Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали ІV міжнародної науково-практичної конференції 21-23 жовтня 2010 р

Вид материала

Документы

Содержание Управління маркетинговою діяльністю на підприємстві: світовий та вітчизняний досвід Управлінський аспект Підвищення конкурентоспроможності Постановка задачі. Виклад основного матеріалу.

Подобный материал:

• Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали ІІІ, 4064.21kb.
• Самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу центр розвитку, 3314.77kb.
• Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
• Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
• До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
• Громадський рух «нова україна» в автономній республіці крим центр розвитку освіти,, 1350.77kb.
• Наукове видання Матеріали ХVIII міжнародної науково-практичної конференції учотирьох, 4599.99kb.
• А. М. Бойко, доктор пед наук, проф, 3357.78kb.
• Проект (варіант) змісту (структури) Національної доповіді «Уроки Чорнобильської катастрофи, 45.18kb.
• Центр розвитку освіти, науки та інновацій консалтингово-конфліктологічний центр громадський, 926.45kb.

^ УПРАВЛІННЯ МАРКЕТИНГОВОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ НА ПІДПРИЄМСТВІ: СВІТОВИЙ ТА ВІТЧИЗНЯНИЙ ДОСВІД


Забезпечення ефективного розвитку та функціонування, як великих підприємств, так і молодих фірм за умов ринкової системи господарювання в даний час є складною комплексною проблемою. У першу чергу це стосується таких її сторін, як менеджмент і маркетинг. Як показує практика, в умовах вітчизняної економіки маркетинг нерідко є найбільш «вузьким місцем». При неефективній маркетинговій системі незатребуваними залишаються гнучкість і ресурсні можливості виробничої, фінансової та інших підсистем фірм. Маркетинговий підхід - загальновизнаний напрям у створенні та реалізації фірмами продукції і послуг різного напрямку. У країнах з розвиненою ринковою економікою маркетинговій сфері приділяється велика увага, оскільки неефективна маркетингова система підприємства може призвести не тільки до втрачання прибутку, але й прямих збитків. Маркетингова система як підсистема організаційного управління існує в будь-якій фірмі, однак, ступінь її розвитку та ефективності може мати значні відмінності. В організаційному відношенні у великих і середніх фірмах управляє ланка маркетингової системи - спеціальні служби і підрозділи. У малій фірмі це може бути безпосередньо один з керівників. На багатьох вітчизняних підприємствах в даний час повільно реалізуються справжні маркетингові заходи і дослідження. Однак, на ряду з цим нерідко відсутнє правильне розуміння самого поняття «маркетингова діяльність», «маркетингова система», «управління маркетингом», «маркетингового управління», як про цілісну підсистемі управління фірмою. Об'єктивні причини цього пов'язані з тим, що маркетинг стикається і перетинається з самими різними сторонами діяльності підприємства, але в теж час не дублює їх. Маркетинг,в широкому сенсі цього поняття, розуміється як система реалізації наступних принципів: орієнтація на споживача, економічна ефективність як основа діяльності фірми; координація зусиль всіх служб і підрозділів для досягнення поставлених цілей. Тут маркетинг бере на себе деякі функції менеджменту.

Маркетинг та менеджмент є основою будь-якої діяльності будь-якого підприємства чи фірми. Функції менеджменту та маркетингу відображають різні об'єкти їх застосування (персонал, фінанси, будівництво, страхування, торгівля, виробництво, інвестиції, інновації, проекти, інформація, знання та ін.), А так само різні концепції, що відображають технологічні аспекти самого менеджменту і маркетингу як способу управління (методологічні, організаційні, інструментальні, інформаційно-правові, інформаційні та ін.) Ми знаємо, що у менеджменті один з підходів в управлінні носить назву «маркетинговий», що має на увазі маркетингове управління фірмою, підприємством, тобто управління, орієнтоване на споживача, у відповідності зі своїми потребами.

Практика показала, що європейські, північноамериканські та японські підприємства при визначенні власної ієрархії цілей виходять з різних пріоритетів. Так, у європейських підприємств у більшості випадків на першому місці стоїть рентабельність капіталу, за якою йдуть структура підприємства та курс акцій. Рентабельність займає перше місце у більшості фірм США. Далі йдуть розвиток курсу акцій, пайова участь у ринку і структура підприємства.

На відміну від європейських і американських, на японських підприємствах усі актуальні завдання основані на розширенні пайової участі в ринку. Велика частка нової продукції, яка реалізується протягом усе коротших часових циклів, знаходиться на самій вершині японської ієрархії цілей. Рентабельність капіталу і ефективність виробництва є цілями другого порядку. Зростання підприємства, розширення пайової участі в ринку, оптимізація прибутку тощо є цілями для довгострокового планування діяльності підприємства. Передумовою реалізації таких цілей і одночасно центральним елементом підприємницької стратегії є конкурентоспроможність підприємства.

Завдання управління і виконання є переважно завданнями короткострокової і середньострокової дії. Вони розробляються на підставі концептуального завдання. Кожне підприємство усвідомлено або не усвідомлено орієнтується за концепціями, які відображають його спосіб дій на ринку. Існує низка концепцій, які визначають оцінювання підприємства самим себе і його принципову орієнтацію на ринок. Ці концепції називаються концепціями маркетингу або концепціями управління підприємством в умовах ринку (удосконалення виробництва, інтенсифікації комерційних зусиль, соціально-етичного маркетингу тощо).

Завдання маркетингового менеджменту досягаються за допомогою реалізації певних процедур процесу управління маркетингом підприємства (рис. 1).





Рисунок 1 - Процедури процесу управління маркетингом підприємства.


Практика розвитку маркетингу на вітчизняних підприємствах показує, що на початковому етапі його сприймають переважно як торгово-збутову або навіть рекламну діяльність.

З розвитком ринкових відносин маркетинг дедалі більше буде інтегруватися в загальну систему управління підприємством, коли в основі ухвалення практично всіх виробничих, збутових, фінансових, адміністративних та інших рішень буде лежати інформація, що надходить від ринку.

Таким чином, маркетинг в наш час стає дуже перспективною галуззю. Керівники повинні зрозуміти, що немає сенсу виробляти те, що ніхто ніколи не купить, а значить необхідно мати у своєму штаті людей, що знають і розуміють потреби населення. Тільки так можна забезпечити стабільний ріст прибутку компанії і зайняти гідне місце в міжнародній сфері економічних відносин.

Роблячи висновок про теоретичне обґрунтування актуальності такої теми, як управління маркетинговою діяльністю, я відзначаю, що маркетинг є невід'ємною частиною життєдіяльності суспільства. Це процес, в ході якого аналізуються, плануються, втілюються в життя і контролюються заходи, розраховані на встановлення, зміцнення і підтримку вигідних обмінів з цільовими покупцями заради досягнення певних цілей організації. Спеціаліст з маркетингу повинен добре вміти впливати на рівень, час, характер попиту, оскільки існуючий попит може не збігатися з тим, якого бажає для себе фірма. Тому інтерес до цієї діяльності посилюється в міру того, як все більше число організацій у сфері підприємництва, в міжнародній сфері усвідомлюють, як саме маркетинг сприяє їх більш успішному виступу на ринку.

В Україні маркетинг ще не одержав достатнього поширення, але все більше число підприємств починають успішно використовувати його основні принципи у своїй роботі. На жаль, маркетингова діяльність вимагає великих грошових витрат, що в нестабільній економічній ситуації практично неможливо. Однак, досліджуючи різні аспекти функціонування вітчизняних фірм і організацій, можна зробити висновок, що маркетинговий підхід до справи незабаром допоможе нашим підприємствам вийти з кризи і зайняти гідне місце в сфері міжнародних економічних відносин.


УДК 35: 339.138

Степанов Віктор Юрійович, канд. техн. наук,

доцент, декан факультету менеджменту,

доцент кафедри філософії та політології,

Харківська державна академія культури.


^ УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ

У ВДОСКОНАЛЕННІ МАРКЕТИНГУ


У сучасному суспільстві існує безліч способів ведення діяльності, що надають людині можливість отримання доходу. Сьогодні споживча культура вступила в новий цикл розвитку: маркетинг відмовляється від елементарних емоцій ради чогось багатшого і складнішого. Сучасні маркетологи «розкручують» інтелект, стають інженерами людської свідомості, висувають концептуальні, унікальні, рішучі і добре продумані ідеї, ведуть людей до матеріального багатства.

Для вдосконалення ефективності механізмів державного регулювання економікою, а також забезпечення вирішення завдань її регіонального розвитку необхідно визначити склад відстежуваних показників, зміна яких дозволить оцінювати результативність маркетингових технологій [2].

Базовими орієнтирами маркетингу, наприклад, регіональної сервісної системи, є задоволення потреб населення в різноманітних і якісних послугах завдяки створенню ефективної системи управління ринком послуг, здатної стабілізувати і забезпечити його зростання. При цьому цілі і завдання визначають основний склад орієнтирів і сфер маркетингової діяльності:

– розвиток конкуренції;

– формування інформаційної системи ринку послуг;

– розвиток інфраструктури сфери обслуговування населення;

– підтримка виробничо-маркетингової та інноваційної діяльності підприємств обслуговування населення;

– кредитно-фінансова й інвестиційна підтримка сервісних підприємств;

– науково-методичне і кадрове забезпечення розвитку сфери обслуговування населення;

– удосконалення економічних методів управління

підприємствами галузі;

– здійснення фінансово-економічної підтримки

підприємств, що надають соціальнозначущі послуги населенню.

Нині, в умовах конкурентоспроможності|, деякі підприємства, що надають послуги населенню, через об’єктивні чинники не мають можливості залучити інвестиції для розширення, реконструкції і технічного переозброєння. Водночас галузеві підприємства потребують глибокої технологічної модернізації і сучасного устаткування. Тому комплекс маркетингових заходів, що здійснюються, повинен стимулювати створення сприятливих умов для розвитку інвестиційної діяльності у сфері обслуговування населення, зокрема завдяки: маркетинговим обґрунтуванням надання гарантій по інвестиційних проектах через регіональний інвестиційний фонд; пропаганді використання лізингу для технічного переозброєння підприємств; розробці маркетингової складової інвестиційних проектів, що фінансуються за рахунок засобів держави відповідно до цільових програм.

У наведеному прикладі здійснення ефективної політики у сфері розвитку ринку послуг потребує єдності дій усіх органів економічного регулювання. Тому управлінські структури регіонального керівництва повинні тісно співробітничати з органами місцевого самоврядування, на що слід зважати під час розробки маркетингових підходів до розвитку регіональної економіки.

Розглядаючи природу маркетингового управління, слід зазначити, що сучасна концепція маркетингу основана на соціально-етичному маркетингу, тобто на системі «виробник – споживач – суспільство». Таким чином, для сучасного виробника головним завданням стає задоволення потреби в рамках суспільної значущості. У основу перспективного розвитку виробник закладає чинник конкурентоспроможності, який забезпечує не лише конкурентну перевагу, але й максимально задовольняє потреби кінцевого покупця. При цьому використовує весь інструментарій маркетингового управління, забезпечуючи таким чином безпрограшне виведення нового товару на ринок. Слід також відзначити, що процес маркетингового управління на підприємстві часто доповнюється інноваційним аспектом.

Розглядаючи процес маркетингового управління на підприємствах, слід врахувати його базовий критерій, зокрема, наскільки новий товар відповідає вимогам ринку. Багато промислових підприємств виділяють достатньо ресурсів на розвиток такого напряму як маркетинг інновацій. Це у свою чергу припускає аналіз чинників макро і мікросередовища підприємства, на підставі чого ухвалюються маркетингові і управлінські рішення щодо виведення новації на ринок [1].

У процесі маркетингового управління необхідно зважати на особливості інноваційного підходу, а саме:

– комерційне використання результатів інтелектуальної праці персоналу підприємства;

– створення і впровадження нового виду продукції, її

модифікації, а також модифікації технології її виробництва;

– використання креативного| управління персоналом

заохочення творчості і новаторства;

– виділення фінансових ресурсів на процес маркетингу

нового товару.

Розглядаючи інновацію як об’єкт маркетингового управління, слід назвати два підходи до визначення суті нововведення. Згідно з першим підходом, нововведення – це ідея, продукт, тобто результат діяльності по оновленню або перетворенню.

Другий підхід розглядає нововведення як генерування, ухвалення і впровадження нових ідей, процесів, продуктів та послуг, тобто це процес, що характеризує перехід системи з одного стану в інший завдяки впровадженню певних новацій.

Практична реалізація маркетингового управління інноваційним продуктом залежить від того, наскільки останній відповідає ринковій сприйнятливості [3]. Як зазначалося, ринок не завжди готовий сприймати інновацію і цьому є декілька причин:

– новація суперечить| менталітету соціуму;

– новація потребує додаткових знань і вмінь;

– новація – завжди продукт дорогий.

Для кожного рівня існують свої особливості і складнощі в управлінні й ухваленні маркетингових рішень. Тому однією із завершальних стадій процесу створення новації є пробний маркетинг, який здійснюється для аналізу товару і маркетингової програми в реальних ринкових умовах. Якісний пробний маркетинг може вирішити організаційно-економічні проблеми маркетингового управління. Мета пробного маркетингу – з’ясувати реакції покупців і споживачів на сам товар та його маркетингові аспекти.

Вирішення розвитку маркетингового управління залежить від можливостей підприємства, а саме: галузева належності підприємства, його розмірів, територіального місця розташування, його інтеграції з елементами ринкової і інноваційної інфраструктури. Крім того, необхідною умовою є заохочення інноваційної діяльності органами влади.

Нарешті, слід підкреслити, що незалежно від типу господарських систем маркетингове управління, яке забезпечує інноваційну спрямованість, неможливе без активної державної участі в рамках державних і регіональних інноваційних програм та концепцій.

Реалізація маркетингових заходів щодо кожного з указаних напрямів можлива тільки за умови створення спеціальних організаційних механізмів, що координують управлінську діяльність у маркетингу.


Література:

1. Государственная политика и управление : учебник. В 2 ч.

Ч. 1. Концепции и проблемы государственной политики и управления / под ред. Л. В. Сморгунова. — М. : «Российская политическая энциклопедия», 2006. — С. 208.

2. Д. Ф. Кэттл. Реорганизация государственного

управления. Анализ деятельности федерального правительства / Д. Ф. Кэттл // Наука государственного управления. Классики теории государственного управления: американская школа / под ред. Дж. Шафитца, А. Хайда. — М. : Изд-во МГУ, 2003. — С. 751.

3. Федоров В. А. Методологические принципы прогнозирования и управления научно-техническими инновациями : монография / В. А. Федоров. — М. : Изд-во РУДН, — 2006. — С. 364.


Трещов Мирослав Миколайович

Дніпропетровський державний аграрний університет


^ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ

АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ ШЛЯХОМ УДОСКОНАЛЕННЯ

СИСТЕМИ МЕНЕДЖМЕНТУ ТА МАРКЕТИНГУ


Актуальність теми. Головною метою здійснення підприємницької діяльності є одержання прибутку, яке перш за все передбачає високий конкурентний статус суб’єкта господарювання.

Враховуючи жорстку конкуренцію на вітчизняному аграрному ринку підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств перш за все залежить від власних зусиль керівного складу суб’єкта господарювання.

Питання теорії і практики конкуренції, конкурентоспроможності підприємств досліджувалися відомими зарубіжними та вітчизняними вченими: А.Смітом, Г.Азоєвим, М.Портером, Р.Фатхутдіновим, А.Гайдуцьким, І.Должанським, П.Саблуком та іншими. Проте на поточний момент не повною мірою вивченим залишається питання визначення комплексного механізму підвищення конкурентоспроможності суб’єктів господарювання.

^ Постановка задачі. Метою дослідження є розвиток теоретико-методологічних основ системи управління конкурентоспроможністю вітчизняних аграрних підприємств на основі методів менеджменту і маркетингу та розробка методичних і практичних рекомендацій щодо вдосконалення механізмів її реалізації.

^ Виклад основного матеріалу.

Задля досягнення максимального фінансового результату діяльності фірми має бути розроблена комплексна концепція управління конкурентоспроможністю підприємства, що повинна враховувати можливості формування і коригування цілей і стратегій розвитку підприємства відповідно до досягнутого рівня конкурентоспроможності та включати методи управління конкурентоспроможністю, що відображають необхідні організаційні, економічні і техніко-технологічні заходи в їх взаємозалежності, реалізація яких сприяє результативному здійсненню управлінських рішень в даній сфері діяльності.

Найголовнішими організаційно-економічними методами управління конкурентоспроможністю підприємства є:

- активізація інвестиційної і інноваційної діяльності, що включає техніко - технологічне переоснащення підприємства;

- удосконалення фінансово-податкової політики;

- поліпшення кадрової політики і системи управління мотивацією праці;

- поліпшення інформаційного забезпечення управління конкурентоспроможністю підприємства;

- поліпшення маркетингової орієнтації, додаткова підтримка маркетингової служби;

- покращення якості продукції та її сертифікація.

Слід зауважити, що заходи з підвищення рівня конкурентоспроможності підприємства є такими, що знаходяться у взаємозв’язку один з одним і утворюють тим самим певну цілісність, комплекс, та об’єднані єдиним принципом – кожен з них забезпечує вирішення проблеми підвищення конкурентних переваг і адаптаційних властивостей підприємства та зміцнення його позицій на ринку.

Низька конкурентоспроможність більшості вітчизняних сільськогосподарських підприємств і невисокі темпи виробничого і фінансового розвитку суб’єктів господарювання цієї галузі є найважливішими передумовами вдосконалення управління їх інвестиційно-інноваційною діяльністю.

Дійсно, на даний момент ситуація в аграрній галузі України склалася таким чином, що без кардинального технічного і технологічного переоснащення аграрних підприємств, а отже без залучення значних фінансових ресурсів розвиток та навіть виживання на ринку суб’єктів господарювання видається майже неможливими.

Слід зазначити, що інноваційна діяльність у сільському господарстві має певні особливості, пов’язані із його специфікою, а саме: наявністю живих організмів (нові сорти та гібриди рослин і породи тварин, штами мікроорганізмів), сезонністю, підвищеними ризиками тощо. Із впровадженням новацій у галузь види продукції, як правило, не змінюються, тільки набувають покращених властивостей (наприклад, вища врожайність зернових).

Крім того існує необхідність в серйозному коригуванні існуючої амортизаційної політики сільськогосподарських підприємств. Амортизаційна політика повинна бути пов’язана із загальною стратегією інвестиційної діяльності. При цьому слід чітко визначити об’єкти застосування прискореної амортизації, яку дозволив широко використовувати Податковий кодекс України. Доцільно застосовувати прискорену амортизацію переважно на високотехнологічне устаткування.

Стосовно удосконалення фінансово-податкової політики підприємств, варто також відзначити, що на практиці, грамотний податковий менеджмент на підприємстві може забезпечити значну економію коштів за рахунок оптимізації податкових зобов’язань. Адже одним з елементів витрат, який може суттєво зменшити чистий прибуток підприємства є, в тому числі, і сплата податків до бюджету.

Кордони законодавчого поля та деяка його неврегульованість дозволяють, на абсолютно законних підставах, зменшувати власні податкові платежі та використовувати вивільнені таким чином грошові кошти на розвиток виробництва, підвищення його конкурентоспроможності порівняно з іншими учасниками ринку.

Без сумніву, більш конкурентоспроможними на ринку є корпоративні та фінансово-промислові утворення, які, внаслідок ефекту масштабу, мають більше переваг, ніж дрібний виробник. При цьому слід зазначити, що великі агропромислові формування мають свої особливості господарської діяльності, які можливо з успіхом використовувати задля мінімізації їх витрат, в тому числі і податкових.

Управління персоналом набуває дедалі більшого значення як чинник підвищення конкурентоспроможності підприємства, досягнення успіху в реалізації його стратегії розвитку. Його успіх визначається двома основними чинниками: здатністю підприємства чітко визначити, яка поведінка працівників потрібна для досягнення його стратегії, і можливістю застосовувати ефективні управлінські важелі для спрямування працівників на бажану поведінку. Обидва завдання однаково важливі й складні, особливо в умовах трансформації економіки.

Іншим важливим шляхом підвищення конкурентоспроможності аграрних підприємств є поліпшення інформаційного забезпечення управління підприємством або інформаційної політики. Даний блок організаційних заходів суб’єкта господарювання перш за все має бути представлений наступними компонентам:

- розробка наскрізної інтегрованої системи управління для вирішення завдань менеджменту, проектування і виробництва;

- створення єдиної інтегрованої системи планування, нормування і обліку витрат;

- розробка єдиної інформаційної моделі бухгалтерського, управлінського і податкового обліку;

- розробка таких автоматизованих систем як „управління вартістю”, „швидкий маркетинг”, „управління фінансами”;

- розробка комп’ютерної системи управління якістю продукції;

- застосування найсучасніших інформаційних технологій і засобів зв’язку;

- створення автоматизованих робочих місць в інженерно-економічних службах підприємства та його виробничих підрозділах

- технічна підтримка інформаційного забезпечення внутрішньофірмового управління конкурентоспроможністю.

Аналіз діяльності вітчизняних сільськогосподарських підприємств свідчить про низьку якість проведення маркетингових заходів, що вживаються менеджментом господарюючих суб’єктів. Створення на аграрних підприємствах маркетингових служб сприяло б підвищенню їх конкурентоспроможності.

Служба маркетингу на підприємстві для забезпечення конкурентоспроможності продукції і самого підприємства повинна використовувати все різноманіття стратегічних і тактичних прийомів маркетингу. Адже маркетинговий підхід до ухвалення рішень дозволяє виробити конкретні цілі, стратегії, тактику поведінки підприємства на ринку; його товарну, цінову, збутову, комунікаційну стратегії і обов’язковий суворий контроль (моніторинг) протягом всього процесу реалізації маркетингової програми.

Жорстка конкуренція, в яку занурилися українські аграрні підприємства, примушує їх приділяти особливу увагу якості продукції.

Останнім часом в світовій практиці завдання створення якісної продукції вирішується шляхом формування систем управління якістю. При цьому принцип системності виявляється в наступному: об’єктом управління служить процес формування якості; базою подальших управлінських рішень є результати аналізу процесів формування якості і чинників, що впливають на підсумкові показники; структура організації повинна відповідати цілям і стратегії в галузі якості. Тобто система якості інтегрується в загальний процес виробництва, охоплюючи всі служби, пов’язані із створенням, випуском і реалізацією продукції і удосконалюється в унісон з розвитком інших боків діяльності підприємства: організаційних, технічних, технологічних, економічних, правових і соціальних.

Висновки.

Підвищення конкурентоспроможності аграрних підприємств та утримання ними конкурентних переваг багато в чому залежить від ефективності комплексу застосовуваних ними методів

управління.

Реалізація і розвиток перерахованих в дослідженні методів управління конкурентоспроможністю підприємства на основі системи менеджменту і маркетингу – трудомістке завдання, що вимагає системного підходу при здійсненні великої кількості управлінських, технічних, технологічних і інших заходів. Проте за умови прогресивних системних змін у інвестиційно-інноваційній, фінансово-податковій, кадровій, інформаційній і маркетинговій політиці аграрних підприємств слід очікувати значного підвищення рівня їх конкурентоспроможності.


Школяренко Ольга Олександрівна, к.е.н.,доц..

Мартищенко Анжеліка Олександрівна, ст..викладач

Університет сучасних знань, м.Київ