Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали ІV міжнародної науково-практичної конференції 21-23 жовтня 2010 р

Вид материала

Документы

Содержание Інноваційний потенціал – основний фактор конкурентоспроможності космічної галузі Конкурентоспроможність країни: основні інструменти її оцінки в епоху глобалізації Конкурентоспроможність підприємства – необхідна умова успішного перебування на ринку

Подобный материал:

• Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали ІІІ, 4064.21kb.
• Самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу центр розвитку, 3314.77kb.
• Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
• Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
• До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
• Громадський рух «нова україна» в автономній республіці крим центр розвитку освіти,, 1350.77kb.
• Наукове видання Матеріали ХVIII міжнародної науково-практичної конференції учотирьох, 4599.99kb.
• А. М. Бойко, доктор пед наук, проф, 3357.78kb.
• Проект (варіант) змісту (структури) Національної доповіді «Уроки Чорнобильської катастрофи, 45.18kb.
• Центр розвитку освіти, науки та інновацій консалтингово-конфліктологічний центр громадський, 926.45kb.

Список використаних літературних джерел.

1. 
   Юданов А. Ю. Конкуренция: Теория и практика: Учеб.-практ. пособие / А. Ю. Юданов // Ассоциация авторов и издателей «Тандем» – М.: Апалис, 1996. – 272 с.
   
2. Азоев Г. Л. Конкуренция: анализ, стратегия и практика / Г. Л. Азоев – М.: Центр экономики и маркетинга, 1996. – 208 с.
   
3. Селезнев А. З. Конкурентные позиции и инфраструктура рынка России / А. З Селезнев. // Центр. экономико-математический Инн-т РАН. – М.: Юристъ, 1999. – 382 с.
   
4. Спиридонов И.А. Международная конкуренция и пути повышения конкурентоспособности экономики России: учеб. пособ. / И.А. Спиридонов // Московский Госуд. открытый ун-т. – М. – Инфра – М, 1997. – 170 с.
   
5. Фатхундинов Р. А. Конкурентоспособность: Россия и мир. 1992 – 2015. / Р. А. Фатхундинов– М.: Экономика, 2005. – 606 с.
   
6. Пахомов Ю. М. Національні економіки в глобальному конкурентному середовищі / Пахомов Ю. М., Лук’яненко Д. Г., Губський Б. В.В. – К.: Україна, 1997. – 237 с.
   
7. Білорус О. Г. Глобалізація і національна стратегія розвитку [монографія] / О. Г. Білоус. – К. : Логос, 2001. - 301 с.
   
8. Соколенко С. І. Кластери в глобальній економіці [монографія] / С. І. Соколоенко. – К. : Логос, 2004. – 848 с.
   
9. Портер М. Международная конкуренция [пер. с англ. под ред. и предисл. В. Д. Щетинина] / Майкл Портер. – М.: Международные отношения, 1993. – 896 с.
   
10. Макогон Ю. В. Предпосылки построения инновационной модели экономики Украины в условиях интеграции / Ю. В. Макогон, Т. С. Медведкин./ / Зб. наук. пр.міжнар. наук.–практ. конф. 20–21 січня 2005 р. – Донецьк: ДонДУЕТ,2005. – С. 141–144.
    

Омельченко Валерія Юріївна

Київський національний торговельно-

економічний університет, м. Київ


^ ІННОВАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ – ОСНОВНИЙ ФАКТОР КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ КОСМІЧНОЇ ГАЛУЗІ


Висока міжнародна конкурентоспроможність космічної галузі України залежить від складної взаємодії багатьох чинників, серед яких найголовнішим є інноваційний потенціал та ступінь інтегрованості у глобальну інноваційну систему. Саме іннова­ційний потенціал галузі відображає спроможність і готовність підприємств здійснювати ефективну інноваційну діяльність.

Вважаємо за доцільне інноваційний потенціал розглядати, як комплекс переваг які вирізняють їх серед конкурентів на ринку, і необхідними для підвищення конкурентоспроможності галузі та її суб’єктів у оптимальні терміни.

Виходячи із визначення поняття інноваційного потенціалу, можна стверджувати, що саме радикальні інновації є домінантними факторами підвищення міжнародної конкурентоспроможності космічної галузі України та її стійкого зростання. На користь цього тлумачення є твердження експертів ЄС, що лише розвиток науки й досліджень можуть перетворити економіку Європи в найдинамічнішу і найбільш конкурентоспроможну економіку світу. Протягом наступних років одним із ключових пріоритетів ЄС стане так званий трикутник знань, тобто створення, передання й використання знань через дослідження, освіту, професійне навчання та інновації. Основними галузями дослідницької роботи будуть охорона здоров’я, нанотехнології, біотехнології, харчова промисловість та сільське господарство, інформаційне суспільство, матеріалі та виробництво, енергетика, довкілля, транспорт, соціально-економічні дослідження, а також безпека і космос. [1]

Вирішальним фактором економічного зростання виробництв виступають радикальні технологічні нововведення, володіти якими прагнуть всі суб’єкти космічної сфери країн світу, що спонукає їх не тільки до жорсткої та неослабної конкурентної боротьби, а й до кооперації. Стрімка комерціа­лізація інновацій та поглиблення міжнародної інтеграції в космічній галузі стали для країн-інноваторів основою їх глобальної конкурентоспроможності.

Сучасні парадигми економічного зростання галузей економіки здебільшого ґрунтуються на використанні нових наукових знань та інновацій як найважливіших ресурсів сталого економічного розвитку. Не виключенням є і космічна галузь. У ній наукові досягнення органічно вливаються в економічні процеси, результати залежать від ефективності їх взаємодії, в першу чергу від того, наскільки успішно функціонує в ній механізм створення, збереження і поширення нових знань це залежить від розвитку й ефективного функціонування національної інноваційної системи, яка дотепер не сформувала ефективних механізмів інвестування, що гальмує поширення та комерціалізацію радикальних інновацій.

Реалізації інноваційного потенціалу в механізмі науково-технічного розвитку космічної галузі важлива роль відводиться програмно-цільовому методу.

Використання програмно-цільового методу передбачає:

- визначення проблеми та формування цілей;

- розробку й реалізацію програми, спрямованої на досягнення цілей;

- систематичний контроль за якістю та результатами робіт, передбаче­них програмою;

- користування заходів спрямованих на реалізацію цілей.

Вжиття практичних заходів у контексті програмно-цільової політики щодо оптимізації стану та підвищення конкурентоспроможності космічної галузі України має виходити із сучасних загальносвітових тенденцій інноваційного розвитку. Перед усім має значення локомотивна роль тих секторів, які є сферою розвитку високих технологій, які вирізняє особливо значна інформаційна місткість.

Формування ефективної та високо конкурентної моделі космічної галузі в Україні потребує не тільки чіткого визначення основних напрямків програмно-цільової політики, а й розробки та використання моделі міжнародних зв’язків при розробці, виготовленні та експлуатації наукоємкої космічної продукції у вигляді «технологічного ланцюга» її розвитку. Космічна техніка загального призначення (громадянська) має характер складної системи і окремих комплексів, проте внаслідок багатьох власників підсистем стикається зі складностями. Координації всього циклу виготовлення техніки та її експлуатації. «Технологічний ланцюг» космічної техніки представляє собою відображення ще більш складної системи, яка включає крім функціонального комплексу попередні технологічні переділи.

Наявність великої кількості елементів, які складають систему на одному рівні, надає «технологічним ланцюгам», крім наведеної його основи у вигляді вертикальної структури, горизонтальну гілку, специфічну для складної наукоємкої продукції, яка відображає комплексний характер попиту на продукцію в вигляді «триади» послуги-товар-інфраструктура.

Практична цінність моделі «технологічних ланцюгів» полягає в тому, що вона дозволяє урахувати вертикальні та горизонтальні зв’язки у ланцюзі відносин наукоємких виробництв.

Ми пропонуємо «технологічні ланцюги» космічних систем використати при формуванні цільових комплексних програм розвитку космічної техніки та окремих проектів для вирішення наступних задач:

• формування технічних вимог до продукції з урахуванням проблем ринку та обмежень пропускної можливості інфраструктури;
  
• інтегральної та поелементної оцінки термінів і вартості освоєння програм і проектів всіх елементів комплексів;
  
• розробці та реалізації логістичних операцій з урахуванням можливостей кооперації і стратегічного партнерства в рамках віртуальних підприємств, а також оцінці об’ємів і напрямків матеріальних і фінансових проектів;
  
• розрахунку початкової ціни та її змін з урахуванням динаміки цін на комплектуючі вироби та платоспроможність кінцевих споживачів і безпосередніх замовників.
  

Програмно-цільовий метод реалізується через державні комплексні програми, які регулюються законом України «Про державні цільові комплексні програми» і містять визначення ресурсів, виконавців та строки здійснення комплексних заходів, спрямованих на досягнення певних цілей. [2]

Цільові комплексні наукові та науково-технічні програми розроб­ляються для масштабної реалізації значних науково-технічних досягнень. Космічна діяльність в Україні здійснюється на основі космічних програм, які розробляються на 5 років і затверджуються Верховною Радою України. Цілі, на які спрямована програма, зумовлюють стратегію розвитку космічної діяльності держави і враховують довгострокові інтереси держави, сучасні тенденції розвитку космонавтики, наявний науково-технічний та іннова­ційний потенціал.


Література:

1. 
   Поручник А.М. Національний інтерес України: економічна самодостатність у глобальному вимірі. Монографія.- К.: КНЕУ, 2008.-352с. (с.69) (с.77);
   
2. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про державні цільові програми» № 3421-15, від 09.02.2006 р. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2006, №22, ст. 199
   

Яресько Рената Сергіївна

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут», м. Київ


^ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ КРАЇНИ: ОСНОВНІ ІНСТРУМЕНТИ ЇЇ ОЦІНКИ В ЕПОХУ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ


На сьогоднішній день важливим аспектом у досягненні стратегічних цілей, зміцнення політичної та економічної ролі країни на світовій арені є забезпечення стрімкого зростання та стабільності її конкурентоспроможності.

Становлення та розвиток глобальної економіки привели до формування наприкінці ХХ століття в планетарних масштабах гігантського комплексу виробничо-збутових структур, глобальної фінансової системи та розгалуженої інформаційної мережі. В цих умовах світовий економічний простір набуває дедалі більше ознак єдиного середовища для здійснення виробничо-господарських, маркетингових та фінансових операцій, яке керується умовами кон’юнктури глобального рівня. Тому здатність країни швидко адаптуватися до міжнародної конкуренції стає найважливішою умовою успішного і сталого розвитку.[1]

Загострення конкурентної боротьби за останні двадцять років обумовлено нерівномірністю економічного та соціального розвитку, який проявляється в диспропорційності розвитку не тільки окремих країн, але й регіонів та галузей через різношвидкісне нагромадження капіталу. Концепції конкурентоспроможності національної економіки мають велике практичне значення під час розроблення програм щодо вдосконалення конкурентних переваг країни, розвитку її експортної бази в довгостроковому періоді на національному і регіональному рівнях.[2]

Серед вчених не існує єдиної думки щодо сутності поняття «конкурентоспроможність країни» та його співвідношення з низкою інших взаємопов’язаних однопорядкових категорій, таких як конкуренція, конкурентні переваги, конкурентні позиції і конкурентний статус. Окремі з них навіть стверджують, що конкурують на світовій арені не країни, а корпорації, а в умовах глобалізації конкуренція між державами взагалі зникає, що позбавляє сенсу досліджувати конкурентоспроможність країн. Але навіть за умов посилення тенденції регіоналізації, інтеграції та глобалізації у світовій економіці конкурентна боротьба між країнами не тільки не зникає, а навпаки загострюється, набуваючи нових форм свого прояву.

У дослідженнях більшості вчених, присвячених конкурентоспроможності національної економіки, домінують досить однобічні уявлення про передумови для реалізації конкурентних переваг, розглядаються, насамперед, міжнародні порівняння та відповідні рейтинги. Макроекономічний аналіз для визначення рівня соціально-економічного розвитку країни використовує кілька груп показників-індикаторів. Деякі з них застосовуються в Програмі міжнародних порівнянь, що проводиться під методичним і організаційним керівництвом ООН.

Найважливішим індикатором рівня економічного розвитку є показник ВВП на душу населення, виражений у доларах. Перерахування в долари проводиться не за ринковим курсом гривні до долара, а на більш об'єктивній підставі – паритетові купівельної спроможності національної валюти до долара (ПКС). Порівняння сумарних величин показує паритет купівельної спроможності двох валют. Міжнародні порівняння макроекономічних показників дають можливість фахівцям бачити місце будь-якої країни у світовій економічній системі, виявити причини успішного розвитку чи відставання.

Близьким до показника ВВП на душу населення є інший індикатор економічного розвитку – національний доход на душу населення. Він краще відбиває рівень добробуту населення, оскільки на відміну від ВВП у показник національного доходу не входять споживання основного капіталу (амортизація), непрямі податки і державні субсидії на виробництво й імпорт.

У систему вимірників рівня життя населення включаються також показники структури споживчих витрат. У розвинутих країнах відносно високу питому вагу займають витрати на придбання предметів споживання тривалого користування, витрати на освіту й охорону здоров'я, вища частка нагромадження і вкладень у нерухомість. У країнах зі слабкою економікою переважають витрати на харчування і предмети першої необхідності.

В останні роки Міжнародний валютний фонд розробив методику порівняння країн за рівнем витрат виробництва і цін у галузях обробної промисловості. Запропоновано в порівняльному аналізі в індустріально розвинутих країнах, використовувати такі параметри: випуск продукції на відпрацьовану людино-годину, питомі витрати заробітної плати на одиницю продукції, питомі витрати всіх первинних факторів, рівень оптових цін промисловості, рівень експортних цін на відповідні види продукції. Сукупність перерахованих показників відбиває конкурентоспроможність країни в зовнішній торгівлі, що, у свою чергу, служить мірилом її економічного розвитку.

У макроекономічному аналізі започатковані цікаві спроби визначати агреговані оцінні індикатори, що розраховуються шляхом зважування ряду макроекономічних показників. Наприклад, почали застосовувати індекси суспільного розвитку, у яких відбиваються не тільки показники виробництва і споживання, але і тривалість життя, стан здоров'я, освітній рівень населення.

Для оцінювання світової конкурентоспроможності для кожної країни складається ряд індексів та субіндексів, на основі яких розраховуються глобальні індекси зростання конкурентоспроможності (ГІЗК) та індекс мікроекономічної конкурентоспроможності (ІМК) [3].

Глобальні індекси зростання конкурентоспроможності, що розраховуються за методикою Дж. Сакса, дають оцінку перспектив економічного зростання на 5-8 років. За ним Україна знаходиться на 77 місці (попередній ранг - 69, але кількість країн збільшилася з 75 до 80), випередивши Болівію, Зімбабве та Гаїті. За компонентами ГІЗК наша країна займає наступні позиції: технологічний індекс - 72 місце (у 2001р. - 63 місце), індекс розвитку громадських інституцій - 72 місце (-2), індекс макроекономічного середовища - 77 (-4 ).

За індексом мікроекономічної конкурентоспроможності Україна посідає 69 місце (попередній ранг - 59), перебуваючи у близькому сусідстві з Румунією, Болгарією та Гватемалою. За компонентними індексами ІМК Україна знаходиться на таких місцях: за індексом підприємницьких операцій та стратегій розвитку компаній - 66, за індексом підприємницького середовища країни - 69. Лідерами обох рейтингів виступають США та Фінляндія.

В основі методики розрахунку глобальних індексів конкурентоспроможності лежить урахування низки статистичних показників, а також експертні опитування. Позиції України пояснюються сировинною та на пів сировинною структурою експорту, високою енергоємністю виробництва, відсутністю інноваційного поступу та надійного захисту інтелектуальної власності, недостатнім відтворенням виробничих фондів, невисокою якістю продукції, повільним просуванням переговорів щодо вступу до Світової організації торгівлі.

Водночас, зазначені рейтинги відбивають швидше не реальні результати функціонування економіки, а інституційні перетворення, які впливають на економіку в середньостроковій перспективі. Суттєві зміни рейтингу України, згідно з оцінкою Світового економічного форуму, в найближчій перспективі не передбачаються.

Рейтинг країн світу за конкурентоспроможністю також виявляє та публікує Міжнародний інститут управління розвитком (Лозанна). Україна в цьому рейтингу відсутня [4; 5; 6].

Отже, основні аспекти котрі вказують на рівень конкурентоспроможності країни в цілому описані вище є розглянутими, але є питання, які пов’язані з внутрішніми засадами розвитку конкурентного середовища і вони залишаються в тіні. Недоліком поширених версій є відсутність структурного аналізу взаємозв’язків у національній економіці як цілісності, що виявляє головні джерела та ключові напрями проекту модернізації, здійснення якого державою та бізнесом дозволить забезпечити необхідний рівень національної конкурентоспроможності.

Тому для того щоб економіка держави функціонувала в світовому господарстві як найбільш технологічно динамічна, яка і в майбут­ньому успішно забезпечуватиме свою конкурентоспроможність, вона повинна побудувати свою інноваційну систему таким чином, щоб поєднати науково-технічний потенціал країни з комплексом економічних заходів та інфраструктури, що підтримують і допомагають швидкій комерціалізації новинок на внутріш­ніх та зовнішніх ринках. [7]

Список використаної літератури

1. Міжнародні економічні відносини: сучасні міжнародні економічні відносини/ Філіпенко А.С., Боринець С.Я., Вергун В.А. и др. -К.: Либідь, 1992. –276 с.

2. Антонюк Л.Л. Міжнародна конкурентоспроможність країн: регіональний аспект. Монографія. - Київ, 2004. - 273 с.

3. ссылка скрыта

4. Майєр Дж., Олесневич Д. Міжнародне середовище бізнесу: конкуренція та регулювання в глобальній економіці / Пер. з англ. К., 2002. - 703 с.

5. Новицький В. Є. Міжнародна економічна діяльність в Україні: Підручник. К.: КНЕУ, 2003. С. 508.

6. Фомишин С. В. Международные экономические отношения на рубеже тысячелетий: Учебное пособие. Херсон, 2002. - 560 с.

7. Шнипко Олександр Сергійович. Конкурентоспроможність України в умовах глобалізації : Дис... д-ра наук: 08.00.03 - 2008.


Менеджмент якості:

проблеми та перспективи запровадження на вітчизняних підприємствах


Борецька Зореслава Петрівна,

Національний університет біотехнологій і

природокористування України, м. Київ


^ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА – НЕОБХІДНА УМОВА УСПІШНОГО ПЕРЕБУВАННЯ НА РИНКУ


В умовах глобалізації світової економіки та поглиблення господарських зв’язків явище конкуренції є рушієм прогресу. Організації, які намагаються досягти успіху, мають постійно перебувати в динамічному процесі пошуку шляхів вдосконалення виробництва, розробки нових видів продукції, застосування інновацій та використання теоретичних та практичних надбань у своїй галузі, проводити моніторинг ринку та пильно стежити за успіхами найближчих конкурентів.

В економічному словнику приводиться таке визначення: «Конкурентоспроможність фірми – здатність фірми випускати конкурентоспроможну продукцію, перевага фірми над іншими фірмами цієї галузі в державі та за її межами» [2]. Говорити про конкуренцію можливо лише при умові, коли до уваги беруться показники підприємств, які знаходять в одному ринковому сегменті (виготовляють подібний асортимент товарів чи надають схожий вид послуг).

І.Б.Яців трактує конкурентоспроможність підприємства як «здатність здійснювати упродовж тривалого часу ефективну господарську діяльність, одержуючи прибутки від реалізації продукції на конкурентному ринку» [4].

На нашу думку, більш повним визначенням є наступне: «Конкурентоспроможність фірми – це реальна і потенційна здатність підприємства з урахуванням наявних у нього для цього можливостей проектувати, виготовляти й реалізовувати в конкретних умовах товари, які за сукупністю своїх споживчих і вартісних характеристик більш привабливі для споживачів, ніж товари конкурентів» [1].

Існує багато методів оцінювання рівня конкурентоспроможності підприємства: структурно – функціональні, матричні, «профілів» і якості, рівноваги фірм та галузі, рейтингові підходи порівняльної оцінки конкурентоспроможності підприємств та інші.

При структурно-функціональному методі пропонується проводити оцінку факторів, які впливають на конкурентоспроможність підприємства, що виходить на ринок. Це і вивчення кон’юнктури ринку, насиченість ринку подібними товарами, умови перебування на ринку та перспективи до подальшого розвитку, обсяги виробництва тощо.

Метод «профілів» і якості використовується при порівнянні характеристик показників якості оцінюваної продукції з базовими показниками, притаманними для конкретного виду продукції та показниками якості товарів-конкурентів. Цей метод передбачає орієнтацію на споживача, його очікування та уподобання відносно продукції. Важливе місце посідає аналіз та уточнення вимог споживачів до номенклатури, вартості, функціональності, безпеки, надійності та естетичного вигляду.

Метод рівноваги підприємств та галузі має місце, коли виробник досяг бажаного рівня та обсягу виробництва і не має на меті змінювати свою частку на ринку, тобто знаходиться в певній рівновазі до ринкового середовища. При матричному методі проводиться аналіз процесів конкуренції в динаміці. В основу цього методу покладена концепція життєвого циклу товару.

Щоб оцінити конкурентоспроможність підприємств, потрібно застосовувати індивідуальний підхід до кожного з них, диференціювати порівнювані показники по значимості, ретельно працювати над групуванням та ранжируванням вихідних даних, враховувати їх економічну природу. Саме глибокий аналіз виробничих, фінансових і збутових можливостей організації дасть можливість визначити її потенціал та розставити пріоритети у стратегічних цілях, спрямованих на досягнення довгострокових конкурентних переваг.

Одним із головних завдань підприємства в ході його діяльності на ринку є забезпечення конкурентоспроможності продукції, яка характеризується поєднанням таких економічних категорій як якість товару, ціна, за якою цей товар реалізовується та додаткові послуги, що може надати фірма-виробник (сервісне обслуговування, доставка, інформаційне забезпечення і т. ін.).

Для успішного функціонування, підприємство мусить виконувати ряд необхідних умов: постійне удосконалення якості продукції, розширення асортименту товарів, наукові та технічні підходи до розробки нового чи удосконалення старого товару, чітке дотримання алгоритму виробничих процесів, запобігання браку продукції, налагодження реалізації та формування позитивного іміджу, відповідність нормам та стандартам, вивчення попиту та пропозиції на ринку.

Підтвердження нашої думки знаходимо і в працях Михайла Юдіна, який пропонує розглядати конкурентоспроможність продукції «як синтез трьох основних систем показників, які характеризують товар: система якості товару, система якості додаткових послуг, система економічних характеристик товару» [3].

Можна зробити висновок, що успіх у конкурентній боротьбі досягається при умові використання на виробництві діючої системи управління. Саме якісний менеджмент, що базується на глибокому аналізі внутрішніх так і зовнішніх факторів впливу середовища на організацію, є основою високої конкурентоспроможності. Дослідження кон’юнктури ринку, розробка та удосконалення товару, безпечність та екологічність виробництва, раціональне використання наявних ресурсів, підвищення якості продукції, відповідність нормам та стандартам, просування на ринок та подальша збутова діяльність, зворотній зв'язок від споживача до виробника, використання новітніх технологій, удосконаленої техніки, висока мотивація праці та чітке визначення цілей підприємства – ось неповний перелік завдань, які потрібно розв’язати для успішного та довгострокового перебування на ринку.

Література

1. Маркетинг: Підручник практикум та навчально-методичний комплекс з маркетингу / С.І. Чеботар, Я.С. Ларіна, О.П. Луцій, М.Г. Шевчик, Р.І. Буряк,.. – К.: «Наш час», 2007. – 504 с.

2. Осовська Г.В., Юшкевич О.О., Завадський Й.С. Економічний словник. - К.: Кондор, 2007. – 358 с.

3. Юдін М. Порівняльна характеристика методів оцінки конкурентоспроможності продукції. // Економіст. – 2010. - №6. – С. 40-42.

4. Яців І.Б. Особливості визначення інтегрованого показника конкурентоспроможності сільськогосподарського підприємства. // Економіка АПК. – 2010. - №5. – С. 91-97.


УДК 658.012.123: 331.582

Демко Ірина Іванівна

Львівський інститут банківської справи УБС НБУ