Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали ІV міжнародної науково-практичної конференції 21-23 жовтня 2010 р
| Вид материала | Документы |
- Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали ІІІ, 4064.21kb.
- Самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу центр розвитку, 3314.77kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
- До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
- Громадський рух «нова україна» в автономній республіці крим центр розвитку освіти,, 1350.77kb.
- Наукове видання Матеріали ХVIII міжнародної науково-практичної конференції учотирьох, 4599.99kb.
- А. М. Бойко, доктор пед наук, проф, 3357.78kb.
- Проект (варіант) змісту (структури) Національної доповіді «Уроки Чорнобильської катастрофи, 45.18kb.
- Центр розвитку освіти, науки та інновацій консалтингово-конфліктологічний центр громадський, 926.45kb.
^ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ ВУГІЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ
Метою статті є теоретичне узагальнення і розвиток підходів щодо підвищення конкурентоспроможності підприємств вугільної промисловості.
За останні роки в галузі спостерігається падіння видобутку вугілля. Підприємства вугільної промисловості не здатні покрити виробничі витрати тому що вартість матеріалів, енергії та праці дуже велика.
Внаслідок кризи питання оцінки конкурентоспроможності тобто оцінка фінансового стану, діагностика банкрутства і проведення санації вугледобувних підприємств стають актуальними.
Розглянемо шляхи підвищення конкурентоспроможності вугільної галузі за рахунок впровадження маркетингових досліджень
Світовий досвід показав, що такий підхід формує внутрішню та зовнішню політику підприємств. «Концепція маркетингу проголошує завданням організації встановлення потреб, бажань і інтересів цільових ринків та їхнє задоволення більш ефективними і продуктивними, ніж у конкурентів, способами, що зберігають або підвищують добробут як споживачів, так і суспільства загалом» [1]
На сьогодні не всіма підприємствами використовується в повній мірі потенціал маркетингу.
Потенціал маркетингу – це сукупність коштів і можливостей підприємства в реалізації маркетингової діяльності. Оцінка потенціалу дозволить виявити сховані резерви в розвитку підприємств та збільшити віддачу від застосування передового економічного інструментарію.
Для реалізації потенціалу маркетингу на підприємстві необхідне впровадження раціонально і виважено розробленої маркетингової політики щодо забезпечення стабільної діяльності в досягненні конкурентних переваг та зміцненні позицій підприємства на ринку.
Нестабільна ринкова ситуація , яка склалася в Україні , призвела до того, що вітчизняні підприємства не можуть в повній мірі використовувати потенціал маркетингу і проводити маркетингові дослідження. Саме тому особливої актуальності набуває проблема формування та реалізації маркетингової політики підприємства, підвищення рівня його ефективності.
За спостереженнями, дана тема сьогодні актуальна для українського бізнесу. У становленні бізнесу маркетингові дослідження стають основою розвитку. Більш того, якщо підприємства глибоко усвідомлюють свої цілі і завдання, то саме через маркетингові дослідження починається процес активізації їх діяльності. Головним поштовхом до цього, на нашу думку, стала недостатня кількість інформації про ринкову ситуацію.
В наш час на рівні підприємства тільки починає зароджуватися маркетингова служба і вона в основному виконує лише деякі функції маркетингу. У більшості варіантів не існує загальної стратегії маркетингу з чітким визначенням цілей і задач усієї маркетингової діяльності, так як лише проводиться механічна заміна назви відділу постачання на відділ маркетингу.
Для підприємств є визначення важливості маркетингових досліджень, встановлення тенденції розвитку цих досліджень на рівні регіонів та знаходження шляхів вирішення проблем, які існують на ринку цих послуг.
Кожне маркетингове дослідження проводиться з метою отримання необхідної інформації, а головне достатньої, для прийняття управлінських рішень або для перевірки правильності вже прийнятих рішень. Основне завдання – не просто зібрати інформацію, а дати оцінку бізнесу клієнта: розкрити перспективи, ризики, можливості. Підприємство може як замовляти маркетингове дослідження у сторонньої фірми, так і проводити його самотужки. Враховуюче те, що у наш час на підприємстві немає відділу маркетингу і немає достатньо людей, керівництво найчастіше співпрацює з маркетинговими агенціями. Об’єктами дослідження можуть бути: ринок, конкуренти, посередники, споживачі тощо. Після отримання необхідної інформації ії аналізують, проводять потрібні розрахунки та роблять висновки. На основі цих рекомендацій керівництво приймає управлінське рішення, яке повинно призвести до позитивного ефекту.
Водночас об’єктивна потреба маркетингової орієнтації підприємств, пов’язана насамперед зі зростанням конкуренції між вітчизняними та іноземними виробниками й насиченням ринку товарами, і призвела до розуміння важливості маркетингових досліджень у вивченні поведінки конкурентів на цільовому ринку в Україні.
Але стосовно ринку маркетингових послуг можна сказати, що він ще не розвинений і потребує уваги як з боку підприємств, так і з боку держави. На цьому етапі сутність маркетингової діяльності на підприємствах ототожнюється з успішним збутом або рекламою, тому найчастіше нові відділи мали назви „Відділ збуту і маркетингу ” або „Відділ реклами і маркетингу ”. Не усвідомлюючи достатньою мірою цілей і завдань маркетингової діяльності та ії місця в корпоративному управлінні фірмою, а також не маючи кваліфікованого персоналу, маркетингові служби слабко інтегрувалися в організаційні структури підприємств [2]. Потрібно більше уваги приділяти розвитку цього сектору.
В загальному вигляді можна виділити такі основні проблеми.
1. Проблеми, які пов’язані з теоретичними і методичними аспектами маркетингових досліджень:
- звужена трактовка маркетингових досліджень, що спотворює і їх практичне застосування;
- проблема використання якісних і кількісних методів дослідження;
2. Проблеми у сфері підготовки фахівців в галузі маркетингових досліджень:
- слабке володіння теорією і методикою маркетингових досліджень;
- відсутність відкритості результатів;
- відсутність відповідальності за результати.
3. Проблеми у сфері маркетингових досліджень на рівні підприємств:
- відсутність відділів і спеціалістів з маркетингових досліджень;
- скритий характер попиту на маркетингові дослідження;
- повне нерозуміння зв’язку маркетингової інформації і ефективної системи планування виробничо-збутової діяльності;
- нездатність оцінити якість результатів дослідження.2
Для вирішення всіх вище викладених проблем можна запропонувати такі шляхи їх вирішення: більше видавати наукової літератури, яка б враховувала досвід зарубіжних країн; створити посібник-практикум, який би допомагав маркетологам, працюючим на підприємстві; збільшити кількість фахівців цієї галузі, та підвищити рівень їх кваліфікації, збільшувати кількість маркетингових агенцій по всій території України, які б займалися маркетинговими дослідженнями; раз на рік проводити численні дослідження по підприємствам за важливими показниками; проводити семінари та лекції для підприємців, які б роз’яснювали як правильно створити маркетингову службу на підприємстві та ії важливість.
1.Котлер Ф. Маркетинг-менеджмент/Ф.Котлер, К.Л.Келлер. – [12- е узд. – СПб.: Питер, 2008. -816с.
2.П.А.Орлов Проблеми підвищення соціальної відповідальності маркетингу та конкурентоспроможності продукції //Маркетинг. - №2, 2010, с.25-31.
Чередниченко Наталія Вікторівна
Донбаська державна машинобудівна академія, м. Краматорськ
^ СУТНІСТЬ ЕКОНОМІЧНОГО КОНТРОЛЮ ТА ЙОГО РОЛЬ В СИСТЕМІ ПІДПРИЄМСТВА
Розвиток ринкових відносин в Україні, інтеграція капіталу різних суб’єктів господарювання та невизначеності зовнішнього середовища призводить до удосконалення форм і методів управління. Управління, в цілому, є безперервним процесом, який характеризується певною послідовністю та логікою реалізації функції.
Функція управління – це конкретний вид управлінської діяльності, який здійснюється спеціальними прийомами та способами, а також відповідна організація праці. Однією із загальних функцій управління підприємства виступає контроль та розглядається як нагляд за процесами, що відбуваються в керованому об’єкті, порівнянням його параметрів із заданими, виявлення відхилення.
Термін «контроль» присутній і серед бухгалтерських понять, він передбачає вирішальний вплив на фінансову, господарську і комерційну політику підприємства з метою одержання вигод від його діяльності. Контроль є фундаментальним елементом процесу управління. Тому одним із питань є розгляд значимості контролю та його місце в діяльності підприємства.
Сутність контролю як науки розкривається в багатьох працях вітчизняних науковців: М.Т. Білуха, Ф.Ф. Бутинець, Є.В. Калюга, Б.Ф. Усач, О.А. Шпиг, С.В. Бардаш, Л.О. Сухарева, Виговська Н.Г., Кужельного М.В., Нападовської Л.В., Рудницького В.С., Шатковської Л.С. та інші.
Також є ціла низка навчально-методичної літератури, де автори розглядають контроль переважно з практичної діяльності. Тому контроль розглядають в першу чергову, як один із головних принципів управління; як стадію процесу (циклу) управління; як функцію управління [1, 2]. М.Т. Белуха контроль розглядає як функцію системи управління суспільними процесами, і це стосовно соціального управління, політичного керівництва, народної демократії, правової держави та визначає контроль системою спостереження і перевірки відповідності процесу функціонування об’єкту керування прийнятим управлінським рішенням, встановлення результатів управлінського впливу на керований об’єкт шляхом виявлення відхилень, допущених в ході виконання цих рішень [3 c. 17-18].
Белобжецький І.А. указав, що для розуміння основних теоретичних проблем контролю велике значення має чітке визнання його економічної сутності, ролі і місця в системі господарського управління, його взаємозв’язок з іншими функціями управління (планування, регулювання, обліком і аналізом) [4 c.19]. Сутність і зміст контролю не може бути докладно розкриті у відриві від сфери управлінської діяльності, яку він обслуговує. Розглядаючи його сутність через призму теорії управління, Белобжецький І.А., підкреслив, що в рільної дійсності немає «контролю взагалі», а є контроль конкретного змісту і конкретних форм [4 c. 23]. І таким чином, виділив чотири основних напрямку у визначені суті:
- перший досліджують соціологи, юристи та економісти контроль як сферу діяльності, та зазвичай визначають контроль як метод або форму управлінської діяльності;
- другий напрямок досліджують фахівці з теорії управління, та визначається як особлива стадія управлінського циклу;
- третій досліджується з точки зору кібернетики, та отримання зворотного зв'язку о стані керованого об’єкту та виконання управлінських рішень;
- четвертий - правова концепція, перевірка дотримання законодавства.
Сутність контролю як функції управління також розглядають в своїх працях вчені – економісти Виговська Н.Г, Калюга Є.В., Усач Б.Ф., Терехов А.А., але питання взаємозв’язку контролю з іншими функціями та характер впливу контролю на їх проведення розглянуто на узагальненому рівні.
Як зазначив, А.А. Терехов [5, с.11], любий вид управління неможливо без контролю. Просто немислимо ніяке управління без перевірки виконання прийнятих рішень, встановлених вимог і тим паче немислимо ніяке управління капіталом без поточного та наступного контролю за його станом, без професійного вибору інвестицій і без перевірок, і аналізів бухгалтерської звітності.
Дослідження окремих робіт фахівців з менеджменту та контролю свідчить про виділення трьох напрямків поглядів науковців і авторів щодо до складу функцій управління. До першого напрямку, можна віднести праці авторів які загальними функціями управління вважають планування, організацію, координацію, мотивацію та контроль. Як відмітив в своїх дослідженнях Барадаш С.В., наведений перелік функцій треба умовно вважати базовими, оскільки даної думки дотримуються переважна більшість фахівців з менеджменту. Наступні напрямки відрізняються, виключно, додаванням до основного складу функцій управління ще: в другому – облік, аналіз, регулювання, прогнозування, нормування; в третьому – координацію та мотивацію.
Так, В.О. Шевчук зауважує, що, з одного боку, функції прогнозування (планування) й обліку (статистики) є передумовою контрольних дій, оскільки вони формують релевантну для їх здійснення нормативну та фактичну інформацію, з іншого боку, контрольні дії є передумовою функцій аналізу і регулювання, здійснення яких дозволяє досліджувати причини знайдених відхилень. Тобто контрольні дії слід розглядати як наслідок прогнозування та планування, обліку та статистики, а наслідком контрольних дій, у свою чергу, вважати аналіз і регулювання [6.с.191].
Б.Ф. Усач розглядає контроль, як єдину систему. Важливою ланкою єдиної системи фінансово-господарського контролю є економічний контроль. Поняття «економічний» підкреслює поширення контрольних функцій лише на галузь економіки як сукупність продуктивних сил і виробничих відносин суспільства, цього баланс. Фінансовий контроль – одна із форм управління фінансами, особлива сфера контролю, зумовлена формуванням і використання фінансових ресурсів у всіх структурних підрозділах економіки [7, c.10].
У літературі з питань контроль-ревізійної діяльності суть контролю зводиться до регулярної перевірки дотримання господарського законодавства та виявлення порушень фінансової дисципліни. Від цього його розглядають, як фінансово-господарський контроль і як функцію управління соціально-економічною системою. Головна функція фінансово-господарського контролю безперервне спостереження за процесами виробництва, розподілу, обміну і споживання суспільно необхідного продукту та їх перевірка, встановлення причин порушення законності фінансово - господарських операцій [c.25,7]. Господарська діяльність неможлива без застосування системи економічних важелів щодо додержання законодавства в галузі господарської політики, тобто без систематичного і дієвого контролю з боку держави за виробництвом, розподілом і споживанням суспільного продукту.
На нашу думку, визначення контролю найбільш повне дано Белобжецьким І.А., контроль представляє собою систему нагляду и перевірки процесу функціонування і фактичного становища керованого об’єкту з цілю оцінити обґрунтованість та ефективність прийнятих управлінських рішень і результати їх виконання, виявлення відхилень від вимог цих рішень, усунення несприятливих ситуацій і сигналізація о них компетентним органам. Тобто, Белобжецький І.А. відмічає, що контроль виступає як кульмінаційний момент управлінського циклу і для ефективного виконанні такої ролі, контроль повинен бути оперативним, точним та економічним. Завдяки активній ролі контролю в управлінні його дані використовуються для підтримки динамічної рівноваги всієї системи управління, прийняття більш обґрунтованих управлінських рішень.
Таким чином, можна зробити висновок, що найбільш частіше контроль відносять до функції управління, але розглядають контроль і як особливий цілеспрямований вид практичної діяльності, при цьому наголошується, що, виступаючи самостійною функцією управління економікою, контроль не поглинає інші функції, а взаємодіє з ними, здійснюючи активний вплив на ефективність їх використання [8, с. 5]. А тісне переплетення функцій обліку і внутрігосподарського контролю проявляється насамперед у тому, що облік служить джерелом інформації, необхідної для здійснення постійного та діючого контролю.
Треба відмітити, що контроль з якого би напрямку не розглядався він є постійно діючим чинником. В якій би послідовності не розглядали б процес управління або управлінський цикл, без контролю неможлива жодна з них. Інша річ, що при контролі можуть використовуватися різноманітні, специфічні форми й методи контролю. Отже і формування фінансово-господарського контролю як наукової і учбової дисципліни вимагає чіткого відокремлення специфічних питань, які входять до її предмету.
Перелік посилань
1 Андреев В.Д. Ревизия и контроль в потребительской кооперации. – М.: Экономика, 1987.-334с.
2 Бутинець Ф.Ф., Виговська Н.Г., Малюга Н.М., Петренко Н.І. Контроль і ревізія : Підручник для студентів спеціальності «облік і аудит» вищих навчальних закладів.\ за редакцією проф.. Ф.Ф. Бутинця. – 3 –є вид., доп. і перероб.- Житомир: ПП «Рута», 2002.-554с.
3 Белуха Н.Т. Аудит: Учебник. – К.: «Знання», КОО, 2000.-С 769.- (Вісшее образование XXI века).
4 Белобжецкий И.А. Финансовый контроль и новый хозяйственный механизм. – М. : Финансы и статистика, 1989.-256с.
5 Терехов А.А. Аудит.-М.: Финансы и статистика, 2000.-512с.
6 Шевчук В.О. Контроль господарських систем в суспільстві з перехідною економікою (Проблеми теорії, організації, методології): монографія / В.О. Шевчук. – К.: Київ. держ. торг.-екон. ун-т., 1999. – 370 с.
7 Усач Б.Ф. Конроль і ревізія : Підручник / Б.Ф. Усач.- К.: Знання – Прогрес, 2002.-253с.
8 Попова Т.Д. Внутренний контроль издержек организаций / Т.Д. Попова, Л.А. Шмельцер. – Новочеркасск: ЮРГТУ, 2001. – 87 с.
Управління міжнародною конкурентоспроможністю
в епоху глобалізації
Михайлів Галина Василівна, к.е.н.
Прикарпатський національний університет імені В.Стефаника,
м. Івано-Франківськ
^ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНА КЛАСТЕРИЗАЦІЯ ЯК ЕФЕКТИВНИЙ ЗАСІБ ПРОТИ РУЙНІВНОЇ ГЛОБАЛЬНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ
Актуальність теми. Глибоко конфліктні процеси сучасної економічної інтернаціоналізації, небаченої за своїми масштабами, ударні хвилі глобалізації та регіональної інтеграції вимагають нових глобально орієнтованих національних стратегій і моделей майбутнього розвитку. Глобальна конкурентоспроможність національних економік в умовах сучасного глобалізму дедалі більшою мірою залежить від ефективності їх внутрішньої організації і, зокрема, ступеня інтегрованості внутрішніх регіональних підсистем. Кластеризація саме і є тією формою внутрішньої інтеграції та кооперування, що здатна забезпечити як стійкість, так і синергітичний ефект протидії ударам глобальної конкуренції з боку монопольних ТНК. У сучасних наукових доктринах антиглобалізму провідне місце починають займати концепції формування системи мережевих кластерів - локальних, регіональних, національних, транскордонних і трансконтинентальних.
^ Аналіз останніх наукових досліджень і публікацій. Серед наукових праць, у яких досліджуються теоретичні основи конкуренції, її сучасні форми, міжнародне конкурентне середовище, аналізуються причини і умови виникнення конкурентних переваг, а також проблеми забезпечення високої конкурентоспроможності окремих країн та пошуку ними новітніх форм її досягнення, необхідно відзначити дослідження таких зарубіжних вчених – Дж. Міля, Й. Шумпетера, Д. Рікардо тощо; зокрема і російських науковців – О. Юданова [1], Г. Азоєва [2], А. Селезньова [3], І. Спиридонова [4], Р. Фатхутдінова [5] та вітчизняних дослідників – О. Білоуса [7], С. Соколенка [8], Д. Лук’яненка [6] та багатьох інших. Найбільш значимі дослідження в теорії міжнародної конкуренції та конкурентних переваг країн були здійснені американським ученим М. Портером [9]. Водночас багато аспектів даної наукової теми залишаються недостатньо розкритими та обґрунтованими. Потребують подальшого дослідження передумови забезпечення міжнародної конкурентоспроможності вітчизняних виробників на сучасному етапі.
У сучасних теоріях і доктринах розвитку дедалі більше уваги приділяється проблемам організаційно-економічної кластеризації. Економісти Заходу переважно аналізують тенденції розвитку мережевих кластерних систем в умовах глобальної економіки. У країнах Східної Європи, особливо пострадянських, з'явились перші монографії, серед них і С. Соколенка, що вийшла друком у 2004 р. [8]. У своїй книзі він дає певні відповіді на питання про захисні механізми націй-держав проти руйнівного впливу глобальної монопольної неоконкуренції з боку ТНК, які почали впроваджувати стратегії тотальної експансії.
^ Виклад основного матеріалу. Якщо глобальні корпорації перетворюють конкуренцію в тотальну монополізацію, то кластерні економічні системи здатні трансформувати конкуренцію в інтеграційну кооперацію, не руйнуючи конкуренцію як здорову рушійну силу. Мережева національна економіка стає потужним двигуном соціально-економічного зростання і механізмом національної безпеки перед загрозою тотального корпоративного глобалізму. Природна конкуренція за такими параметрами, як ціна та якість товарів, відходить у минуле. Їх витісняють тотальний диктат глобальних монополій, силова інтеграція, поглинання або знищення конкурентів. Кластери убезпечують національних виробників не від конкуренції, а від глобальних монополій, тим самим захищаючи власні держави-нації. Глобальна економічна революція ХХІ століття і перехід до економіки знань вимагають нових стратегічних рішень як на національному, так і міжнародному рівнях. Народне ринкове підприємництво повинно стати основою "нової" економіки.
В деяких країнах в останні десятиліття набули великого значення ефективні «кластерні стратегії», які будуються на центрах ділової активності, що вже довели свою силу та конкурентоспроможність на світовому ринку. Уряди концентрують зусилля на підтримці існуючих кластерів і створенні нових мереж компаній, що раніше не контактували між собою. Держава при цьому не тільки сприяє формуванню кластерів, але й саме стає учасником мереж.
Таким чином, незважаючи на різницю підходів, більшість країн Європи виробило для себе ту або іншу кластерну стратегію. Слід виокремити країни, які у найбільш явній формі здійснюючу кластерну стратегію розвитку національної економічної системи Данія, Нідерланди, фламандський район Бельгії, Квебек (Канада), Фінляндія, а також ПАР (при новому уряді). Франція й Італія можуть служити прикладами країн, у яких здавна практикується своєрідна кластерна стратегія, хоча й під іншою назвою [10].
У цей час експертами описані 7 основних характеристик кластерів, на комбінації яких базується вибір тієї або інший кластерної стратегії [10]:
Географічна: побудова просторових кластерів економічної активності, починаючи від лише місцевих (наприклад, садівництво в Нідерландах) до справді глобальних (аерокосмічний кластер);
- Горизонтальна: кілька галузей/секторів можуть входити в більший кластер (наприклад, система мегакластерів в економіці Нідерландів);
- Вертикальна: у кластерах можуть бути присутнім суміжні етапи виробничого процесу. При цьому важливо, хто саме з учасників мережі є ініціатором і кінцевим виконавцем інновацій у рамках кластера;
- Латеральна: у кластер поєднуються різні сектори, які можуть забезпечити економію за рахунок ефекту масштабу, що приводить до нових комбінацій (наприклад, мультимедійний кластер);
- Технологічна: сукупність галузей, що користуються однією і тією же технологією (як, наприклад, біотехнологічний кластер);
- Фокусна: кластер фірм, зосереджених навколо одного центра – підприємства, НДІ або навчального закладу;
- Якісна: у цій структурі вирішено не тільки питання про те, чи дійсно фірми співробітничають, але й про те, яким чином вони це роблять.
Мережа кластерів не завжди автоматично стимулює розвиток інновацій. Буває, що в мережах, навпаки, придушують інноваційні процеси та заохочується захисна поведінка. Взаємозв’язки з постачальниками можуть стимулювати інноваційні процеси, але вони ж можуть використатися для перекладання витрат на партнерів та обмеження їх у фінансовому відношенні. В останньому випадку мережі не виявляються ні стабільними, ні стимулюючими.
Отже, кластерний підхід, спочатку використаний у дослідженнях проблем конкурентоспроможності, згодом став застосовуватися при рішенні усе більше широкого кола завдань, зокрема:
– при аналізі конкурентоспроможності держави, регіону, галузі;
– як основа загальнодержавної промислової політики;
– при розробці програм регіонального розвитку;
– як основа стимулювання інноваційної діяльності;
– як основа взаємодії великого й малого бізнесу.
Висновки. Кластери як активний та перспективний вид організації виробничо-комерційної взаємодії економічних суб’єктів виступають каталізатором позитивних соціально-економічних зрушень і зростання ефективності суспільного виробництва. Ґрунтовний аналіз доводить необхідність комплексної оцінки ефективності процесів кластерізації на основі застосування численних індикаторів результативності ефективності кластерної діяльності. Комплексна оцінка здійснюється на основі загального та специфічного аналізу показників та критеріїв, що в сукупності з іншими елементами економічного розвитку дозволяє ефективно посилювати конкурентні позиції економічних суб’єктів і забезпечувати ефективне функціонування кластерних систем всіх типів та рівнів.