Маріупольський навчально-виховний комплекс "гімназія-школа" №27 стилістика української мови збірник-посібник зі спецкурсу (для учнів одинадцятих класів)

Вид материала

Документы

Содержание Через перепони Весна прийшла в своїм убранні Давно, давно Плили хмарини, немов перлини… Люлі-люлі, люлечки

Подобный материал:

• Навчально виховний комплекс «гімназія школа» №27 Цикл уроків з української літератури, 307.09kb.
• Навчально-виховний комплекс гуманітарно-естетичного профілю (гімназія-інтернат-школа, 479.67kb.
• Програма спецкурсу "Основи журналістики" для учнів 8-11 класів загальноосвітніх навчальних, 99.62kb.
• Навчально-виховний комплекс гуманітарно-естетичного профілю (гімназія-інтернат школа, 1703.1kb.
• Навчально-виховний комплекс гуманітарно-естетичного профілю (гімназія-інтернат школа, 1312.68kb.
• Торезький міський відділ освіти, 233.34kb.
• Урочисте дійство відбувається на святково прикрашеному шкільному майданчику, 136.58kb.
• Загальноосвітній навчально-виховний комплекс гуманітарно-естетичного профілю (гімназія-інтернат, 2327.17kb.
• Про проведення Тижня української писемності та мови в закладах освіти міста, 21.41kb.
• Дніпропетровський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, 31.45kb.

Тема 2. Стилістичне використання фонетичних, лексичних і фразеологічних засобів.

§ 8. Фоностилістика

Українська мова, як і будь-яка інша високорозвинута мова, володіє величезними виражальними багатствами, в тому числі й стилістичними.

Стилістичні засоби (ресурси) – це елементи мови, що мають стилістичне забарвлення (емоційно-експресивне, оцінне, функціонально-стильове).

Стилістичні засоби української мови діляться на дві групи:

• функціонально забарвлені засоби, що використовуються в книжному або розмовному мовленні;
  
• експресивно забарвлені засоби, що надають мовленню певного стильового забарвлення (ласкаве, іронічне, інтимне, фамільярне, грубувате, урочисте тощо).
  

Функціонально забарвлені засоби (слова, словосполучення, речення) є важливими мовними ознаками кожного стилю. Так, слова наукової лексики, терміни є постійною ознакою наукового стилю, а слова, вжиті в переносному значенні, – художнього стилю.

Експресивно забарвлені засоби використовуються в художньому й розмовному стилях із метою передачі різних емоційних відтінків мовлення.

Стилістичні засоби бувають стилістично маркованими (тобто позначеними) й стилістично нейтральними (непозначеними).

Стилі мовлення створюються єдністю фонетичних, лексичних, морфологічних і синтаксичних засобів. Важливою ознакою тексту будь-якого стилю є його фонетична організація: сполучуваність звуків між собою, рівномірне чергування голосних і приголосних, правильне інтонування речень і всього тексту. Вивченням особливостей звукового оформлення текстів того чи іншого стилю займається фоностилістика.

Фоностилістика вивчає засоби звукової організації мовлення, шляхи та прийоми досягнення його милозвучності, способи використання природних і функціональних властивостей звуків для створення певного стилістичного забарвлення.

Кожний стиль має свої фонетичні особливості, але найбільше вони проявляються в текстах художнього стилю. Найчастіше тут виступають звукоповтори. Фонетичні повтори в тексті спостерігаються серед окремих звуків. Можуть повторюватися і морфеми, увиразнюючи будову слів і речень. До таких повторів належать звукова анафора, звукова епіфора, алітерація, асонанс, рима, віршові розміри.

Звукова анафора – повторення початкових (ініціальних) звуків. Повторюватись може перший звук рядка у вірші або першого звука у слові:

Зелениться ніжна м’ята, рута, материнка, –

Знов я чую, мов співає давня українка.

(А.Кримський)

І по клавішах сивого смутку

Ходять сині, сумні слони.

(І.Драч)

Звукова епіфора – повторення кінцевих звуків чи словосполучень у закінченнях слів віршованого рядка:

^ Через перепони,

Попри всі закони,

Ти, мово дідівська, живлюща.

(М.Чернявський)

Особливе місце серед звукоповторів займають алітерації й асонанси.

Алітерація – повтор одного або кількох приголосних звуків у суміжних або близько розташованих одне від одного в тексті словах. Наприклад, у словах Павла Тичини “Крилами між люди лину” алітерується звук [л], що легко вимовляється й підкреслює легкість пташиного польоту. Алітерація звука [р] підкреслює швидкий рух, зміну пір року:

^ Весна прийшла в своїм убранні,

Як в різні роки і віки.

(Я.Шпорта)

Найчастіше алітеруються кілька різних звуків. Це створює своєрідну звукову поліфонічність поезії. Наприклад, алітерація звуків [л], [с], [м], [н], [р], [д] у наступних рядках поезії:

Люблю, мов сонце, материнську мову…

Нам кожна мова дорога.

Грінченко й Даль ведуть у даль чудову,

О словників жага, віків снага!

(С.Литвин)

Асонанс – повтор одного або кількох голосних звуків у суміжних або розташованих недалеко одне від одного словах. Наприклад:

^ Давно, давно,

ще в пору колискову,

блаженним безтурботним малюком

я всмоктував у серце рідну мову

з цілющим материнським молоком.

(Д.Луценко)

У перших рядках повторюються голосні звуки [а], [о], а наступних – [е], [и], що яскраво увиразнюють тексти.

У віршованих текстах алітерації й асонанси здебільшого виступають разом:

^ Плили хмарини, немов перлини…

Їх вид рожевий – уста дитини!

Набігли тіні – і… ждуть долини.

Пробігли тіні – сумні хвилини:

Плили хмарини чужі, далекі…

(П.Тичина)

Тут маємо поєднання алітерації [л], [м], [н] та асонанс [и], [і], що й створює ніжний, мінорний настрій.

Рима як різновид звукової епіфори разом із віршованими розмірами теж є важливим фонетичним засобом художнього стилю, зокрема поетичного мовлення.

Рима – звуковий повтор, побудований на співзвучності кінцевих слів або їх частин. Наприклад:

^ Люлі-люлі, люлечки,

Шовковії вервечки.

(Народна творчість)

О мово українська! Ти – вода

З кринички, над якою гнуться верби,

Холодна, і прозора, і проста,

А без води я вже давно помер би…

(Ю.Бердик)

Певними звуковими засобами володіє й художня проза. Її ритміка (сукупність звукових засобів – ритмів) найчастіше виявляється в фонетичній організації тексту, розташуванні наголошених і ненаголошених складів, пауз, інтонаційному оформленні речень. Сприйняття ритміки тексту залежить від його виразного читання.

Зважаючи на особливості фонетичної організації текстів, учені виділяють стилі вимови – книжний і розмовний.

Книжний (повний) стиль вимови характеризується повільним темпом мовлення, чіткою вимовою звуків, звукосполучень, правильним наголошенням слів. У цьому стилі проголошуються публічні виступи, наукові доповіді, лекції, читаються художні твори, ним користуються диктори радіо й телебачення.

Розмовний (неповний) стиль вимови використовується в неофіційному спілкуванні, невимушеній обстановці в діалогічному мовленні. Цей стиль допускає усічені форми слів, діалектну вимову окремих слів, експресивнішу інтонацію речень тощо.


Вправа 55. Прочитати тексти. Визначити кількісне співвідношення голосних і приголосних звуків. Які висновки можна зробити про їх звукове оформлення?

Текст № 1

Шевченко

Такий спокійний дивиться він з рами,

О, це за всіх замислене чоло,

Що, наче символ, стало над часами –

Того, що в нас нове перемогло!

І крізь обличчя, кожній хаті рідне,

Немов виразно бачу я в імлі:

Вже близько час – за нього ж день розквітне –

І на його оновленій землі!

(Є.Плужник)

Текст № 2

Зелена трава горить-палає зеленим огнем, на її довгих листочках грає й сяє, мов

самоцвітне каміння, чиста роса: то стрільне вам у вічі тоненькою голочкою жовтого світу, то зачервоніє круглою горошиною, то засиніє синьоцвітом, то посипле зеленими іскорками… І то ж по праву руч і по ліву руч. Куди ви не повернетесь, все горить-палає, вся долина пишається, мов зверху радугами вкрита!

(П.Мирний)

Вправа 56. Прочитати виразно уривки. Визначити звукову анафору. Як вона впливає на звукове оформлення тексту?

Текст № 1

Як хороше, як весело

На білім світі жить!...

Чого ж у мене серденько

І мліє, і болить?

(Л.Глібов)

Текст № 2

А в тій кузні коваль клепле,

а в коваля серце тепле,

а він клепле та й співа,

всіх до кузні іззива.

(І.Франко)

Текст № 3

Ішли дівки через двір, через двір,

На них сукні, як мак цвів, як мак цвів!

Стали сукні сяяти, сяяти,

Стала діброва палати, палати!

(Народна творчість)

Вправа 57. Прочитати виразно тексти. Визначити звукову епіфору. Які звуки римуються? Чи збігається в тексті рима з епіфорою?

Текст № 1

Іди, іди, дощику,

Зварю тобі борщику

В полив’янім горщику!

Іди, іди, дощику,

Цебром, відром, дійницею

Над нашою пашницею!

Іди, іди, дощику,

Зварю тобі борщику!

(Народна творчість)

Текст № 2

Повільне сонце на тумані

До проса випливло з трави,

Де на пташинім щебетанні

Тинявся малиновий дим.

Лиш сонях спав, хоча й не мусив,

І ось за те, аби він знав,

Важкий ячмінь медовим вусом

Бджолу за лапку лоскотав.

(М.Вінграновський)

Вправа 58. Прочитати виразно тексти. Визначте в них алітерації й асонанси. Яка їх роль у кожному тексті?

Текст № 1

Ми вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились,

А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружимо їх. Не вгадали.

Старі зарані повмирали,

А ми малими розійшлись

Та вже й не сходились ніколи.

(Т.Шевченко)

Текст № 2

Хотіла б я піснею стати

У сюю хвилину ясну,

Щоб вільно по світі літати,

Щоб вітер розносив луну.

Щоб геть аж під яснії зорі

Полинути співом дзвінким,

Упасти на хвилі прозорі,

Буяти над морем хибким.

Лунали б тоді мої мрії

І щастя моє таємне,

Ясніші, ніж зорі яснії,

Гучніші, ніж море гучне.

(Л.Українка)

Вправа 59. Прочитати виразно. Зробити аналіз звуків у кожному рядку, виявляючи алітерації й асонанси. Визначити їх роль у різних рядках поезії.

Я не геній, синку милий,

Тим ніколи й не хваливсь;

Працював, що було сили,

Перед сильним не хиливсь;

Фарисейству й лицемірству

Я концесій не робив;

Людській кривді, злості й звірству

Я ні раз не підхлібив.

В долі добрій чи злиденній

Чесно, просто йшов весь вік

І йду досі. Я не геній,

Я звичайний чоловік.

(І.Франко)

Вправа 60. Скласти два тексти (монолог і діалог). Потім виразно прочитати їх, користуючись відповідними стилями вимови.

Вправа 61. Прочитати тексти. Визначити, які звуки в них повторюються. Які стилістичні функції вони виконують? Як спосіб творення звуків впливає на виражально-зображальні можливості тексту?

Текст № 1

Сльота

Ситом сіє сиві струї

Хтось химерний. Хмар хитон

Розпростер на небі вітер.

Слизько. Слізно. Сумно. Сон.

Вимок ворон на воротях.

Сльози скапують зі стріх.

Ластівка пройшла, як стрілка.

Сниться: Сяйво. Сонце. Сміх.

(Р.Купчинський)

Текст № 2

Осінній дисонанс

Небо скуйовджене і розколисане

Дрантя спустило на темні бори.

Сонного місяця сива лисина

Полум’ям сизим горить.

З ротатим, ридаючим риком

Вітри орди хмар несуть,

І ходить за їхнім криком

Бажання лягти і заснуть.

(В.Симоненко)

Вправа 62. Прочитати вірш. Знайти приголосні, які алітерують. Чи сприяють ці повтори увиразненню його змісту?

Несамовитим криком крові

Роздерлися Твої уста:

Сурмиш у рупор пурпуровий,

Вагітна бурями повстань!

Крізь чорних днів крижану хугу,

Крізь свист степів, крізь порох трун –

Виконуєш космічну фугу

На струнах зореметних рун.

З несамовитого Синаю

Ти – ураганом голосів –

Гукаєш, кличеш, проклинаєш

В своїй розіп’ятій красі.

(Є.Маланюк)

Вправа 63. Прочитати вірші. Визначити стилістичну роль алітерацій.

Текст № 1

Стоїть піп на копі,

Копа під попом,

Піп під ковпаком.

(Народна творчість)

Текст № 2

Вовк-вовцюг вівцю волік.

Вова вовку вила в бік.

Як завив же вовк-вовцюг,

Миттю випустив вівцю.

(Народна творчість)

Текст № 3

Бук бундючивсь перед дубом,

Тряс над дубом бурим чубом.

Дуб пригнув до чуба бука –

Буде букові наука.

(Народна творчість)

Текст № 4

Бабин біб розцвів у дощ,

Буде бабі біб у борщ.

(Народна творчість)

Вправа 64. Прочитати тексти вголос. Проаналізувати фонетичні засоби творення образу вітру в обох із них. Що спільного й відмінного в них використано?

Текст № 1

Вітер віє, віє, мліє,

Навіває срібні сни,

Навіває злотні мрії,

Чеше кучері Весни.

То загляне в чорні прірви,

То злетить в блакить ясну,

То пелюстки білі зірве

І посипле на Весну.

То замовкне, то заграє,

То всміхнеться, то зітхне…

З кожним з нас таке буває,

Як кохання спалахне.

(О.Олесь)

Текст № 2

Третій вечір шумить мені вітер – щоразу інше. Спершу він нарядився за приятеля, інтимного й балакучого оповідача – отого, що зайде з двору до вікна, одчинить його, схилиться на руку й заведе розмову без краю.

От-от, здається, перестане, вже затихає, і одразу зашумить-зашумить, навіть не передихнувши. Слухаєш-слухаєш, ляжеш спати, заснеш, не дослухавши, і глухої ночі прокинешся, підведеш голову, а він все так же невтомно: “Гу-гу-гу!... бу-бу-бу!...”. І вже вчуваються в його шумі лісові розбійницькі легенди.

Сьогодні – він музика, під вікнами гуде гілля струнами, і кругом будинку – гомін – не гомін, стоїть могуча симфонія – “Сон”.

Обплутав мене знову, як хмелем. Давно вже збирався до театру і давно вже час іти, а я сиджу коло вікна, одягнений, і не можу ворухнутись. Мені видно, як на балконі лазить кленове листя, як перегортаються зелені ясенові пальці, мов малюнки з тінями рентгену, як у чавунних перилах тихим золотом сяє привіт за мільярди миль од якоїсь невідомої зірки.

Раптом гомін і сміх. Крешуть каміння зашкарублі черевикі студентів, орішками цокотять покривлені каблуки студенток Коло мого вікна одна чогось зітхнула, стиха кинула початої давньої пісні, мов зронила на брук з повного кошика квітку.

Зронила й забула, щось веселе згадавши, засміялась, заго моніла до гурту. Гурт, як привид, зник.

Аж ось жужмом, жмутами засяяли в очах червоні жоржини… Жоржини, жоржини, аж у хаті темніє од їх. Далі зашумів вітер, земля застугоніла, підкотили вітрові коні гриваті, примчали мені з далекої ночі вінок молодиць, червоно мальованих, заплаканих. Оце вони, ті жоржини.

(С.Васильченко)

Вправа 65. Прочитати вірш. Визначити функцію багаторазового повторення звука [с]. Чи сприяє такий повтор увиразненню змісту поезії?

Сипле, стеле сад самотній

Сірий смуток – срібний сніг, –

Сумно стогне сонний струмінь,

Серце слуха смертний сміх.

Серед саду смерть сміється,

Сад осінній смуток снить, –

Сонно сиплються сніжинки,

Струмінь стомлено шумить.

Стихли струни, стихли співи,

Срібні співи серенад, –

Срібно стеляться сніжинки –

Спить самотній сад.

(В.Кобилянський)

Вправа 66. Переписати речення. Підкреслити епіфори. Визначити їх стилістичні функції.

Сплю – не сплю. Чиюсь вволяю волю. Лю. (П.Тичина) На ланах, на травах, На срібно-зелених, У житах злотистих, Стрункоколоскових – Гей, Там, Там шуміли шуми! Там шуміли шуми! (П.Тичина) Здається, часу і не гаю, а не встигаю, не встигаю! Щодня себе перемагаю, від суєти застерігаю, і знов до стрічки добігаю, і знов себе перемагаю, і не встигати не встигаю, і ні хвилиночки ж не гаю! (Л.Костенко) Мої думи заклопотаними горобцями – за сніжинками за летючими… (В.Сосюра) Закрутили, загули, заграли, Чистим лугом серце повели Вишукані голубі хорали По стежині сизої імли… (І.Драч) Заболю, затужу, заридаю… в собі, закурличу, А про очі людські засміюсь, надломивши печаль. Помолюсь крадькома на твоє праслов’янське обличчя, І зоря покладе на мовчання моє печать (Б.Олійник)

Вправа 67. Прочитати вірш Павла Тичини “Хор Лісових Дзвіночків”. За допомогою яких мовних засобів автор передає звуки довкілля? Написати твір-опис “Літній день”, використовуючи звуковідтворення та звуконаслідування.

Ми дзвіночки,

Лісові дзвіночки,

Славим день.

Ми співаєм,

Дзвоном зустрічаєм:

День!

День.

Любим сонце,

Небосхил і сонце,

Світлу тінь,

Сни розкішні,

Все гаї затишні:

Тінь!

Тінь.

Линьте, хмари,

Ой прилиньте, хмари, –

Ясний день.

Окропіте,

Нас нашелестіте:

День!

День.

Хай по полю,

Золотому полю,

Ляже тінь.

Хай схитнеться –

Жито усміхнеться:

Тінь!

Тінь.

(П.Тичина)

Вправа 68. Переписати тексти, вставляючи замість крапок потрібні слова таким чином, щоб римувалися перший і третій, другий і четвертий рядки.

Текст № 1

Я виросла у Київській … .

Цвіли у нас під вікнами … .

А повінь прибувала по …

і заливала всі … .

Гойдалися причали і … .

Світилися кіоски, мов … .

А повінь заливала …

по саме небо і по самі … .

О, як було нам весело, як … !

Жили ми на горищах і … .

Усе махало крилами і … ,

і кози скубли сіно на … .

І на човнах, залитими … ,

коли ми поверталися зі … ,

дзвеніли сміхом, сонцем і …

балкончиків причалені … .

І слухав місяць золотистим …

страшні легенди про князів і … .

І пропливав старий рибалка … .

Труханів острів… острів … …

А потім бомби влучили у … .

Чорніли крокв обвуглені … .

А потім повінь позмивала …

моєї дерев’яної … .

(Л.Костенко)

Довідка: ханів, трапеції, кіотики, гондоли, котики, Венеції, привози, веслами, Тугорханів, баркасах, весело, кварталами, комунікації, школи, інерції, акації, терасах, вухом, верболози, спокій, попіл, Венеції, Трухан, гітарами.

Текст № 2

Шлях-дорога в небокрай … .

Обіч розступається … .

То не я-моя уява … ,

Наче босоноге … .

Люди добрі, орачі-… !

Чи то ви зробили, чи не … ?

Всюди пшениці та … –

Ні волошки в полі, ні … .

Тільки по канавах … ,

Тільки лопушиння по … .

Вже заорані й старі … –

Мов розтято вени на … .

А було колись, таки ж … –

Свідки хоч старі, проте …:

Вийдеш по городах за … –

І потонеш в степовій … .

Чи зумієш вивчити між …

Кожну квітку, мудру й не … ?

І ніхто їх зроду не … –

Заповідні трави у … …

Вируша уява в ніч … ,

Двері у в’язниці … ;

Плаче на заоранім … ,

Наче босоноге … .

(М.Руденко)

Довідка: старченя, скупу, живі, відчиня, траві, дядьки, село, стерня, реп’яхи, ярках, лиху, трави, висках, трав, було, буряки, веде, шляху, степу, ви, старченя, орав, шляхи, йде.


§ 9. Засоби милозвучності української мови

Українська мова вирізняється з-поміж багатьох мов світу своєю евфонічністю, або милозвучністю. Цю ознаку української мови помітив видатний учений Іван Срезневський. Ще в XIX столітті він відзначав, що українська мова – “це мова поетична, музикальна, живописна”. Мелодійністю української мови захоплювались Лев Толстой, Антон Чехов, Володимир Самійленко, Амросій Метлинський та інші. Нині мелодійне українське слово чарує всіх, хто слухає або читає його. Досягається це насамперед милозвучністю української мови.

Евфонія (від грецького – милозвучність) – галузь фоностилістики. Вона вивчає здатність фонетичної організації мови до мелодійного звучання, створення звукозображення у висловлюванні відповідно до його змісту й художнього призначення.

Евфонічність (милозвучність) – здатність фонетичної системи мови до мелодійного звучання, а також до створення звукових образів у висловлюванні.

Евфонічність виявляється у плавності, мелодійності, інтонаційній виразності мовлення. Евфонічність – одна з природних тенденцій української мови – досягається природним чергуванням окремих голосних і приголосних звуків, спрощенням у групах приголосних, використанням паралельних форм слів.

Евфонічність української мови, приємне звукове оформлення її служать засобом естетичності, краси. Для української мови, як і російської й білоруської, характерне уникання важкого для вимови нагромадження звуків.

Евфонічність української мови – характерна ознака всіх її стилів. Щоб дотримуватись милозвучності мовлення, свідомо уникати незграбності в уживанні звуків, треба знати евфонічні засоби й уміло ними користуватися. Для створення мелодійного звучання мовлення служать різні фонетичні засоби.

Ряд засобів милозвучності стали нормативними в сучасній мові й використовуються кожним мовцем, незалежно від стилістичного забарвлення тексту.

У сучасній українській літературній мові для досягнення милозвучності використовується ціла низка засобів:

• спрощення приголосних звуків при їх збігу [-стн-], [-ждн-], [-здн-], [-стл-], [-рдц-], [-скн-], [-зкн-]: честь – чесний, тиждень – тижневий, виїзд – виїзний, щастя – щасливий, сердечний – серце, тиск – тиснути, бризкати – бризнути;
  
• вставні голосні звуки [о], [е]: вихор – вихр, капель – капль, сосон – сосн, свекор – свекр, вітер – вітр;
  
• приставні звуки: голосний [і] та приголосні [в], [г]: іржа – ржа, іржання – ржання, імла – мла, вугілля – угілля, вогонь – огонь, вуста – уста, вугор – угор, вузол – узол, вісь – ось, вівця – овця, він – он, гайда – айда;
  
• паралельні форми самостійних і службових частин мови: Україна – Вкраїна, Єлизавета – Лисавета, Івану – Іванові, іти – йти, червонім – червономузнає – зна, ходім – ходімо, пишіте – пишіть, , робити – робить, більше – більш, знову – знов, хоч – хоча, чом – чому;
  
• паралельні форми префіксів в- (у-), ув- (уві-, вві-), під- (піді-), над- (наді-), об- (обі-), від- (віді-), од- (оді-), роз- (розі-), з- (із-, зі-, зо-): вміти – уміти, увійти – ввійти, підняти – підібрати, надписати – надіслати, об’їхати – обігріти, відчинити – відібрати, од – одійти, розбити – розігріти, зробити – зійти;
  
• паралельні форми прийменників в (у), ув (уві, вві), під (піді, підо), над (наді), об (обі), з (із, зі, зо), перед (переді, передо): в Олени – у газеті, бачив уві сні – бачила вві сні, під землею – піді мною, над ним – наді мною, об підлогу – обі призьбу, з далекого – із далекого, зо мною – зі сходу, перед хатою – переді мною;
  
• паралельні форми сполучників і – й: життя і краса, Тимофій і Сергій, мохнаті й наїжачені, зайшла й охопила;
  
• варіанти дієслівних афіксів -ти- (-ть-), -ся- (-сь-): жить – жити, дивлюсь – дивлюся;
  
• паралельні форми часток би (б), же (ж): співав би – співала б, прийшов же – прийшла ж.
  

Більшість фонетичних варіантів стилістично нейтральні й вживаються в будь-якому стилі мовлення з метою милозвучності. Іноді на їх вибір впливає темп мовлення: при швидкому темпі (розмовний стиль вимови) вживаються коротші варіанти, а при повільному (книжний стиль вимови) – повні. Але найголовніше – фонетичні варіанти забезпечують рівномірне чергування голосних і приголосних звуків та уникнення нагромадження однакових звуків.

Чимало слів зі звуковими відмінностями стилістично марковані, тобто вживаються в окремих стилях мовлення: форма робити – загальновживана, а робить властива переважно розмовному й художньому стилям; Єлизавета (літературна) – Лисавета (розмовне, просторічне), ходім, пишім (нейтральні) – ходімо, пишіте (експресивно забарвлені). Такі слова виступають як фонетичні синоніми. Отже, фонетичними синонімами називаються звукові варіанти слів, однакових за значенням, але відмінних за емоційно-експресивним забарвленням і стилістичним вживанням.

Серед фонетичних синонімів виділяються такі групи:

• пари слів, що відрізняються кінцевими звуками: на білому – на білім, та – тая, відтіля – відтіль, гуляє – гуля;
  
• варіанти власних імен: Фекла – Векла – Текля, Євгенія – Ївга, Тимофій – Тишко, Варвара – Варка, Оксана – Ксеня;
  
• ряди слів, які включають літературні й діалектні форми: огірок – гурок – гірок, отрута – трута, до одного – до’дного, орати – горати, може – мо, шафа – шахва, в – ві – ув – уві;
  
• евфонічні повтори: добрий-добрий-добрий, ген-ген-ген, ледве-ледве-ледве;
  
• співвідносні слова з повноголоссям і неповноголоссям: порох – прах, ворота – врата, сторож – страж, володар – владар.
  

Вправа 69. Прочитати тексти. Визначити стилі. Які засоби милозвучності зустрічаються в

поданих текстах?

Текст № 1

Є неспростовна прикмета у кожного великого таланту: потужне силове поле духовності й краси, що формується творчістю митця та самою його особистістю. Не підлягає ця ознака ні цифровим, ні якимось іншим точним вимірам. Та коли вголос або подумки вимовиш ім’я Майстра, пульсування цього силового поля відчуваєш неодмінно…

І ось входимо у силове поле Олеся Гончара, що витворилося вже понад чотири десятки років тому та розширюється і поглиблюється, набуває нових ознак. Яке найперше враження воно справляє? Безліч разів пропонувалася відповідь на це запитання, і майже завжди на передній план виступали два естетично забарвлені поняття – світло й чистота.

(А.Погрібний)

Текст № 2

Чебрець звичайний – трав’яниста рослина, напівкущ, родини губоцвітих. Квіти зібрані у щільні голівки – суцвіття. Пелюстки квітів пурпурово-червоного (рідко білого) кольору. Рослина дуже пахуча, багата на нектар, а тому й приваблює до себе багато комах, а особливо бджіл. Цвіте чебрець в Україні з травня аж до самої осені. Росте дико по сухих схилах і піскуватих місцях, на луках та в листяних і мішаних лісах. Існує кілька видів чебрецю, в тому числі і чебрець український. Цвіт українського чебрецю блідо-рожевого кольору. Чебрець часто згадується в українському фольклорі, вживається в народній медицині і чарах.

(О.Воропай)

Вправа 70. Прочитати речення. Підкреслити фонетичні варіанти слів і пояснити доцільність їх уживання.

На Йвася глянула, взяла його тихенько сповила та, щоб дожать до ланового, ще копу дожинать пішла. (Т.Шевченко) Ввітер гнав хвилі снігу, збивав з ніг, заліплював очі й ніби хотів поховати під срібним оксамитом маленькі хатки. (О.Кобилянська) Вечоріло, і ніч охоплювала в свої обійми землю. (О.Кобилянська) Коли копають картоплю, ключ угорі журавлиний рідною мовою кличе у невідомі краї. (М.Рильський) У великому вікні крилося сонце, щойно вирвавшись із-за гір. (О.Сизоненко) Петриків батько був ув економії за керівника, а мама за доярку. (О.Вишня) Тужу за вами, солов’ї Вкраїни. (М.Рильський) Гафійка увійшла в хату. (М.Коцюбинський) Закривши очі, він часто стогнав, ніби уві сні. (О.Гончар)

Вправа 71. Записати текст, розкриваючи дужки. Обґрунтувати вибір фонетичного варіанта слова.

Як (од,від)спів(а,ає) хурделицями зима, як (від,од)дзвонить вона ожеледцем – тоненькою і блискучою, мов кришталь, кригою на кущах та деревах, і сонечко (в,у)гріє землю та води, (з,зі)бираєть(ся,сь) Данило Коряк до лісу до своєї сторожки. Там він має оберіга(ти,ть) (од,від) (у,в)сякої напасті цілий лан лісової розсади: дрібненьких дубків, що недавно ще спали (у,в) жолудях, а весною проклюнули(ся,сь) (із,з) землі двома-трьома листочками та (й,і) пішли (в,у) ріст, берізок, в’язків, кленочків, осичок і приземкуватих пухнастих сосонок, схожих на їжаків. Збираєть(ся,сь) Данило довго, бо треба йому (в,у)зяти (з,зі,зо) собою чимало (в,у)сякого начиння. А зібравши(сь,ся), вирушає (в,у) дорогу, кликнувши за собою малого, проте бідового песика Кузьку – вік-бо справді як той жучок, що живе на колосках, – рудий та криволапий. (І,й) (й,і)дуть.

(Г.Тютюнник)

Вправа 72. Прочитати вірш. Як у тексті поєднуються засоби милозвучності з іншими фонетичними засобами? Знайти порушення милозвучності. Чим це можна пояснити?

Вже онде щось і сіють у долині.

Вже долітає пісня з далини.

Вже горлиця аврукає в бруслині,

стоять в заплавах золоті лини.

Тут коло нас така зелена балочка,

там озеро, не видно йому дна.

Вже прилетіла голуба рибалочка,

ніс в неї довгий, довший, ніж вона.

Вже й дикі гуси в небі пролітали,

вже й лебеді кричали крізь туман.

Вже ходять в болотах біля Полтави

ходумічник, крохаль і турухтан.

Воскресли люди, хоч який хто квелий,

після облоги схожі на примар.

І монастир з цвітіння тих жарделей

пливе у небо, як з рожевих хмар.

(Л.Костенко)

Вправа 73. Прочитати речення. Записати, розкриваючи дужки. Яка роль фонетичних синонімів у художньому стилі?

(І,й) блідий місяць на (ту,тую) пору (із,з) хмари (де-де,де) виглядав. (Т.Шевченко) По двору тихо походж(ає,а) старий веселий Рогволод; дружина, отроки, народ кругом його (у,в,во) (златі,золоті) сяють. (Т.Шевченко) А ми розлізли(ся,сь) (межи,між) людьми, мов мишенята. (Т.Шевченко) Батько мій був (з,із) самих перших січовиків. (О.Стороженко) Несеть(ся,сь) сумний голос трембіти (й,і) будить (з,зі) сну полонину. (М.Коцюбинський) Мусій поруч (з,із) волами важко ступ(а,ає), (ні-ні,ні) та (і,й) гейкне. (А.Головко) Ти мене (з,із,зі) дитинства (під,піді,підо)ймала, хліб дала (з,із,зі) піснями солов’я, (від,од)вела доріг мені немало, земле, зореносице моя. (А.Малишко) (Од,від,віді)брав нечистий (од,від) мене пам’ять. (І.Нечуй-Левицький)

Вправа 74. Прочитати речення. Знайти випадки порушення милозвучності. Виправлені речення записати. Дати визначення поняття “фонічна глухота”.

Микола залишивсь дома. Переконавшись в справедливості батькових слів, Славко вибачивсь за свою нестриманість. Концерт в Прилуках закінчивсь пізно. На айстрах листя уже усихало. Асфальтом вкрилась земля. Ось в кімнаті почувся телефонний дзвінок. У парку купи опалого листя вітер роздуває. За веслами ми стрінемо світання. Чого город заріс бур’яном? Небо, здавалось, розкололось від грому. Діти повертались з школи додому повз залізничну колію. Мій брат сьогодні залишивсь дома. Надходив вечір, йшов сильний дощ, з моря поривчасто дув вітер. В повітрі уже пахло весною. В дорогу потрібно йому узять з собою багато різних речей. На нашому столі лежить купа паперу. Олена подала заяву ректору університету Данченку Петру Павловичу. З дерева в траву упало рум’яне яблуко. Жито, пшениця і овес – все разом поспіло.

Вправа 75. Прочитати статтю Володимира Самійленка “Дбаймо про фонетичну красу нашої мови”. Назвати всі можливі засоби врівноваження голосних і приголосних в українській мові. Обґрунтувати.

Є люди, у яких усе акуратно припасовано, підстрижено, підібрано, – й одяг, і рухи, і мова, і думки, і чуття. (П.Колесник) Тихо навкруги, мертво… Лиш де-не-де прокинеться пташка, непевним голосом обізветься зі свого затишку. (М.Коцюбинський) Густий гай легко затримав зібране за день тепло. (М.Коцюбинський) І ніч глуха. І пес надворі виє. І світ кривавий, матінко свята! (Л.Костенко) На Дону гарматними залпами коловся лід і павичевим пером виблискував на свіжих зламах. (Г.Тютюнник) Ще тільки звучить у природі прелюдія весни, ще тільки розвивається її тема, яка згодом уповні розвинеться, сягнувши апогею, а вже зараз коріння рослин, насіння майбутніх трав і квіток, розсіяні по землі чи сховані в її лоні, налаштовуються на позивні відродження і свого вознесіння до сонця. (Є.Гуцало) На ньому светрик чорно-золотий, у нього груди ніжні, щирозлоті. (І.Драч) А тепер стоїть її хата край села, весела й чепурна, мов дівчина в білій льолі, а круг неї колишуться й колишуться жита, виколихуючи з роси і сонця те чудо, що зерном зветься. (М.Стельмах)

Вправа 76. Переписати речення. Підкреслити слова, до яких можна добрати фонетичні варіанти. Обґрунтувати авторське слововживання.

Кажуть, що тактовність починається з уміння знайти правильну лінію поведінки з кожною людиною, залежно від її душевного стану; це вміння відчути людину, начебто доторкнутися до неї. (А.Коваль) Надходить важка біла хмара і починає йти сніг. (Леся Українка) Темно по хатах. Тільки в Матюхи всі вікна в огнях. (А.Головко) Шофер замовкає, стоїть, одвернувшись, потім підіймає капот машини, нахиляється до мотора. (Ю.Яновський) Увечері того ж дня вони втрьох сиділи на колоді, що лежала через річку, як кладка, супроти хати. (І.Багряний) Хвилі цвіту кучеряво вкривали зелені кущі, ввечері на цих бузках несамовитіли солов’ї, лящали, плакали й дзвонили, наче спали. (В.Шевчук) Коли вчитель не вміє завоювати повного довір’я своїх учнів, він ніколи не буде справжнім учителем. (Ю.Збанацький) Білясте море сріблиться на сонці, непомітно зливаючись із молочнобілим небом; риса обрію губиться, і не можна відрізнити, де в потоках білого сяйва кінчається море й починається небо. (В.Домонтович)

Вправа 77. Записати подані слова, де можливо, добираючи фонетичні варіанти. Скласти зв’язні речення (по можливості).

Ввійти, вдома, вдосталь, вдумливий, внук, впевненість, вродливий, вступ, вугілля, вулик, вулиця, вуса, вуста, вухо, одімкнути, одламувати, одразу, підізвати, йти, імла, ржа, спиратися, уважати, удар, удача, уклад, Україна, укус, управа, учений, увесь, угіддя, у цілому, ущент, знов, перед, над, з, ж, би.

Вправа 78. Записати текст, розкриваючи дужки. Пояснити свій вибір звукових варіантів слів.

Хлопець сидів, (обі,обій,об)нятий м’якою радістю: широкий світ клався йому (перед,переді,передо) очі. Здало(ся,сь) йому, що вийшло (із-за,з-за) хмари сонце, (і,й) він побачив себе загорненим (у,в) хмару (в)огненного світла. Озирнув(ся,сь), бо подумав, що жінки перестарали(ся,сь) там, на кухні, (і,й) запалили дім, але палала (в,у)же ціла (в)улиця і (в,вв,ув)есь краєвид (перед,переді,передо) очима. Тоді він зрозумів, що світло горить (у,в) ньому самому. Мозок його освітила миттєва блискавка – чудове сяйво (у,в)війшло (в,у) його душу, запліднивши навіки його життя. (В,у) серце (в,у)пала іскра блаженства, залишивши (в,у) ньому назавжди відчуття неба. Звів очі (й,і) пізнав раптом космос, повний нескінченного простору, густо заповнений круглими темними та ясними тілами. Погідний ритм (у,в)пізнав він (у,в) (в,у)сьому – там, (у,в) небі, (і,й) тут, на землі: рух планет, соку (і,й) крові, рух живих та мертвих тіл. Він збагнув раптом: не мертвий світ лежить навколо нього, а жива тремтлива матерія, що виповнює небо, землю (і,й) (в,у)се, Живу присутність він пізнав (у, в)сьому, і це наповнило його справжнім щастям. Зрозумів: (у,в)есь світ дивовижно (у,в)ладжено (і,й) (в,у)се діє співмірно до добра кожному, а основним принципом світу є все-таки любов.

(В.Шевчук)

Вправа 79. Перекласти тексти українською мовою, дотримуючись правил евфонічності.

Текст № 1

Ветер за стенами дома бесился, как старый озябший голый дьявол. В его реве слышались стоны, визг и дикий смех. Метель к вечеру расходилась еще сильнее. Снаружи кто-то яростно бросал в стекла окон горсти мелкого сухого снега. Недалекий лес роптал и гудел с непрерывной, затаенной, глухой угрозой…

Ветер забирался в пустые комнаты и печные воющие трубы, и старый дом, весь расшатанный, дырявый, полуразвалившийся, вдруг оживлялся странными звуками, к которым я прислушивался с невольной тревогой. Вот точно вздохнуло что-то в белой зале, вздохнуло глубоко, прерывисто, печально. Вот заходили и заскрипели где-то далеко высохшие гнилые половицы под чьими-то тяжелыми и бесшумными шагами. Чудится мне затем, что рядом с моей комнатой, в коридоре, кто-то осторожно и настойчиво нажимает на дверную ручку и потом, внезапно разъярившись, мчится по всему дому, бешено потрясая всеми ставнями и дверьми, или, забравшись в трубу, скулит так жалобно, скучно и непрерывно, то поднимая все выше, все тоньше свой голос, до жалобного визга, то опуская его вниз, до звериного рычанья. Порою бог весть откуда врывался этот страшный гость и в мою комнату, пробегал внезапным холодом у меня по спине и колебал пламя лампы, тускло светившей под зеленым бумажным, обгоревшим сверху абажуром… На меня нашло странное, неопределенное беспокойство.

(А.Куприн)

Текст № 2

Предо мной серело пустынное поле. Один сторожевой курган стоял вдалеке и, казалось, зорко глядел на равнины. С утра в степи было по-весеннему холодно и ветрено; ветер просушивал колеи грязной дороги и шуршал прошлогодним бурьяном. Но за мной, на западе, картинно рисовалась на горизонте гряда меловых гор. Темнея пятнами лесов, как старинное, тусклое серебро чернью, она тонула в утреннем тумане. Ветер дул мне навстречу, холодил лицо, рукава, степь увлекала, завладевала душой, наполняла ее чувством радости, свежести.

За курганом блеснула круглая ложбина, налитая весенней водой. Я свернул к ней на отдых. Есть что-то чистое и веселое в этих полевых апрельских болотцах; над ними вьются звонкоголосые чибисы, серенькие трясогузки щеголевато и легко перебегают по их бережкам и оставляют на иле свои тонкие, звездообразные следы, а в мелкой, прозрачной воде их отражается ясная лазурь и белые облака весеннего неба. Курган был дикий, еще ни разу не тронутый плугом. Он расплывался на два холма и, словно поблекшей скатертью из мутно-зеленого бархата, был покрыт прошлогодней травой. Седой ковыль тихо покачивался на его склонах.

Отдыхая, я долго лежал на кургане. С полей уже тянуло теплом. Облака светлели, таяли. Жаворонки, невидимые в воздухе, напоенном парами и светом, заливались над степью безотчетно-радостными трелями. Ветер стал ласковый, мягкий. Солнце согревало меня, и я закрывал глаза, чувствуя себя бесконечно счастливым.

(И.Бунин)