрішнього та іноземного інвестування, орієнтуючи його на інноваційно-технологічні пріоритети розвитку; форсувати створення власних транснаціональних корпорацій, кластерів у традиційних та нових секторах економіки; інтенсифікувати і поглиблювати інвестиційне співробітництво з Європейським Союзом.
Література
1. Балицький Є.В. Формування міжнародної конкурентоспроможності машинобудівної галузі України // Збірник наукових праць. Вип. 37 / Відп. ред. В.Є.Новицький. – К.: ІСЕМВ НАНУ, 2003. – С. 239–246.
2. Балицький Є.В. Сучасні моделі та інструменти забезпечення конкурентоспроможності у практиці зарубіжних країн // Стратегія розвитку України (економіка, соціологія, право): Наук. журн. / Відп. ред. О.П.Степанов. – К.: НАУ. – 2004. – Вип. 1–2. – С. 127–133.
3. Балицький Є.В. Глобалізація та регіоналізація як сфера реалізації лібералізаційно-регулятивних контроверсій та конкурентних стратегій // Стратегія розвитку України (економіка, соціологія, право): Наук. журн. / Відп. ред. О.П.Степанов. – К.: НАУ. – 2005. – Вип. 1. – С. 14–23.
4. Павловська О.Д. Стан і проблеми взаємопогодженого міжнародного регулювання торгівлі та інвестицій / Глобальна торгова система розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ: Монографія / Кер.авт.кол. і наук.ред. Т.М. Циганкова. – К.: КНЕУ, 2003. – С. 460-497.
5. Крылова Н.В. Международная бизнес-команда и конкурентоспособность фирмы/Крилова Н.В.// Персонал. №2. 2002. - С. 53-58.
Остроушко Наталія Євгенівна
Харківський інститут банківської справи Університету банківської справи Національного банку України, м. Харків
e-mail:naty33@mail.ru
^ ВВЕДЕННЯ ПОДАТКОВИХ ОБМЕЖЕНЬ ЩОДО ЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ ПОДАТКОВИХ НАДХОДЖЕНЬ ДЛЯ РОЗВИТКУ РЕГІОНУ
На сьогодні гостро питало питання, про реформування податкової системи. Так, 15 червня 2010 р. у Верховній Раді України було зареєстровано проект Податкового кодексу України за № 6509 . Проект розроблено на виконання Програми економічних реформ Президента України на 2010–2014 рр. «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава». Головна мета проекту — побудова сучасної, справедливої фіскальної політики, що забезпечує стабільність оподаткування, рівність усіх платників податків перед законом, досягнення стратегічних цілей сталого розвитку в оновленій системі державного регулювання економіки.
В законопроекті Податкового кодексу встановлено широкий діапазон між нижньою та верхньою граничною ставкою з урахуванням особливостей кожного із місцевих податків для прийняття відповідних рішень органами місцевого самоврядування.
Тому, актуальність полягає у створення такої «роздільної» податкової системи, яка б забезпечила найбільш ефективніший розвиток регіону.
Одним із напрямків розвитку регіону є визначення видів податків, які надходитимуть до місцевих бюджетів, забезпечення фіскальної автономії органів місцевого самоврядування.
Потрібно реформувати систему місцевого оподаткування, насамперед, змінити ставлення до місцевих податків і зборів і не розглядати їх як другорядні податки в складі системи оподаткування, суттєво підняти їхнє значення та роль у формуванні фінансових ресурсів місцевого самоврядування. А це можливо лише якщо здійснити перегляд складу місцевих податків і зборів. До місцевих мають належати деякі загальнодержавні податки з тих, що традиційно надходять до місцевих бюджетів. Це, зокрема, прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств комунальної форми власності, плата за землю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на промисел, ресурсні платежі, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності, надходження від збору за забруднення навколишнього природного середовища.
До переліку місцевих податків і зборів треба додати такі, що з огляду на світовий досвід найпридатніші для місцевого оподаткування. Це податок на доходи фізичних осіб, податок на прибуток суб'єктів господарювання і податок на нерухомість. Надходження від цих податків дадуть змогу встановити залежність між обсягами місцевих бюджетів і результатами господарювання підприємств, кількістю створених робочих місць, рівнем оплати праці працівників, ступенем розвиненості ринку нерухомості тощо. Таке становище змусить органи місцевої влади активніше вирішувати проблеми зайнятості, створювати сприятливі умови для розвитку підприємництва, зокрема середнього та малого бізнесу, адже успішне вирішення цих питань безпосередньо впливатиме на розміри доходів місцевих бюджетів [1].
Місцеві податки та збори повинні стати надійним інструментом регулювання економічного розвитку територій, вирішення різнопланових проблем, які виникають, зменшення соціальної напруги.
Поряд із піднесенням ролі власних дохідних джерел у формуванні місцевих бюджетів, не менш важливою проблемою є вдосконалення процесу надання регулюючих доходів. Нині механізм бюджетного регулювання передбачає зарахування до доходів місцевих бюджетів частини від надходжень загальнодержавних податків та обов'язкових платежів, що справляються на території місцевого самоврядуваннях[2].
Зміцненням позицій місцевої влади, ознакою їхньої фінансової самостійності стало б надання органам місцевої влади права встановлювати у законодавче визначених максимальних межах надбавки до загальнодержавних податків і зборів, звичайно, при загальному зменшенні базової (мінімальної) ставки оподаткування.
Таким чином, місцеві органи влади отримують цілковиту незалежність у проведенні податкової політики і можуть досить гнучко пристосувати податки до витрат. Проте існує кілька слушних зауважень: небезпека багаторазового оподаткування одних і тих самих об’єктів;можливість виникнення регіональних відмінностей у рівні податків, а тому небажаних переміщень виробничих факторів і міграції населення;небезпека появи великої кількості різних, неузгоджених між собою податків, а значить, неможливість формування раціональної податкової системи (за таких умов одні види доходів можуть оподатковуватися високими податками, інші – зовсім “випадати” з оподаткування); неможливість проведення єдиної економічної та фінансової політики; проблематичність створення для населення однакових умов життя по всій країні.
Щоб уникнути багаторазового оподаткування одних і тих самих об’єктів, кожному рівневі влади варто передати в розпорядження окремі види податків або надавати право змінювати в певних межах податкові ставки. Для створення узгодженої податкової системи, наприклад, можна використовувати різні форми обмеження податкової самостійності місцевих органів влади: при різних податкових ставках в оподаткуванні доходів тут встановлено єдиний порядок визначення податкової бази[3].
У тих випадках, коли податкові надходження розподіляються між бюджетами різних рівнів, йдеться про “зв’язану систему, або про систему квот”, при якій самостійність місцевих органів влади залежить від можливості їх участі у формуванні податкового законодавства. Наприклад, на законодавчому рівні може бути встановлена неможливість прийняття податкових законів без їх згоди.
Переваги “зв’язаної системи” розподілу податків: єдині податки і єдине управління ними дають змогу проводити ефективну податкову політику; зміни в податкових надходженнях позначаються одночасно на бюджетах усіх рівнів, і ризик таких змін розподіляється між усіма суб’єктами.
Вирішення питання про те, якій із систем треба віддати перевагу, залежить не тільки від економічних, але й від політичних цілей і традицій країни.
Загальні висновки зводяться до того, що податки, які в принципі можуть бути надані в розпорядження органів місцевого самоврядування, повинні відповідати певним вимогам: створювати певне відчутне навантаження по можливості для всіх мешканців;відповідати вигоді, яку мають мешканці від послуг, що надаються органами місцевого самоврядування; не реагувати (або реагувати незначним чином) на зміни кон'юнктури ринку; зростати в розрахунку на одного мешканця зі збільшенням розміру общини (оскільки при цьому фінансова потреба в розрахунку на одного мешканця зростає).
Отже, перебудова податкової системи передбачає вдосконалення такого важливого її механізму, як місцеві податки та збори. Саме вони покликані зміцнювати місцеві бюджети, розширювати їх фінансову автономію. Вдосконалення системи місцевого оподаткування сприятиме підвищенню ефективності податкової політики, стимулюватиме соціально-економічний розвиток усіх регіонів, враховуючи їх потенційні можливості.
Зміна системи місцевого оподаткування повинна здійснюватися з використанням таких підходів: перехід місцевих органів від суто «збиральної» функції в оподаткуванні до розробки обґрунтованої податкової політики з усіма її складовими та ефективним використанням усіх можливостей та функцій оподаткування для розвитку економіки регіону, місцевого господарства та підприємництва; більш широке використання неподаткових платежів як доходних джерел місцевих бюджетів; надання органам місцевого самоврядування права самостійно встановлювати територіальні надбавки до місцевих податків і зборів, виходячи з особливостей галузевої і територіальної структури виробництва, наявної соціальної інфраструктури, а також екологічного стану місцевості; поступова переорієнтація системи місцевих податків на доходи, які безпосередньо пов'язані з розширенням та активізацією виробництва, розвитком місцевого підприємництва.
Для вирішення проблеми фінансового забезпечення місцевих бюджетів необхідно законодавчо визначити джерела надходження коштів до цих бюджетів. Вище вже йшла мова про введення податку на нерухомість та включення його до складу місцевих. Крім того, для зміцнення фінансової бази місцевих бюджетів необхідно чітко визначитися з переліком загальнодержавних та місцевих податків. Світова практика дає приклади існування в деяких країнах самостійних місцевих податків (наприклад, податок на прибуток корпорацій) або розподілу у певному співвідношенні загальнодержавних податків між бюджетами різних рівнів. На мій погляд, в Україні більш доцільним той варіант, при якому необхідно встановити відрахування від загальнодержавних податків на довготривалій основі до місцевих бюджетів. Подібну практику найбільш доцільно запровадити щодо податку на прибуток підприємств та прибуткового податку з громадян. Це дозволить розв’язати ряд регіональних соціально-економічних проблем
^ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Жемеренко Є. В. Використання коштів місцевих бюджетів України // Фінанси України. - 2009. - № 8. - С. 13.
- Дроздовська О. С. Теоретичні засади фінансової децентралізації // Фінанси України. - 2008. - № 8. -С. 20.
- Демиденко С. В. Світовий досвід управління та фінансового планування регіонального розвитку / [Електронний ресурс]. - Режим доступу : ссылка скрыта
Demidenko.pdf.
Федоренко Єлизавета
Харківський інститут банківської справи
Університету банківської справи
Національного банку України, м. Харків
rusfed@ukr.net
^ THE COMPETITIVENESS OF THE DNEPROPETROVSK REGION
Research of competitiveness helps to make a more detailed and in-depth assessment of economic competitiveness and identify more effectively its priorities to develop public policies favorable to the economic development. In course of the project the Foundation’s team analyzes key factors influencing the national competitiveness: development of political and other institutions; infrastructure, macroeconomics, health, and education; labor, goods, and capital markets effectiveness; technology, business, and innovations development.
Dnipropetrovsk Region Leads in Ukraine Competitiveness Report 2010. By the level of development Dnipropetrovsk oblast outperforms such EU states as Romania, Latvia, Greece and Bulgaria yet falls behind Russia and Azerbaijan
Dnipropetrovsk.
In 2009-2010 Dnipropetrovsk region took the 2nd place after Kyiv in the Ukraine Competitiveness Report and the 65th position in the Global Competitiveness Index (GCI) placing between the Russian Federation and Romania.
Despite the crisis Dnipropetrovsk oblast managed to go 10 positions up in the international rankings in 2010 and become the leader among Ukrainian regions. In gross regional product per capita the region’s performance is almost twice as high as the average Ukrainian figure
The leading position of this region is based on the real factors. Dnipropetrovsk region has the most powerful industrial facilities. We produce almost 10% of Ukrainian GDP. Dnipropetrovsk plays a very important role in the country’s economy in almost all key economic indicators. We boosted production by a third in March-May 2010 year-on-year.
According to the Ukraine Competitiveness Report, Dnipropetrovsk region takes the lead in business sophistication. The region ranked 2nd in infrastructure (the poor quality of roads is a major problem, the region ranks 17th on this indicator). Dnipropetrovsk oblast rounds out the top three Ukrainian regions in innovations. This can be explained by the high-quality research and cooperation between universities and business.
The problems confronting the oblast are health and primary education (11th place). For example, the region showed high rates of TV incidence and infant mortality, a low rate of life expectancy, and a poor quality of primary education.
By the level of institutions development Dnipropetrovsk region ranked 13th. The weak points are limited ability to protect intellectual property, judicial independence, wastefulness of government spending. However, the region places well in the transparency of government policymaking and the efficiency of corporate operations. The political instability over the past years, tax policy and corruption are problematic factors for doing business.
Ukraine fell ten places to the 82nd position among 133 countries in the Global Competitiveness Report. The country was placed among developing African and Latin American countries, next to Gambia and Algeria.
So we can see that Dniprоpetrovsk has some advantages and disadvantages and is in the lead owing to the business level. It has such important traits as the most powerful industry, which in its turn plays very important role in Ukraine's economics, well-developed infrastructure, high level of researches' quality etc. The disadvantages of the region are in the road quality, health care and primary school, ineffective rights proction of intellectual property, court prejudice, waste means usage by city administration and corruption. If Dnipropetrovsk administration aspire to get rid of the disadvantages or just considerably reduce them, than its competitiveness will be improved not only among the regions of Ukraine but on the international level becouse every country depends on the region's conditions.
Флегантова Анна Леонідівна
Полтавська державна аграрна академія, м. Полтава
^ ПЕРСПЕКТИВИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В РЕГІОНАХ УКРАЇНИ
Об’єктивно існуючі в багатьох областях України передумови для прискореного економічного розвитку стримуються недостатньою кількістю інвестиційних ресурсів. Для пожвавлення економіки України необхідний значний приплив коштів приватних інвестицій як великого корпоративного національного капіталу, так і коштів населення. Це завдання може бути вирішено за допомогою реалізації науково обґрунтованої регіональної інвестиційної політики [6, с. 137].
Тому завданням даного дослідження є оцінка інвестиційного потенціалу регіонів України та розроблення шляхів вдосконалення інвестиційної діяльності в регіонах.
Аналіз даної проблеми досліджували такі вітчизняні вчені: Є. Ахромкін [1], І.В. Дихнич [2], М.М. Ковальчук [6], Н.О. Коренєва [3], Г.І. Купалова [3], В.С. Марцин [4], І.В. Олександренко [5], В.В. Сабадаш [6], А.А. Харламова [7].
Країни, що виходять із економічної кризи в трансформаційний період, все більше оцінюють прямі іноземні інвестиції як джерело економічного розвитку та модернізації економіки. Це, по суті, єдиний шлях покращення соціальних позицій розвитку країни. Такі країни намагаються лібералізувати свої інвестиційні режими та застосувати заходи для приваблення більших потоків інвестицій [4, с. 159 - 160].
У зв’язку з цим постає питання: які заходи необхідно застосовувати, які внутрішньо економічні важелі необхідно задіяти для збільшення потоків інвестицій, включаючи і залучення іноземного капіталу в економіку країни [4, с. 160].
В умовах глобалізації світового господарства – важливим завданням політики макроекономічного регулювання є недопущення, диспропорційності в розвитку різних територій держави [7, с. 183 - 184].
За статистичними даними, протягом 2001 – 2008 рр. спостерігається збільшення обсягів іноземних інвестицій у розвиток регіонів України, що сприяє формуванню бюджету держави та покращенню соціального становища в країні. Основним важелем активізації та сталого протікання інвестиційних процесів на регіональному рівні є інвестиційний потенціал регіону [5, с. 80].
Найвищій рівень забезпеченості фінансовими ресурсами спостерігається у 2005 – 2006 рр. у місті Києві, а інтегральний індекс забезпеченості фінансовими ресурсами складає відповідно 19,13 та 18,85. На другому місці за рівнем фінансового забезпечення перебувала у 2005 році Донецька область, а у 2006 р. – місто Севастополь. Перенесення позицій міста Севастополя із 6 на 1 рейтингове місце пов’язане зі збільшенням прямих іноземних інвестицій у розрахунку на одну особу із 244,5 дол. У 2005 році до 331,1 дол. у 2006 році. Помітного зростання у 2006 році у Севастополі зазнали доходи місцевих бюджетів у розрахунку на одну особу. Зростання зайнятості населення, покрашення соціальних умов та ріст потреб населення, зумовили збільшення сукупних ресурсів, що припадають на одне домогосподарство. Найнижчі значення інтегрального показника забезпеченості фінансовими ресурсами спостерігається у Тернопільській області, яка має недостатній запас внутрішніх фінансових ресурсів. Інтегральний показник забезпеченості фінансовими ресурсами у Тернопільській області у 2006 році був у 2,8 разу менший за його максимальне значення в Україні [5, с. 85].
Перше місце у рейтингу забезпеченості трудовими ресурсами у 2005 – 2006 рр. належить Донецькій області, яка відзначається високою часткою працівників, що підвищили кваліфікацію, та низьким рівнем безробіття, який у 2006 році склав 1,6%. Друге місце у 2005 році займала Дніпропетровська область, а у 2006 році другу рейтингову позицію поділено між Дніпропетровською та Чернігівською областями. Місто Київ, перебувало у 2005 та 2006 роках на 15 місці. Найнижчий показник забезпеченості трудовими ресурсами у Рівненській області [5, с. 85].
За результатами розрахунку інтегрального показника забезпеченості регіонів виробничими ресурсами у 2005 та 2006 рр., найвищій рейтинг належить місту Києву. У десятку лідерів за рівнем забезпеченості виробничими ресурсами у 2005 році ввійшли міста Київ та Севастополь, Львівська, Чернігівська, Кіровоградська, Сумська, Полтавська, Вінницька, Дніпропетровська та Донецька області [5, с. 87 - 88].
За своєю сутністю державна інвестиційна політика в регіоні є системою науково обґрунтованих цілей та заходів, спрямованих на оптимізацію демографічних та ресурсних особливостей регіону. Для стимулювання ефективних змін у регіоні необхідно активізувати інвестиційну політику та використати інвестиційну активність як фактор економічного зростання [1 с. 40].
Ця політика має базуватися на дотриманні таких принципів: забезпечення економічної стабільності та прогнозованості державної політики як суб’єкта міжнародних відносин; адекватності організаційно-правового й інформаційного забезпечення залучення інвестицій; оптимальності обсягу іноземних інвестицій; децентралізації державної підтримки і формування мережі «інститутів розвитку» (технопарків, техноінкубаторів тощо); надання послуг та пільгового оподаткування суб’єктам, які використовують інвестиції для інноваційного розвитку тощо [1 с. 40].
Методи стимулювання інвестиційної діяльності наведено в табл.1
Таблиця 1
Методи стимулювання інвестиційної діяльності [6, с. 138].
| Метод | Інструмент |
| Податкове стимулювання | Зниження ставки податку; інвестиційна податкова знижка; відміна податків на реінвестування; податкові угоди з іншими країнами; податкові кредити |
| Фінансове стимулювання | Прискорена амортизація; пільгові кредити; інвестиційні гарантії; безпроцентні кредити |
| Інфраструктурне забезпечення | Надання земельних ділянок у безоплатне користування або за пільговими цінами; надання необхідних приміщень у безоплатне користування або за пільговими цінами |
| Стимулювання конкретних інвестиційних проектів | Цільове фінансування: ресурсо- і природозберігаючих технологій та обладнання, підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів, поліпшення умов праці, проведення науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт; сприяння у проведенні техніко-економічного обґрунтування проектів |
Важливий вплив на економічне зростання здійснюють іноземні інвестиції. Так, трактуючи іноземні інвестиції як кошти, що направляють на досягнення довгострокових цілей, виокремлюють три їхні типи, що найсуттєвіше впливають на економічне зростання: інвестиції у фізичний капітал, зокрема в устаткування, машини, будинки й інфраструктуру; інвестиції в людський капітал, в основному як видатки на освіту й навчання техніці управління (розвиток персоналу); інвестиції в технологічний капітал у формі фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт [2 с. 114].
Висновки
1. На розвиток інвестиційної діяльності країни впливає перш за все економічний розвиток її регіонів. На території України існує чітка межа між економічно розвиненими та економічно нерозвиненими регіонами.
2. За рівнем інвестиційної привабливості лідером серед регіонів України є Дніпропетровська область, а найбільш інвестиційно непривабливими регіонами є Кіровоградська, Луганська, Черкаська, Херсонська, Чернівецька, Житомирська та Тернопільська області.
3.Найбільш забезпеченими фінансовими ресурсами є Донецька область та міста Київ і Севастополь, а найбільш незабезпечені – Кіровоградська, Чернівецька, Тернопільська, Волинська області та Автономна республіка Крим.
4. За рівнем забезпеченості трудовими ресурсами лідирують Донецька та Дніпропетровська області, а на останньому місці знаходяться Рівненська, Тернопільська та Закарпатська.
5. За рівнем забезпеченості виробничими ресурсами найбільш забезпеченими є міста Київ та Севастополь та Автономна республіка Крим, а найменш забезпечені – Івано-Франківська, Чернівецька, Тернопільська, Житомирська та Черкаська області.
6. Реалізовуючи інвестиційну політику для України необхідно звертати увагу на пропорційний розподіл інвестицій по всій території України, обираючи у кожному регіоні найбільш перспективні галузі.
Список літератури
Ахромкін Є. Аналіз нормативно-правової бази щодо використання інвестиційних ресурсів регіону / Ахромкін Є. // Банківська справа. - №1. – 2009 – с. 39 – 44.
- Дихнич І.В. Державне регулювання залучення іноземних інвестицій як ресурс соціально-економічного розвитку країни й регіонів (на прикладі Російської Федерації) / Дихнич І.В. // Статистика України. - №3. – 2008. – с. 114 – 116.
- Купалова Г.І., Коренєва Н.О. Статистичне забезпечення аналізу інвестиційної привабливості регіонів України / Купалова Г.І. // Статистика України. - №1. – 2009. – с. 76 – 81.
- Марцин В.С. Координація інвестиційної діяльності в регіонах в умовах глобалізації / Марцев В.С. // Актуальні проблеми економіки. - №11. – 2009. – с. 159 – 167.
- Олександренко І.В. Оцінка інвестиційного потенціалу регіонів / Олександренко І.В // Регіональна економіка. - №3. – 2009. – с. 80 – 91.
- Сабадаш В.В., Ковальчук М.М. теоретико-методичні підходи до оцінки потенціалу джерел внутрішнього інвестування у розвиток регіону / Сабадаш В.В. // Механізм регулювання економіки. - №3. – 2008. – с. 137 – 150.
- Харламова А.А. Ефекти конвергенції / дивергенції в інвестиційному кліматі регіонів України / Харламова А.А. // Актуальні проблеми економіки. - №6. – 2009. – с. 183 – 190.
Вдосконалення процесів менеджменту та маркетингу
на підприємствах:
світовий та вітчизняний досвід
Alekseev Artem Sergiyovich,
Maznichuk Olexandr Mikolayovich,
EastUkrainian national university named by Volodimir Dahl, Lugansk
^ OUTSOURSING IN BUSINESS MANAGEMENT
ON THE DECLINE CONDITION IN BRANCH
The most important problem at the time of economic recession is a problem of increasing efficiency of using resources in the enterprise . Enterprises should use progressive technologies in management. One of them is outsourcing.
The purpose of work is a analysis of situation in outsourcing sphere, which information will be used further. It is necessary to allocate perspective directions for Ukrainian market.
Outsourcing is the delegation of tasks or jobs from internal production to an external entity (such as a subcontractor). Most recently, it has come to mean the elimination of native staff to staff overseas, where salaries are markedly lower.
Outsourcing and out-tasking involve transferring a significant amount of management control to the supplier. Buying products from another entity is not outsourcing or out-tasking, but merely a vendor relationship. Likewise, buying services from a provider is not necessarily outsourcing or out-tasking. Outsourcing always involves a considerable degree of two-way information exchange, co-ordination, and trust.
Wide - branched outsourcing is a prerogative of enterprises who are leaders in their economic branch. Let’s take a look at economic rates of the largest world manufacturers of the sports goods.
Table.1.
| Corporation | Quantity of employees (person) | Revenue million $ | Operating income, million $ | Net income, million $ |
| Nike | 34 400 | 19010 | 2560 | 1900 |
| Adidas | 38 982 | 14 664 | 1453 | 872 |
Using less of employees, Nike gets a twise larger income. One of reasons of high competitiveness is outsourcing. Nike Inc. don’t use only traditional directions of outsourcing, they gave on outsourcing production of sportswear, distribution and realization. They left themselve only a design clothes and management by patents, point-of-sale signs.
This experience should be used in Ukrainian enterprises. The condition for September, 2010 forms a wide spectrum of the enterprises in Ukraine which offer outsourcing service. Here are the most developed directions:
- The finance and audit
- Legal services
- Transportation and delivery
- Service of business (clearing, protection, another)
- Communication, the Internet
It is observed a steadfast and a growing demand in this areas. Main customers are representatives of small and average business. Such enterprises are more flexible, and managers of enterprises are more interested in development because in most cases they are co-owners.
The offer on innovative spheres to outsourcing was already generated. But demand develops now only. The most perspective spheres of outsourcing for Ukraine are allocated:
- Headhunting and HR-services
- IT
- Automation of business (electronic document circulation, work of the Call-centers)
- Freelancing
- Outstuffing
Conclusions: Ukrainian enterprises are not backward in use of outsourcing technology aspect. Ukraine is on 15-th place in the world now, giving IT-outsourcing service. Main consumers of outsourcing are representatives of average and small business, and at the same time big enterprises refuse an opportunity to take such innovations. The reason is that heads are not interested in changes witch are connected to risks. Much of top managers should reconsider their sights at such innovations.
Goryachko Anna Mykolayivna
National Technical University of Ukraine “Kyiv Polytechnic Institute”Kyiv
^ EFFECTIVENESS OF PERSONNEL MANAGEMENT
Global structural and technological changes in production caused significant changes in the role personnel. Staff is the primary productive force in dealing with issues of competitiveness, economic growth and performance.
Evaluating the effectiveness of personnel management is based primarily on information about employees: career, their professional qualification, age-sex characteristics, medical and psychological parameters, performance and innovative activity.
Are two basic concepts underlying evaluation of personnel management. The first one of them, the effectiveness of HR is estimated based on the organic unity of management and production, but the actual contribution of personnel management in production efficiency could be detected. The second concept focuses on determining the contribution of personnel management in production efficiency.
Evaluation of Personnel Management proposes several stages [2]:
• assessment objectives;
• Assessment of competence;
• Assessment of motivation;
• statistical study of human resources;
• cost estimates.
Effectiveness of personnel management system must be determined by its contribution to achieving organizational goals.Personnel management is effective as how well companies use their personnel potential of the goals that stand before him. Thus, the real criterion of evaluation serves the end result of all collective work that seamlessly connected the results of labor and director, and performers.
Today, many domestic enterprises, unfortunately, ignore the typical personnel management, evaluate the effectiveness of HR through specially created for this performance. Such as: staff turnover, training costs and more. Development of this trend and promote common understanding of what HR professionals are away from the main activity, and virtually nothing and is not affected
In the economic literature, the following performance criteria for management:
Psychological (staff satisfaction, staff self-esteem, motivation of personnel, the authority of the head);
Other (effectiveness, efficiency, quality, manufacturer, innovation, profitability)
Methods for evaluation of administrative work can be divided into three groups: quantitative, qualitative and combined. Quantitative assessment methods include ballroom, coefficient, the rank order method, the method of paired comparisons, graphical profile method "experiment" and others. In qualitative methods include: oral and written system specifications, standard method, the matrix and biographical methods, group discussion. Examples of combined methods is a method of stimulating evaluation group of workers testing.
Most distribution obtained quantitative evaluation methods of administrative work, especially the ballroom, and coefficient-coefficient point. The advantage is the objectivity, independence ratio of experts to the expert, the possibility of formalizing the results of comparison parameters, classification results and use of mathematical methods.
Evaluation takes place at three different levels:
• at the level of individual employees
• at the level of management
• level control system.
In some European countries were spreading so-called assessment centers managers. Activities of these centers is to identify the help of experts and based on complex tests and special exercise potential and staff management. Assessment centers can help promote managers as employees and enhance their skills
Effective management and development company is largely determined by the personal and professional qualities the very head of the enterprise, the degree of awareness of the need to study it and encourage other training to meet the socio-economic environment that is constantly changing.
Literature
1. Yvantsevych JM, Lobanov AA Chelovecheskye upravlennya resources. - Moscow: Delo, 1993. - S. 288.
2. Shekshnya SV Office of Personnel modern organization. - M.: "Business School" Yntel-Synthesis ", 1997. - S. 295-296.
Алексєєв Артем Сергійович,
Помазанова Оксана Володимирівна,
Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, м. Луганськ
^ АНАЛІЗ ДОЦІЛЬНОСТІ ПЕРЕДАЧІ БІЗНЕС ПРОЦЕССІВ НА АУТСОРСИНГ УКРАЇНСЬКИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИ
Актуальність проблеми: Виходячи з аналізу, що було проведено у статті «Outsourcing in operation of business, in conditions of economic recession in branch»[1] в Україні є розвинутий ринок аутсорсингових послуг. Але перед кожним підприємством постає питання, які саме процеси доцільно передати іншим організаціям, яким методом розрахувати доцільність таких змін.
Метою роботи є розробка власної системи визначення доцільності передачі підрозділу на аутсорсинг, для українських підприємств.
Аутсорсинг – є процес передачі організацією на основі договору певних бізнес-процесів або виробничих функцій на обслуговування іншій компанії, яка спеціалізується в певній галузі. На відміну від послуг сервісу та підтримки, що мають разовий, епізодичний характер та обмежені початком та кінцем, на аутсорсинг передаються функції з професіональної підтримки безперебійної працездатності окремих систем та інфраструктури на основі довгострокового контракту (не менш 1 рока). Наявність бізнес-процесу є відмінною рисою аутсорсинга від різних інших форм надання послуг і абонентського обслуговування.
Науковою базою для процесів аутсорсингу є ще ідеї висловлені А.Смітом. Організацію праці було запропоновано поділити на елементарні завдання, щоб кожне з них міг виконувати окремий робітник[2].
На даний момент існує багато напрямків дослідження процесів аутсорсингу. Зокрема Дж. Брайан Хейвуд, у власній публікації звертає увагу на збільшення ефективності процесів, що віддано на обслуговування іншим підприємствам, за рахунок ринкової конкуренції[3]. Російський вчений Ігор Альтшулер виділяє найбільш ефективні в умовах постсоціалістичної економіки засоби та інструменти ведення аутсорсингу[4].
Авторами статті розроблено інноваційну систему визначення доцільності передачі підрозділу на аутсорсинг, для українських підприємств. Вона включає 7 етапів:
Розрахунок коефіцієнту недовантаження підрозділу.
{1}
- максимальна потужність(виробництва або надавання послуг) підрозділу(maximal power);
– поточна потужність підрозділу(current power);Якщо він більший за 50%, то слід оцінити можливість створення на його базі власного аутсорсера. Якщо показник <50%, необхідно перейти до наступного етапу.
- ^ Вибір найбільш ефективного аутсорсера в регіоні. Саме з його показниками буде проводитися подальше порівняння.
Ефективність повинна оцінюватися за такими показниками : доля на регіональному ринку та ціни на послуги, що надаються.
- ^ Встановлення домовленості з аутсорсером відносно підтримки з його боку порівняльного аналізу.
Надання гарантій відносно подальшої співпраці аутсорсеру(у разі вирішення доцільності передачі процесу), в обмін на необхідну інформацію з його боку.
- Розрахунок витрат підприємства на утримання підрозділу.
{2}S – зарплата персоналу;
;
- Витрати на утримання та поточний ремонт обладнання
- Податки та збори, яких позбавиться підприємство у разі закриття підрозділу
- Інші поточні витрати- Розрахунок ефективності діяльності підрозділу в порівнянні з ефективністю діяльності обраного аутсорсера. Порівнюємо поточні витрати на утримання підрозділу, з цінами, запропонованими аутсорсером.
- ^ Оцінка необхідності у модернізації підрозділу до рівня підрозділу аутсорсера.
- Оцінка доцільності передачі процесу, на основі отриманих даних.
Слід зазначити, що навіть за цих умов деякі основні бізнес-процеси українських підприємств недоцільно передавати на аутсорсинг, бо вони є основою існування підприємства. Кожен топ-менеджер повинен приймати рішення з урахуванням особливостей, стратегії, цілей власного підприємства.
Висновки. Запропонована система є універсальною для більшості середніх та великих українських підприємств. В умовах жорсткої конкуренції, підприємство повинно використовувати кожну можливість, яка допоможе знизити витрати, та підняти рівень рентабельності. Тим більше, що в результаті проведення аналізу може виявитися, що підприємство готово до переведення власного підрозділу із сектору збиткових до сектору прибуткових.
Потрібно детально розглядувати доцільність передачі процесів на аутсорсинг, і передавати найменш ефективні процеси, тому що основною метою такої трансформації господарської структури є збільшення рентабельності підприємства як в цілому, так і по окремим процесам.
Список літератури:
Alexeew A. Outsourcing in operation of business, in conditions of economic recession in branch. – Сімферополь: ВіТроПринт. С.
- Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. М., 1935.
- Дж. Брайан Хейвуд. Аутсорсинг: в поисках конкурентных преимуществ = Outsourcing Dilemma, The: The Search for Competitiveness. — М.: «Вильямс», 2004. — С. 176
- Евгений Аксенов, Игорь Альтшулер Аутсорсинг: 10 заповедей и 21 инструмент. — СПБ: Питер, 2009. — С. 464