Зміст

Вид материалаЗакон

Содержание


Президія одеського обласного суду
Верховний суд україни
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   38

УХВАЛА




від 5 липня 2006 року


Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: головуючого судді Фадєєвої Н. М., суддів Бим М. Є., Гордійчук М. П., Леонтович К. Г., Чалого С. Я., розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною скаргою гр. К на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 15.04.2004 та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 08.09.2004 у справі за скаргою гр. К на неправомірні дії та бездіяльність Київської міської ради і Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, встановила:

У січні 2004 року гр. К звернулась до суду зі скаргою на неправомірні дії та бездіяльність Київської міської ради і Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, щодо створення перешкод при приватизації земельної ділянки, що знаходиться в її користуванні.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15.04.2004 скарга гр. К залишена без розгляду з підстав ч. 7 ст. 2486 ЦПК України.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 08.09.2004 апеляційна скарга гр. К відхилена, ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 15.04.2004 залишена без змін.

Не погоджуючись із постановленими по справі судовими рішеннями гр. К подала касаційну скаргу, в якій просить ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 15.04.2004 та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 08.09.2004 скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи тим, що вказані ухвали є незаконними та необґрунтованими у зв'язку з неправильним застосуванням судом першої та апеляційної інстанції норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Так суд залишаючи скаргу без розгляду дійшов до вірного висновку, що між сторонами даної справи має місце спір про право, що виник із земельних правовідносин, оскільки заявницею в скарзі було порушено питання про приватизацію земельної ділянки, у зв'язку з відмовою суб'єкта оскарження винести відповідне рішення за її зверненням. Такі висновки суду відповідають ч. 7 ст. 2486 ЦПК України, яка передбачає, що суд встановивши при розгляді скарги наявність спору про право, який розглядається в порядку позовного провадження, залишає скаргу без розгляду і роз'яснює заявнику його право на пред'явлення позову на загальних підставах.

Колегія суддів вважає, що гр. К не доведені ті обставини, на які вона посилається в своїй касаційній скарзі.

З урахуванням викладеного суди першої та апеляційної інстанції прийняли законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, ухвалила:

Касаційну скаргу гр. К залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 15.04.2004 та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 08.09.2004 - без змін.

Ухвала остаточна, оскарженню не підлягає.

Відповідно до ст. 17 ЗК України питання про передачу земельних ділянок у власність має вирішуватись лише радами, на території яких вони розташовані. Інші державні органи, зокрема агентства по приватизації житлового фонду і земельних ділянок, мають лише готувати відповідні матеріали та сприяти їх розгляду радами

Президія обласного суду

Постанова від 17.02.1999



ПРЕЗИДІЯ ОДЕСЬКОГО ОБЛАСНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА




від 17 лютого 1999 р.

(Витяг)


У липні 1996 р. Б. звернувся з позовом до Одеського міського агентства по приватизації державного житлового фонду і земельних ділянок, в якому просив зобов'язати це агентство підготувати й передати до міськвиконкому документи для приватизації земельної ділянки, розташованої в м. Одесі, і стягнути з відповідача моральну й матеріальну шкоду, заподіяну його неналежною роботою.

Позов Б. обґрунтував тим, що в січні – лютому 1995 р. він звернувся до Одеського міського агентства з метою оформлення документів на приватизацію земельної ділянки. Після того як він подав необхідні документи і сплатив відповідні платежі, агентство не передало документацію до міськвиконкому, а зажадало додаткових документів. Вважаючи дії відповідача незаконними, позивач просив задовольнити позов.

Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням Жовтневого районного суду м. Одеси від 9 березня 1998 р., залишеним без змін ухвалою судової колегії в цивільних справах Одеського обласного суду від 7 квітня 1998 р., в позові було відмовлено.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування постановлених у справі рішень у зв'язку з недодержанням вимог цивільного закону.

Президія Одеського обласного суду протест задовольнила, постановлені у справі рішення скасувала і направила справу на новий розгляд з таких підстав.

Відповідно до ст. 17 ЗК передача земельних ділянок у приватну власність провадиться радами, на території яких вони розташовані.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд не витребував і не дослідив положення про Одеське міське агентство по приватизації державного житлового фонду і земельних ділянок, не з'ясував його прав та обов'язків. Зокрема, чи вправі відповідач як орган по підготовці матеріалів для розгляду їх міськвиконкомом відмовити громадянину в передачі матеріалів на вирішення питання по суті.

Обґрунтовуючи свій позов, Б. послався на ссылка скрыта. Проте суд, вирішуючи спір, не з'ясував, які саме правовідносини виникли між сторонами: цивільно-правові, що виникли із взятого агентством зобов'язання, чи адміністративно-правові, пов'язані з бездіяльністю органу місцевого самоврядування у сфері управлінської діяльності.

Визнавши відмову відповідача передати матеріали на розгляд міськвиконкому правомірною, суд послався на те, що позивач не вправі був звертатися до зазначеного агентства з метою приватизації земельної ділянки, тому що захопив її і користувався нею самовільно, а отже, повинен був спершу звернутися за вирішенням питання про надання йому цієї ділянки в користування.

Проте такий висновок не ґрунтується на законі.

Дійсно, в матеріалах справи відсутні дані про те, що позивач користується земельною ділянкою на законних підставах, - є лише копія рішення про надання її у спільне користування двом особам. Однак питання про передачу земельної ділянки у приватну власність чи про відмову в її приватизації вправі вирішити лише компетентний орган, зазначений в ст. 17 ЗК, а не відповідач.

Оскільки суд неповно з'ясував обставини справи, права й обов'язки сторін, постановлені у справі рішення підлягають скасуванню.


Надруковано:

"Вісник Верховного Суду України",

N 3, 1999 р.

У разі виходу власника земельної частки (паю) з колективного підприємства, сільськогосподарського кооперативу, акціонерного товариства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі в установленому порядку і видається державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку. При вирішенні спору щодо місця розташування земельної ділянки суд враховує як її належність до земель, які передавались у колективну власність, так і план до проекту роздержавлення і приватизації земель конкретного господарства

Верховний Суд

Ухвала від 30.05.2002



ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

СУДОВА ПАЛАТА З ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ