Зміст

Вид материалаЗакон

Содержание


Судової палати у господарських справах
Іменем україни
Розглянувши подані сторонами документи, заслухавши пояснення уповноважених представників у засіданні, суд встановив наступне.
Господарський суд міста севастополя
Суть спору
Подобный материал:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   38

ПОСТАНОВА

СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ

ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ


від 16 серпня 2005 р. м. Київ


Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу Акціонерної судноплавної компанії “Укррічфлот” на постанову Вищого господарського суду України від 19 квітня 2005 р. у справі № 8/509

за позовом Акціонерного товариства “П’ятий експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт”

до Акціонерної судноплавної компанії “Укррічфлот”

про визнання права власності

та за зустрічним позовом Акціонерної судноплавної компанії “Укррічфлот” до Акціонерного товариства “П’ятий експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт” про примусове виселення з нежилих приміщень,


ВСТАНОВИВ:

У червні 2003 р. АТ “П’ятий експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт” звернулось до суду з позовом до Акціонерної судноплавної компанії “Укррічфлот” про визнання права власності на будівлі ремонтно-механічних майстерень та лабораторно-адміністративного корпусу загальною площею 1746 м2, які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Електриків, 4.

Позовні вимоги мотивовані тим, що при приватизації майна відповідач як вища інстанція не включив спірні будівлі в перелік об’єктів, які мав приватизувати позивач. Позивач зазначив, що всі будівлі, які знаходяться на його території, збудовані ним та є цілісним майновим комплексом, тому не включення спірних будівель в перелік об’єктів, які мав приватизувати позивач не відповідає вимогам Закону України “Про приватизацію державного майна”.

Одночасно позивач зазначив, що спірні будівлі було збудовано власними зусиллями позивача, який з 1975 р. відкрито і безперервно володіє та користується спірними приміщеннями, несе всі відповідні витрати по їх обслуговуванню та утриманню, що згідно із ст. 344 ЦК України є підставою для визнання за ним права власності на це майно за набувальною давністю.

У жовтні 2003 р. Акціонерна судноплавна компанія “Укррічфлот” звернулася до суду з зустрічним позовом до АТ “П’ятий експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт” про примусове виселення з нежилих приміщень, а саме: ремонтно-механічних майстерень та лабораторно-адміністративного корпусу, які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Електриків, 4. В обґрунтування зустрічного позову Акціонерна судноплавна компанія “Укррічфлот” вказала, що спірні будівлі станом на червень 2003 р. перебувають на її балансі.

Рішенням господарського суду м. Києва від 19 липня 2004 р. позов задоволено повністю: визнано за АТ “П’ятий експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт” право власності за набувальною давністю на будівлі ремонтно-механічних майстерень та лабораторно-адміністративного корпусу загальною площею 1746 м2, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Електриків, 4. У задоволенні зустрічного позову відмовлено у повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28 грудня 2004 р. вказане рішення залишене без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 19 квітня 2005 р. залишено без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 28 грудня 2004 р.

В основу постанови Вищого господарського суду України покладено висновки про те, що суди під час розгляду справи встановили фактичні обставини справи на основі повного і об’єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана правильна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

У касаційній скарзі Акціонерна судноплавна компанія “Укррічфлот” ставить питання про скасування постанови Вищого господарського суду України від 19 квітня 2005 р. Посилання зроблені на неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду України від 7 липня 2005 р. порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 19 квітня 2005 р.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, Вищий господарський суд виходив з того, що вона ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Разом з тим, з обґрунтованістю та законністю такого висновку погодитися не можна.

Суди, ухвалюючи рішення у цій справі, не звернули уваги на те, що визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю суперечить закону.

Згідно з ч.1 ст. 344 Цивільного кодексу України, право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду, зокрема, у випадку, коли особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном, продовжує відкрито, безперервно володіти ним протягом десяти років, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до п.1 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 р., а п. 8 цих положень встановлено, що правила статті 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються, також, на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом. Таким чином, визнання права власності за набувальною давністю не може мати місця раніше 1 січня 2011 р.

Окрім того, суд касаційної інстанції, погодившись з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність доказів приватизації спірних об’єктів Акціонерною судноплавною компанією “Укррічфлот”, не виконав вимог ч.2 статті 111-5 ГПК України стосовно перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у постанові суду апеляційної інстанції.

Наведені обставини є підставою для скасування всіх ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 11117 – 11120 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата


ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Акціонерної судноплавної компанії “Укррічфлот” задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 19 квітня 2005 р., постанову Київського апеляційного господарського суду від 28 грудня 2004 р. та рішення господарського суду м. Києва від 19 липня 2004 р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


"07" липня 2006 р Справа № 14/201-3135-(10/128-2831)


ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

у складі   судді Руденка О.В.  

Розглянув справу

за позовом  Гусятинського районного споживчого товариства, 48200, смт. Гусятин, вул. Тернопільська, 1           

до  Оришківської сільської ради, с. Оришківці, Гусятинський район, Тернопільська область, 48272            

про  визнання права власності на будівлю.

За участю представників сторін:

позивача: не з'явився.,

відповідача: Запотічний І.В., довіреність № 125, від 06.07.06р.,

Лошнів В.М., паспорт МС № 412085, від 29.10.98р.


Суть справи:

Гусятинське районне споживче товариство, смт. Гусятин, Тернопільська область,  звернулось до господарського суду Тернопільської області з позовом до Оришківської сільської ради, с.Оришківці, Гусятинський район про визнання за позивачем  права власності на будівлю магазину „Продтовари”, що знаходиться по вул. Грушевського, 112 в  с. Оришківці  Гусятинського району, загальною площею 69,7 кв. м., як належним власником.

У позовній заяві  районне споживче товариство посилається на те , що дана будівля обліковується на балансі РайСТ з 1945 року; всі витрати  по даному об’єкту, в тому числі на проведення капітального ремонту,  несе позивач, сплачуючи при цьому земельний податок.

У відзиві на позов Оришківська сільська рада Гусятинського району Тернопільської області зазначає , що за період з 1950 по 2000 роки в наявних протоколах сесій Оришківської сільської ради та засідань виконавчого комітету не значаться рішення про передачу спірної будівлі під магазин РайСТ; архів Гусятинської райдержадміністрації не містить документів про  передачу у власність чи  на баланс споживчого товариства  колишньої  Оришківської читальні; позивачем не надано правововстановлюючих   документів на спірну будівлю. Наводить відповідач і інші заперечення на позов, вважаючи останній таким що не підлягає до задоволення.

Розгляд справи судом неодноразово відкладався з підстав викладених у відповідних ухвалах.

В судове засідання 07.07.2006 року представник позивача не з'явився хоча про час і місце слухання справи був повідомлений належним чином, в порядку ст. 64, 77 ГПК України. За таких обставин, в тому числі і з огляду на закінчення строків вирішення спору, що визначені статтею 69 ГПК України,  справа розглядається за правилами статті 75 Господарського - процесуального кодексу України, за наявними у ній матеріалами.  

В процесі розгляду справи представникам сторін роз'яснено належні їм права та обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.

За відсутності відповідного клопотання технічна фіксація судового процесу не здійснюється.

Розглянувши подані сторонами документи, заслухавши пояснення уповноважених представників у засіданні, суд встановив наступне.

29.01.2003 року позивач звернувся до органу місцевого самоврядування із заявою за №34 про розгляд на виконавчому комітеті сільської ради питання щодо   видачі   рішення про оформлення права власності на магазин „Продтовари” в с. Оришківці за Густинським райСТ.

Зазначаючи, що суб'єктом звернення не  представлено підтверджуючих документів, зокрема , ким , коли і на якій основі йому була передана спірна  будівля та акту її передачі, Оришківська сільська рада  відмовила йому  у визнанні  права власності на будівлю ( копія відмови у матеріалах справи).

Вважаючи відмову такою, що не ґрунтується на фактичних обставинах позивач звернувся до суду про визнання за ним права власності на спірну будівлю.

Оцінивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін у  засіданнях, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги  не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та ніхто не може бути безпідставно позбавлений права власності. Як зазначено у статті 13 Конституції України, держава забезпечує захист усіх суб'єктів права власності, і усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.

Пунктом 2 статті 20 Господарського кодексу України визначено , що кожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб’єктів захищаються , зокрема , шляхом визнання наявності або відсутності прав .

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 11.11.2004 за № 16-рп/2004 справа № 1-30/2004 власністю споживчої кооперації є будь-яке майно, набуте у відповідності з цілями, які випливають зі статутної діяльності організацій споживчої кооперації, на підставі норм законодавства, чинного на час придбання цього майна.

Право власності  набувається  на підставах , що не заборонені законом . Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом ( ст.328 ЦК України) .

З наведеної вище норми випливає, що право власності належить до таких суб'єктивних прав, які можуть виникати лише при наявності визначеного юридичного факту або їх сукупності, тобто обставин з якими закон пов'язує виникнення, зміну, чи припинення права власності.

У позовній заяві та письмових обґрунтуваннях до неї споживче товариство  зазначає декілька підстав, які, на його думку, обумовлюють визнання за ним права власності на спірну будівлю.

Зокрема, позивач вказує, що право власності на спірне майно у нього виникло за набувальною давністю, за правилами статті 344 ЦК України.

Вказані доводи судом оцінюються критично, через те, що відповідно до п.8 Прикінцевих та перехідних положень  ЦК України, правила статті 344 ЦК України про набувальну давність поширюються на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом. Враховуючи що ЦК України набрав чинності з 01.01.2004 року то визнання права власності за правилами вказаної норми можливе не раніше як з 01.01.2001 року.

Суд вважає, що не можуть являтись підставами для визнання позивача власником спірного майна,  його доводи про те, що будівля по вул. Грушевського 112 в с. Оришківці знаходиться на балансі позивача (довідка Гусятинського РайСТ № 483 від 11 листопада 2004 року); ним проведено її капітальний ремонт; до переходу на спрощену систему обліку і звітності, систематично сплачувався  земельний податок по магазину в с. Оришківці.

Так, згідно роз’яснень Вищого арбітражного суду України викладених в листі № 01/8-98 від 31.01.2001р. „Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов’язані із здійсненням права власності та його захистом” господарським судам слід виходити з того, що перебування майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків, на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності.

Відповідно до п. 3 наказу Міністерства фінансів України “Про затвердження Положень (стандартів) бухгалтерського обліку” від 31.03.1999 № 87 баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, звітом про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов’язання і власний капітал, визначення складу і вартості майна. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства а відтак і не може являтись правовстановлюючою підставою виникнення права власності або інших прав на майно.

Суд враховує посилання позивача на те, що до переходу на спрощену систему обліку і звітності, ним  систематично сплачувався  земельний податок за земельну ділянку, на якій розташована спірна будівля в с. Оришківці, і констатує, що приписами Закону України „Про плату за землю” обов'язок по сплаті даного платежу покладено як на власників   земельних  ділянок так і на землекористувачів, а відтак, дане обґрунтування, знову ж таки, не може являтись підставою для визнання суб'єкта звернення власником спірної будівлі.

Із представлених відповідачем документів (рішення № 543 виконкому Копичинської райради депутатів трудящих від 10 листопада 1949 року “ Про відкриття колгоспних клубів , хат-читалень , профсоюзних клубів і червоних кутків” та рішення № 170 від 27 квітня 1950 року ( протокол без номера )),  вбачається , що Копичинський райвиконком у 1950 році прийняв рішення про відкриття у с. Оришківці колгоспного клубу , приміщення якого у  1950 році використовувалося під зерносховище і кооперацію . Таким чином , з рішення  Копичинського райвиконкому випливає , що у 1950 році лише частина  приміщення використовувалося для кооперації , однак , зазначені документи не свідчать про те , що дана частина будівлі  передана у власність споживчої кооперації.

Інших доказів, в тому числі тих, що витребовувались судом у відповідних ухвалах на виконання вказівок ВГСУ викладених у постанові від 29.12.2005 року ( ст.111-12 ГПК України), які б  засвідчували правомочність споживчого товариства здійснювати юридично значимі дії стосовно спірної будівлі, позивачем суду не надано.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування , не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11 із змінами на даний час, визначено, що у судовому рішенні необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні .

Непредставлення позивачем належних та допустимих доказів, що засвідчують обставини набуття ним  права власності на спірне майно, обумовлює  залишення його позовних вимог без задоволення.

Згідно з ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати позивачу не відшкодовуються.

        На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4-3, 33, 43, 64,69,75, 82-85 ГПК України, господарський суд


ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення - 17.07.2006 року,   через місцевий господарський суд.


Суддя О.В. Руденко

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ


ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ


"06" червня 2006 р. Справа № 20-11/066


За позовом Прокурора м. Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради

до відповідача Закритого акціонерного товариства “Орезон”

треті особи – Севастопольське міське головне управління земельних ресурсів, Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель у м. Севастополі

про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Суддя Дмитрієв В.Є.

Представники сторін:

Прокурор – Шульга А.М., посвідчення № 423 від 20.02.06

від позивача – Чикало О.О., довіреність № 03-15/1250 від 03.05.06 (Севастопольська міська рада)

від відповідача – не з`явився (Закрите акціонерне товариство “Орезон”)

від третьої особи – Чорній О.П., довіреність № 1203/12 від 18.05.05 (Севастопольське міське головне управління земельних ресурсів)

від третьої особи – Ярчук А. П., довіреність № 219/2-01 від 01.03.06.( Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель у м. Севастополі)

СУТЬ СПОРУ:

Прокурор м. Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради звернувся до суду з позовом до Закритого акціонерного товариства “Орезон”, треті особи Севастопольське міське головне управління земельних ресурсів, Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель у м. Севастополі, про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

В процесі судового розгляду прокурор уточнив позовні вимоги, просить звільнити самовільно зайняту земельну ділянку загальною площею 1,5 га.

Прокурор та представник позивача обґрунтовують заявлені позовні вимоги тим, що в процесі проведення прокурорської перевірки стало відомо, що відповідачем самовільно зайнято земельну ділянку.

Відповідач у судове засідання не з’явився, у відзиві на позов проти задоволення позовних вимог заперечує, просить зупинити провадження по справі для вирішення питання про відвід спірної земельної ділянки.

Відповідно до ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні представникам позивача та прокурору були роз'яснені права і обов'язки.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані сторонами докази, перевіривши матеріали справи, суд встановив:

Севастопольським управлінням земельних ресурсів була проведена перевірка з питань додержання вимог земельного законодавства якою було встановлено, що згідно акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства № 01-02-06/ГЯ від 01.02.06 відповідачем використовується земельна ділянка орієнтовною площею 1,5 га без правовстановлюючих документів.

За результатами перевірки відповідачу був винесений припис про усунення виявлених порушень земельного законодавства № 00033 від 02.02.06, та запропоновано в строк, встановлений законодавством (протягом 30 днів), усунути виявлені недоліки.

02.02.06 відносно відповідача був складений протокол про адміністративне правопорушення № 000019 та винесено постанову № 000019 заступника начальника Севастопольського головного управління земельних ресурсів, згідно яких відповідач визнаний винним в скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України та ст. 211 Кодексу України про адміністративні правопорушення та притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в сумі 170,00 грн.

Однак, відповідач виявлені правопорушення не усунув, продовжує безпідставно користуватись вказаною земельною ділянкою.

Відповідач проти позову заперечує, пояснив, що проект правовстановлюючих документів знаходиться на розгляді Севастопольської міської ради.

Вищевикладене стало підставою для звернення прокурора з позовом до суду.

Суд, заслухавши представників сторін та прокурора знаходить позов таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до п.12 Перехідних положень земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів – відповідні органи виконавчої влади.

Статтею 9 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить, зокрема, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, прийняття рішення щодо звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок, в зв’язку з чим органом, уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій в спірних правовідносинах є Севастопольська міська Рада.

Згідно з п.п. 3, 4 Положення „Про Державну інспекцію з контролю за використанням і охороною земель”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1958 від 25.12.02, основними завданнями Держземінспекції є, у тому числі, організація та здійснення державного контролю за використанням і охороною земель, на підставі чого Держземінспекція відповідно до покладених на неї завдань організує і здійснює державний контроль за дотриманням встановленого порядку набуття і реалізації права на землю, в тому числі на землі водного і лісового фонду, використанням земельних ділянок відповідно до цільового призначення.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про державний контроль за використанням та охороною земель”, самовільне зайняття земельних ділянок – будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації.

Неналежне й неправомірне використання земель завдає шкоди економічним інтересам держави, інтересам в області раціонального використання земель.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України встановлено, що Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Статтею 126 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач не є землекористувачем спірної земельної ділянки площею 1,5 га земель промисловості та зв`язку, яка розташована по вул. Балканської, 34, в районі кінцевої зупинки маршруту № 5 (вул. Токарева) Ленінського району, оскільки правовстановлюючі документи на зазначену земельну ділянку відповідачем у встановленому порядку отримані не були.

Відповідно до п.п. 1, 3 ст. 212 Земельного кодексу України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Самовільне зайняття та використання відповідачем підтверджується актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства № 01-02-06/ГЯ від 01.02.06, приписом про усунення виявлених порушень земельного законодавства № 00033 від 02.02.06, протоколом про адміністративне правопорушення № 000019 від 02.02.06 та постановою №000019 від 02.02.06, наявними в матеріалах справи. Вказані акти оскаржені не були та набрали законної сили.

Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд вважає що зайняття відповідачем земельної ділянки площею 1,5 га земель промисловості та зв`язку, яка розташована по вул. Балканської, 34, в районі кінцевої зупинки маршруту № 5 (вул. Токарева) Ленінського району є самовільним, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суд покладає на відповідача витрати по сплаті державного мита в сумі 85,00 грн. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 49, 75, 82–85, 116, 117, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити в повному обсязі.

2. Зобов’язати Закрите акціонерне товариство “Орезон” (місто Севастополь, вул. Балканська, 34; ЄДРПОУ 05453120) повернути самовільно зайняту земельну ділянку площею 1,5 га земель промисловості та зв`язку, яка розташована по вул. Балканської, 34, в районі кінцевої зупинки маршруту № 5 (вул. Токарева) Ленінського району, в стані, придатному для подальшого використання в десятиденний строк з дня набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути з Закритого акціонерного товариства “Орезон” (місто Севастополь, вул. Балканська, 34; ЄДРПОУ 05453120) в доход Державного бюджету України державне мито в сумі 85,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Стягнути з Закритого акціонерного товариства “Орезон” (місто Севастополь, вул. Вул. Балканська, 34; ЄДРПОУ 05453120) на користь Державного підприємства “Судовий інформаційний центр” (03057, м. Київ, пр. Перемоги, 44, ідентифікаційний код 30045370, р/р 26002014180001 у ВАТ “Банк Універсальний”, м. Львів, МФО 325707) витрати по сплаті інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Копії рішення направити сторонам.