Geum.ru

Зміст

Вид материалаЗакон

Содержание


Вищий господарський суд україни
Донецький апеляційний господарський суд
Подобный материал:
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   38

Суддя В.Є. Дмитрієв

Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України і підписано 13.06.06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ


ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА


15 червня 2006 р. № 36/464


Вищий господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Першикова Є.В.

суддів Савенко Г.В.,

Ходаківської І.П.


розглянувши касаційну скаргу Виробничо-побутового кооперативу “Санта-Марія” на постанову від 06.03.06 Київського апеляційного господарського суду у справі №36/464 господарського суду м.Києва

за позовом Київської міської ради

до Виробничо-побутового кооперативу “Санта-Марія”

про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан та зустрічним позовом Виробничо-побутового кооперативу “Санта-Марія” до Київської міської ради про зобов’язання укласти договір оренди земельної ділянки

за участю представників сторін:

позивача: Кузьменкова Ю.М. (дов. від 13.06.06 №225-КР-598)

відповідача: не з’явились


За згодою сторін відповідно до ч.2 ст.85 та ч.1 ст.1115 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні від 15.06.06 були оголошені лише вступна та резолютивна частини постанови колегії суддів Вищого господарського суду України.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 29.12.2005 первісний позов задоволено повністю, зобов'язано Виробничо-побутовий кооператив «Санта-Марія» звільнити земельну ділянку площею 0,06 га, яка розташована за адресою: Тростянецька, 58-а у Дарницькому районі м. Києва та привести її у придатний для використання стан. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою колегії суддів Київського апеляційного господарського суду від 06.03.06 у складі: Корсака В.А., Авдеєва П.В., Коршуна Н.М. рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

ВПК “Санта-Марія” звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду, вважаючи, що дана постанова прийнята внаслідок неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, а тому просить її та рішення господарського суду скасувати, в задоволенні первісного позову відмовити, зустрічний позов задовольнити.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, розглянувши касаційну скаргу ВПК “Санта-Марія” на постанову Київського апеляційного господарського суду та перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності їх оцінки судом, а також правильність застосування норм матеріального і процесуального права відзначає наступне:

Господарськими судами при розгляді справи було встановлено, що 29.10.1992 між Виробничим трестом по експлуатації зелених насаджень Дарницького району м. Києва та Кооперативом «Санта-Марія» був укладений договір про спільну діяльність. Згідно п. 3 даного договору Виробничий трест по експлуатації зелених насаджень Дарницького району м. Києва надав кооперативу частину території для виконання робіт з метою отримання прибутків від спільної діяльності. Даний договір укладено строком на 10 років та пролонговано за згодою сторін. 01.01.2002 між Комунальним підприємством по утриманню зелених насаджень Дарницького району м. Києва та Кооперативом було укладено договір на користування земельною ділянкою, відповідно до якого Кооператив отримав в користування земельну ділянку площею 600 кв.м., яка розташована за адресою: вул. Тростянецька, 58-а у Дарницькому районі м. Києва.

Відповідно до статті 189 Земельного кодексу України самоврядний контроль за використанням та охороною земель в місті Києві здійснюється Київською міською радою. При здійсненні Київською міською радою вищезазначених повноважень встановлено, що Виробничо-побутовий кооператив «Санта -Марія» використовує земельну ділянку площею 600 кв.м., яка розташована за адресою: вул. Тростянецька, 58-а у Дарницькому районі м. Києва, без правовстановлюючих документів, відповідно до яких право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації, а право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації, що є порушенням вимог ст.ст. 125, 126, Земельного кодексу України. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Під час перевірки дотримання вимог земельного законодавства Головним управлінням земельних ресурсів, відповідно до актів №840/02 від 11.10.2004 та №47/02 від 26.01.2005, №451/02 від 05.04.2005 було встановлено, що у відповідача відсутні будь-які документи, що підтверджують право власності або право користування спірною земельною ділянкою площею 600 кв.м., яка розташована за адресою: вул. Тростянецька, 58-а у Дарницькому районі м. Києва.

Відповідно до висновку Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради від 18.04.2005 р. № 08-55/11117 земельна ділянка, яка розташована за адресою: вул. Тростянецька, 58-а у Дарницькому районі м. Києва використовується Виробничо-побутовим кооперативом «Санта-Марія», без законних підстав, з порушенням визначеного порядку надання земельних ділянок, без відведення землі в натурі й одержання документа, що засвідчує право на землю.

Статтею 212 Земельного кодексу України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або користувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Згідно статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України та відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 40 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Статтею 9 Земельного кодексу України, визначені повноваження Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин, до яких належить: розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності, вирішення інших питань у галузі земельних відносин.

Відповідно до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме та нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку у майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно п.5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України підставами для набуття права на землю є рішення органу місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Відповідно до пункту 1 статті 124 Земельного кодексу України передача земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до пунктів 2, 3 статті 125 Земельного кодексу України право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідач безпідставно займає земельну ділянку площею 600 кв.м., чим порушує інтереси держави щодо регулювання державою земельних відносин з метою створення умов для раціонального використання й охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання.

Відповідно до частини 3 пункту 1 статті 211 Земельного кодексу України у разі самовільного зайняття земельних ділянок громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність.

Пунктом 1 статті 212 Земельного кодексу України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Господарськими судами при розгляді справи було встановлено, що відповідач належних доказів правомірності користування спірною земельною ділянкою площею 6000 кв.м., відповідно до чинного законодавства України, суду не надав.

Колегія суддів вважає, що суди правомірно дійшли до висновку про задоволення первісного позову. Також суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили в задоволенні зустрічного позову.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України юридичні особи набувають права власності або користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом.

Згідно п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів – відповідні органи виконавчої влади.

До повноважень Київської міської ради у галузі земельних відносин відноситься надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності (ст. 9 Земельного кодексу України).

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Укладенню договору земельної ділянки передують: розробка проекту відведення земельної ділянки, погодження в установленому порядку проекту відведення земельної ділянки, одержання висновку державної землевпорядної експертизи по проекту відведення земельної ділянки, прийняття рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про затвердження проекту відведення земельної ділянки та передачі її в оренду.

На момент розгляду справи судами обох інстанцій позивач на надав на розгляд Київської міської ради розроблений та погоджений в установленому порядку проект відведення спірної земельної ділянки з одержаним висновком державної землевпорядної експертизи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова апеляційної інстанції відповідає нормам чинного законодавства і має бути залишена без змін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Вищого Господарського суду України,


ПОСТАНОВИЛА

Касаційну скаргу Виробничо-побутового кооперативу “Санта-Марія” залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.03.06 у справі №36/464 залишити без змін.


Головуючий Є.Першиков

Судді: Г.Савенко

І.Ходаківська

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД


ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА


19.06.2006 р. справа №23/242пн


Донецькій апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: С.І.Кондратьєва

суддів: Калантай М.В., Української Р.М.,

Судова колегія призначена Розпорядженням першого заступника голови Донецького апеляційного господарського суду від01.06.06р.

при секретарі Черторижських К.І.


за участю представників сторін:

Прокурор

від позивача: Новацький В.Б. - пом.прокурора -посвідчення №1577 від 02.11.99р.Альошин О.М. - по Дов.б/н від 15.06.99р.,

від відповідача: ПП "Комерсант" – не з’явився

Райвідділ земельних ресурсів – не з’явився,


розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Прокурора Першотравневого району Донецької області смт. Мангуш на постанову (ухвалу) господарського суду Донецької області від 03.04.2006 року по справі №23/242пн ( колегія суддів Гассій О.В., Чернота Л.Ф., Радіонова О.О.)

за позовом Прокурора Першотравневого району Донецької області смт.Мангуш в інтересах держави у особі Мелекінської сільської Ради с. Мелекіно

до 1.Приватне підприємство "Комерсант" м. Донецьк

2.Першотравневого районного відділу земельних ресурсів смт. Мангуш

про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення до придатного використання


ВСТАНОВИВ:

Прокурор Першотравневого району Донецької області (далі – Прокурор), звернувсь до господарського суду Донецької області в інтересах держави у особі Мелекінської сільської Ради с. Мелекіно (далі – сільРада), з позовом до приватного підприємства „Комерсант” м. Донецьк (далі – Підприємство), в якому просив про зобов’язання повернути самовільно зайняту земельну ділянку, розташовану за адресою: Донецька область, Першотравневий район, с. Білосарайська Коса, вул. Безуха б/н, та приведення її в придатний для використання стан.

Заявлена позовна вимога обґрунтовувалась результатами проведеної фахівцями відділу земельних ресурсів Першотравневого району та головного архітектору району перевірки дотримання вимог земельного законодавства та законодавства про будівництво та архітектуру з боку відповідача Підприємства, які відображені в актахб/н від 18.02.05р., б/н від 14.03.05р., б/н від 20.04.05р., невиконанням приписів Донецького обласного головного управління земельних ресурсів від 27.10.04р., 14.03.05р., 20.03.05р., порушення земельного законодавства, а саме: ст.ст.125, 212 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) та використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

Не погоджуючись з позовними вимогами, відповідач зазначив, що спірною земельною ділянкою користується на підставі договору оренди від 06.09.02р. №2248, тому доводи позивача про самовільне зайняття ділянки є безпідставними.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 19.12.05р. до участі у справі у якості другого відповідача залучено Першотравневий районний відділ земельних ресурсів.

Другий відповідач, райвідділ земельних ресурсів, не використав своє процесуальне право на участь у судовому засіданні, заперечень не надав.

Рішенням господарського суду Донецької області від 03.04.06р. у справі №23/242пн, ухваленим колегією суддів в складі Гассій О.В., Черноти Л.Ф., Радіонової О.О., у задоволенні позову прокурору відмовлено з посиланням на його необґрунтованість та недоведеність.

Не погоджуючись з ухваленим судовим рішенням Прокурор звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційним поданням, в якому ставиться питання про скасування зазначеного судового акту з мотивів порушення норм матеріального права, посилання робляться на неповне з’ясування обставин самовільного зайняття земельної ділянки, що має значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи. Стверджує, що наданий Підприємством договір оренди від 06.09.05р. взагалі ніякого відношення до суті позовних вимог прокурора не має та стосується зовсім іншої ділянки, надана в оренду в пляжній зоні під благоустрій без капітального будівництва, без розміщення торгівельних об’єктів та інших споруд. Зазначає, що припис, протокол від 14.03.05р. та постанова про накладення адміністративного стягнення від 17.03.05р. визначають безпосередньо порушення ст.ст. 96, 125, 126 ЗК України, які свідчать про самовільне зайняття земельної ділянки, а зазначені протокол і постанова складені за ст. 53-1 КУпАП, яка передбачає відповідальність саме за самовільне зайняття земельної ділянки. Водночас заявив клопотання про відновлення пропущеного процесуального строку на звернення з апеляційним поданням, яке задовольняється колегією суддів Донецького апеляційного господарського суду ухвалою про порушення апеляційного провадження з урахуванням фактичних обставин та положень ст.ст. 53, 93 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні прокурор, позивач висловилися на підтримку апеляційного подання та просили задовольнити позов.

Відповідачі не скористалися своїм процесуальним правом на участь їх представників у судовому засіданні апеляційної інстанції, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином у відповідності до ст. 98 Господарського процесуального кодексу України, про що свідчать повернення поштових повідомлень з відміткою про вручення їм поштового відправлення. Оскільки суд апеляційної інстанції не визнав явку сторін обов’язковою, відповідачі не скористались процесуальним правом щодо участі у судовому процесі і ця обставина не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги без їх участі, судова колегія дійшла до висновку про можливість розглянути справу за наявними в ній документами відповідно до ст.ст.75, 99 Господарського процесуального кодексу України.


Заслухавши доводи прокурора, повноважного представника позивача, розглянувши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційного подання, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду прийшла до висновку про його задоволення з наступних підстав.

Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Основним законом, яким регулюються земельні відносини, є Конституція України. Крім цього, земельні відносини регулюються іншими, прийнятими відповідно до Конституції законами і підзаконними актами, а саме законами України "Про землеустрій", "Про державний контроль за використанням та охороною земель", "Про місцеве самоврядування" та іншими законами, а також ЗК України, прийнятим Верховною Радою України 25.10.2001 року, який набув чинності з 01.01.2002 року.

Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності українського народу, від імені якого це право здійснюють органи державної влади і органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією, іншими законодавчими актами України.

Статтею 2 ЗК України передбачено, що земельні відносини – це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Стаття 12 Кодексу встановлює повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин. Зокрема, до їх повноважень належить: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності; додержання земельного та екологічного законодавства.

Підстави набуття права на землю передбачені статтею 116 ЗК України. У цій статті врегульовані відносини щодо набуття громадянами та юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності. Підставою набуття права на землю у таких випадках є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах установлених цим Кодексом повноважень.

На підставі рішень сільських, селищних, міських рад, а в окремих випадках – районних і обласних рад, земельні ділянки передаються у власність громадян і юридичних осіб із земель комунальної власності шляхом відведення їх в натурі (на місцевості) та оформлення відповідних правовстановлюючих документів.

Порядок передачі земельних ділянок в оренду встановлено статтею 124 ЗК України шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Орендарі набувають право на оренду земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, Цивільним кодексом України, Законом України „Про оренду землі”. Орендодавець за плату передає орендареві на підставі договору оренди земельну ділянку у володіння і користування для господарського використання на обумовлений договором строк.

Підставою для укладення договору оренди і набуття права на оренду земельної ділянки, що перебуває у державній чи комунальній власності, є рішення орендодавця.

Згідно статті 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Лише така реєстрація надає документам легітимності.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації, забороняється. Єдиним документом, який посвідчує право власності на земельну ділянку і право постійного користування нею є державний акт.

Отже, надання і оформлення права на постійне або строкове користування земельною ділянкою здійснюється виключно за рішенням Ради, на території якої вона знаходиться, яке підлягає оформленню посвідченням такого права державним актом на постійне землекористування встановленої форми або договором оренди. Цьому передує також надання місцевою Радою дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки, який погоджується з власником землі або землекористувачем та подається відповідній Раді для прийняття відповідного рішення.

18.02.05р проведеним оглядом земельної ділянки в с. Білосарайська Коса по вул. Безуха б/н представниками сільРади за участю райвідділу земельних ресурсів та головного архітектору району в присутності директора Підприємства встановлено факт самовільного зайняття відповідачем – Підприємством, земельної ділянки, що належить до земель комунальної власності Мелекінської сільської Ради загальною площею 130кв.м., розташованої за вказаною адресою поруч з присадибною ділянкою по вул. Безуха, 101, на якій самовільно збудовано 2-х поверхова будова розміром 9,0х14,5. Мелекінською сільРадою дана земельна ділянка Підприємству під розташування і будівництво яких-небудь об’єктів не виділявся. Дії підприємства щодо здійснення будівництва на цій ділянці визначені як порушенням ст.ст. 116, 125 ЗК України. Наведене відображено у Акті б/н від 18.02.05р., який підписано усіма учасниками перевірки, крім керівника Підприємства.

14.03.05р.відповідно до ст.ст. 6, 10 Закону України „Про державний контроль за використанням та охороною земель” Першотравневим районним відділом земельних ресурсів, у особі державного інспектора по контролю за використанням і охороною земель Болдирева М.В., проведена повторна перевірка дотримання вимог земельного законодавства директором Підприємства, Макаревич В.Л., за результатами якої складено Акт б/н від14.03.05р. по факту порушення земельного законодавства стосовно використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів, на підстав якого винесено припис про використання відповідачем зазначеної земельної ділянки без правовстановлюючих документів. Крім того, оформлений протокол про адміністративне правопорушення №002882 від 14.03.05р. та прийнята Постанова про накладення адміністративного стягнення №5/3-1 від 17.03.05р. (а.с.12,13) за порушення ст.ст. 96, 125, 126 ЗК України.

У третє, 20.04.05р., Першотравневим районним відділом земельних ресурсів здійснена ще одна перевірка Підприємства, на підставі якої прийнято Акт б/н від 20.04.05р., яким повторно встановлено факт будівництва на зазначеній ділянці гуртожитку без правовстановлюючих документів, порушені ст.ст. 96, 125, 126 ЗК України, ст. 1885 КУпАП. Крім того, прийнята Постанова №5/4-3 від 22.04.05р. про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 51грн.00коп. за порушення земельного законодавства.

На підставі прийнятих рішень про накладення адміністративних стягнень, які не оскаржені, відповідачу були направлені приписи б/н від 27.10.04р. про встановлення факту проведення будівництва без правовстановлюючих документів, №001953 від 14.03.05р., який свідчить про факт самовільного зайняття земельної ділянки, визначає безпосереднє порушення статей 96, 125, 127 ЗК України, №001955 від 20.04.05р., в якому зазначено, що відповідачу встановлений термін, не усунув порушень земельного законодавства, а саме, використовує вищезазначену земельну ділянку без правовстановлюючих документів

Як вбачається з матеріалів справи, спірна земельна ділянка, що займає відповідач під 2-х-поверховий гуртожиток, попала у межі ділянок попереднього узгодження, розташована по вул. Безуха у с. Білосарайська Коса Першотравневого району поруч з присадибною ділянкою гр. Жиловник В.В. та належить до земель комунальної власності Меле кінської селищної Ради.

Статтею 1 Закону України від 19.06.03р. №963-ІУ „Про державний контроль за використанням та охороною земель” визначено термін самовільного зайняття земельної ділянки (це будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж в натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації).

При здійсненні державного контролю за використанням таких земельних ділянок перевіряється відповідність займаної площі наданій (рішення відповідного органу), а також межі земельної ділянки, підтверджені планово-картографічними матеріалами (план зовнішніх меж, акт відведення земельної ділянки, матеріали топографічних зйомок, тощо).

Відповідачем, Підприємством, не доведено дотримання встановленого ЗК України порядку надання у користування суб’єкту підприємницької діяльності земельної ділянки певними документами, відповідно до ст.125 Кодексу.

Договір оренди за № 2248 від 06.09.02р., на який у рішенні послався господарський суд, не доводить це право, оскільки за предметом договору, як підставно зауважує Прокурор, мова йшлася за земельну ділянку площею 320кв.м. передану в оренду строком на 10 років, яка надана у іншому місці, на значній відстані від самовільно зайнятої земельної ділянки, відповідно доп. 2.1 договору, в оренду надано пляжну зону під благоустрій без капітального будівництва, без розміщення торгівельних об”єктів та інших спору, що також підтверджується змістом самого договору.

Апеляційною інстанцією встановлено, й підтверджується матеріалами справи, що спірна земельна ділянка використовується Підприємством самовільно, що не спирається на закон і відбувається з порушенням визначеного порядку надання земельних ділянок, здійснюване без відведення землі в натурі й одержання документа, що засвідчує право на землю, про що свідчать відсутність рішення Мелекінської сільської Ради щодо надання земельної ділянки Підприємству під будівництво гуртожитку, акту щодо розмежування меж землеволодіння, акту відводу земельної ділянки, або акту надання її в оренду, а використання земельної ділянки без документів, які б посвідчували таке право, підтверджується актами перевірок б/н від 18.02.04р., від 14.03.05р., 20.04.05р., постановами про адміністративні порушення й притягнення до адміністративної відповідальності відповідача.

Господарський суд не надав належної оцінки наведеним вище документам та дійшов до необґрунтованого висновку про використання земельної ділянки відповідно до правовстановлюючих документів, чим порушив вимоги ст.ст. 4, 43, 47 Господарського процесуального кодексу України, що призвело в свою чергу до неправильного застосування норм матеріального права.

Відповідно до земельного законодавства у разі самовільного зайняття земельної ділянки застосовується цивільно-правова реституція, яка проводиться за рішенням суду відповідно до ч. 3 ст. 212 ЗК України без відшкодування затрат, здійснених за час незаконного користування

Підприємства, установи, організації та громадяни, винні у самовільному зайнятті земель, зобов'язані самостійно (за власний рахунок) привести ділянку до стану, придатного для використання, відновити порушені межові знаки, знести самовільно зведені будівлі. В іншому випадку відновлення порушених прав проводиться за рахунок правопорушника зі стягнення із нього усіх нанесених при цьому витрат.

Визначення самочинного будівництва та його наслідки визначені у ст. 376 Цивільного кодексу України. Тобто, враховуючи, що на спірній земельній ділянці побудовано споруду, правовий статус якої не визначено у встановленому законодавством порядку, це питання знаходиться поза межами предмету позову, вимога позивача щодо зносу будівлі не може бути вирішена за наведеною справою. Проте, суд не позбавлений права запропонувати відповідачу, ПП „Комерсант” у добровільному порядку вжити заходи по приведенню земельної ділянки у придатний для використання стан ( ч. 2 ст. 212 ЗК України), або останньому слід вирішити питання щодо узаконення своїх прав згідно із земельним та цивільним законодавством.

Таким чином, з аналізу зазначених положень закону, фактичних обставин справи суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо недоведеності обстави, що мають значення по справі. Колегія суддів також звертає увагу на те, що акти перевірок, протоколи про адміністративні порушення та постанови про накладення адміністративної відповідальності відповідно до чинного законодавства відповідачем не оскаржені, тому наведені в них обставини вважаються доведеними, тому, на думку суду, є підставою для задоволення апеляційного подання прокурора та скасування рішення господарського суду у справі №23/242пн від 03.04.06р.

У задоволенні позову відносно Першотравневого районного відділу земельних ресурсів смт. Мангуш слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат, то статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входять державне мито, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Судові витрати покладаються на відповідача у справі, ПП „Комерсант”.

Згідно ст.49 Господарському процесуальному кодексу України приймаючи рішення у справі про задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача. Державне мито, від сплати якого позивач у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, оскільки відповідач не звільнений від сплати державного мита.

Судові витрати, у вигляді держмита, згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, які підлягають сплаті за позовом у розмірі 85 грн. 00коп., за апеляційним поданням в розмірі 42 грн. 50коп., та з інформаційно-технічних послуг в розмірі – 118 грн. 00 коп., всього 245 грн. 50 коп. відносяться на відповідача повністю.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду, -